Справа № 752/22106/24
Провадження № 2-о/752/81/25
іменем України
09.01.2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді Данілової Т.М.
з участю секретаря Веселовської А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 , -
ОСОБА_1 звернулася у суд з заявою про видачу обмежувального припису.
В обгрунтування заяви зазначає, що вона з 24.11.2023 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .. Від шлюбу дітей не має. Більше ніж пів року сімейне життя подружжя ОСОБА_3 не ладиться і постійно погрішується. В кінцевому результаті це призвело до фактичного припинення шлюбно-сімейних відносин. Кожен зі сторін Кожен зі сторін має діаметрально протилежні погляди на шлюб та сім'ю. На фоні постійних негараздів в родині почали виникати сварки, які переросли в серйозні конфлікти, під час яких поведінка ОСОБА_2 почала бути занадто агресивною і він почав систематично ображати та бити ОСОБА_1 . Вона зазнає постійного психологічного тиску з боку ОСОБА_2 .
08.06.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського УП ГУПН України в м. Києві із заявою про вчинення фізичного і психологічного насильства, яке було вчинено ОСОБА_4 , а саме: він штовхав, словесно ображав і хапав ОСОБА_1 за руки. На підставі зазначеної заяви, співробітники поліції склали на нього протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №575695 від 15.06.2024 року.
Після цього випадку ведення спільного господарства між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було припинено, наявність конфліктів між ними, вкрай негативно вплинули на психічно-емоційний стан заявниці, і подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини вже немає.
У зв'язку із викладеним ОСОБА_1 14.07.2024 року була подана позовна заява про розірвання шлюбу до Голосіївського районного суду м. Києва.
22.07.2024 року постановою Голосіївського районного суду м. Києва у справі №752/14245/24 (за матеріалами протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №575695 від 15.06.2024 року) було визнано винним ОСОБА_5 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ОСОБА_1 , турбуючись за своє життя, вимушена переховуватися від чоловіка та всіляко уникати спілкування з ним.
Заявник просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_5 на строк 6 (шість) місяців, шляхом встановлення наступних заходів тимчасового обмеження прав, а саме:
- заборонити ОСОБА_6 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонити наближатися ОСОБА_2 ближче ніж на 300 (триста) метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
- заборонити вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактування з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Повідомити Голосіївське управління Національної поліції у місті Києві про видачу обмежувального припису для взяття ОСОБА_5 на профілактичний облік за місцем його перебування.
Повідомити Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_5 .
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року відкрито провадження у даній справі. (а.с. 15)
Заінтересована особа - ОСОБА_2 відзив на заяву не надіслав.
В судовому засіданні заявник та її представник підтримали вимоги заяви, просили задовольнити.
Заінтересована особа в судове засідання повторно не з"явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся судом.
Вислухавши пояснення заявника та її представника, а також дослідивши матеріали справи, суд встанов наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 листопада 2023 року, зареєстрованому Голосіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у міті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). (а.с. 7)
14.07.2024 року ОСОБА_1 була подана позовна заява про розірвання шлюбу до Голосіївського районного суду м. Києва.
Рішенням Голосіївського районного суу м. Києва від 04 листопада 2024 року шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , розірвано.
З матеріалів справи вбачається, що заявник зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 8)
Заявник посилається на те, що дії ОСОБА_5 щодо неї спрямовані на психологічне та фізичне насильство до неї і з цього приводу вона зверталась до правоохоронних органів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 3 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на подружжя.
На підтвердження вимог заяви ОСОБА_1 посилається на письмові докази.
У матеріалах справи міститься постанова судді Голосіївського районного суду м. Києва від 22.07.2024 року у справі №752/14245/24 (за матеріалами протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №575695 від 15.06.2024 року), якою було визнано винним ОСОБА_5 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. (а.с. 12)
Зі змісту постанови суду вбачається, що 08 червня 224 року об 11 год. 20 хв., знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив фізичне насильство відносно ОСОБА_1 , а саме штовхав та хапав за руки, внаслідок чого міг завдати фізичної та психологічної шкоди.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до ч. 1 ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 та від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц.
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Необхідність видачі обмежувального припису, заявник ОСОБА_1 обґрунтовувала вчиненням щодо неї з боку ОСОБА_5 психологічного та фізичного насильства, яке виражається в образах, морально-психологічному тиску з боку кривдника, постійних сварках через майнові питання. На підтвердження вказаних обставин заявником надано копію постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Разом з цим, наведені заявником обставини не містять ознак психологічного та фізичного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 систематичного домашнього насильства щодо неї у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також не доведено продовження настання ризиків насильства у майбутньому у зв'язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є її процесуальним обов'язком згідно із статтями 12, 81 ЦПК України.
Конфлікт, що мав місце 08 червня 2024 року між нею та ОСОБА_3 , є єдиним доказом домашнього насильства, що підтверджується постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Інших доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , що має регулярний та постійний характер, яке загрожує її фізичному здоров'ю або завдає шкоди її психологічному здоров'ю, починаючи від 08 червня 2024 року до дня звернення до суду з відповідною заявою, заявницею суду не надано, та матеріали справи таких не містять. А сам лише факт неприязних стосунків та відчуття дискомфорту, не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису.
Отже, заявницею не надано жодного доказу на підтвердження того, що на час звернення до суду з заявою про видачу обмежувального припису існувала вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства після притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності.
Суду надана заявницею в обґрунтування заявлених вимог постановаГолосіївського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року, яка автоматично не визначає ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для заявниці, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Доводи, що наведені у заяві свідчать про наявність тривалого конфлікту між сторонами, у тому числі через розірвання шлюбу.
З огляду на наведене, у задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись статтями 1-3, 7, 15, 18, 19, 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 272, 293, 3501-3508 ЦПК України, суд, -
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 .
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 16 січня 2025 року.
Суддя