печерський районний суд міста києва
Справа № 490/661/23-ц
пр. 2-5984/24
11 липня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Новака Р.В.,
при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,
справа № 490/661/23-ц
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Держава Україна в особі Міністерства юстиції України
предмет та підстави позову - стягнення збитків та моральної шкоди,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди, -
позивач звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.03.2013 у справі № 1423/19804/12-ц стягнуто з Кредитної спілки «Флагман» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 68626,00 грн. Вказане рішення суду набрало законної сили 02.04.2013; позивачу видано виконавчий лист № 1423/19804/12 від 12.06.2013. Вказує, що 12.06.2013 звернувся до Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання вказаного виконавчого листа. Так, постановою старшого державного виконавця ЦВ ДВС Миколаївського МУЮ Гаврилюк В.І. від 19.06.2013 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. Проте, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.03.2013 не виконувалось належним чином протягом тривалого часу, а саме протягом чотирьох років (з 19.06.2013 по 29.07.2017). Постановою головного державного виконавця ЦВ ДВС м. Миколаєва Юдіної І.М. від 29.09.2017 ВП № НОМЕР_2 вказаний виконавчий лист повернуто стягувачу без виконання. На вказану постанову 29.11.2017 позивачем подано скаргу до Центрального районного суду м. Миколаєва, яка отримана судом 01.12.2017, однак скарга тривалий час не розглядалась (з 04.12.2017 по 08.07.2020), у зв'язку з чим суддю цього суду ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за скаргою позивача (рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25.11.2020 № 3242/ЗДП/15-20). Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.07.2020 у справі № 1423/19804/2012 скаргу позивача задоволено: визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця ЦВ ДВС м. Миколаєва під час здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 1423/19804/2012, виданого 12.06.2018 року Центральним районним судом м. Миколаєва, за період з 19.06.2013 року по 29.09.2017 року; постанову головного державного виконавця ЦВ ДВС м. Миколаєва Юдіної І.М. від 29.09.2017 скасовано та зобов'язано державного виконавця відновити вказане виконавче провадження. Однак, ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.07.2020 була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 14.08.2020 року та оприлюднена 17.08.2020, що вважає грубим порушенням Закону України «Про доступ до судових рішень». Внаслідок зазначеного, за цей час виконавче провадження відновлено не було та стягнення по ньому не проводилось з вини судді ОСОБА_2. Також повідомляє, що в порушення ст. 272 ЦПК України вищевказана ухвала суду не була направлена сторонам, та лише після подання позивачем до суду заяви про направлення ухвали сторонам, 27.09.2020 вказана ухвала отримана позивачем. З причини неотримання відділом державної виконавчої служби вказаної ухвали суду виконавче провадження № НОМЕР_2 відновлено не було. Таким чином, вважає, що з вини судді ОСОБА_2. на час подання позивачем цього позову до суду виконавче провадження № НОМЕР_2 не відновлено, стягнення за ним не проводиться. Оригінал виконавчого листа № 1423/19804/2012, виданого 12.06.2018 у Центральним районним судом м. Миколаєва, знаходиться у позивача, стягнення за ним не проводиться на протязі дев'яти з половиною років, оскільки позивач не може виконати вимоги ч. 2 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», не отримавши постанову відділу державної виконавчої служби. Отже, суд самоусунувся від здійснення контролю за виконанням судового рішення. В даному випадку має місце порушення з боку Держави Україна п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме, у зв'язку з тривалим розглядом Центральним районним судом м. Миколаєва скарги позивача на постанову головного державного виконавця ЦВ ДВС м. Миколаєва від 29.09.2017 та протиправні дії ЦВ ДВС м. Миколаєва, та як наслідок, невиконання ухвали цього суду від 08.07.2020 на протязі 2,5 років та судового рішення від 21.03.2013 на протязі 9,5 років, чим позивачу завдано матеріального збитку в розмірі нестягнутої на його користь суми - 68626,00 грн. за рішенням суду від 21.03.2013, а також моральної шкоди, яку позивач оцінює в 118071,00 грн., що полягає у хвилюванні у зв'язку з безрезультатним приїздом в м. Миколаїв з м. Южноукраїнська, порушенні сну, підвищенні тиску, дратівливості. Посилаючись на вказані обставини, на підставі ст. 56 Конституції України, ст.ст. 22, 23, 170, 1174 ЦК України позивач звернувся до суду з указаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Держави Україна під час розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва скарги позивача на постанову ЦВ ДВС м. Миколаєва від 29.09.2017 ВП № НОМЕР_2 «Про повернення виконавчого документа стягувачу» та на бездіяльність ЦВ ДВС м. Миколаєва під час виконання виконавчого листа № 1423/19804/12, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 12.06.2013; стягнути з Державного бюджету України на користь позивача грошові кошти в розмірі 186697,20 грн., в тому числі: компенсацію матеріального збитку в розмірі не стягнутої на користь позивача суми за рішенням суду - 68626,20 грн.; компенсацію моральної шкоди в розмірі 118071,00 грн.
Розпорядженням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.01.2023 справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди передано до Миколаївського апеляційного суду для визначення підсудності.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 02.02.2023 у визначенні підсудності даної цивільної справи відмовлено.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.02.2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києві від 24.03.2023 у справі за вказаним позовом, під головуванням судді Хайнацьким Є.С. відкрито провадження у справі, за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.
08.06.2023 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому він просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Відзив обґрунтований тим, що фактично позивачем оскаржується протиправна бездіяльність державного виконавця, що полягає у неналежному виконанні рішення суду від 21.03.2013 року. Відтак, спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства тим судом, який видав виконавчий документ, отже, вирішення даного спору відноситься до юрисдикції Центрального районного суду м. Миколаєва.
Відповідачами у справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця, є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці. Крім того, розмір збитків, заявлений позивачем, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень. Отже, позивач вважає, що орган державної виконавчої служби повинен сплатити заборгованість за боржника за рішенням суду від 21.03.2013 - Кредитну спілку «Флагман». Щодо відшкодування моральної шкоди, то фактично предметом позову в цій частині є бездіяльність судді, проте Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями представляти державу у справах про відшкодування шкоди, завданої внаслідок бездіяльності судді, тому Міністерство юстиції України є неналежним суб'єктом владних повноважень, що має діяти від імені держави як відповідача у даній справі.
29.06.2023 до суду надійшов відзив Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - ЦВ ДВС у м. Миколаєві), у якому він просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
01.07.2023 до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, у якій зазначено, що позивачем оскаржується протиправна бездіяльність Держави Україна під час розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва скарги позивача на бездіяльність ЦВ ДВС м. Миколаєва, тобто фактично оскаржується бездіяльність судді Центрального районного суду м. Миколаєва під час розгляду вказаної скарги, а не протиправна бездіяльність державного виконавця.
01.07.2023 до суду надійшла відповідь на відзив ЦВ ДВС у м. Миколаєві. Ухвалою суду від 05.10.2023 закрито провадження у справі на підставі ч.1 ст. 255 ЦПК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 29.03.2024 ухвалу суду скасовано, справу направлено для подальшого розгляду.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.04.2024 прийнято до свого провадження та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
27.06.2024 від позивача надійшла до суду заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримував у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлялися належним чином, причини неявки суду невідомі.
Частиною 1 ст. 223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Оскільки інші учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності інших учасників справи.
Суд, дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.03.2013 у справі № 1423/19804/12-ц стягнуто з Кредитної спілки «Флагман» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 68626,00 грн. Вказане рішення суду набрало законної сили 02.04.2013. ОСОБА_1 видано виконавчий лист № 1423/19804/12 від 12.06.2013. З матеріалів справи вбачається, що 12.06.2013 ОСОБА_1 звернувся до Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання вказаного виконавчого листа. Постановою старшого державного виконавця ЦВ ДВС Миколаївського МУЮ Гаврилюк В.І. від 19.06.2013 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
Проте, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.03.2013 не виконувалось протягом тривалого часу, а саме протягом чотирьох років (з 19.06.2013 по 29.07.2017).
Постановою головного державного виконавця ЦВ ДВС м. Миколаєва Юдіної І.М. від 29.09.2017 ВП № НОМЕР_2 вказаний виконавчий лист повернуто стягувачу без виконання.
На вказану постанову 29.11.2017 ОСОБА_1 подано скаргу до Центрального районного суду м. Миколаєва, яка отримана судом 01.12.2017, однак скарга тривалий час не розглядалась (з 04.12.2017 по 08.07.2020). У зв'язку з чим суддю цього суду ОСОБА_2. притягнуто до дисциплінарної відповідальності за скаргою позивача (рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25.11.2020 № 3242/ЗДП/15-20).
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.07.2020 у справі № 1423/19804/2012 скаргу позивача задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця ЦВ ДВС м. Миколаєва під час здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 1423/19804/2012, виданого 12.06.2018 Центральним районним судом м. Миколаєва, за період з 19.06.2013 року по 29.09.2017.
Постанову головного державного виконавця ЦВ ДВС м. Миколаєва Юдіної І.М. від 29.09.2017 скасовано та зобов'язано державного виконавця відновити вказане виконавче провадження.
Однак, як повідомляє ОСОБА_1 , ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.07.2020 була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 14.08.2020 року та оприлюднена 17.08.2020, що вважає грубим порушенням Закону України «Про доступ до судових рішень». Внаслідок зазначеного, за цей час виконавче провадження відновлено не було та стягнення по ньому не проводилось, за думкою ОСОБА_1 , з вини судді ОСОБА_2.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (див. ст. 82 ЦПК України).
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв?язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв?язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв?язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов?язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв?язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Обгрунтовуючи право позивача на відшкодування моральної шкоди, останній посилається на протиправні дії судді ОСОБА_2 та самого суду, у зв'язку із чим у позивача погіршився тиск, погіршився сон, розпочалася дратливість. Окрім того, ураховуючи факт наявності ухвали Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 07.02.2020 про притягнення судді ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, позивач оцінює розмір моральної шкоди у 118071,00 грн., еквівалент - 3000,00 Євро.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, підставами для покладення обов'язку по відшкодуванню шкоди відповідно до вимог статті 1174 ЦК України є доведеність таких обставин у їх сукупності: наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між цими незаконним діями чи бездіяльністю та шкодою.
Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди бездіяльністю судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_2 та не доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю судді ОСОБА_2 і заподіяною моральною шкодою, що в силу вимог статті 81 ЦПК України є процесуальним обов'язком позивача.
Окрім того, не надано відповідних медичних доказів, які б підтверджували погіршення стану самопочуття позивача.
Так, рішенням Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25.11.2020 дійсно притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддю Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_2. (а.с. 47- 49).
Однак, слід зазначити, що саме по собі притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не є підставою для відшкодування заявнику моральної шкоди. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31.10.2022 у справі №596/1079/20.
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру.
Такі висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду, зробленими у постановах від 17 січня 2020 року у справі № 638/11414/18 (провадження № 61-2685св19), від 04.03.2020 у справі 639/1803/18 (провадження № 61-18842св19), від 19.03.2020 у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).
Щодо відсутності підстав для стягнення матеріальної шкоди.
Позивач, звертаючись до суду зазначив, що майнова шкода, яка підлягає відшкодуванню внаслідок протиправної бездіяльності держави в особі органів рішенням державної виконавчої служби та суду, визначається ним у розмірі стягнутої за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.03.2013 та не повернутої позивачу, як стягувачу у виконавчому провадженні, суми у розмірі 68626,00 грн.
Тобто, в даному випадку, розмір збитків, які позивач просить стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь.
ОСОБА_1 фактично вважає, що орган державної виконавчої служби, за протиправність бездіяльності якого відповідає держава, повинен сплатити за боржника, яким за рішенням суду від 21.03.2013 є кредитна спілка «Флагман», кошти у зазначеній сумі.
Суд звертає увагу, що рішення №1423/18704/112 є таким, що набрало законної сили, а отже, є підставою для його виконання боржником - саме кредитною спілкою «Флагман».
Водночас, в даному випадку, держава не може підміняти боржника в зобов'язаннях про повернення зазначеної грошової суми.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного від 12.08.2020 у справі 761/7165/17 зазначено, що «оскільки розмір збитків, які позивач просить стягнути з відповідача, сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України».
Окрім того, в правових висновках Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.06. 2022 у справі 757/58703/18, зазначено, що «факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність збитків та причинного зв?язку між ними та несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили. Неповернене позивачу майно на виконання судового рішення, ухваленого на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 23.12.2019 у справі № 752/4110/17, від 12.03.2020 у справі № 757/74887/17-ц та від 03.06.2020 у справі № 642/3839/17, від 12.08.2020 у справі №761/7165/17».
З огляду на вищевикладене, та наведені правові висновки, позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди в сумі 68 626 грн. також є безпідставними та необгрунтованими.
Щодо доводів відповідача про склад відповідачів у справі, слід зазначити наступне.
З матеріалів справи установлено, що позивач звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції про стягнення збитків та моральної шкоди, мотивуючи вимоги порушеннями, на його думку, з боку Держави в особі Міністерства юстиції України Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя.
Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12.03.2009).
Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення ст.ст. 1174 і 1176 Цивільного кодексу України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України.
Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України».
Посилання відповідача на те, що Міністерство юстиції України не є належним відповідачем у спорі не впливає на загальний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв'язку з його недоведеністю. Тим більше, що Міністерство юстиції України дійсно не є тим органом, через який діє держава у спірних правовідносинах та жодним нормативно-правовим актом не наділене повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави у даній категорії справ. Однак, Верховним Судом у даній категорії справ було зазначено, що відповідачем у подібних справах є саме Держава України, а невірне визначення органу, через який вона діє, не свідчить у даному випадку про неналежність складу відповідачів.
Такого висновку, зокрема, дійшов Верховний Суд у постанові від 01.04.2024 у справі № 757/64895/21-ц.
Отже, враховуючи вищенаведене, вимоги закону, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову позивачу ОСОБА_1 .
Вимога про визнання протиправною бездіяльність суду під час розгляду скарги ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від вимог про стягнення моральної та матеріальної шкоди.
Окрім того, суд звертає увагу, що суд не може визнати бездіяльність державних органів протиправною лише через неналежне чи несвоєчасне виконання обов'язків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 9901/345/20).
На підставі наведеного, ст.ст.55, 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1166, 1167, 1176 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 3, 4, 5,10, 12,13, 76, 77, 78, 79, 81, 83, 89, 95, 141, 259, 263- 265, 268, 272, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
відповідач: Держава України в особі Міністерства Юстиції (м. Київ, вул. Городецького, буд. 13, 01001).
Суддя Р.В. Новак