Справа № 127/6685/23
Провадження № 22-ц/801/56/2025
Категорія: 101
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.
Доповідач:Рибчинський В. П.
15 січня 2025 рокуСправа № 127/6685/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача Рибчинського В.П.,
суддів Голоти Л.О., Оніщука В.В.,
за участі секретаря судового засідання Кобенди Ю.О., представника ОСОБА_1 - адвоката Іваніва О.Б., розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю та зміну черговості спадкування,
У березні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю та зміну черговості спадкування, мотивуючи свої вимоги тим, що з 2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 почали проживати однією сім'єю як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу. У період з 2001 року по 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали на орендованих квартирах, у 2005 році, під час спільного проживання, вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована за ОСОБА_3 . Вони разом проводили ремонт, оздоблювали квартиру, придбавали меблі і техніку. В новій квартирі вони проживали разом як сім'я, вели спільне господарство, спільно заробляли гроші і спільно витрачали. Також разом відпочивали, в тому числі і за кордоном. У відповідності до листа ОСББ «Зодчих 36» №8 від 25.05.2021 вбачається, що зі слів мешканців будинку, зокрема квартир, які знаходяться по сусідству з квартирою АДРЕСА_1 , орієнтовно з 2005 року та на момент надання даної відповіді ОСОБА_2 проживає у вказаній квартирі. З моменту вселення у квартиру до моменту смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_2 проживала з останнім у квартирі АДРЕСА_1 . При цьому, під час спільного проживання з позивачем ОСОБА_3 ще перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22.05.2014 у справі №127/6909/14-ц, яке набуло законної сили 03.06.2014. ОСОБА_3 також мав сина ОСОБА_1 , який також неодноразово їздив з ними на відпочинок за кордон.
Зазначає, що весь 2015 рік пройшов в постійному лікуванні ОСОБА_3 та медичних обстеженнях. Під час стаціонарного лікування з 24.03.2015 по 27.04.2015 в ЦПМСД №2 йому встановили діагноз: алкогольний гепатит, жовтушна форма, важкий перебіг, з ускладненням: асцит, печінкова енцефалопатія І-ІІ ст., супутній діагноз: дисциркулярнаенцефалопатія ІІ ст. (хронічна недостатність мозкового кровообігу) змішаного генезу (інтоксикаційна, вертегрогенна, вестибуло-атоксичний, астено-невротичний синдром), інтоксикаційна (алкогольна) полінейропатія нижніх кінцівок (ураження декількох периферичних нервів, оніміння та біль в нижніх кінцівках), нефіксована кила СОД І ст. (грижа стравохідного отвору), хронічний панкреатит в стадії загострення.
З 21.06.2016 по 01.07.2016 ОСОБА_3 знаходився у відділенні терапії Вінницького обласного спеціалізованого клінічного диспансеру радіаційного захисту населення з основним діагнозом: хронічний гепатит змішаної етіології з переходом в цироз, помірна ступінь активності, «В» за Чайлдом-П'ю, Гепатоцелюлярна недостатність з синдромом цитолізу та вираженого холестазу; ускладнення: ПФП ІІ ст. печінкова енцефалопатія ІІ ст.; супутній діагноз: дистальна полінейропатія змішаного генезу, ангіодистонія сітківки обох очей, емоційно-лабільний розлад змішаного генезу, змішана тривожно-депресивна реакція
З 14.02.2017 по 17.03.2017 ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону м. Вінниця з діагнозом: застарілий розрив заднього медіального лівого колінного суглобу, синовіт, деформуючий остеоартроз, больовий синдром; ускладнень немає; супутній діагноз: ІХС, дифузний кардіосклероз, СНо, гіпертонічна хвороба І ст. Проведено лікування: операція 15.03.2017: артроскопія лівого колінного суглобу, резекція заднього рогу медіального меніску, парціальна синовектомія, дебрідмент. Особливостей перебігу захворювання не було. Надано рекомендації: продовжити лікування амбулаторно в поліклініці за місцем проживання (зняття швів 24.03.2017), ходіння за допомогою медичної тростини, дозовано навантажуючи ліву нижню кінцівку 2 тижні після операції, ЛФК, прийом ліків.
З 03.01.2018 по 12.01.2018 ОСОБА_3 перебував у неврологічному відділенні у Вінницькому обласному спеціалізованому клінічному диспансері радіаційного захисту населення з основним діагнозом: повторна транзиторна ішемічна атака (2017, 03.01.2018) в лівому каронарному басейні; супутні захворювання: гіпертонічна хвороба ПІ ст., 2 ступінь, ризик Ш, гіпертрофія лівого шлуночку СН0. Окуліст: 12.01.2018 міопія сл.ст OS, aнгіопатія сітківки ОН. Кардіолог: 12.01.2018 гіпертонічна хвороба ІІІ ст, 2 ступінь ризик Ш, гіпертрофія лівого шлуночку СН0. Ендокринолог: 05.01.2018 порушення глікемії натще. Проведене обстеження, біохімічні дослідження, лікування, а також надані рекомендації про подальше лікування.
З 12.02.2018 по 16.02.2018 року ОСОБА_3 знаходився на лікуванні в 22 інсультному відділенні КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» з діагнозом: повторна транзиторна ішемічна атака (2017, 03.01.2018, 11.02.2018) в правому каротидному басейні, ГХС, дифузний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 2 ступінь, ризик ІІІ, СН І ФКП з невизначеною фракцією викиду. При вступі загальний стан пацієнта середнього ступеня важкості. Проведено обстеження та лікування, в результаті якого стан пацієнта покращився, стабілізувався АТ, покращилось загальне самопочуття, сон. Додому виписаний в стабільному стані.
04.11.2020 ОСОБА_3 амбулаторно звертався до терапевта зі скаргами на погіршення стану протягом двох тижнів. Діагноз: хронічний холецистит.
3 2018 року ОСОБА_3 проходив постійне медикаментозне лікування вдома, оскільки вже не бажав лікуватись у лікарнях, оскільки лікарні викликали у нього депресивний стан, який останній намагався забути за допомогою алкоголю.
25.03.2021 року стан здоров'я ОСОБА_3 знову погіршився, швидка допомога доставила його до КНП ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР», де після безрезультатного лікування ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Вона за власні кошти організувала поховання ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Барського районного нотаріального округу Вінницької області Лодоби С.Л. із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
З огляду на викладене просить встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з 04.06.2014 по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також змінити черговість одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом надання спадкоємцю четвертої черги ОСОБА_2 права на спадкування разом з спадкоємцем першої черги ОСОБА_1 у рівних частках.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю та зміну черговості спадкування відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Іванів О.Б. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлена у встановленому законом порядку.
14 січня 2025 року подала заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з незадовільним станом здоров'я. Доказів на підтвердження наведених обставин до клопотання не долучено.
Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з'явилась (статті 240 ЦПК України).
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).
Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання причини неявки ОСОБА_2 в судове засідання такою, що не доведена належними та допустимими доказами, а отже є неповажною, що не перешкоджає розгляду справи по суті, та з огляду на належне повідомлення про судове засідання учасника справи, з урахуванням категорії справи, та строку її розгляду, ухвалила проводити розгляд справи по суті на підставі достатніх наявних у справі доказів .
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 58 років помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Барським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (а.с. 19).
За життя ОСОБА_3 мав ряд захворювань та неодноразово проходив лікування в медичних закладах.
Так, згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №251 ЦПМСД №2, ОСОБА_3 з 24.03.2015 по 27.04.2015 перебував на стаціонарному лікуванні в інфекційному відділенні. Йому встановлено основний діагноз: алкогольний гепатит, жовтушна форма, важкий перебіг. Ускладнення: асцит, печінкова енцефалопатія І-ІІ ст. Супутній діагноз: дисциркулярна енцефалопатія ІІ ст. змішаного генезу (інтоксикаційна, вертегрогенна, вестибуло-атоксичний, астено-невротичний синдром), інтоксикаційна (алкогольна) полінейропатія нижніх кінцівок. Нефіксована кила СОД І ст. Хронічний панкреатит в стадії загострення. Йому було проведено лікування, рекомендовано подальше спостереження та лікування, дотримання дієти, тощо (а.с. 22).
Згідно виписки з історії хвороби №1386 ОСОБА_3 з 21.06.2016 по 01.07.2016 знаходився у відділенні терапії Вінницького обласного спеціалізованого клінічного диспансеру радіаційного захисту населення з основним діагнозом: хронічний гепатит змішаної етіології з переходом в цироз, помірна ступінь активності, «В» за Чайлдом-П'ю. Гепатоцелюлярна недостатність з синдромом цитолізу та вираженого холестазу. Ускладнення: ПФП ІІ ст. печінкова енцефалопатія ІІ ст. Супутній: дистальна полінейропатія змішаного генезу. Ангіодистонія сітківки обох очей. Емоційно-лабільний розлад змішаного генезу. Змішана тривожно-депресивна реакція (а.с. 24).
Згідно виписного епікризу № 851, ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону м. Вінниця з 14.03.2017 по 17.03.2017 з діагнозом: застарілий розрив заднього медіального лівого колінного суглобу, синовіт, деформуючий остеоартроз, больовий синдром. Ускладнень немає. Супутній діагноз: ІХС. Дифузний кардіосклероз, СНо. Гіпертонічна хвороба І ст. (т. 1 а.с. 48). Проведено лікування: операція 15.03.2017 року: артроскопія лівого колінного суглобу, резекція заднього рогу медіального меніску, парціальна синовектомія, дебрідмент. Особливостей перебігу захворювання не було. Надано рекомендації: продовжити лікування амбулаторно в поліклініці за місцем проживання (зняття швів 24.03.2017), ходіння за допомогою медичної тростини, дозовано навантажуючи ліву нижню кінцівку 2 тижні (після операції), ЛФК, тощо (а.с. 24 зворот).
Відповідно до виписки з історії хвороби №25 ОСОБА_3 з 03.01.2018 року по 12.01.2018 перебував у неврологічному відділенні у Вінницькому обласному спеціалізованому клінічному диспансері радіаційного захисту населення, йому встановлено основний діагноз: повторна ТІА (2017, 03.01.2018) в лівому каронарному басейні. Супутні захворювання: гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 2 ступінь, ризик ІІІ. Гіпертрофія лівого шлуночку СН0. Окуліст: 12.01.2018 року Міопія сл.ст ОS. Ангіопатія сітківки ОН. Кардіолог: 12.01.2018 Гіпертонічна хвороба ІІІ ст, 2 ступінь ризик ІІІ. Гіпертрофія лівого шлуночку СН0. Ендокринолог: 05.01.2018 порушення глікемії натще. Проведено обстеження, біохімічні дослідження, лікування, а також запропоновано подальше лікування (а.с. 25).
Згідно виписки з історії хвороби №1971, ОСОБА_3 з 12.02.2018 по 16.02.2018 знаходився на лікуванні в інсультному відділенні № 22 КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» з діагнозом: повторна транзиторна ішемічна атака (2017, 03.01.2018, 11.02.2018) в правому каротидному басейні. ІХС, Дифузний кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 2 ступінь, ризик 3. СН І ФКП з невизначеною фракцією викиду. При вступі об'єктивно встановлено загальний стан пацієнта середнього ступеня важкості. Проведено обстеження та лікування, в результаті лікування стан пацієнта покращився, стабілізувався АТ, покращилось загальне самопочуття, сон. Додому виписаний в стабільному стані. Надані медичні рекомендації (а.с. 26).
Згідно лікарського свідоцтва про смерть №20 від 29.03.2021 смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , настала ІНФОРМАЦІЯ_1 в стаціонарі КНП ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР». Хвороби (патологічні стани), що призвели до смерті: хронічна печінкова недостатність; декомпенсований цироз печінки; розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю; гепато-целюлярна недостатність (а.с. 27).
З 30.07.2013 по 29.03.2021 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить довідка №548 від 20.05.2021 про реєстрацію місця проживання особи за відомостями Барської міської ради Вінницької області (а.с. 95).
20.05.2021 приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Лободою Сергієм Леонідовичем заведено спадкову справу до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .
Як вбачається із копії вказаної спадкової справи ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги за законом 20.05.2021 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Також як спадкоємець четвертої черги за законом 15.06.2021 із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_2 (а.с. 89, 101).
Згідно копії свідоцтва про право власності на квартиру в багатоквартирному будинку АДРЕСА_3 , виданого виконкомом Вінницької міської ради 31.01.2005 на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 25.01.2005 №6, квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_3 (а.с. 5).
Як слідує з відповіді ОСББ «Зодчих 36» № 8 від 25.05.2021 зі слів мешканців будинку, зокрема квартир, які знаходяться по сусідству з квартирою АДРЕСА_1 , голові правління ОСББ «Зодчих 36» Кротній С.М. відомо, що орієнтовно з 2005 року і на момент надання даної відповіді, ОСОБА_2 проживає у вказаній квартирі. З моменту вселення (орієнтовно 2005 рік) у квартиру до моменту смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_2 проживала з останнім у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 6).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22.05.2014 у справі №127/6909/14-ц розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований 27.10.1984 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис №2372. Рішення набрало законної сили 03.06.2014 (а.с. 7).
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з 04.06.2014 по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки надані позивачкою світлини (фотографії), на яких зображено спільний відпочинок сторін, показання свідків, якими підтверджується спільний відпочинок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та їх спільне проживання, самі по собі без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між ними склалися та мали місце протягом з 04.06.2014 по день смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) усталені відносини, які притаманні подружжю. Також позивачкою не надано доказів, які б давали їй право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.
Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові.
Наявні у матеріалах справи докази не підтверджують як факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 04.06.2014 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 , так і факту ведення нею спільного господарства та наявності спільного з ОСОБА_3 бюджету, що властиво подружжю. Більше того, позивачем не надано доказів отримання будь-якого доходу нею та померлим.
В матеріалах справи містяться копії фотокарток, на яких зображені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак вказані докази не підтверджують факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а саме по собі знаходження позивача та ОСОБА_3 у певній обстановці не презюмує їх проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства або наявності спільного бюджету, побуту, тобто вказані докази не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року (справа № 61-30273св18).
Тому суд приходить до висновку, що факт спільного проживання позивача з ОСОБА_3 з 2014 до дати смерті останнього не підтверджується належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи. Покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, оскільки позивачкою не доведено належними та допустимими доказами сукупність обставин, які відповідно до вимог статті 3 СК України є основними ознаками сім'ї та є необхідними для встановлення факту її спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2014 року.
Оскільки в даній справі вимога про зміну черговості спадкування є похідною вимогою від встановлення факту проживання однією сім'єю, тому підстав для її задоволення також немає.
Аналізуючи обсяг дослідження доводів скаржника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання обґрунтованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, зводяться до незгоди з ним та необхідності здійснення переоцінки встановлених фактичних обставин.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 15 січня 2025 року.
Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський
Судді: Л.О. Голота
В.В. Оніщук