Справа № 522/836/25
Провадження № 2-а/522/140/25
16 січня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: головуючого судді - Бондар В.Я.,
за участі секретаря судового засідання - Єрганінової К.В.
розглянувши у відкритому засіданні адміністративну справу за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,
Позивач 16.01.2025 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом, в якому просив затримати громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців до 14.07.2025 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Позов обґрунтований тим, що 14.01.2025 співробітниками міграційного контролю ГУ ДМС в Одеській області, виявлено особу, який назвався громадянином Латвійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та запрошено останнього за адресою: АДРЕСА_1 . 14.01.2025 о 12.50 годині, відповідача - громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , затримано з метою встановлення особи порушника, з'ясування обставин правопорушення. В результаті проведеної перевірки, щодо законності перебування на території України встановлено, що громадянин Латвійської Республіки ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України, легально, 01.07.2020, через КПП аеропорт «Жуляни», по паспортному документу громадянина Латвійської Республіки для виїзду за кордон на його ім'я, серії та номеру НОМЕР_1 з терміном дії від 13.08.2014 по 12.08.2024, строк дії якого скінчився на території України. За оформленням нового паспортного документу для виїзду за кордон ОСОБА_4 до Посольства Латвійської Республіки в Україні, не звертався. Громадянин Латвійської Республіки ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства - перевищив встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. У громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), є діючий внутрішній паспорт на його ім'я, серії та номеру НОМЕР_2 , але на даний час неможливо забезпечити примусове видворення за межі України громадянина ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що на території України введено воєнний стан та авіасполучення призупинено, для отримання міжнародного сертифіката/свідоцтва на повернення, оформлення транзитної візи та придбання авіаквитка в Республіці Молдова (Кишинів - Рига) за державні кошти, необхідний достатній час. Він не може бути працевлаштований, та мати законного, постійного джерела доходів згідно чинного законодавства, не зможе забезпечувати власні потреби, через що, з метою отримання грошових коштів, може вчиняти злочини проти власності, чим завдати істотної шкоди охоронюваним інтересам держави та окремих громадян. 14.01.2025 за перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні стосовно громадянина що громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення та постановою про накладення адміністративного стягнення відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн. 14.0.2025 ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення № 2 про примусове видворення з України громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 16.01.2025 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 16.01.2025 в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні проведеному в режимі відеоконференції представник позивача Саркісян А.Р. наполягав на затриманні відповідача з метою його ідентифікації та зважаючи на наявність підстав вважати, що відповідач ухилятиметься від примусового видворення.
Відповідач ОСОБА_4 зазначив, що йому полюбляться місто Одеса, ухилятися від виконання рішення про видворення він не буде. Він працює на базарі та має місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , однак не офіційно, також рідні, які проживають за кордоном допомагають відповідачу матеріально. Просив не затримувати його.
Представник відповідача Сокол Т.В. просила відмовити у задоволенні позову, оскільки затримання буде порушенням прав відповідача.
Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 14 січня 2025 року громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було затримано з метою встановлення особи та/або з'ясування обставин правопорушення та передано до Миколаївського пункту тимчасового розміщення іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, про що свідчить протокол №МОД 000298 про адміністративне затримання від 14.01.2025 та акт приймання-передавання іноземця або особи без громадянства від 14.01.2025 (а.с.29, 39).
Громадянин Латвійської Республіки ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) документований паспортом Латвійської Республіки для виїзду за кордон серії та номеру НОМЕР_1 з терміном дії з 13.08.2014 по 12.08.2024 та внутрішнім паспортом РА0553193 з терміном дії до 17.08.2019 (а.с.14).
14.01.2025 за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення стосовно громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД № 011674 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 14.01.2025 серії ПН МОД № 011772 відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн (а.с.17, 18).
14.01.2025 Головним управлінням ДМС в Одеській області прийнято рішення №2 про примусове видворення громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.19-22).
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з ч.3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Частина 1 статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає, що іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Відповідно до частин 1, 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкція).
Відповідно до п. 2 Розділу ІІІ Інструкції, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАСУ.
Пунктом 2 Розділу ІІІ Інструкції встановлено, що строк затримання іноземців, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців.
Умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, вказана інструкція визначає: відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені у статті 289 КАС України.
Згідно ч. 1 ст. 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства такого заходу, як, зокрема, затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.
У частині одинадцятій статті 289 КАС України встановлено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Відповідно до п. 13 ст. 289 КАС України, умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
У цій справі предметом розгляду є вимога Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про затримання відповідача на підставі статті 289 КАС України з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, для забезпечення примусового видворення за межі території України.
З аналізу норм статі 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» слідує, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове видворення, яке може бути оскаржено до суду.
На момент звернення позивача з даним адміністративним позовом рішення про примусове видворення відповідачем не оскаржено.
Суд звертає увагу на те, що розділом VI Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 регламентовано порядок дій з ідентифікації та документування іноземців.
Так, пунктом 1 розділу VI Інструкції передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
Головне управління ДМС в Одеській області тільки 14.01.2025 звернулися до Надзвичайного та Повноважного Послу Латвійської Республіки в України Ілгварс Клява з листом щодо підтвердження чи спростування громадянства Михайлова Ігоря (а.с.34-35).
Відповідно до п. «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
В п.п. 37, 39 рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» Європейський суд з прав людини вказав, що предметом та метою п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є lex generalis по відношенню до п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є гарантувати, що нікого не може бути позбавлено волі у свавільний спосіб, таким чином, незалежно від відповідності національному праву «жодне свавільне утримання ніколи не може вважатися законним».
Стаття 5 Конвенції також вимагає, щоб будь-яке затримання чи взяття під варту здійснювалося у «порядку, передбаченому законом». Це передбачає як додержання матеріальних вимог, наприклад, умов, за яких людина може бути затримана, так і додержання власне процедури позбавлення свободи.
Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції мається на увазі фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17.04.2014 у справі «Анатолій Руденко проти України», яке стало остаточним 17.07.2014 (№ 50264/08), указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява № 26629/95, і «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява № 36760/06).
З огляду на викладене, є підстави вважати, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Таким чином, будь-яке затримання особи має вчинятись відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням норм міжнародного права, та у відповідності до процедури, визначеної законом.
У рішенні «Кім проти Росії» від 17.07.2017 року Європейський суд з прав людини зазначив, що параграф 1 (f) статті 5 Конвенції не вимагає, щоб утримання під вартою розглядалося як розумно необхідне, наприклад, для запобігання правопорушення або втечі. Будь-яке позбавлення волі на підставі другої частини параграфа 1 (f) статті 5 буде обґрунтовано, якщо вживаються заходи щодо депортації або екстрадиції.
Якщо ці заходи не супроводжуються особливою ретельністю, позбавлення волі перестає бути допустимим згідно з параграфом 1 (f) статті 5 (§ 113 постанови від 15.11.1996 року по скарзі «Chahal проти Великобританії»). Для того, щоб не стати довільним, позбавлення волі на підставі параграфа 1 (f) має бути сумлінним. Воно повинно бути тісно пов'язане з підставою позбавлення волі, на яке посилається Уряд. Місце і умови утримання під вартою повинні бути відповідними. Тривалість утримання під вартою не повинна перевищувати те, що розумно вимагається для досягнення мети (§ 164 судові рішення Великої палати за скаргою «А. та інші проти Сполученого Королівства», ECHR 2009).
Як вже зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач дійсно без законних підстав перебуває на території України та, порушивши норми міграційного законодавства України, вчинив адміністративне правопорушення, у зв'язку з чим відносно нього і було прийнято рішення про видворення за межі території України. В свою чергу процедура видворення за відсутності в особи документа, який дає право на виїзд за межі території України, передбачає проведення ідентифікації особи.
Ідентифікація особи ОСОБА_1 відбулася, адже в нього наявний паспортний документ, однак строк дії такого сплив. Припинення строку дії паспорта громадянина Латвійської Республіки, може вказувати лише про відсутність у відповідача документа, що позбавляє його права на виїзд з України, однак не свідчить про те, що особа, якій дані документи (внутрішній паспорт та паспорт громадянина для виїзду за кордон) видавалися є не ідентифікованою.
Слід зазначити, що частиною 1 статті 289 КАС України також передбачено, що затримання особи для забезпечення примусового видворення можливе також у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його (її) втечі.
В даному випадку позивач не подав до суду жодного доказу, який б свідчив про намір відповідача ухилитися від виконання рішення Державної міграційної служби про примусове видворення, або перешкоджати проведенню процедури видворення або доказів існування ризику його втечі.
За вказаних вище обставин, які свідчать про не доказаність факту ухилення відповідача від виконання рішення про видворення, за наявності паспортного документу, який по суті ідентифікує особу, незважаючи на закінчення терміну його дії, суд доходить до висновку про відсутність підстав для затримання відповідача та поміщення його у Миколаївській пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, оскільки таке затримання фактично призводить до обмеження його волі на тривалий строк без наявності об'єктивних причин.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову Головного управління ДМС в Одеській області.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-78, 229, 242, 244, 293, 295 КАС України, суд
Позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання до суду першої інстанції апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення. Оскарження рішення не зупиняє його негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення суду складено 16 січня 2025 року.
Суддя В.Я. Бондар