Житомирський апеляційний суд
Справа №278/3978/24 Головуючий у 1-й інст. Миколайчук П. В.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
16 січня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Коломієць О.С.,
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін м. Житомирі цивільну справу №278/3978/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю « Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Миколайчука П.В. у селищі Брусилів,
У липні 2024 ТОВ "Бізнес позика" звернулося до суду з даним у якому просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 44 061,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 25.12.2023 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 484344-КС-001. Відповідно до умов договору, позичальнику надано кредит в розмірі 12 000,00 грн строком на 24 тижні до 10.06.2024, зі сплатою процентів у розмірі: 9168, 16 % річних та комісії пов'язаної з наданням кредиту в сумі 1 800,00 грн. ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 28.06.2024, утворилась заборгованість у розмірі 44 061,00 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12 000,00 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 31 458, 42 грн, комісія в розмірі 602, 58 грн.
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 листопада 2024 року позов ТОВ "Бізнес позика" задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ "Бізнес позика" заборгованість за кредитним договором № 484344-КС-001 від 25.12.2023 в сумі 24 200,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Бізнес позика" понесені витрати на сплати судового збору у розмірі 1 330 грн 47 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ТОВ "Бізнес позика" подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками в сумі 19258,42 грн та комісії в сумі 602,58 грн, а всього 19861,00 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що висновки суду першої інстанції базуються на хибному ототожненню ним процентів, які нараховуються протягом строку кредитування у відповідності до вищевказаних норм ЦК України в якості правомірної плати за користування кредитними коштами, наданими йому позивачем у відповідності до умов кредитного договору (статті 1048 та 1056-1 ЦК України) та процентів, які нараховуються за порушення грошового зобов'язання, тобто у випадку, коли сума кредиту за кредитним договором не повертається позичальником у визначений ним строк (частина друга статті 625 ЦК України); помилковому сприйняттю норм ЦК України, ЦПК України та існуючої судової практики щодо, начебто, можливості суду зменшувати розмір процентів за кредитним договором, які нараховуються протягом строку кредитування (статті 1048 та 1056-1 ЦК України). Відповідачем встановлений графік погашення заборгованості належним чином не виконувався, починаючи з третього платежу не було сплачено жодного платежу, у наслідок чого починаючи з восьмого дня прострочення першого платежу почалось нарахування процентів за стандартною ставкою - 2,00000000%, а саме з 13.02.2024 по 10.06.2024 включно і після 10.06.2024 не нараховувались. Таким чином, проценти за користування кредитом у загальній сумі 31 458,42 грн включають в себе: нараховані за зниженою (пільговою) процентною ставкою 1,15012500%. - у сумі 2 898,42 грн у період з 25.12.2023 по 12.02.2024 (включно) плюс нараховані за стандартною процентною ставкою 2,00000000%. - у сумі 28 560 грн у період з 13.02.2024 по 10.06.2024 (включно). Також, з розрахунку видно, що штрафні санкції за неналежне виконання умов договору не нараховувались та не входять до складу позовних вимог, а проценти за користування кредитом після 10.06.2024 року не нараховувались і вже як видно, що 11.06.2024 року їх розмір залишився незмінним - 31 458,42 грн. Отже, з вищевикладеного вбачається, що розрахунок заборгованості наданий позивачем по кредитному договору №484344-КС-001 повністю відповідає умовам договору, а розмір нарахованих процентів відповідає нормам ст. 1048, 1050 та 1056-1 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. А саме - протягом строку кредитування, визначеному в кредитному договорі. Не правильно ототожнювати зміну процентної ставки зі зниженою на стандартну і нарахування процентів за неправомірне користування чужими коштами, як це визначено ст. 625 ЦК України. Законодавство чітко розрізняє поняття: проценти за користування кредитом- як проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у кредитному договорі та під якими розуміються проценти за правомірне користування кредитними коштами, розмір яких визначається в кредитному договорі та проценти за неправомірне користування чужими кредитними коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування. Позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, що нараховані на залишок по тілу кредиту у межах строку дії договору, який був встановлений умовами договору № 484344-КС-001 про надання кредиту від 25.12.2023 і закінчувався 10.06.2024 року. Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту. Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на тому, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил).
Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись з позовом до суду ТОВ «Бізнес Позика» посилається на те, що 25 грудня 2023 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 484344-КС-001 про надання споживчого кредиту. Відповідно до умов договору, ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 12 000 грн строком на 24 тижні до 10.06.2024, стандартна процентна ставка в день - 200000000 фіксована, знижена процентна ставка в день - 1,15012500, фіксована, комісія за надання кредиту в сумі - 1 800,00 грн, орієнтована загальна вартість кредиту - 31200,00 грн. Договір підписано електронним цифровим підписом сторін.
25 грудня 2023 року ТОВ «Бізнес позика» направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 484344-КС-001 про надання кредиту та ОСОБА_1 , прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення указаного договору про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Паспорт споживчого кредиту від 25.12.2023 у якому зазначені основні умови кредитування підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором.
25 грудня 2023 року ТОВ «Бізнес позика» перерахував ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 12 000 грн на її особистий рахунок, що підтверджується інформаційною довідкою від 11.07.2024, чим виконав свої зобов'язання своєчасно та в повному обсязі.
Відповідно до довідки про стан заборгованості та розрахунку заборгованості за кредитним договором №484344-КС-001 від 25.12.2023, за ОСОБА_1 рахується заборгованість в розмірі 44 061,00 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12 000 грн, по процентам в розмірі 31 458, 42 грн, по комісії в розмірі 602, 58 грн.
Із розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_2 сплатила на погашення заборгованості - 5200 грн.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що строк кредитування був погоджений сторонами та становив 24 тижні, до 10.06.2024. Згідно п.3.2.3 указаного договору загальний розмір процентів за користування кредитом на строк до 10.06.2024 становить 17 400,00 грн. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять. Враховуючи ту обставину, що сторони погодилися про повернення ОСОБА_1 коштів в сумі 5200 грн, та суду не надано доказів того, що остання повернула всю суму кредитних коштів, отриманих нею на підставі договору № 484344-КС-001 від 25.12.2023, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у сумі 24 200 грн, яка складається з 12 000 грн. - основної заборгованості за кредитом та 12 200 грн. - процентів за користування кредитом (17 400 грн - 5200 грн). Також суд не вбачає підстав для стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованості за комісією у розмірі 602, 58 грн.
Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів враховує наступне.
За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, за встановлених обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність договору споживчого кредиту № 484344-КС-001 між ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнес Позика».
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У даній справі встановлено, що 25 грудня 2023 року ОСОБА_1 підписала договір про надання споживчого кредиту №484344-КС-001. Строк кредитування за споживчим кредитом був погоджений сторонами та становив 24 тижні до 10.06.2024 року. За умовами договору плата за користування кредитом є фіксованою та становить 2,00000000 процентів за кожен день користування кредитом, знижена процентна ставка за кредитом в день складає 1,15012500, фіксована.
Протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується за ставкою вказаною у п.2.4 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний в п.3.2.3 та додатку №1 до договору (п.3.2 договору).
У разі якщо погашення кредиту здійснюється згідно погодженого сторонами графіку платежів, що наведений в п.3.2.3 та додатку №1 до договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов'язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховується відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в п.2.4. договору (п. 3.3. договору).
Сторони домовились у п.3.2.2 договору, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п.3.2.3. та додатку №1 до договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п.2.4. договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п.3.2.3. та додатку№1 до договору та до закінчення терміну дії договору.
Тобто, якщо позичальник сплачує заборгованість без порушень графіку платежів визначеного п.3 договору, дійсно йому треба було б сплатити проценти за користування кредитом в сумі 17400,00 грн, оскільки з кожним платежем сума загального боргу, на яку нараховуються кожного дня відсотки в розмірі 1,15012500%, зменшується.
Однак, із наданих доказів слідує, що боржником не здійснювалося погашення заборгованості відповідно графіку до договору №484344-КС-001 про надання споживчого кредиту, чим порушено зобов'язання встановлені договором, що призвело до подорожчання кредиту, оскільки відсоткова ставка в розмірі 1,15012500% нараховувалась за кожен день користування кредитом на залишок заборгованості, відповідно до п.2 договору.
При цьому згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що проценти за користування кредитом за відсотковою ставкою в розмірі 1,15012500% нараховані позивачем у період з 25.12.2023 по 12.02.2024 та в розмірі 2,0% в період з 13.02.2024 по 10.06.2024, тобто чітко в межах дії договору (24 тижні), а саме з 25.12.2023 по 10.06.2024 включно. Загальна сума нарахованих відсотків становить 31458,42 грн, і зазначена сума після закінчення строку дії договору (10 червня 2024 року) не змінювалася.
Отже, нарахування відсотків позивачем правомірно здійснювалось відповідно до п.2 договору, за змістом якого плата за користування кредитом за цим договором є фіксованою та становить 2,00000000% за кожен день користування кредитом, знижена відсоткова ставка за кредитом в день 1,15012500% фіксована. Протягом строку кредитування, визначеного в цьому договорі, плата за користування кредитом нараховувалась на залишок заборгованості по кредиту, розмір якої був більшим, ніж зазначено у графіку платежів, з огляду на неналежне виконання зобов'язань відповідачем.
У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом в розмірі 19258,42 грн не відповідає вимогам закону.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Умовами договору про споживчий кредит передбачено, що комісія за надання кредиту 1800,00 грн, Товариство у позовній заяві просило стягнути 602,58 грн - сума прострочених платежів за комісією.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі 1800,00 грн, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, а тому висновок суду першої інстанції про те, що положення спірного кредитного договору в частині стягнення суми комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст.228 ЦК України є помилковим.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, ОСОБА_1 09.01.2024 року погашено заборгованість по комісії у розмірі 529,70 грн, 23.01.2024 внесено на погашення комісії 667,72 грн та станом на 10.06.2024 року заборгованість відповідачки по комісії за надання кредиту становить 602,58 грн ( 1800,00 грн - 529,70 грн - 667,72 грн).
Відтак, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованості за комісією у розмірі 602,58 грн, тому рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за комісією підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення вказаної вимоги.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про задоволення вимоги в частині стягнення залишку заборгованості по відсотках у розмірі 19258,42 грн та комісії у розмірі 602,58 грн.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом у сумі 19258,42 грн та комісії в розмірі 602,58 грн скасувати та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частинами 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ТОВ «Бізнес Позика» судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 2422,40 грн та апеляційної інстанції у розмірі 2906,88 грн., а всього 5329,28 грн.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задовольнити.
Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 листопада 2024 року скасувати в частині незадоволених позовних вимог та в частині судового збору і ухвалити у вказаних частинах нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» залишок заборгованості за нарахованими відсотками за кредитним договором №484344-КС-001 від 25 грудня 2023 року у розмірі 19258,42 грн та 602,58 грн комісії, а всього 19861,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 2422,40 грн та в суді апеляційної інстанції у розмірі 2906,88 грн, а всього 5329,28 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді