Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16
тел. 230-31-77
Іменем України
"08" листопада 2007 р. Справа № А19/428-07
м. Київ, вул. Комінтерну, 16
(зал судових засідань № 203)
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Карпечкіна Т. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом
Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Київ
до
Товариства з обмеженою відповідальністю «Дібровка», м. Українка
про
стягнення 5804,95 грн.
при секретарі (пом. судді) Десятниковій В. Б.
За участю представників сторін:
від позивача: Ясеницька І. С. (дов. № 03-231/454 від 10.09.2007 року);
від відповідача: не з'явився.
Суть спору:
Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дібровка» (далі - відповідач) про стягнення 5804,95 грн. штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в супереч ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем порушено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, оскільки загальна кількість працюючих на підприємстві відповідача складає 11 чоловік, норматив встановлено одне робоче місце для забезпечення працевлаштування інвалідів. Фактично на підприємстві відповідача не зайнято робоче місце інвалідом. Згідно ч. 1 ст. 19 та ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства (об'єднання). Установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції. Відповідач повинен був самостійно перерахувати в штрафні санкції у розмірі 5086,00 грн. Але в супереч зазначеним нормам закону відповідач не сплатив штрафні санкції в розмірі 5558,00 грн. Позивач просить суд позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача 5558,00 грн. штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та 246,95 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій на 159 днів.
Представник відповідача належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 128 КАС України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи. У зв'язку із зазначеним суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у ній доказів.
Розглянувши справу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, судом встановлено.
Відповідачем подано 30 березня 2007 року до територіального відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів в 2006 році, відповідно до якого норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 робоче місце, на якому не був працевлаштований інвалід. Фонд оплати праці штатних працівників складає 122300,00 грн., відповідно до розрахунку позивача середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача складає 11115,00 грн. на одного працівника.
Згідно зі ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон) відповідачу встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів одне робоче місце, при середньообліковій чисельності штатних працівників 11 чоловік, що було визначено відповідачем за даними Державної статистичної звітності за 2006 рік (Ф № 10-ПІ), однак необхідна кількість місць не була зайнята інвалідами.
Відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємством самостійно в строк до 15 квітня року, що настає за звітним. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовується строки, визначені ст. 250 Господарського кодексу України.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до п. 11 Постанови КМУ № 1767 від 28.12.2001 року “Про затвердження Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів» (далі -Порядок № 1767) передбачено, що контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін, відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.
Оскільки, відповідачем норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів не було виконано і відповідні штрафні санкції не були нараховані і сплачені, Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду про стягнення відповідних штрафних санкцій.
Відповідачем в звіті не зазначено про нарахування адміністративно-господарських санкцій за не працевлаштування інваліда в 2006 році, оскільки інваліди для працевлаштування не направлялись відповідним центром зайнятості.
При вирішенні спору суд враховує, що відповідно до статті 19 Закону, підприємства, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 Закону.
Відповідно до ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахування індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів», якою затверджене Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення № 314) підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, щорічно подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів, визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів, створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.
Згідно з п. 3 Положення № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Пунктом 2 Положення № 314 передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування. Зі змісту даної норми виливає, що на звичайному робочому місці може працювати інвалід, однак таке місце має бути атестоване на відповідність вимогам щодо робочого місця інваліда.
Виконанням нормативу робочих місць у визначеній законом кількості, за Законом, вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним. До виконання також може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів шляхом створення господарських об'єднань з громадськими організаціями чи підприємствами інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Як вбачається з звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за формою № 3-ПН, затвердженою Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998р. за 2006 р., належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи, відповідач повідомляв Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів та Обухівський районний цент зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для інвалідів, що підтверджено графою «наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для інвалідів» зазначених вище звітів. Згідно довідки Обухівського районного центру зайнятості № 04-447 від 15 червня 2007 року відповідач на протязі 2006 року надавав інформацію для працевлаштування інвалідів в кількості 1 чоловіка, вакансії були не укомплектовані, із-за відсутності інвалідів бажаючих працювати на створених робочих місцях.
Таким чином, суд встановив, що передбачені законом обов'язки по забезпеченню працевлаштування інвалідів, відповідачем виконані шляхом вжиття залежних він нього заходів по забезпеченню працевлаштування інваліда на його підприємстві в 2006 році.
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи, в т.ч. юридичної, має індивідуальний характер, тобто притягнення до відповідальності відбувається за наявності законодавчо передбачених підстав з врахуванням обставин правопорушення.
Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України (далі -ГК України) адміністративно-господарські санкції є видом господарсько-правової відповідальності, зокрема, за порушення суб'єктами господарювання правил здійснення господарської діяльності, застосовуються за ініціативою уповноважених органів державної влади чи місцевого самоврядування.
Стаття 218 ГК України передбачає підставою господарсько-правової відповідальності вчинення правопорушення у сфері господарювання, зокрема, порушення правил здійснення господарської діяльності, за яке учасник господарських відносин відповідає, якщо не доведе, що ним вжито всіх, залежних від нього заходів, для недопущення господарського правопорушення. Тобто необхідною умовою відповідальності є вина відповідача у непрацевлаштуванні інваліда в 2006 році, яка може виражатись у формі умислу чи необережності, що з врахуванням особливостей, передбачених Законом правил здійснення господарської діяльності, може виражатись в свідомому, навмисному ігноруванні вимог Закону, недбалому відношенні до встановлених обов'язків чи невжитті необхідних і можливих заходів для забезпечення працевлаштування інваліда. В разі, якщо інвалід не був працевлаштований із-за незалежних від відповідача обставин, зокрема, відсутність бажаючих працювати інвалідів у відповідному регіоні, не направлення інвалідів для працевлаштування на вільне робоче місце, відсутність звернень органів соціального захисту інвалідів про необхідність вжиття додаткових заходів з метою працевлаштування конкретних інвалідів, між діяльністю відповідача та порушенням норми Закону відсутній причинний зв'язок, що виключає відповідальність.
Оскільки, відповідачем вживались залежні від нього та передбачені Законом заходи для недопущення господарського правопорушення, суд дійшов висновку, що за не працевлаштуванні в 2006 році інваліда, відсутні підстави для застосування відповідальності до відповідача.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій за недотримання відповідачем в 2006 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робочого місця, не підлягають задоволенню у зв'язку з відсутністю підстав для притягнення відповідача до господарсько-правової відповідальності.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 61, 124 Конституції України ст.ст. 158-163 КАС України,
1. В позові Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня її проголошення, якщо заява про апеляційне оскарження постанови не буде подана. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана, в двадцятиденний строк після надання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Карпечкін Т.П.