Справа № 758/18300/21
20 грудня 2024 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Якимець О. І., секретаря судового засідання Сіренко Б. В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Котюк Ірина Володимирівна, про визнання заповіту недійсним,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовною заявою, в якій просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 (далі за текстом - ОСОБА_3 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О. С. (далі за текстом - приватний нотаріус Ангеловська О. С.) 27.01.2020 року за реєстровим № 136, спадкоємцем за яким є ОСОБА_2 (далі за текстом - відповідач).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір, ОСОБА_3 .
На день своєї смерті ОСОБА_3 проживала та була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , співвласницею якої вона була.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котюк І. В. (далі за текстом - приватний нотаріус Котюк І. В.) заведено спадкову справу 04/2021 щодо майна померлої ОСОБА_3 . Позивач у встановлений законом спосіб звернулася до приватного нотаріуса Котюк І. В. із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець першої черги спадкування.
Згідно з отриманим позивачем повідомленням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Котюк І. В. від 07.12.2021, ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Ангеловською О. С. 27.01.2020 року за реєстровим № 136 (далі за текстом - Заповіт), в якому вона заповідала все належне їй на день смерті майно відповідачу, у зв'язку з чим, свідоцтво про право на спадщину за законом позивачці видано бути не може.
Позивач зазначає, що останні роки життя ОСОБА_3 мала проблеми зі здоров'ям, проходила обстеження та лікування в різних медичних закладах, крім того, у неї були ознаки прогресуючої хвороби Альцгеймера, вважає, що ОСОБА_3 в момент складання оскаржуваного Заповіту не усвідомлювала значення своїх дій через власний психічний та емоційний стан.
З цих підстав, посилаючись на порушення її права як спадкоємця першої черги, позивач просить визнати Заповіт недійсним.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 14 січня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Представником відповідача адвокатом Щербаківським Геннадієм Георгійовичем було подано відзив на позовну заяву, який надійшов до суду 08.09.2022 року. У відзиві представник відповідача зазначив, що твердження позивача про те, що ОСОБА_3 в момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій, є неправдивими та не підтверджені належними доказами. Зокрема, наданий позивачем висновок за результатами МРТ містить не твердження про наявність у ОСОБА_3 хвороби Альцгеймера, а лише припущення щодо можливої наявності ознак даної хвороби. Крім того, обстеження та лікування ОСОБА_3 у медичних закладах відбувались після складення заповіту, а тому не є підставою для оцінки психічного стану останньої під час його складання. До того ж, дієздатність ОСОБА_3 при укладанні даного заповіту була перевірена приватним нотаріусом Ангеловською О.С.
Представник відповідача вважає, що з огляду на такі обставини позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 03 жовтня 2022 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувано у Прилуцької центральної районної лікарні, Київської міської клінічної лікарні, Клінічної лікарні № 15 Подільського району м. Києва, у товариства з обмеженою відповідальністю «Онко-Мед» завірені належним чином копії медичних карт ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 17 квітня 2023 року по справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України», витрати за проведення експертизи покладено на позивача. На вирішення експертів поставлено наступні питання: чи могла ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними під час укладання заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Ангеловською О. С. 27 січня 2020 р. за реєстровим номером № 136, спадкоємцем за яким є відповідач? Чи могли наявні захворювання та медичні препарати вплинути на свідомість ОСОБА_3 на момент складання заповіту 27.01.2020? На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.
28.05.2024 року на адресу суду надійшов висновок № 387 від 11.04.2024 Державної установи «Інститут судової психіатрії міністерства охорони здоров'я України» та матеріали цивільної справи № . 758/18300/21.
Ухвалою суду від 15 серпня 2024 року провадження у справі поновлено.
Ухвалою суду від 27 вересня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження, витребувано у приватного нотаріуса Котюк І. В. належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 04 грудня 2024 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувано у приватного нотаріуса Ангеловської О. С. матеріали нотаріальної справи, зареєстрованої в реєстрі за №136, щодо посвідчення заповіту від 27.01.2020, складеного ОСОБА_3 на користь відповідача.
В судове засідання позивач та її представник не з'явились, про місце, дату та час судового засідання повідомлялись належним чином, від представника позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
Представник відповідача подав до суду заяву, в якій просив провести судове засідання за його відсутності та за відсутності відповідача, у задоволенні позову просив відмовити.
Враховуючи строк розгляду цієї справи, клопотання представника відповідача, на підставі п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України суд вирішив здійснити розгляд справи на підставі наявних матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до наступного.
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним на підставі ч. 1 ст. 225 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) заповіт, складений ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ангеловською О. С. 27.01.2020 року за реєстровим № 136. У позовній заяві позивач, яка є донькою померлої, стверджує, що внаслідок складання заповіту порушено її право на спадкування законом як спадкоємця першої черги, просить визнати зазначений заповіт недійсним на підставі ст. 225 Цивільного кодексу України, оскільки в момент складання оскаржуваного заповіту ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій через свій емоційний та психологічний стан.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає їх необґрунтованими та не підтвердженими належними та достатніми доказами.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 27.01.2020 року склала заповіт, яким заповідала все належне їй майно відповідачу. Заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Ангеловською О. С. 27.01.2020 року за реєстровим № 136 (т. 1, а. с. 71).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 13.04.2021 року Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла у місті Києві ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 23.03.2021 року складено відповідний актовий запис № 6723 (т. 1, а. с. 9).
Позивач є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 04.07.1970 року (т. 1, а. с. 10).
У відповідь на заяву позивача від 07.12.2021 року про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 приватний нотаріус Котюк І. В. листом № 103/02-14 від 07.12.2021 повідомила, що ОСОБА_3 склала заповіт на все своє майно, спадкоємцем за яким є відповідач, у зв'язку з чим, свідоцтва про права на спадщину за законом позивачу не можуть бути видані (т. 1, а. с. 15).
Відповідно до положень ст. ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст. ст. 1218, 1220, 1221 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно з ст. ст. 1258, 1261 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст. ст. 1233, 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування (ст. 1235 ЦК України).
Загальні вимоги до форми заповіту визначені ст. 1247 ЦК України, відповідно до якої заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ст. 1257 ЦК України).
Зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що ОСОБА_3 попередньо ознайомлена із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, усвідомлює значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, яке повністю відповідає її внутрішній волі як учасника правочину, володіючи українською мовою, що дало їй змогу прочитати та зрозуміти суть та зміст документу, зробила розпорядження на випадок свої сперті щодо усього належного їй майна. Також ОСОБА_3 у тексті заповіту записано: «Заповіт прочитаний мною вголос відповідає моїй волі і підписаний власноручно».
Також, у тексті заповіту зазначено, що заповіт записаний приватним нотаріусом Ангеловською О.С. зі слів ОСОБА_3 , до підписання прочитаний вголос заповідачем і підписаний нею у присутності нотаріуса.
Разом з тим, позивач посилається на те, що складання заповіту не було вільним та не відповідало волі матері, оскільки стан її здоров'я вплинув на усвідомлення нею своїх дій.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Отже, підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).
Згідно з п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
Суд установив, що на момент укладення заповіту ОСОБА_4 дійсно перебувала у закладі охорони здоров'я за станом здоров'я, де був згодом посвідчений оспорюваний заповіт, що підтверджено доказами, які містяться у матеріалах справи та не оспорюються сторонами, а тому приймаються судом до уваги.
Медична документація, як та, що подана позивачем разом з позовною заявою, так і витребувана судом у медичних установ, не містить відомостей щодо стану здоров'я заповідача в день складання заповіту, а також відомостей щодо наявності у неї стійких розладів, розладів, які здатні впливати на усвідомлення нею значення своїх дій
За клопотаннями сторін у справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу.
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 387 від 11.04.2024 року за результатами посмертної судово-психіатричної експертизи. ОСОБА_3 під час укладання заповіту (27.01.2020 року) страждала на органічне ураження головного мозку складного ґенезу з органічним психосиндромом (згідно з МКХ-10: F 07.9) та за своїм психічним станом вона могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, наявні у ОСОБА_3 захворювання та медичні препарати, які вона приймала, не впливали на свідомість ОСОБА_3 та не позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 1, а. с. 201).
Будь-яких інших доказів, які б свідчили про абсолютну неспроможність ОСОБА_3 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними позивачем у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України, позивачем не було подано.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У статті 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, прийшов до висновку, що існування обставин, на які посилається позивач, спростовується висновком судово-психіатричного експерта № 387 від 11.04.2024 року. Доказів, які підтверджують наявність правових підстав для визнання заповіту недійсним, позивачем надано не було, а відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову було відмовлено, питання про розподіл судових витрат не розглядається.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 223, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354 ЦПК України, суд
у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Котюк Ірина Володимирівна про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 );
третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Котюк Ірина Володимирівна (адреса місцезнаходження - АДРЕСА_4 ).
Суддя О. І. Якимець