вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
11 грудня 2024 р. м. Ужгород Справа № 907/822/24
Суддя Господарського суду Закарпатської області Мірошниченко Д.Є.,
за участю секретаря судового засідання Нагібіної І.В.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття", м.Ужгород
до відповідача Приватного підприємства "Вітана", м. Ужгород
про витребування майна з чужого незаконного володіння
За участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
02.10.2024 за вх.№ 02.3.1-05/876/24 Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" звернулося до Господарського суду Закарпатської області із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.10.2024 задоволено вищевказану заяву, накладено арешт на наступне нерухоме майно:
- вбудовані приміщення част. літ. А І-поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер об'єкта згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно - 6659721101, які знаходяться за адресою: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Корзо, буд. 17 та зареєстровані на праві власності за Приватним підприємством "Вітана" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 4, код ЄДРПОУ 31072269);
- вбудовані приміщення літ. А І-поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер об'єкта згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно - 98842921000, які знаходяться за адресою: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Корзо, буд. 17 та зареєстровані на праві власності за Приватним підприємством "Вітана" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 4, код ЄДРПОУ 31072269) та заборонено органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не виключно, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно (за виключенням реєстрації арешту, накладеного судом для забезпечення позову/виконання рішення), скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав щодо нерухомого майна:
- вбудовані приміщення част. літ. А І-поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер об'єкта згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно - 6659721101, які знаходяться за адресою: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Корзо, буд. 17 та зареєстровані на праві власності за Приватним підприємством "Вітана" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 4, код ЄДРПОУ 31072269);
- вбудовані приміщення літ. А І-поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер об'єкта згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно - 98842921000, які знаходяться за адресою: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Корзо, буд. 17 та зареєстровані на праві власності за Приватним підприємством "Вітана" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 4, код ЄДРПОУ 31072269).
11.10.2024 за вх.№ 02.3.1-05/908/24 Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Приватного підприємства "Вітана", в якому просить суд витребувати з чужого незаконного володіння Приватного підприємства "Вітана" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 4, код ЄДРПОУ 31072269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" (88000, м. Ужгород, вул. Корзо, 17, ідентифікаційний код 13599139) наступне нерухоме майно (далі також - спірне нерухоме майно, вбудовані приміщення):
- вбудовані приміщення част. літ. А І-поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер об'єкту згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - 6659721101, які знаходяться за адресою: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вул. Корзо, буд. 17;
- вбудовані приміщення літ. А І-поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер об'єкту згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - 98842921000, які знаходяться за адресою: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вул. Корзо, буд. 17.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/822/24 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2024.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 06.11.2024 на 11:00 год. та встановлено учасникам справи строк на подання до суду заяв по суті спору.
Ухвалою суду від 06.11.2024 підготовче засідання було відкладено на 27.11.2024 на 11:30 год. з підстави неявки відповідача.
Відповідач, повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином, в підготовче засідання 27.11.2024 вдруге не з'явився, відзиву на позов чи інших заяв процесуального характеру у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження від 15.10.2024, не подав, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом,
Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яка кореспондується з частиною 2 статті 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
При цьому судом враховано, що згідно з приписами пункту 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 статті 182 ГПК України питань, що підлягали з'ясуванню судом, ухвалою суду від 27.11.2024 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 11.12.2024 об 11:00 год.
У судове засідання 11.12.2024 представник позивача не з'явився, водночас подав до суду заяву (вх.№ 02.3.1-02/9712/24 від 11.12.2024) про розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У судове засідання 11.12.2024 представник відповідача також не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Разом з тим, судом враховується, що відповідач у цій справі був належним чином повідомлений про час та місце проведення кожного засідання суду, що підтверджується довідками про доставку ухвал суду від 15.10.2024, від 06.11.2024, від 27.11.2024 до його електронного кабінету.
При цьому ухвала суду від 27.11.2024, якою призначено розгляд справи по суті на 11.12.2024, також надсилалась відповідачу поштовою кореспонденцією на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки суду про відправлення на зворотному боці цієї ухвали.
Враховуючи зазначене вище, суд констатує про виконання процесуального обов'язку щодо належного повідомлення відповідача про наявність, розгляд та рух цієї справи.
Згідно з приписами статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до статті 202 ГПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на наведене вище, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними в матеріалах справи доказами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України та частини 2 статті 178 ГПК України, яких достатньо для прийняття рішення у справі.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовуються обставинами щодо незаконної реєстрації права власності вказаних вище приміщень за відповідачем.
Позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" є дійсним власником зазначеного вище спірного нерухомого майна, спір щодо витребування якого на користь позивача було остаточно вирішено Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області рішенням від 18.03.2014 в межах розгляду справи № 308/12227/13-ц.
При цьому вказує, що ухвалою Львівського апеляційного суду від 24.09.2024 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Вітана" та фізичної особи ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц, а отже на сьогодні власником нерухомого майна (вбудованих приміщень) є саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття".
Водночас наголошує, що через довготривалий перегляд рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц в апеляційному та касаційному порядку, право власності на спірне нерухоме майно було відчужено відповідачами (фізичними особами) у справі № 308/12227/13-ц Приватному підприємству "Вітана".
Позивач відзначає, що оскільки на даний час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесені відомості про право власності Приватного підприємства "Вітана" щодо спірного нерухомого майна, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" та вибуло з володіння останнього поза його волею, а право власності останнього на таке майно не припинялось, а отже між Товариством з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" та Приватним підприємством "Вітана" виник спір щодо вказаного нерухомого майна. При цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" зазначає, що жодних правочинів щодо такого майна з Приватним підприємством "Вітана" не укладало, відповідне нерухоме майно не відчужувало.
У зв'язку із наведеним позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" не може відновити запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на спірне нерухоме майно, оскільки таке майно було витребувано від фізичних осіб - відповідачів у справі № 308/12227/13-ц, які на момент вирішення судового спору в березні 2014 року були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власниками такого майна, а відповідно і його незаконними володільцями.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відзив на позов по суті заявлених вимог відповідачем не подано.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 та витребувано з володіння ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" нерухоме майно - вбудовані приміщення, що розташовані по АДРЕСА_1 шляхом його передачі в натурі.
Розглядаючи спір у справі № 308/12227/13-ц судом першої інстанції встановлено такі фактичні обставини:
"Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" було зареєстроване як юридична особа 11.12.1995, що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АВ № 194363 від 08.07.2013.
31.01.2001 за договором купівлі-продажу № 357, укладеним між Фондом приватизації та управління майном міста Ужгородської міської ради та ТОВ "Магазин "Взуття", посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н.Д. та зареєстрованим в реєстрі за № 36, товариство придбало у власність шляхом викупу об'єкт приватизації - вбудовані приміщення площею 269 кв.м по АДРЕСА_1 . 05.04.2001 товариству було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 253.
На підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради № 257 від 15.10.2003 виконкомом було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно - магазин "Взуття" загальною площею 269,3 кв.м по вул. Корзо, 17 в м. Ужгороді. Право власності ТОВ "Магазин "Взуття" на приміщення магазину було зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 3921708, що підтверджується витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно виданий КП "Ужгородське МБТІ" 15.12.2003 № 2296381, запис в книзі № 7, запис № 1272".
Водночас, задовольняючи позовні вимоги у справі № 308/12227/13-ц, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області виходив з обставин того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" волевиявлення на продаж спірного майна в порядку та спосіб визначений законом та статутними документами не здійснювало; директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття" при відчуженні майна діяв поза межами та з перевищенням повноважень, а покупець ОСОБА_5 не міг не знати про відсутність у директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" відповідних повноважень. Суд також установив, що правочин щодо відчуження спірного нерухомого майна укладений з дефектом волі Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття", і таке майно вибуло з володіння цього товариства поза його волею. З урахуванням цього, суд виснував, що в набувача майна за договором ОСОБА_5 не виникло право власності на майно - нежитлові приміщення площею 134,8 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, право володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 22.09.2014 рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі №308/12227/13-ц скасовано, у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття" відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 14.01.2015 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/42440467) рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 22.09.2014 скасовано, а справу № 308/12227/13-ц передано на новий розгляд до апеляційного суду.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі №308/12227/13-ц змінено: виключено з мотивувальної частини абзац із посиланням на норми статей 1212-1213 ЦК України. Резолютивну частину рішення в частині розподілу судових витрат викладено в новій редакції. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду кримінальних та цивільних справ від 20.05.2015 у справі № 308/12227/13-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/44408482) рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 залишено без змін.
30.07.2015 рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц виконано органами державної виконавчої служби в примусовому порядку, що підтверджується наявною у матеріалах справи інформацією про виконавчі провадження № 47008228, № 47007984, № 47008327.
Надалі, 23.04.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була проведена реєстрація права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття" на спірне нерухоме майно на підставі рішення суду рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц. Власником такого нерухомого майна в 2018 році в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття" як єдиного власника.
Ухвалами Закарпатського апеляційного суду від 19.02.2019 та від 28.01.2020 залучено до участі у справі № 308/12227/13-ц ОСОБА_6 в якості правонаступника відповідача - ОСОБА_4 , а також поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 18.03.2014.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26.01.2021 у справі №308/12227/13-ц апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено; рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 скасовано; постановлено нове рішення про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття" в задоволенні позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 308/12227/13-ц постанову Закарпатського апеляційного суду від 26.01.2021 скасовано, а справу передано на новий розгляд до апеляційного суду.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 19.04.2022 у справі № 308/12227/13-ц відкрито провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Вітана" на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 14.02.2023 у справі № 308/12227/13-ц провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 закрито. Тією ж ухвалою закрито апеляційне провадження на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 за апеляційною скаргою ОСОБА_7 , провадження за якою було відкрито ухвалою апеляційного суду від 24.03.2022.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14.02.2023 у справі №308/12227/13-ц апеляційну скаргу Приватного підприємства "Вітана" задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 скасовано. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття" відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 308/12227/13-ц постанову Закарпатського апеляційного суду від 14.02.2023 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Також судом встановлено, що рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц оскаржила до суду апеляційної інстанції фізична особа ОСОБА_1 .
За наслідком апеляційного перегляду справи № 308/12227/13-ц, ухвалою Львівського апеляційного суду від 24.09.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121930092) апеляційне провадження за апеляційними скаргами Приватного підприємства "Вітана" та ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 закрито.
При цьому Львівським апеляційним судом в ухвалі від 24.09.2024 у справі №308/12227/13-ц було встановлено такі фактичні обставини:
"Підставою для укладення 07.07.2011 директором ОСОБА_8 від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття" договору купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі "Магазину "Взуття", площею 134,8 кв.м, на АДРЕСА_1 із ОСОБА_5 було рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття", оформлене протоколом від 06.07.2011 № 7, згідно з яким десятьма учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття" було погоджено продаж спірного майна.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2013 (прим. - у справі № 907/907/13), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014, рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття" про погодження продажу вбудованих приміщень магазину на АДРЕСА_1 , яке було оформлено протоколом від 06.07.2011 №7, визнано недійсним.
Господарським судом встановлено, що у зборах, рішення яких оформлено протоколом від 06.07.2011 № 7, взяв участь тільки один учасник, який володів часткою у розмірі 10 % статутного фонду, решта 9 учасників про проведення зборів не були повідомлені, їх підписи на протоколі були відтворені за допомогою знакодрукуючого пристрою.
10.10.2014 між ОСОБА_3 та Приватним підприємством "Вітана" укладено нотаріально посвідчений договір, який має форму змішаного договору (частина 2 статті 628 ЦК України) з відкладальною обставиною (частина 1 статті 212 ЦК України), що включає у себе елементи доручення (стаття 100 ЦК України), купівлю-продаж нерухомого майна (Глава 54 ЦК України), позики (Глава 71 ЦК України) та закладу (Закон України "Про заставу").
Предметом зазначеного договору є 1/2 частка у праві спільної часткової власності на вбудовані приміщення, част. літ. "А" І-го поверху (поз. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7), площею 67,4 кв.м, на вул. Корзо, 17 в м. Ужгороді, право власності на яке на момент укладення договору було зареєстроване за ОСОБА_3 .
Відповідно до пункту 4.1 цього договору до моменту настання передбаченої пунктом 1.2 договору відкладальної обставини (зняття арешту) та у випадку її ненастання цей договір є договором позики. У випадку настання передбаченої пунктом 1.2 відкладальної обставини сума позики стороні-2 не повертається, а зараховується у якості повної оплати вартості нерухомого майна, здійсненого належним чином стороною-2 (пункт 4.3 цього договору).
04.12.2014 між ОСОБА_2 та Приватним підприємством "Вітана" укладено нотаріально посвідчений договір, який має форму змішаного договору (частина 2 статті 628 ЦК України) із відкладальною обставиною (частина 1 статті 212 ЦК України), що включає у себе елементи доручення (стаття 100 ЦК України), купівлі-продажу нерухомого майна (Глава 54 ЦК України), позики (Глава 71 ЦК України) та закладу (Закон України "Про заставу").
Предметом зазначеного договору є приміщення частини літ. "А" І-го поверху (поз. 1, 2), площею 67,4 кв.м, на вул. Корзо, 17 в м. Ужгороді, право власності на яке на момент укладення цього договору зареєстровано за ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 1.3 цього договору до моменту настання вказаної у пункті 1.2 відкладальної обставини (зняття обтяження) та у випадку її ненастання даний договір є договором позики грошових коштів, забезпечені закладом.
Згідно з пунктами 4.4 договорів від 10.10.2014 та від 04.12.2014, відповідно до статей 44 - 48 Закону України "Про заставу" належне виконання стороною-1 своїх обов'язків щодо повернення стороні-2 визначеної цим розділом суми позики забезпечується закладом належного стороні-1 правовстановлюючого документа - договору купівлі-продажу, посвідченого 08.07.2013 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1114, і належного стороні-2 договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 23.03.2012 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О.А., зареєстрованого в реєстрові за № 769, які до настання обставин, вказаних у пунктах 3.2, 3.3 цих договорів, залишаються у володінні сторони-2. Предмет закладу повертається стороні-1 відповідно до пункту 4.2, або у випадку настання передбаченої пунктом 1.2 цього договору відкладальної обставини, передається нотаріусу для здійснення державної реєстрації права власності сторони-2 на нерухоме майно".
Також Львівський апеляційний суд у зазначеній ухвалі від 24.09.2024 у справі №308/12227/13-ц встановив, що оскаржуваним рішенням питання щодо прав та обов'язків Приватного підприємства "Вітана" не вирішувалися, оскільки на час ухвалення 18.03.2014 судом першої інстанції рішення у справі № 308/12227/13-ц Приватне підприємство "Вітана" не набуло жодних прав на спірне нерухоме майно, а такі набуті за укладеними 10.10.2014 та 04.12.2014 з Андросюком А.М. та ОСОБА_2 договорами. Відтак, оскаржуване рішення жодним чином не порушує прав та інтересів Приватного підприємства "Вітана".
Між тим, як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття", 02.10.2024 останнє отримало відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірного нерухомого майна, яке було предметом спору у справі № 308/12227/13-ц, та з'ясувало, що таке нерухоме майно, яке весь час залишалось у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття", на даний час зареєстровано за Приватним підприємством "Вітана", що підтверджується доданими до матеріалів позовної заяви інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №397440175, № 397440153, № 398159317.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття" наголошує, що оскільки на даний час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесені відомості про право власності Приватного підприємством "Вітана" щодо нерухомого майна, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття" та вибуло з володіння останнього поза його волею, а право власності позивача на таке майно не припинялось, то між Товариством з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття" та Приватним підприємством "Вітана" виник спір щодо вказаного нерухомого майна.
За доводами позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття" не може відновити запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на спірне нерухоме майно, оскільки майно було витребувано від фізичних осіб (відповідачів у справі № 308/12227/13-ц), які на момент вирішення судового спору в березні 2014 року були зареєстрованими в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власниками такого нерухомого майна, а відповідно його незаконними володільцями.
При цьому позивач відзначає, що можливістю внесення записів щодо Приватного підприємства "Вітана" як власника спірного нерухомого майна стало те, що рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі №308/12227/13-ц неодноразово оскаржувалось в апеляційному порядку та скасовувалось постановами Закарпатського апеляційного суду від 26.01.2021 та від 14.02.2023. Однак такі постанови апеляційного суду в подальшому були скасовані Верховним Судом, а тому не зумовили жодних правових наслідків. Відтак дійсним власником спірного майна весь час залишалось та є на даний час Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазини "Взуття".
На переконання позивача, наявність спору щодо спірного нерухомого майна підтверджується також і тим, що Приватне підприємство "Вітана" оскаржувало в апеляційному порядку через значний проміжок часу рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц, посилаючись на набуття останнім певних прав щодо спірного нерухомого майна.
Позивач наголошує, що оскільки спірне нерухоме майно на даний час зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Приватним підприємством "Вітана", останнє вважається незаконним володільцем спірного нерухомого майна (принцип реєстраційного володіння щодо нерухомого майна).
Щодо преюдиційності обставин, встановлених судом у справі № 308/12227/13-ц.
Приймаючи рішення у цій справі та оцінюючи фактичні обставини, суд керується приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно вже усталених висновків Верховного Суду (зокрема постанови від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 31.05.2022 у справі №910/18584/20) преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Водночас, відповідно до правового висновку, який міститься у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/19256/16, при застосовуванні частини 4 статті 75 ГПК України варто враховувати, що преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Відповідно до приписів частини сьомої статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (постанова Верховного суду від 02.08.2022 № 904/5665/21).
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу (постанова Верховного суду від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21).
Отже, виходячи з викладеного вище, судове рішення у справі № 308/12227/13-ц має преюдиційне значення, а встановлені ним обставини щодо вибуття спірного нерухомого майна з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" поза волею останнього, в силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України є такими, що не потребують повторного доведення при розгляді спору у цій справі.
Встановлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача як власника спірного нерухомого майна виникли правові підстави для його витребування із чужого незаконного володіння.
У даному контексті слід зазначити, що за наслідком розгляду справи № 308/12227/13-ц, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 спірне нерухоме майно було витребувано в судовому порядку з володіння фізичних осіб - відповідачів у справі № 308/12227/13-ц на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" та відповідне судове рішення вже було виконано у липні 2015 року в примусовому порядку органами державної виконавчої служби, що підтверджується наявними у матеріалах справи постановами органу державної виконавчої служби про закінчення виконавчих проваджень у зв'язку з виконанням судового рішення.
Щодо правових підстав для витребування спірного нерухомого майна в межах розгляду спору у цій справі.
Положення статей 15, 16 ЦК України надають кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право власності є непорушним (частина 4 статті 41 Конституції України). Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини 1, 2 статті 321 ЦК України).
Згідно з частиною 2 статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Як встановлено судом з матеріалів справи право власності на спірне нерухоме майно за реєстраційними номерами 6659721101 та 98842921000 станом на час розгляду справи зареєстровано за Приватним підприємством "Вітана", що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відтак, особа, до якої перейшло право власності на об'єкти нерухомості, набуває щодо них всі правомочності власника, включаючи право володіння. Суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем такого нерухомого майна (принцип реєстраційного володіння).
Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
Судом враховується, що можливістю внесення записів щодо Приватного підприємства "Вітана" як власника (останнього) спірного нерухомого майна стало те, що рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц неодноразово оскаржувалось в апеляційному порядку та скасовувалось рішенням (постановами) суду апеляційної інстанції від 22.09.2014, від 26.01.2021 та від 14.02.2023. Однак такі судові рішення апеляційної інстанції в подальшому були скасовані Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Касаційним цивільним судом Верховного Суду.
Суд відзначає, що підставами позовних вимоги є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Приписами частини 2 статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.
За приписами частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 Цивільного кодексу України).
Водночас з аналізу матеріалів справи (зокрема, з рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 та ухвали Львівського апеляційного суду від 24.09.2024 у справі № 308/12227/13-ц) вбачається, що фізичні особи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розпорядились спірним нерухомим майном, яке їм не належало на праві власності, відчуживши таке Приватному підприємству "Вітана" на підставі укладених з останнім договорів від 10.10.2014 та від 04.12.2014 відповідно.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16).
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, приводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. Такий правовий висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Така позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19.
Судом враховується, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.
За таких усталених правових позицій жодна інша вимога, пред'явлена позивачем з наміром повернути володіння спірним нерухомим майном (про визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію, про скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, про визнання права власності, внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), не відповідає належному способу захисту у такій справі, що також є самостійною підставою для відмови в позові.
Водночас, досліджуючи обставини щодо добросовісності/недобросовісності набуття Приватним підприємством "Вітана" спірного нерухомого майна та, як наслідок, відсутності або ж наявності правових підстав для витребування такого майна саме від нього як останнього набувача та володільця, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Водночас стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
При цьому статтею 330 ЦК України передбачено можливість добросовісного набувача набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 вказаного кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Велика Палата Верховного Суду в постановах, зокрема, від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 та від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 виснувала, що перевірка добросовісності набувача цього майна здійснюється саме при вирішенні питання про витребування майна.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц також зазначила, що добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна у власність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості, за висновками Великої Палати Верховного Суду, повинні спонукати покупця до більшої обачливості.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент набуття Приватним підприємством "Вітана" у власність спірного нерухомого майна на підставі договорів від 10.10.2014 та від 04.12.2014 (про що зазначено у інформаційних довідках з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 397440175, № 397440153, № 398159317) до Єдиного державного реєстру судових рішень було внесено рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц, яким спірне нерухоме майно витребувано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" з підстав вибуття такого нерухомого майна з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" поза волею останнього.
При цьому суд враховує, що хоча рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц і було скасовано рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 22.09.2014 (тобто до моменту укладення Приватним підприємством "Вітана" відповідних правочинів від 10.10.2014 та від 04.12.2014), проте таке рішення суду апеляційної інстанції в подальшому скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.01.2015. З урахуванням цього суд зазначає, що скасоване рішення суду апеляційної інстанції від 22.09.2014 не призвело до жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Така усталена правова позиція наведена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17.
Крім того, на момент набуття Приватним підприємством "Вітана" спірного нерухомого майна у Єдиний державний реєстр судових рішень було внесене рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2013 у справі № 907/907/13 (залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014) про задоволення позову фізичних осіб - учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" щодо визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" про погодження продажу вбудованих приміщень магазину по вул. Корзо, 17 в м. Ужгород, яке оформлене протоколом № 7 від 06.07.2011. При цьому суд першої інстанції у рішенні від 23.10.2013 у справі №907/907/13 вказав, що оскільки збори 06.07.2011, рішення яких оспорюється учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття", в порушення вимог закону належним чином не скликались та не проводились, продаж майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" відбувся з порушенням вимог діючого законодавства та статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття".
Отже, відповідач мав беззаперечну можливість дізнатися з Єдиного державного реєстру судових рішень про наявність судових рішень у вказаних справах, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.03.2021 у справі № 922/634/19, за яким у разі придбання майна покупець мав би проявити розумну обачливість і дослідити історію вибуття майна у попередніх власників.
Суд вважає, що наведена інформація мала б спонукати Приватне підприємство "Вітана" до виваженого рішення щодо придбання спірного нерухомого майна та проявити розумну обачність за наявності численної відкритої інформації про судові конфлікти навколо цього майна та судових спорів щодо нього. Подібні висновки щодо оцінки поведінки набувача для визначення критеріїв добросовісності/недобросовісності останнього також застосовані у постанові Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 466/11944/21.
З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про те, що Приватне підприємство "Вітана" за встановлених у цій справі обставин не може вважатися добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.
При цьому будь-яких інших доказів та доводів в обґрунтування протилежного висновку відповідачем не наведено.
За таких обставин справи витребування спірного нерухомого майна у кінцевого набувача (Приватного підприємства "Вітана"), добросовісність набуття яким наявними у матеріалах справи доказами спростована (не доведена), відповідатиме принципам справедливості та розумності. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" до Приватного підприємства "Вітана" про витребування нерухомого майна за реєстраційними номерами 6659721101 та 98842921000 як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення.
Заходи забезпечення позову, вжиті судом на підставі ухвали від 04.10.2024 у справі №907/822/24, зберігають свою дію протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи у відповідності до частини 7 статті 145 ГПК України.
Розподіл судових витрат.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати з чужого незаконного володіння Приватного підприємства "Вітана" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 4, код ЄДРПОУ 31072269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" (88000, м. Ужгород, вул. Корзо, 17, код ЄДРПОУ 13599139) наступне нерухоме майно:
- вбудовані приміщення част. літ. А І-поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер об'єкту згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - 6659721101, які знаходяться за адресою: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вул. Корзо, буд. 17;
- вбудовані приміщення літ. А І-поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер об'єкту згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - 98842921000, які знаходяться за адресою: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вул. Корзо, буд. 17.
3. Стягнути з Приватного підприємства "Вітана" (88000, Закарпатська обл., м.Ужгород, вул. Волошина, буд. 4, код ЄДРПОУ 31072269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" (88000, м. Ужгород, вул. Корзо, 17, код ЄДРПОУ 13599139) 37 183,50 грн (тридцять сім тисяч сто вісімдесят три гривні 50 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
4. Заходи забезпечення позову, вжиті судом на підставі ухвали від 04.10.2024 у справі №907/822/24, зберігають свою дію протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи у відповідності до частини 7 статті 145 Господарського процесуального кодексу України.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення (з урахуванням відпустки судді) складено, оформлено та підписано 16.01.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко