пр. № 2/759/2294/25
ун. № 759/1204/25
16 січня 2025 року м. Київ
суддя Святошинського районного суду міста Києва Ул'яновська О.В. перевіривши виконання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України цивільної справи за позовними вимогами ОСОБА_1 про поновлення строку для прийняття спадщини,
у січні 2025 р. позивач звернулася до суду зі зазначеними позовними вимогами.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
При вивчені позовної заяви та доданих до неї документів встановлено, що дана позовна заява не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Позовна заява як і рішення суду має свою структуру. Якщо рішення суду складається з таких частин як: вступна, описова, мотивувальна і резолютивна, то позовна заява також містить відповідні частини: вступна, описова, мотивувальна і прохальна.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
У вступній частині позовної заяви у правому верхньому куті аркушу зазначаються найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; ціна позову, якщо позовні вимоги містять матеріальні вимоги.
В описовій частині здійснюється виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначаються докази, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.
У мотивувальній частині позовної заяви позивач наводить обґрунтування своєї правової позиції, вимог до відповідача. У цій частині позивач посилається на конкретні фактичні обставини справи та юридичні факти, які підтверджують його вимоги.
Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. По суті, цей пункт є відображенням прохальної частини позовної заяви.
У прохальній частині містяться безпосередньо позовні вимоги та зазначається ціна позову щодо вимог майнового характеру.
Проте, подаючи позовну заяву до суду, позивач не зазначив описову, мотивувальну та прохальну частини, а також не виклав зміст позовних вимог, чим порушив структуру та форму позовної заяви відповідно до вимог ст. 175 ЦПК України.
Згідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
За змістом статей 4, 51 ЦПК України обов'язок визначати відповідача у справі покладається на позивача. У разі пред'явлення позову до неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі або замінювати неналежного відповідача.
В даному випадку, суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяючи учаснику судового процесу в реалізації ним прав, передбачених цим Кодексом, роз'яснює позивачу, що визначення відповідачем особи, яка не має відповідати за позовом (неналежний відповідач) є підставою для відмови у позові. При цьому, суд позбавлений процесуального права з власної ініціативи замінити неналежного відповідача, або залучити до участі у справі співвідповідача. Відповідні процесуальні дії здійснюються судом лише за клопотанням самого позивача. При цьому, сам позивач несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій щодо визначення належного кола відповідачів, який полягає у можливості відмови у задоволенні позову з підстави неналежності відповідача.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить поновлення строку для прийняття спадщини.
У пункті 24 постанови пленуму Верховного Суду України зазначено, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
При цьому, позивачем у справі не визначено відповідача, не зазначено місце проживання чи перебування відповідача, а також відсутня інформація що засобів зв'язку, адреси електронної пошти, та не вказані відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у сторін, що суперечить п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї в електронній формі, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.
Після виправлених недоліків надати відповідну позовну заяву до суду та її копії у відповідності до кількості учасників процесу.
Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.
Згідно ст. 30 ЦПК України встановлена виключна підсудність, зокрема в ч. 1 цієї статті зазначено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Як наголошено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №638/1988/17, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
У постанові від 09 вересня 2020 року у справі №910/6644/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
У постанові від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18 Велика Палата ВС визначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередній об'єкт спірних правовідносин.
Позиція Великої Палати ВС ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових.
Відповідно до п. 42 постанови №3 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Внаслідок чого, позивачу необхідно уточнити зміст позовних вимог з приводу об'єкта спадкового майна щодо якого позивач просить суд визначити додатковий строк для прийняття спадщини, після померлої ОСОБА_2 , зазначити його місце знаходження та підстави звернення до Святошинського районного суду м. Києва.
Як зазначає Пленум Верховного Суду України в пункті 24 своєї постанови від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», суд має перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину тощо. Згідно принципу диспозитивності, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України)
Позивачем при зверненні до суду не дотримано вимог процесуального закону та не враховано відповідні роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7, а саме позовна заява подана без додержання вимог, встановлених статтями 175, 177 ЦПК України, зокрема на порушення вимог п.8 ч.3 ст.175, ч.5 ст.177 ЦПК України, до позовної заяви не додано постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через пропуск передбаченого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини
Відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників; 9) в інших випадках, передбачених законом. Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону. Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження.
Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову. Згідно статті 50 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Отже, право на звернення до суду із вказаним позовом виникне в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання його прав, свобод чи інтересів, а саме в даному конкретному випадку після відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, яка буде оформлена в передбаченій законом формі (постанові), що чітко визначено діючим законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви позивачем не додано постанову про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, встановленої відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат».
Крім того, позивачем не виконано вимог п.п. 6-10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України. Таким чином, позивачу необхідно усунути вказані недоліки та виконати вимоги п.п. 6-10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, зазначивши відповідні дані у позовній заяві.
Згідно ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Однак, позивачем не надано доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Таким чином, позивачем має бути у позовній заяві зазначено перелік додатків до позовної заяви та долучено до матеріалів позовної заяви документи відповідно до переліку, зазначеного у позовній заяві, у копіях, засвідчених в порядку, встановленому чинним законодавством України, або власноручно із зазначенням про наявність у позивача оригіналів таких документів, або у разі відсутності у позивача оригіналів таких документів - із зазначенням про наявність у іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких долучено до позовної заяви.
Вищенаведені недоліки позовної заяви унеможливлюють відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, заява підлягає залишенню без руху.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 177, 175, ЦПК України,-
позовну заяву ОСОБА_1 про поновлення строку для прийняття спадщини залишити без руху надавши позивачу строк у десять днів для усунення зазначених недоліків, який починає перебігати з дня отримання позивачем ухвали.
У разі невиконання вимог ухвали позовна заява буде вважатися не поданою і повернута позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: О.В. Ул'яновська