ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 січня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4475/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання - В.М. Волковінська,
за участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом: Л.П. Ольховик-Красільнікова
від відповідача за первісним позовом: Ю.І. Спектор
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ»
на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 (суддя Ю.А. Шаратов, м.Одеса, повний текст складено 28.08.2024)
та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2024 (суддя Ю.А. Шаратов, м.Одеса, повний текст складено 16.09.2024)
у справі №916/4475/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ»
про стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування від 07.08.2020 №070820 в розмірі 1096241,03 грн, з якої: 671482,10 грн - сума основного боргу, 66351,84 грн - 3 % річних, 358407,09 грн - інфляційні втрати
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР»
про визнання недійсним договору транспортного експедирування від 07.08.2020 №070820,
Короткий зміст позовних вимог. Коротка історія справи
У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ», в якій, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило стягнути з відповідача заборгованість за договором транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 в розмірі 1096241,03 грн, з якої: 671482,10грн - сума основного боргу, 358407,09 грн - інфляційних втрат, 66351,84 грн- - 3 % річних.
Позовні вимоги, із посиланням на статті 525, 526, частину першу статті 530, статтю 610, частину першу статті 612, частину другу статті 625, статтю 629 Цивільного кодексу України, статті 20, 193, частину першу статті 222, статтю 316 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 щодо оплати наданих позивачем послуг.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.10.2023 відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.
17.11.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» звернулось до Господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» про визнання недійсним договору транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020.
Зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020, із посиланням на частину другу статті 203, частини першу, третю статті 215, частину першу статті 216 Цивільного кодексу України, обґрунтовані укладенням зазначеного правочину із порушенням частини другої статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 прийнято зустрічну позовну заяву до розгляду та об'єднано її в одне провадження з первісним позовом у справі №916/4475/23.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.2024, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30.08.2024, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» про стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» 671482,10 грн суми основного боргу, 66351,84 грн - 3 % річних, 358407,09 грн - інфляційних втрат та 16443,61грн витрат на сплату судового збору. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» про визнання недійсним договору транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 відмовлено повністю.
Судове рішення про задоволення первісних позовних вимог мотивоване доведеністю позивачем за первісним позовом факту неналежного виконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати наданих транспортно-експедиційних послуг за договором транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020, з огляду на що наявні правові підстави для стягнення з відповідача суми основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних.
Відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви суд мотивував тим, що оскільки на момент укладення договору №070820 від 07.08.2020 його ціна не була визначена сторонами, а залежала від господарської діяльності сторін протягом розрахункового періоду під час його виконання і могла були як меншою, так і більшою за визначену у законі вартість предмету договору, перевищення якої над чистими активами товариства має наслідком отримання згоди загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, оспорюваний правочин станом на дату його вчинення не суперечив вимогам частини другої статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції
Додатковим рішенням від 05.09.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» про ухвалення додаткового рішення від 16.08.2024 (вх.№2-1335/24 від 19.08.2024) задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» витрати на правничу допомогу в розмірі 57500,00 грн.
Додаткове рішення мотивоване доведеністю Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» понесених ним витрат на правничу допомогу та обґрунтованістю їх розміру.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ»
Не погодившись з рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 та додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 05.09.2024, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення та додаткове рішення у даній справі скасувати; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити зустрічний позов.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник послався на те, що висновки суду в частині розрахунку суми стягнення за первісним позовом є неспроможними, адже, з одного боку, на підтвердження своїх вимог позивач за первісним позовом надав спірні акти надання послуг, які апелянтом не визнаються, на загальну суму 1064780,40 грн, а з іншого боку, суд встановив, а позивач не заперечував, факт отримання від відповідача за первісним позовом коштів на загальну суму 3954380,02 грн, натомість суд в розрахунках врахував лише частину суми оплат в розмірі 393298,30 грн, жодним чином не пояснивши, як бути з рештою суми оплат в розмірі 3561081,72 грн.
При цьому відповідач за первісним позовом зауважив на тому, що посилання суду в мотивувальній частині на якийсь «спірний період» є суб'єктивним, оскільки враховуючи, що сторони не підписали акт звірки взаєморозрахунків, спірним є весь період дії договору транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020. Позивачем за первісним позовом додано до позовної заяви юридично нікчемну копію акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 по 13.09.2023, не підписаного відповідачем. Інших доказів, ніж шість спірних актів надання послуг та не підписаний акт звірки позивач не надав. Суд першої інстанції мав дослідити усі вимоги позивача за весь період дії договору між сторонами та співставити ці докази із загальною сумою сплачених відповідачем коштів, і якщо сальдо було би на користь позивача - тільки тоді були б наявні підстави називати відповідача боржником та стягувати з нього борг.
Щодо наявних в матеріалах справи актів наданих послуг, апелянт зазначив, що вказані акти не були належним чином підписані ані в паперовому, ані в електронному вигляді. Позивач, звертаючись до суду 05.12.2023 із клопотанням про долучення доказів, вніс до нього недостовірні відомості щодо переліку додатків зазначеного клопотання, зазначивши про долучення до нього файлів з цифровим підписом відповідних актів наданих послуг, тоді як такі акти ним не долучались, а файли з відповідними цифровими підписами містять «універсальні документи», які є різними за змістом, формою і датами підписання, що свідчить про відсутність належних та допустимих доказів підписання актів наданих послуг шляхом безпосереднього накладення на ці документи кваліфікованого електронного підпису.
Також скаржник звернув увагу на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи відхилив додаткові пояснення відповідача за первісним позовом від 13.05.2024 та зробив висновок щодо підписання актів наданих послуг шляхом накладення електронного цифрового підпису, який за своїм змістом може зробити лише експерт у галузі проведення комп'ютерно - технічної експертизи, що зумовило звернення апелянта до експертної установи для проведення експертизи, за результатами проведення якої отримав висновок експерта від 17.09.2024, який надав категоричну відповідь про те, що зазначені вище файли не містять жодних вкладень, які можна ідентифікувати, як акти наданих послуг, а містять лише універсальні документи без жодних додатків та вкладень.
На підтвердження наведених доводів апеляційної скарги, Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» надано копію висновку експерта №397/09.2024, складеного 17.09.2024 судовим експертом Усковим К.Ю. за результатами комп'ютерно-технічної експертизи.
Щодо підстав для задоволення зустрічного позову апелянт зазначив, що договір транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 є недійсним та таким, що не створив жодних правових наслідків для сторін, з підстав частини другої статті 44, частини першої статті 46 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», оскільки вартість майна, робіт або послуг, що є предметом вказаного договору, перевищує 50% вартості чистих активів відповідача на кінець ІІ кварталу 2020 року, що становили 932,3 тисячі грн, що підтверджується бухгалтерською довідкою №3-17/11 від 17.11.2023 щодо суми чистих активів відповідача, і протягом усього часу дії договору загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» не тільки не надали згоди на укладання цього договору, а прямо відмовили у наданні такої згоди своїм рішенням, оформленим протоколом №17/11 від 17.11.2023. Згідно із пунктом 3.12. договору транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 загальна сума договору складається з суми актів виконаних робіт, наданих послуг експедитором, а відповідно до бухгалтерської довідки №2-16/11 від 16.11.2023 загальна сума, яка була сплачена відповідачем за договором транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020, складає 3954380,02 грн, що значно перевищує вартість чистих активів товариства.
Отже, за твердженням апелянта, загальна сума договору транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 значно перевищувала вартість чистих активів відповідача на момент його підписання сторонами, однак про цю помилку стало відомо вже після підписання договору.
Додатково скаржник зазначив, що виключність повноважень загальних зборів товариства на розгляд питання укладення правочину була порушена помилковими діями директора ОСОБА_1 , який помилково уклав спірний договір, не отримавши ані попередньої, ані наступної згоди на це від вищого органу управління цього товариства. Учасник Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» ОСОБА_2 має частку 67% в статутному капіталі товариства, тоді як директор ОСОБА_1 має частку лише 30% в статутному капіталі товариства, отже, ОСОБА_1 уклав договір, не порадившись із загальними зборами товариства, а інший учасник Товариства ОСОБА_2 захистив право, звернувся до загальних зборів, вніс пропозицію відмовити в наданні згоди на укладання спірного договору, яка була проголосована та підтримана. Окрім того, саме загальні збори зобов'язали директора ОСОБА_1 звернутись із зустрічним позовом до суду.
Обґрунтовуючи підстави для скасування додаткового рішення, апелянт зазначив, що надана позивачем до суду копія протоколу №0302 засідання Ради партнерів Адвокатського об'єднання «КС Партнерс» від 03.02.2022 не відповідає оригіналу та є недопустимим доказом, оскільки містить підчищення змісту копії документу шляхом електронного монтажу (видалення) персональних даних ОСОБА_3 . Також скаржник висловив свої сумніви щодо зразків печаток на договорі правової допомоги, на додатковій угоді від 21.02.2023 та на акті виконаних робіт від 14.08.2024, які візуально відрізняються між собою, а також, на думку апелянта, можна стверджувати про підписання відповідного договору правової допомоги та додаткової угоди до нього не самим ОСОБА_4 , а іншою особою від його імені.
Позиція Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ»
У відзиві на апеляційну скаргу позивач за первісним позовом просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2024 у справі №916/4475/23 - залишити без змін.
Зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» зазначило, що ним було долучено до позовної заяви паперові копії електронних доказів, а саме: акту наданих послуг №852 від 30.09.2021, акту наданих послуг №866 від 30.09.2021, акту наданих послуг №879 30.09.2021, акту наданих послуг №914 від 11.10.2021, акту наданих послуг №951 від 31.10.2021, акту наданих послуг №992 від 16.11.2021, посвідчені електронно-цифровим підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ». Дані акти наданих послуг було підписано сторонами у програмному забезпеченні «M.E.Doc». Представником позивача було надано до суду першої інстанції оригінали електронних доказів на електронну пошту суду, що представляють собою універсальні документи до актів наданих послуг. Після заявлення представником відповідача сумніву щодо підписання актів наданих послуг на стадії дослідження доказів, представником позивача було подано клопотання про огляд оригіналів електронних актів наданих послуг, проте представник відповідача заперечував проти задоволення даного клопотання у зв'язку із тим, що необхідності в дослідженні даних доказів немає, а клопотання є необґрунтованим. Також позивач зауважив на тому, що якби відповідач мав сумніви щодо походження цих універсальних документів, зазначаючи в апеляційній скарзі про «шахрайство», на етапі підписання в програмному забезпеченні «M.E.Doc» міг просто відхилити дані документи, після чого позивачу надійшло б в програмному забезпеченні «M.E.Doc» статус «Відхилено».
Також позивач за первісним позовом погодився з висновком суду першої інстанції, що на момент укладення договору №070820 від 07.08.2020 його ціна не була визначена сторонами, а залежала від господарської діяльності сторін протягом розрахункового періоду під час його виконання і могла бути як меншою, так і більшою за визначену у законі вартість предмету договору, перевищення якої над чистими активами товариства має наслідком отримання згоди загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, а тому оспорюваний правочин станом на дату його вчинення не суперечив вимогам частини другої статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Стосовно доводів апелянта в частині скасування додаткового рішення позивач за первісним позовом зазначив, що ним було долучено до заяви про ухвалення додаткового рішення у справі протокол №0302 засідання Ради партнерів Адвокатського об'єднання «КС ПАРТНЕРС» від 03.02.2022 про зміну найменування, з приховуванням персональних даних партнерів Адвокатського об'єднання, залишивши лише дані, які є у відкритому доступі. Щодо достовірності долучених до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу доказів, позивач зазначив, що жодна зі сторін договору про надання правової допомоги не заявила про недостовірність даних або про непідписання таких документів.
Щодо наданого апелянтом додаткового доказу, а саме, висновку експерта за результатами комп'ютерно-технічної експертизи, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» зазначило, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» жодним чином не обґрунтувало неможливості надання даного доказу на стадії розгляду справи в суді першої інстанції. Крім того, даною комп'ютерно-технічною експертизою жодним чином не досліджується питання роботи програмного забезпечення «M.E.Doc» та процес обміну контрагентами документами в даному програмному забезпеченні.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу зареєстровано судом 18.09.2024 за вх.№№3557/24, 3558/24.
Одночасно із поданням апеляційної скарги апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги (вх.№№3570/24, 3571/24 від 18.09.2024).
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2024.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2024 у справі №916/4475/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/4475/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
30.09.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №916/4475/23.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» про поновлення строку на подання апеляційної скарги залишено без розгляду, оскільки скаржником не було пропущено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2024 у справі №916/4475/23. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» строк до 23.10.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» у строк до 23.10.2024 подати свої міркування або заперечення щодо долученого до апеляційної скарги додаткового доказу.
22.10.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3557/24/Д1 від 22.10.2024), в якому, як вже зазначалось, позивач за первісним позовом висловив свої заперечення проти залучення до матеріалів справи наданого апелянтом додаткового доказу, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення та додаткове рішення залишити без змін..
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2024 у справі №916/4475/23 призначено на 19.11.2024 о 10:00 год.
У судовому засіданні 19.11.2024 Південно-західним апеляційним господарським судом шляхом постановлення протокольної ухвали було задоволено клопотання представника скаржника та відкладено розгляд справи №916/4475/23 на 17.12.2024 о 12:00год.
З метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою апеляційного суду від 19.11.2024 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2024 у справі №916/4475/23 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк.
Цією ж ухвалою суду повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» про дату, час та місце проведення наступного судового засідання.
17.12.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» надійшли пояснення, в яких останнє просило взяти до уваги, що в рішенні Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 було допущено описку щодо суми оплати за послуги за спірним договором, а саме, в рішенні одноразово зазначено, що 28.06.2023 відповідачем сплачено позивачу 8298,30 грн, однак, як вбачається із виписки по особовому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР», у цей день було виконано дві оплати по 50000,00 грн, а всього на суму 100000,00 грн.
У судовому засіданні, яке відбулось 17.12.2024, оголошено перерву до 14.01.2025 об 11:30 год.
У судовому засіданні 14.01.2025 було порушено питання щодо долученого до апеляційної скарги нового доказу, а саме, копії висновку експерта №397/09.2024, складеного 17.09.2024 судовим експертом Усковим К.Ю. за результатами комп'ютерно-технічної експертизи.
Протокольною ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 14.01.2025, вказаний доказ залишено без розгляду, виходячи з наступного.
У відповідності до положень статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Межі перегляду в суді апеляційної інстанції передбачено у статті 269 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини першої якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.
Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Вказані положення закріплені законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази.
Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.
Скаржник, долучаючи до апеляційної скарги копію висновку експерта №397/09.2024, складеного 17.09.2024 судовим експертом Усковим К.Ю. за результатами комп'ютерно-технічної експертизи, клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання нового доказу не заявляв, об'єктивні причини неподання доказу до суду першої інстанції, які унеможливили своєчасне вчинення такої процесуальної дії, жодним чином не обґрунтував.
Окрім того, колегія суддів виходила з того, що неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції прийняв рішення, а заявник апеляційної скарги просить долучити до матеріалів справи докази, отримані після вирішення справи судом першої інстанції. Апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції повинен здійснюватися з урахуванням тих документів, які були наявні у матеріалах справи на час постановлення оскаржуваного рішення і які місцевий господарський суд мав можливість дослідити та оцінити. Навпаки, саме допущення можливості прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, які за відсутності поважних та об'єктивних причин не були подані до місцевого господарського суду, матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, системність і послідовність у діяльності органів судової влади.
Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для залучення до матеріалів справи нового доказу, тобто такого, що з'явився вже після прийняття оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.
Саме такий сталий правовий висновок стосовно того, що відсутність існування доказів на момент прийняття судового рішення місцевим господарським судом виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції цих додаткових доказів, викладено Верховним Судом у постановах від 11.09.2019 у справі №922/393/18, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.
У судових засіданнях апеляційної інстанції, які проводились за клопотаннями представників сторін в режимі відеоконференції, останні надали свої усні пояснення, відповідно до яких підтримали свої правові позиції у справі.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
07.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» (клієнтом) і Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» (експедитором) укладено договір транспортного експедирування №070820 (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого експедитор приймає на себе зобов'язання за винагороду (плату) та за рахунок клієнта надати транспортно-експедиційні послуги з організації перевезення вантажів у вагонах експедитора територією України, країн СНД і територією третіх країн, зазначених у погоджених сторонами заявках (додаток №1 до договору), які після підписання та скріплення печатками сторін є невід'ємною частиною договору, а клієнт приймає на себе зобов'язання прийняти та оплатити надані послуги та винагороду (плату) експедитору у відповідності з розділом 3 цього договору.
За умовами пункту 2.3. договору експедитор зобов'язаний: на підставі відомостей, отриманих відповідно до умов цього договору, здійснювати попередній розрахунок вартості послуг згідно умов розділу 3 цього договору та надавати клієнту рахунок на передоплату послуг (підпункт 2.3.2.); відповідно до пункту 4.2. даного договору надавати клієнту акти наданих послуг; при наявності письмових обґрунтованих заперечень клієнта до наданого експедитором акту, розглядати їх у встановленому договором порядку (підпункт 2.3.12.).
Клієнт зобов'язаний приймати та оформляти зі свого боку акти наданих послуг протягом трьох робочих днів з моменту одержання цих актів від експедитора; в разі виникнення розбіжностей по акту наданих послуг, підписувати його із зауваженнями (в цей же термін) та письмовим обґрунтуванням розбіжностей (підпункт 2.1.8. пункту 2.1. договору); оплачувати передбачені договором платежі в порядку та у строки, установлені договором (підпункт 2.1.9. пункту 2.1. договору).
Згідно із пунктом 3.1. договору клієнт, виходячи із очікуваного обсягу перевезень, не пізніше ніж за 3 (три) банківські дні до початку навантаження здійснює попередню оплату за перевезення вантажів шляхом перерахування коштів банківським переказом у розмірі 100 % від суми, зазначеної в рахунку. За домовленістю сторін можлива оплата по факту виконання послуги. Така домовленість узгоджується сторонами у заявках клієнта або додатках чи додаткових угодах до договору.
Пунктом 3.2. договору визначено, що вартість послуг (узгоджена ставка) з організації перевезень вантажів у вагонах експедитора складається з:
(3.2.1.)винагороди (плати) експедитору;
(3.2.2.)плати за надання вагонів та інших витрат експедитора, пов'язаних із залученням третіх осіб для організації транспортно-експедиційних послуг. Сума витрат експедитора, понесених при виконанні даного договору, включає всі документально підтверджені додаткові витрати на організацію перевезення вантажів клієнта, понесені експедитором. Грошові кошти, що перераховуються клієнтом для оплати провізних платежів і витрат експедитора, понесених при виконанні цього договору, не є доходом і власністю експедитора і підлягають перерахуванню Укрзалізниці та учасникам транспортно-експедиційних послуг, залучення яких виникло у експедитора в процесі виконання договору. У разі зміни умов перевезення сторони зобов'язуються узгодити нову ставку експедитора шляхом узгодження заявки/додатку;
(3.2.3.)тарифу і додаткових зборів за перевезення вантажів по території України в залізничному рухомому складі за маршрутами згідно заявки, встановленого Тарифним керівництвом №1 із застосуванням коефіцієнтів, що встановлені відповідними наказами, який сплачується експедитором підприємствам залізниці. В разі, коли клієнт самостійно проводить (організовує) розрахунки із залізницями за перевезення, клієнт сплачує експедитору вартість послуг, за винятком тарифу на перевезення.
Відповідно до пункту 3.3. договору плата за користування вагонами експедитора за час перебування вагонів під навантаженням (вивантаженням) на території України, росії, держав Балтії та СНГ у клієнта, його вантажовідправників та/або вантажоодержувачів налічується з 49-ої години користування від дати і часу прибуття вагонів на станцію призначення до дати і часу відправлення вагонів зі станції призначення згідно з інформацією Філії ГІОЦ АТ «Укрзалізниця» і становить 450,00 грн з ПДВ за один вагон на добу. Кожна неповна доба рахується як повна. Плата за користування вагонами складає 450,00 грн з ПДВ за один вагон на добу (пункт 3.4. договору). Плата за користування рухомим складом експедитора, договірні і додаткові збори сплачуються клієнтом банківським переказом протягом 3-х банківських днів з моменту надання клієнту акту наданих послуг (пункт 3.5. договору).
На підставі актів наданих послуг клієнт здійснює остаточні розрахунки з експедитором згідно з рахунками, виставленими останнім, банківським переказом протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання актів наданих послуг (пункт 3.6. договору).
Договір передбачає розрахунки в безготівковій грошовій формі шляхом банківського переказу на поточний рахунок експедитора, зазначений у договорі. Платіж вважається здійсненим з моменту зарахування коштів на банківський рахунок сторони договору, на адресу якої оформляється платіж (пункт 3.9. договору).
Пунктом 3.12. договору визначено, що загальна сума договору складається із суми актів виконаних робіт / наданих послуг експедитором.
Згідно із пунктом 4.1. договору документом, що засвідчує факт надання послуг експедитором, є акт надання послуг.
За положеннями пункту 4.2. договору експедитор не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, направляє на адресу клієнта акт наданих послуг і відповідний рахунок. Клієнт протягом 3-х робочих днів має право розглянути й затвердити або висловити свої заперечення по акту. У випадку, якщо клієнт не підписує акт і не пред'являє письмових заперечень по його змісту протягом зазначеного строку, акт вважається погодженим і підписаним з боку клієнта. У випадку, якщо клієнт заперечує проти сум, зазначених експедитором в акті, клієнт зобов'язаний перерахувати на рахунок експедитора суму коштів по акту, які ним не оскаржуються, в строк, зазначений у пункті 3.5. цього договору. Спірну суму клієнт зобов'язаний перерахувати на рахунок експедитора не пізніше 5-ти календарних днів від дня врегулювання сторонами розбіжностей. При необхідності сторони здійснюють звірення взаєморозрахунків за певний період.
У випадку виявлення розбіжностей між даними клієнта та даними експедитора, сторони з'ясовують причини розбіжностей, проводять перерахунок і включають виявлені суми розбіжностей у акт у тому періоді, в якому вони були виявлені. При виявленні будь-яких неточностей та/або розбіжностей у розрахункових відомостях, рахунках, актах, інших документах, сторони негайно повідомляють одна одну і здійснюють перерахунок (пункт 4.3. договору).
Цей договір укладений на період від дати підписання по 31.12.2020 та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань в частині розрахунків. Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявить про його припинення за 10 днів до закінчення його терміну дії. Вся документація по цьому договору (заявки клієнта, інструкція експедитора, додаткові угоди, протоколи) є невід'ємною частиною цього договору.
У подальшому, враховуючи наміри сторін запровадити електронний документообіг під час своїх господарських взаємовідносин (будь-яких господарських договорів, укладених раніше) та підписання електронних документів електронними цифровими підписами (ЕЦП) уповноважених представників сторін, а також встановити умови щодо надання чинності електронним документам та обміну останніми, 01.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» і Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» укладено угоду про визнання електронних документів та використання електронного цифрового підпису (далі - угода).
Відповідно до пункту 1.1. угоди створення сторонами електронних документів, зазначених в пункті 1.4. цього договору, та обмін електронними документами між сторонами здійснюється з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема, в сфері електронного документообігу та електронної комерції в Україні.
Терміни вживаються в цій угоді у значеннях, наведених в Законі України «Про електронні довірчі послуги» та інших нормативно-правових актах з питань електронного документообігу (пункт 1.2. угоди).
Згідно із пунктом 1.3. угоди при виконанні умов, передбачених цією угодою, кожна сторона може виступати як відправником (автором), так і отримувачем (адресатом) електронних документів, з використанням при цьому обома сторонами однакового сервісу електронного документообігу.
У пункті 1.4. угоди сторони погодили, що у розумінні даного договору електронними документами є: рахунки на оплату, акти виконаних робіт, видаткові накладні, додатки до договору, додаткові угоди до договору.
Предметом цієї угоди є визнання сторонами електронних документів, зазначених в пункті 1.4. цього договору, та використання ЕЦП при їх підписанні, які будуть створені та підписані після укладення цієї угоди, а саме, починаючи з « 01» січня 2021 року (пункт 2.1. угоди).
Пунктом 2.2. угоди визначено, що ЕЦП визнається сторонами як такий, що надає юридичної сили електронним документам, сформованим та направленим з використанням ЕЦП, за умови відповідності такого ЕЦП вимогам чинного законодавства. При цьому сторони погоджуються з тим, що електронні документи, підписані ЕЦП та належним чином направлені відповідній стороні, мають повну юридичну силу в розумінні чинного законодавства, є оригінальними та прирівнюються до оригінальних примірників документів на паперових носіях, підписаних власноручно уповноваженими представниками сторін.
Сторони погоджують, що електронні печатки сторін не є обов'язковими реквізитами електронного документа, за умови накладання ЕЦП згідно з чинним законодавством (пункт 2.1. угоди).
Відповідно до пункту 3.1. угоди якщо сторонами не буде окремо обумовлено інше у відповідному двосторонньому електронному документі (договір, угода, контракт, акт тощо), сторони погодили наступне:
(3.1.1.)електронний документ вважається укладеним сторонами та підписаним всіма необхідними повноважними підписами з обох сторін у дату, зазначену в тексті такого електронного документа як дата його складання. Ця умова застосовується, в тому числі, у разі, якщо фактична дата накладання ЕЦП будь-яким підписантом з будь-якої сторони буде раніше або пізніше дати електронного, зазначеної в тексті останнього;
(3.1.2.)у разі, якщо ЕЦП останнього необхідного підписанта будь-якої сторони буде накладено раніше або пізніше дати, зазначеної в тексті електронного документа як дата його складання, умови електронного документа набудуть чинності та будуть застосовуватися, у будь-якому разі, до правовідносин сторін, що виникнуть починаючи з дати, зазначеної у тексті такого електронного документа як дата його складання.
(3.1.3.)пункт 3.1.1. не застосовується до рахунків на оплату; рахунки вважаються чинними в разі їх підписання стороною, яка їх направила.
Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» складено та направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» засобами електронного зв'язку з використанням програмного забезпечення «M.E.Doc» акти наданих послуг за договором №070820 від 07.08.2020 на загальну суму 1064780,40 грн, а саме:
-акт наданих послуг №852 від 30.09.2021 на суму 404589,60 грн;
-акт наданих послуг №866 від 30.09.2021 на суму 19329,60 грн;
-акт наданих послуг №879-п від 30.09.2021 на суму 22518,00 грн;
-акт наданих послуг №914-п від 11.10.2021 на суму 39780,00 грн;
-акт наданих послуг №951 від 31.10.2021 на суму 513748,80 грн;
-акт наданих послуг №992 від 16.11.2021 на суму 64814,40 грн.
Вказані акти наданих послуг в електронному вигляді є вкладенням до шаблону «Універсальний документ», що використовується у програмному забезпеченні «M.E.Doc».
Наявні у матеріалах справи шаблони «Універсальний документ» з номерами і датами наведених актів наданих послуг, підписані відповідачем за первісним позовом в електронному вигляді з накладенням кваліфікованого електронного цифрового підпису директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» Слободчукова Дмитра Володимировича та електронної печатки цього товариства, що підтверджується протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
В матеріалах справи наявна копія виписки по особовому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР», відкритого в АТ «Банк Кредит Дніпро», з якої вбачається, що за період з 31.08.2020 по 08.09.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» за договором №070820 від 07.08.2020 були перераховані на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» грошові кошти у загальній сумі 3919380,02 грн.
Також в матеріалах справи міститься не підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 13.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» по договору №070820 від 07.08.2020, відповідно до якого за даними Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» заборгованість на його користь складає 706482,10грн.
Крім того, із виписки по особовому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР», відкритого в АТ «Банк Кредит Дніпро», вбачається, що 29.09.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» за договором №070820 від 07.08.2020 були перераховані на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» грошові кошти у сумі 35000,00 грн.
25.11.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» направило Товариству з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» лист №1/25.11, в якому відповідач за первісним позовом, пославшись на введення воєнного стану, повідомив, що виконання зобов'язань за договором в повному обсязі є неможливим, і що планує здійснити погашення заборгованості перед позивачем за первісним позовом, починаючи з грудня 2022 року, по 150000,00 грн на місяць, до повного погашення заборгованості.
02.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» направило Товариству з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» лист №2/02.06, в якому відповідач за первісним позовом повідомив, що з 20.05.2023 почав відновлювати роботу дробарного комплексу, у зв'язку з чим планує здійснювати погашення заборгованості перед позивачем за первісним позовом, починаючи з червня 2023 року, по 150000,00 грн на місяць, до повного погашення заборгованості.
Позивач за первісним позовом, звертаючись з даним позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), вказував про те, що надані ним послуги були оплачені відповідачем за первісним позовом лише частково у сумі 393298,30 грн, а саме: 8298,30 грн - 28.06.2023; 50000,00 грн - 29.06.2023; 100000,00 грн - 28.07.2023; 50000,00 грн - 31.07.2023; 50000,00 грн - 25.08.2023; 100000,00 грн - 08.09.2023; 35000,00 грн - 29.09.2023.
Отже, як зазначало Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР», сума несплаченої вартості послуг за договором №070820 від 07.08.2020 становить 671482,10 грн (1064780,40 грн - 393298,30 грн = 671482,10 грн), яку позивач за первісним позовом просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» в судовому порядку.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» суму 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором №070820 від 07.08.2020 за період з 08.10.2021 по 22.01.2024 у розмірі 66351,84грн, а також суму інфляційних втрат за період з 08.10.2021 по 22.01.2024 у розмірі 358407,09 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» у зустрічному позові просило визнати укладений між сторонами договір транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 недійсним, посилаючись на те, що вказаний правочин є значним для нього, однак у наданні згоди на його укладення (схвалення) загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» було відмовлено.
На підтвердження заявлених вимог позивачем за зустрічним позовом надано:
-копію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ», затвердженого протоколом №6 загальних зборів учасників від 24.06.2019, з якого вбачається, що статут не містить положень щодо визначення критеріїв значних правочинів та щодо порядку їх укладення (схвалення);
-копію бухгалтерської довідки №2-16/11 від 16.11.2023, згідно із якою, відповідно до даних бухгалтерського обліку, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» за договором транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 за період з 31.08.2020 по 29.09.2023 були перераховані кошти в загальному розмірі 3954380,02 грн;
-копію бухгалтерської довідки №3-17/11 від 17.11.2023, згідно із якою, відповідно до даних бухгалтерського обліку, чисті активи Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ», розраховані станом на кінець ІІ кварталу 2020 року відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку П(С)БО 19, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №163 від 07.07.1999, становили 923,3 тис. грн;
-копію фінансової звітності малого підприємства у складі балансу на 30.06.2020 (форма №1-м) та звіту про фінансові результати за І півріччя 2020 року (форма №2-м), із доказами направлення до Центру обробки електронних звітів Держстату України; відповідно до рядка 1495 балансу на 30.06.2020 (форма №1-м) на кінець року чисті активи Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» складали 923,3 тис. грн.
Також позивачем за зустрічним позовом надано копію протоколу №17/11 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» від 17.11.2023, відповідно до якого загальними зборами учасників цього товариства прийняті наступні рішення:
1)відмовити у наданні згоди на укладення договору транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 з Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» (код ЄДРПОУ 36906312);
2)взяти до відома інформацію, що договір транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 слід вважати недійсним, оскільки він був укладений з порушенням вимог статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 №2275-VIII та інших вимог чинного законодавства. Уповноважити директора Товариства ОСОБА_1 звернутись від імені Товариства до суду, з дотриманням правил предметної та територіальної підсудності відповідних спорів, з позовом про визнання недійсним договору транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 та про проведення двосторонньої реституції у відповідності до закону.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із частиною першою статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов'язує сторони виконувати зобов'язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 Цивільного кодексу України).
Транспортно-експедиторська діяльність в Україні регулюються цивільним законодавством, господарським законодавством, а також, зокрема, Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Відповідно до частини першої статті 929 Цивільного кодексу України, частини першої статті 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
За приписами статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Отже, за своєю юридичною природою договір №070820 від 07.08.2020 є договором транспортного експедирування та є підставою виникнення у сторін зобов'язань відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
Між сторонами у справі виникли договірні господарські відносини щодо транспортного експедирування вантажів.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР», вказуючи, що за договором транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 у Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» виникла заборгованість за надані послуги, звернулось із первісним позовом про стягнення 671482,10грн - суми основного боргу, 358407,09 грн - інфляційних втрат та 66351,84 грн- 3% річних.
В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ», звертаючись із зустрічним позовом про визнання недійсним договору транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020, зазначало, що вказаний правочин є значним для нього, однак у наданні згоди на його укладення (схвалення) загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» було відмовлено.
Відтак, в контексті заявлених сторонами вимог про стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 за первісним позовом та визнання цього ж договору недійсним за зустрічним позовом, визначальним є з'ясування існування обставин, які стали підставами для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» із зустрічним позовом.
Щодо зустрічного позову
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 202 Цивільного кодексу України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 зазначеного кодексу.
Так, згідно з частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:
зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша);
особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга);
волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя);
правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта);
правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята);
правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста).
Відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (такий висновок міститься у пункті 5.20. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).
Частиною другою статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлено, що рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Як зазначалось, підставою для визнання недійсним спірного договору позивачем за зустрічним позовом визначено порушення при його укладенні вимог частини другої статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», оскільки, на його думку, вартість майна, робіт або послуг, що є предметом цього правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, однак у наданні згоди на його укладення (схвалення) загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» було відмовлено.
Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» зазначало, що відповідно до пункту 3.12. договору транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 його загальна сума складається із суми актів виконаних робіт (наданих послуг) експедитором, тоді як відповідно до бухгалтерської довідки №2-16/11 від 16.11.2023 загальна сума, яка була сплачена Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» за договором транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020, складає 3954380,02 грн, що значно перевищує вартість чистих активів товариства, які станом на ІІ квартал 2020 року становили 932,3 тис. грн, що підтверджується бухгалтерською довідкою №3-17/11 від 17.11.2023 щодо суми чистих активів позивача за зустрічним позовом та фінансовою звітністю малого підприємства у складі балансу на 30.06.2020 (форма №1-м) та звіту про фінансові результати за І півріччя 2020 року (форма №2-м).
Апеляційний суд, розглядаючи вимоги за зустрічним позовом, враховує на підставі частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки, викладені у пункті 7.3. постанови Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №916/40/19, згідно із якими частина друга статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» є імперативною нормою, яка вказує на необхідність надання згоди загальними зборами у будь-якому випадку, якщо йдеться про вчинення правочину, вартість якого станом на дату вчинення перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу.
Разом з тим, згідно із частиною першою статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).
При цьому статут Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» не містить положень щодо визначення критеріїв значного правочину та особливого порядку надання згоди органом товариства на його вчинення.
Колегія суддів зазначає, що для правильного застосування норми частини другої статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» є встановлення:
1)який конкретно розмір вартості майна, робіт або послуг був саме на момент вчинення правочину, оскільки згода мала надаватися саме на вчинення правочину і відповідність договору вищевказаній правовій нормі оцінюється саме станом на момент його вчинення;
2)який конкретно розмір вартості чистих активів товариства становив відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності.
Стосовно конкретного розміру вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності до моменту вчинення правочину, колегія суддів зазначає таке.
За приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» активи - це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.
Показник «чисті активи» міститься у фінансовій звітності товариства: чисті активи - це сума активів за вирахуванням зобов'язань (рядок 1495 балансу).
Як правильно установлено судом першої інстанції, розмір чистих активів Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» станом на ІІ квартал 2020 року, який передував укладенню договору №070820 від 07.08.2020, становив 932,3 тис. грн, що підтверджується балансом на 30.06.2020, а також зазначено у бухгалтерській довідці №3-17/11 від 17.11.2023.
Стосовно конкретного розміру вартості майна, робіт або послуг саме на момент вчинення правочину суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частин першої - третьої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Згідно з частиною другою статті 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу, за змістом якої господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 Цивільного кодексу України).
Договір транспортного експедирування №070820 було укладено у письмовій формі та у формі єдиного документу 07.08.2020.
Отже, моментом укладення спірного договору є саме 07.08.2020.
Відповідно до пункту 1.1. договору експедитор приймає на себе зобов'язання за винагороду (плату) та за рахунок клієнта надати транспортно-експедиційні послуги з організації перевезення вантажів у вагонах експедитора територією України, країн СНД і територією третіх країн, зазначених у погоджених сторонами заявках (додаток №1 до договору), які після підписання та скріплення печатками сторін є невід'ємною частиною договору, а клієнт приймає на себе зобов'язання прийняти та оплатити надані послуги та винагороду (плату) експедитору у відповідності з розділом 3 цього договору.
Пунктом 3.12. договору визначено, що загальна сума договору складається із суми актів виконаних робіт / наданих послуг експедитором.
Згідно із пунктом 4.1. договору документом, що засвідчує факт надання послуг експедитором, є акт надання послуг.
На підставі актів наданих послуг клієнт здійснює остаточні розрахунки з експедитором згідно з рахунками, виставленими останнім, банківським переказом протягом 5-х банківських днів з моменту отримання актів наданих послуг (пункт 3.6. договору).
Таким чином, як обґрунтовано встановлено місцевим господарським судом, при укладенні договору його вартість не була визначена конкретно, а пов'язувалась із вартістю фактично наданих послуг згідно із актами наданих послуг, тобто вартість договору не була відома саме на дату укладення договору.
З огляду на зазначене вище, є правомірним висновок суду першої інстанції, що оспорюваний договір станом на дату його вчинення сторонами не суперечив вимогам частини другої статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», оскільки на момент укладення договору №070820 від 07.08.2020 його ціна не була визначена сторонами, а залежала від господарської діяльності сторін протягом розрахункового періоду під час його виконання і могла були як меншою, так і більшою за визначену у законі вартість предмету договору, перевищення якої над чистими активами товариства має наслідком отримання згоди загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відсутність підстав для визнання недійсним договору №070820 від 07.08.2020 відповідно до частин першої, другої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України та про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Щодо первісного позову
Колегія суддів зазначає, що договір №070820 від 07.08.2020 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.
З огляду на те, що відповідачем за первісним позовом заперечується факт існування основної заборгованості за договором №070820 від 07.08.2020, яка була заявлена Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» до стягнення у даній справі, необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності). Відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаним правочином та зміст таких операцій.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.
Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зараз і надалі - у редакції, чинній на дату надання послуг) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на дату надання спірних послуг, (далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній станом на дату надання спірних послуг, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Зазначений перелік обов'язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Як вбачається зі змісту договору №070820 від 07.08.2020, сторони останнього узгодили те, що факт надання послуг за цим договором підтверджується первинною документацією, а саме: відповідними актами надання послуг (пункт 4.1. договору).
Частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд першої інстанції, відхиляючи доводи відповідача за первісним позовом про непідписання ним актів наданих послуг №852 від 30.09.2021, №866 від 30.09.2021, №879-п від 30.09.2021, №914-п від 11.10.2021, №951 від 31.10.2021, №992 від 16.11.2021, правильно виходив з того, що вказані акти наданих послуг в електронному вигляді є вкладенням до шаблону «Універсальний документ», що використовується у програмному забезпеченні «M.E.Doc», і були направлені відповідачу засобами електронного зв'язку з використанням вказаної комп'ютерної програми.
При цьому, наявні у матеріалах справи шаблони «Універсальний документ» з номерами і датами наведених актів наданих послуг, підписані як позивачем, так і відповідачем за первісним позовом в електронному вигляді з накладенням кваліфікованого електронного цифрового підпису директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» Слободчукова Дмитра Володимировича та електронної печатки цього товариства, що підтверджується наявними в матеріалах справи протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
Окрім того, як обґрунтовано зазначив місцевий господарський суд, з огляду на відсутність жодних письмових заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» щодо змісту вказаних актів протягом 3-х робочих днів з моменту отримання, вони вважаються погодженими і підписаними з боку клієнта (відповідача за первісним позовом) відповідно до умов пункту 4.2. договору №070820 від 07.08.2020.
Протилежні доводи апелянта не спростовують правильних висновків Господарського суду Одеської області в цій частині.
Разом з тим, визначаючи обставину наявності/відсутності заборгованості відповідача за первісним позовом та її розмір, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно із актами наданих послуг №852 від 30.09.2021, №866 від 30.09.2021, №879-п від 30.09.2021, №914-п від 11.10.2021, №951 від 31.10.2021, №992 від 16.11.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» надало Товариству з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» послуги на загальну суму 1064780,40 грн.
Із наявних в матеріалах справи виписок по особовому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР», відкритого в АТ «Банк Кредит Дніпро», вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» за договором транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 за період з 31.08.2020 по 29.09.2023 грошові кошти в загальному розмірі 3954380,02 грн, про що також зазначено у бухгалтерській довідці відповідача за первісним позовом №2-16/11 від 16.11.2023.
Суд першої інстанції, установлюючи заборгованість відповідача за договором №070820 від 07.08.2020, виходив з того, що надані позивачем за первісним позовом послуги були оплачені відповідачем частково в загальній сумі 393298,30 грн, а саме: 8298,30 грн - 28.06.2023, 50000,00 грн - 29.06.2023, 100000,00 грн - 28.07.2023, 50000,00 грн - 31.07.2023, 50000,00 грн - 25.08.2023, 100000,00 грн - 08.09.2023, 35000,00 грн - 29.09.2023, що підтверджується банківськими виписками. Отже, місцевий господарський суд виснував, що сума несплаченої вартості послуг за договором №070820 від 07.08.2020 становить 671482,10грн (1064780,40 грн - 393298,30 грн = 671482,10 грн).
Однак колегія суддів вважає такий висновок Господарського суду Одеської області помилковим, оскільки суд жодним чином не обґрунтував, чому послуги за актами наданих послуг №852 від 30.09.2021, №866 від 30.09.2021, №879-п від 30.09.2021, №914-п від 11.10.2021, №951 від 31.10.2021, №992 від 16.11.2021 на загальну суму 1064780,40 грн є оплаченими у сумі 393298,30 грн, адже згідно наявних в матеріалах справи банківських виписок проведені відповідачем платежі не мали призначення їх сплати за конкретними актами за договором №070820 від 07.08.2020, що могло зумовлювати їх зарахування в рахунок оплати за іншими актами на власний розсуд позивача.
Щодо наданого позивачем акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 13.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» по договору №070820 від 07.08.2020, колегія суддів зазначає, що наведений акт звірки не підписаний сторонами, та, крім того, акт звірки розрахунків є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом у справі, не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Окрім того, слід зазначити, що на підтвердження своїх вимог позивач за первісним позовом надав акти надання послуг на загальну суму 1064780,40 грн. Також матеріалами справи підтверджується, що відповідач за первісним позовом сплатив позивачу за договором транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 за період з 31.08.2020 по 29.09.2023 грошові кошти в загальному розмірі 3954380,02 грн. При цьому оплата відповідачем за первісним позовом грошових коштів на суму більшу, ніж заявлені позовні вимоги, не заперечується позивачем за первісним позовом.
Оскільки за обставинами цієї справи спірним є весь період дії договору транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020, для підтвердження розміру заборгованості по наданим послугам позивачу за первісним позовом потрібно довести загальну суму його вимог в розмірі більшому, ніж загальна сплачена відповідачем за первісним позовом сума 3954380,02 грн.
Натомість позивач за первісним позовом не надав належних та допустимих доказів існування вимог позивача на загальну суму більшу, ніж останній отримав грошових коштів від відповідача за первісним позовом, про що слушно зазначив апелянт у своїй апеляційній скарзі.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у задоволенні вимоги за первісним позовом про стягнення основного боргу слід відмовити у зв'язку з недоведеністю.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України базою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є сума основного боргу, у задоволенні позовної вимоги про стягнення якого апеляційним судом було відмовлено, також не підлягають задоволенню вимоги за первісним позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Висновки суду апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно із частиною першою 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 в частині задоволення первісного позову з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову. В решті частині рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 слід залишити без змін.
Розподіл судових витрат
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
У зв'язку із відмовою у задоволенні первісного та зустрічного позовів у повному обсязі, судові витрати за їх подання покладаються, відповідно, на Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ». Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ», судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» пропорційно задоволеним вимогам та із застосуванням понижуючого коефіцієнту у розмірі 0,8, визначеного частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» в сумі 15785,87 грн.
Щодо додаткового рішення
Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2024, яке оскаржується, суд ухвалював як додаткове судове рішення до рішення цього ж суду від 12.08.2024.
За наслідком розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ», Південно-західний апеляційний господарський суд у цій постанові дійшов висновку про скасування рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 в частині задоволення первісного позову, і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову. В решті частині рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 залишив без змін.
При цьому апеляційний суд, дійшовши висновку, що за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення від 12.08.2024 первісний позов не підлягає задоволенню у повному обсязі, витрати зі сплати судового збору за подання первісної позовної заяви поклав на позивача за первісним позовом.
Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У частині третій цієї ж статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Тобто, законодавець розрізняє два види судових витрат: 1) судовий збір, порядок розподілу якого визначається Господарським процесуальним кодексом України, Законом України «Про судовий збір», і 2) витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких належать витрати, визначені в частині третій статті 123 Господарського процесуального кодексу України і які розподіляються в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Рішення суду першої інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат (пункт 2 частини п'ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами першою та третьою статті 244 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо він не вирішив питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 зазначила, що аналіз положень статті 244 Господарського процесуального кодексу України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.
Зазначена правова позиція узгоджується також із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20, Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 922/2665/17, від 12.01.2021 у справі № 1540/4122/18, від 17.02.2021 у справі № 522/17366/13-ц, від 25.03.2021 у справі №640/15192/19.
Таким чином, скасування первісного судового рішення від 12.08.2024 з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову у повному обсязі, є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення від 05.09.2024, прийнятого відповідно до вимог статті 244 Господарського процесуального кодексу України, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» витрат на правничу допомогу в розмірі 57500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 у справі №916/4475/23 скасувати в частині задоволення первісного позову. У задоволенні первісного позову відмовити, в частині розподілу судових витрат рішення змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши резолютивну частини рішення в наступній редакції:
« 1.У задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» про стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 - відмовити повністю.
2.Судові витрати за подання первісної позовної заяви покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР».
3.У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» про визнання недійсним договору транспортного експедирування №070820 від 07.08.2020 - відмовити повністю.
4.Судові витрати за подання зустрічної позовної заяви покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» 15785 /п'ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят п'ять/ гривень 87 копійок витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2024 у справі №916/4475/23 про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» про ухвалення додаткового рішення від 16.08.2024 (вх. №2-1335/24 від 19.08.2024) та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» витрат на правничу допомогу в розмірі 57500,00 грн - скасувати.
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ДНЕПР» про ухвалення додаткового рішення від 16.08.2024 (вх. №2-1335/24 від 19.08.2024) - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 16.01.2025.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран