ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/23003/23
провадження № 2/753/3277/24
05 грудня 2024 року суддя Дарницького районного суду м. Києва Лужецька О.Р., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фінтраст Україна» звернулося до суду з позовною заявою до відповідача, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 29.07.2021 р. між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4536825 про надання споживчого кредиту. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», затверджених наказом № 53-ОД від 16.01.2020 року та розміщених на сайті: https://creditplus.ua/ru/documents. Згідно умов кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 10 000 грн. Строк кредиту 30 днів, дата повернення кредиту 28.08.2021 року. Відповідно до п. 1.5. Кредитного договору стандартна процентна ставка - 1,90% в день, знижена процентна ставка - 0,19 % в день. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 10 000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 . Відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту та оплати нарахованих процентів не виконав.
25.05.2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу №25-05/2022, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає)ТОВ «Фінансова компанія» Фінтраст Україна» за платуправа грошової вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 25.05.2022 до Договору факторингу №25-05/2022 від 25.05.2022, ТОВ «Фінансова компанія Фінтраст Україна» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 4536825 від 29.07.2021 р. у розмірі 32 800 грн. 00 коп., з яких: 10 000 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 22 800 грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками.
Оскільки відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав та має заборгованість, позивач був змушений звернутися з відповідним позовом до суду та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 32 800 грн. 00 коп., інфляційну складову боргу в розмірі 857 грн. 49 коп., 3% річних у розмірі 156 грн. 36 коп. та судові витрати.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2023р. справу передано на розгляд судді Гусак О.С.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 08.01.2024 р. відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст.174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
21.01.2024 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволені позову, з огляду на наступне. Позивачем не доведено факт укладання Договору з відповідачем, не доведено факту видачі кредиту та розміру заборгованості. Зперечуючи проти нарахування відсотків та сум згідно ст. 625 ЦК України, послався на п.15 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
21.02.2024 р. від представника позивача ТОВ «Фінансова компанія» Фінтраст Україна» до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій наполягав на задоволенні позовних вимог. Послався на висновки викладені у постановах Верховного Суду про те, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Переказ коштів, виданих за Кредитним договором здійснено шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто в заяві на отримання Кредиту та підтверджується копією довідки платіжного провайдера. 28.08.2021 відповідач здійснив оплату на рахунок Кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 570.00 грн. В зв'язку з чим, у відповідності до п. 1.4 та п. 4.2. Кредитного договору відбулося продовження строку кредиту, ще на 30 днів (до 27.09.2021) з стандартною процентною ставкою 1,90% в день. 27.09.2021 відповідач свої зобов'язання перед Кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії Кредитного договору, в зв'язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3. Кредитного договору Кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль. Відповідачу у даному випадку проценти нараховано правомірно у межах погодженого строку надання кредиту та у межах періоду автопролонгації відповідно до поденного розрахунку, що наданий до позовної заяви.
Ухвалою суду від 08.04.2024 р. витребувано у АТ КБ «Приват Банк» інформацію щодо підтвердження факту належності платіжної картки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , а також підтвердження факту зарахування коштів 29 липня 2021 року на дану платіжну картку банком-емітентом якої є АТ КБ «Приват Банк», у сумі 10 000 грн. від ТОВ «АВЕНТУС Україна».
04.12.2024 р. від АТ КБ «Приват Банк» до суду надійшла відповідь, відповідно до якої на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 , на яку 29.07.2021 здійснено переказ коштів на суму 10 000 грн.
Розпорядженням керівника апарату Дарницького районного суду м. Києва від 09.09.2024 року № 83, у зв'язку з перебуванням судді Гусак О.С. з 17.06.2024 р., у відпустці по вагітності та пологам, призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2024 року справу передано у провадження судді Лужецької О.Р.
Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Лужецької О.Р., від 10.09.2024 р. цивільну справу прийнято до свого провадження.
Згідно із частинами 1, 8 ст.279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29.07.2021 р. між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4536825 про надання споживчого кредиту (а.с.27-36).
Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», затверджених наказом № 53-ОД від 16.01.2020 року та розміщених на сайті: https://creditplus.ua/ru/documents.
Згідно пп.1.3., 1.4., 1.5., Кредитного договору, сума кредиту (загальний розмір) складає 10 000 грн., строк кредиту 30 днів, тип процентної ставки - фіксована.
Відповідно до п. 1.5.1. Договору, стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п.4.2 Договору, у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.3 договору.
Відповідно до п. 1.5.2 Договору, знижена процентна ставка 0,19 % в день та застосовується, якщо споживач у межах строку визначеного в п. 1.4 Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості або протягом такого строку за ініціативою споживача відбудеться продовження строку кредиту на новий строк.
Згідно з п. 2.1. Договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем Товариству з метою отримання кредиту.
Відповідно до п. 3.1. Договору, нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.
Крім того, відповідачем 29.07.2021 року електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора було підписано Паспорт споживчого кредиту, в якому зазначена сума кредиту, стандартна процентна ставка, знижена процентна ставка, загальні витрати за кредитом, орієнтовна загальна вартість кредиту, реальна річна процентна ставка (а.с.21-25).
В матеріалах справи міститься додаток №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 4536825 від 29.07.2021 (Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит), в якому зазначено якщо споживачем не будуть виконанні умови договору для отримання зниженої процентної ставки, розміри платежів, що зазначені в Графіку платежів будуть перераховані за стандартною процентною ставкою, в зв'язку з чим будуть мати наступні значення: проценти за користування кредитом складуть - 5 700,00 грн., загальна вартість кредиту складе - 15 700 грн. (а.с.37).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з п. 6 ч.1 ст.3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно з ч.6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За змістом ч.8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Надаючи правову оцінку кредитному договору, суд дійшов висновку про його укладення в електронній формі у спосіб, визначений законом, адже такий договір містить електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, що повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договору на погоджених умовах.
Отже, вказаний кредитний договір укладений у формі електронного документу, що не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншого законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» повністю виконало свої зобов'язання перед відповідачемза кредитним договором та надало йому кредит в сумі 10 000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну катку відповідача (№ НОМЕР_1 ), що підтверджується листом-довідкою №2024 ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» (а.с.55-57).
Крім того, відповідно до листа-відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 26.11.2024 р., на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 , на яку 29.07.2021 здійснено переказ коштів на суму 10 000 грн.
25.05.2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу №25-05/2022, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає)ТОВ «Фінансова компанія» Фінтраст Україна» за платуправа грошової вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників (а.с.100-108).
Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 25.05.2022 (а.с.84) до Договору факторингу №25-05/2022 від 25.05.2022, ТОВ «Фінансова компанія Фінтраст Україна» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 4536825 від 29.07.2021 р. у розмірі 32 800 грн. 00 коп., з яких: 10 000 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 22 800 грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками.
Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, а саме: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
На підставі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно умов вищевказаного Договору факторингу та відповідно до вимог ст.ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України у зобов'язанні позичальника за кредитним договором відбулася заміна кредитора, а ТОВ «Фінансова компанія Фінтраст Україна» набуло статусу нового кредитора.
Первісний кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, відповідно до умов договору.
З матеріалів справи вбачається, що позичальник зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого виникла прострочена заборгованість.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Позивачем, заборгованість Відповідача за кредитом складає 32 800 грн. 00 коп., з яких: 10 000 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 22 800 грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками. (а.с.84-99).
Дослідивши матеріали справи, перевіривши даний розрахунок заборгованості, суд дійшов до наступного висновку.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до змісту ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання не виконані з вини відповідача.
Згідно ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується із тим, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів (10 000 грн. 00 коп.).
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в розмірі 10 000 грн. 00 коп. є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 22 800 грн. 00 коп. суд вважає, що в її задоволенні слід відмовити виходячи з наступних підстав.
Суд не погоджується із заявленою позивачем сумою заборгованості за відсотками у розмірі 22 800 грн. 00 коп., оскільки вони були нараховані поза строком договору.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.
Згідно Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка є додатком № 1 до договору, зазначено дату видачі кредиту 29.07.2021 року і дату платежу 28.08.2021року, проценти за користування кредитом - 5 700 грн. та загальну вартість кредиту - 15 700 грн. (а. с. 37).
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитом, нарахованих у межах строку кредитування з 29.07.2021 по 28.08.2021, у розмірі 5 700 грн. 00 коп.
Посилання позивача на пролонгацію строку кредиту є недоведеним, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3.1. Договору, нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.
За положеннями пункту 4.2.2 договору, пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем. Якщо споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, споживач зобов'язаний повідомити про це товариство в один із способів, наведених у цьому договорі.
Належних та допустимих доказів пролонгації кредитного договору матеріали справи не містять, оскільки така пролонгація за умовами договору мала здійснюватися шляхом здійснення платежу на користь позивача та погодження останнім пропозиції (оферти) позичальника про це.
Посилання позивача на оплату відповідачем 28.08.2021 нарахованих процентів у розмірі 570 грн., не підтвердженні належними та допустимими доказами.
Сам по собі наданий стороною позивача розрахунок заборгованості не підтверджує здійснення відповідачем оплати нарахованих процентів 28.08.2021 у розмірі 570 грн.
Посилання позивача на умови пункту 4.3 щодо автопролонгації строку кредиту без згоди відповідача, у випадку наявності у позичальника на дату закінчення строку кредиту заборгованості, є безпідставним.
Частиною восьмою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» установлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідач заперечував погодження між сторонами умов щодо продовження (пролонгації) строку кредиту понад 30 днів, що підтверджується змістом відзиву на позовну заяву.
Виходячи з викладеного, встановивши погодження між сторонами умов (пункту 4.2.2) про продовження строку користування кредитом через ініціативу позичальника (здійснення платежу на користь товариства), яку має право погодити позикодавець; приймаючи до уваги нечіткість умов пункту 4.3 про автопролонгацію строку кредитування без згоди позичальника з урахування погоджених умов у вказаному пункті 4.2.2; враховуючи заперечення відповідачем таких умов про автопролонгацію строку кредитування та положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», - суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту продовження строку кредитування понад тридцять днів, який було визначено у пункті 1.4 кредитного договору № № 4536825 від 29.07.2021 р.
Таким чином, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом за межами строку кредитування у період з 29.07.2021 по 26.12.2021 включно на суму 22 800 грн. 00 коп. відсутні.
Що нарахування сум згідно ст. 625 ЦК України, суд дійшов до наступного.
Відповідач послався на п.15 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
З аналізу вищенаведених норм законодавства, вбачається, що п.15 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України не поширюється на інфляційні нарахування на суму боргу та три відсотки річних, оскільки передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідки порушення боржником грошового зобов'язання не є неустойкою (штрафом, пенею).
Таким чином суд відхиляє посилання відповідача на п.15 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, щодо відсутності підстав для стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних.
Враховуючи, що в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, з огляду на позовні вимоги та розрахунки надані позивачем, правильність яких перевірена судом, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційна складова боргу за період з січня 2022 по 23.02.2022 в розмірі 857 грн. 49 коп., та 3% річних за період з 27.12.2021 по 23.02.2022 у розмірі 156 грн. 36 коп.
Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) «Пронін проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10 000 грн. 00 коп., та заборгованості за відсотками у розмірі 5 700 грн. 00 коп., інфляційної складової боргу в розмірі 857 грн. 49 коп., та 3% річних у розмірі 156 грн. 36 коп.
Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступного.
Як вбачається із матеріалів позову, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвокатом слід саме у договорі з клієнтом визначити механізми розрахунку свого гонорару. Лише рахунку замало. Саме такий висновок випливає з правової позиції ВС/КГС у справі №922/1163/18 від 06.03.2019 р.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію Договору про надання правової допомоги №10/07-2023 від 10.07.2024, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія» Фінтраст Україна» та адвокатом Столітнім М.М., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю щодо Столітнього М.М. , копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги, копію звіту про надання правової допомоги від 12.12.2023 до Договору про надання правової допомоги №10/07-2023 від 10.07.2024 на суму 10 000 грн., рахунок на оплату №1539/11/12 від 11.12.2023 за Договором про надання правової допомоги №10/07-2023 від 10.07.2024 на суму 10 000 грн.
Із розрахунків витрат на правничу допомогу, які наведені взвіті про надання правничої (правової) допомоги від 12.12.2023 вбачається, що адвокатом надано послуги, загальна вартість яких складає 10 000 грн.
Визначаючи час на надання зазначених в Звіті послуг та видів правничої допомоги, суд виходить із наявності у адвоката повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв'язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Крім того, дана справа є типовою та нескладною за своєю суттю.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року N 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі N 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 р.№ 686/5757/23.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, слід дійти висновку про те, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 № 686/5757/23).
Суд вважає, що понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
За вказаних вище обставин, враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, які підтверджені належними доказами, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 279 ЦПК України, суд,
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (код ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, 15, оф.118/2) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10 000 грн. 00 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 5 700 грн. 00 коп., інфляційну складову боргу в розмірі 857 грн. 49 коп., 3% річних у розмірі 156 грн. 36 коп., судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 1 061 грн. 14 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА