Справа № 495/10101/24
Номер провадження 1-кп/495/1004/2024
16 січня 2025 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду м. Білгород-Дністровський клопотання прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження застосування міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 серпня 2024 року за №22024160000000339 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 305,ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 305 Кримінального кодексу України
сторони кримінального провадження:
прокурор Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_3
обвинувачений - ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 )
захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 )
встановив:
До Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 07 листопада 2024 року надійшло кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 серпня 2024 року за №22024160000000339 за обвинуваченням: ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 305,ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 305 Кримінального кодексу України
До суду від прокурора ОСОБА_3 надійшло клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) , підтримане нею в судовому засіданні, яке обґрунтоване тим, що в наявний час ризики, що були підставою для обрання під час досудового слідства такого запобіжного заходу, як тримання під вартою не зникли та не перестали існувати, а судове провадження по розгляду обвинувального акта не розпочато.
Захисник в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 та обвинувачений ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) в підготовчому судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили обрати у відношенні обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту,або зменьшити розмір застави обваченому.
Суд, розглянувши клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) , заслухавши обґрунтування прокурора, заперечення обвинуваченого та його захисника дослідивши матеріали кримінального провадження, приходить до наступного висновку:
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за вмотивованим клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3)незаконно впливати на потерпілого, свідка іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженню; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчинені особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків, наявність у підозрюваного обвинуваченого постійного місця роботи чи навчання, репутацію підозрюваного, обвинуваченого, майновий стан, наявність судимостей, дотримання умов застосованих запобіжних заходів, наявність повідомлення особи про підозру у вчинені іншого кримінального правопорушення, розмір майнової шкоди у завдані якої обвинувачується особа.
Відповідно до п. 79 рішення в справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості».
Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніш не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 08.07.2003 року № 14-рп/2003, тяжкість злочину не є єдиною підставою для обрання виключного запобіжного заходу, як тримання під вартою, а враховується разом з іншими обставинами по справі.
Судом встановлено, що судове провадження по кримінальному провадженню не розпочато, строк обраного під час досудового слідства запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) відповідно до ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області закінчується 25.01.2025 року.
Оцінивши обставини, визначені ст. 178 КПК України, враховуючи, що ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі понад п'ять років, за станом здоров'я може триматися під вартою, не працює, має постійне місце проживання, але за межами Одеської області та держави України, є громадянином Румунії та Молдови, раніше не судимий , застосований до нього раніше запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не порушував у зв'язку з відсутністю об'єктивної можливості такого порушення, що не залежало від його волі, а також те, що ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) має реальну можливість переховуватись від суду, може перешкоджати кримінальному провадженню, що не надасть можливості забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання процесуальних рішень, суд прийшов до висновку, що клопотання прокурора, заявлене під час підготовчого судового розгляду обвинувального акту відносно обвинуваченого є обґрунтованим і підлягає задоволенню та обраний відносно ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід залишити на строк шістдесят днів з моменту постановлення наявної ухвали, тобто з 16.01.2025 року.
Суд приходить до висновку, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування відносно ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, не зменшилися та не перестали існувати, обставини, що були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою також існувати не перестали.
З урахуванням наведеного, відповідно до вимог ст. ст. 177, 178, 183, 197, 199 КПК України, суд прийшов до висновку про необхідність продовження застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) у вигляді тримання під вартою з утриманням в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів з 16.01.2025 року по 16.03.2025 року, у зв'язку з чим клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) підлягає задоволенню.
Щодо визначення розміру застави, суд приходить до наступного:
Суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України (ч. 3 ст. 183 КПК України).
Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та встановлених ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст. 182 КПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» (п. 78, 820) ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, прибуття обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути врахована наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Отже, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати стримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
Разом з тим, аналізуючи вказаний ризик в контексті практики Європейського суду із захисту прав людини, суд зазначає що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись із посиланням на ряд інших факторів,які можуть або підтвердити існування ризику або вказати,що вона маловерогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. (Panchekov vs Russia ( Панченко проти Росії). Ризик втечі може оцінюватись у світлі факторів,пов*язаних із характером особи,ії моральністю, місцем проживання,родом занять,майновим становм,сімейними зв*язками та усіма видами зв*язку з країною,в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. (Becciew vs Moldova ( Бекчиев проти Молдови).
Таким чином, сама по собі тяжкість покарання,що може бути застосоване до особи за умови визнання ії винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.
Визначаючи розмір застави, який необхідно встановити, застосовуючи до обвинуваченого ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) цей вид запобіжного заходу, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Зі змісту рішень Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Мангурас проти Іспанії", "Істомін проти України", гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активів та його взаємовідносини в професійному середовищі, яке сформувало обставини для такої діяльності, з метою забезпечення ефективності даного заходу, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у разі неявки в судове засідання, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні.
Отже, розмір застави повинен бути достатнім стримуючим фактором для обвинуваченого щоб не здійснити втечу. При цьому, не допускається встановлення такого розміру застави, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави і перетворюється на безальтернативне ув'язнення.
Крім того, Європейський суд з прав людини також наголошує, що якщо на карту поставлене право на свободу, гарантоване ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, влада повинна приділяти питанню встановлення відповідного розміру застави таку ж увагу, якби це стосувалося обґрунтування необхідності тримання особи під вартою. Серйозність звинувачень проти обвинуваченого, як і його статки не можуть бути вирішальними факторами, що виправдовують суму застави.
При цьому, будь-яке обмеження прав осіб не може досягатися за рахунок та на шкоду принципу змагальності сторін, а мета такого обмеження жодним чином не пов'язана з досягненням "вразливого стану" у будь-якої особи, а тому прохання про застосування до особи найсуворішого запобіжного заходу та/або великого розміру застави повинно бути розумним з погляду її розміру та адекватною обстановці вчинення правопорушення і отриманим відомостям.
Враховуючи те, що ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального злочину, що пов'язане із контрабандою через державний кордон наркотичних засобів та психотропних речовин ,що свідчить про підвищену суспільну небезпеку протиправних дій, а також високий ступінь встановлених ризиків, то суд приходить до висновку, що застава в розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) обов'язків, передбачених цим Кодексом. Разом з тим,суд вважає що заявлена в клопотанні прокурора сума застави в розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є надмірно значною з урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого та його майновий стан.
У разі внесення застави, з метою мінімізації ризиків, встановлених у судовому засіданні, а також запобігання позапроцесуальній поведінці обвинуваченого, наявні підстави для покладення на ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України та необхідність покладення яких була доведена стороною обвинувачення, а саме:
- прибувати до суду за першим викликом,
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні та іншими особами з приводу обставин вчиненого ним кримінального правопорушення;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Зазначені обов'язки релевантні встановленим ризикам та здатні їм запобігти у випадку внесення застави.
Строк дії обов'язків суд визначає у межах, передбачених ч. 7 ст. 194 КПК України.
За таких обставин клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає частковому задоволенню.
При цьому, суд звертає увагу, що вказані злочини в сфері незаконного обігу наркотичних засобів та контрабандного їх переміщення по світу, дуже суворо караються у всіх, без виключення країнах світу, а тому з метою нівелювання існуючих ризиків, зокрема переховування від суду та уникнення можливого покарання, існують достатні підстави для подальшого застосування найсуворішого запобіжного заходу, що забезпечить судовий розгляд кримінального провадження та слугуватиме виконанню його завдань.
Стосовно залучення обвинуваченому ОСОБА_4 перекладача з української мови на мову якою він володіє при вирішенні судом питання про продовження застосування запобіжного заходу, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст. 29 КПК України кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою. Особі повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Суд, забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною мовою або іншою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Участь перекладача у кримінальному провадженні зумовлено конституційною засадою рівності перед законом і судом (ч. 2 ст. 24 Конституції України) та положеннями ст. 10 КПК України, згідно з якою, серед іншого, не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за мовною ознакою.
Рівень розуміння і спілкування, за якого виникає право на безоплатну допомогу перекладача, залежить від фактичних обставин, з огляду на цей рівень визначається обсяг необхідної «допомоги». Загалом обвинувачений повинен бути у змозі самостійно або за допомогою перекладача розуміти, що відбувається під час розгляду справи, і брати участь у розгляді такою мірою, що забезпечувала би його право на справедливий суд.
Отже, перекладач необхідний у кримінальному процесі, якщо особа не розуміє або не розмовляє мовою судочинства в обсязі, достатньому для розуміння перебігу судового процесу та участі в розв'язанні питання, яке для неї мало вирішальне значення, або особа за рівнем володіння мовою не здатна на ведення свого захисту та висувати на розгляд суду свою версію без допомоги перекладача.
Розуміння зазначених обставин не стосується правового механізму здійснення захисту, оскільки перекладач надає мовно-комунікативну, а не правову допомогу, що є функцією захисника. При цьому чинниками для з'ясування розуміння особою вказаних обставин є тривалість проживання у державі ведення судочинства; рівень освіти, час та місце її здобуття; мова навчання; рід занять, спосіб життя та обсяг комунікації.
Відповідно ж до ч. 6 ст. 22, ч. 3 ст. 26 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків і вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами.
Суд вважає, що питання про дотримання вимог ст. 29 КПК України щодо залучення перекладача слід вирішувати в кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи не призвело це до порушення рівності перед законом і судом (принципу «рівності можливостей») та несправедливості судового розгляду в цілому в розумінні положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В судовому засіданні обвинувачений та його захисник пояснили суду,що вони при вирішенні клопотання про продовження застосування запобіжного заходу розуміють мову судочинства в обсязі, достатньому для розуміння перебігу судового процесу та участі в розв'язанні питання, яке для обвинуваченого мало вирішальне значення, при цьому на стадії розгляду справи по суті судом буде забезпечений перекладач та обвинувачений наполягає на присутності перекладача саме під час розгляду справи в судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 177,178,182,183, 314-315 КПК України,
Задовольнити клопотання прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_3 щодо продовження застоссування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 )
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Державній установі «Ізмаїльській слідчій ізолятор» строком ,що не перевищує 60 днів, який діє включно по 16.03.2025 року.
Строк дії ухвали про продовження міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) закінчується 17.03.2025 року.
Визначити розмір застави - 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 151 400 (сто п*ятдесят одна тисяча чотириста гривень) , за умови внесення якої на призначений для цього депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеської області, обвинуваченого ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід негайно звільнити з-під варти.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) , що він або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу на розрахунковий рахунок № UA418201720355249001000005435, код отримувача (ЄДРПОУ) - 26302945, банк отримувача - ДКСУ м. Київ, отримувач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
У разі внесення вказаної застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) на строк до 24 січня 2025 року включно наступні обов'язки:
- прибувати до суду за першим викликом;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні та іншими особами з приводу обставин вчиненого ним кримінального правопорушення;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) , що відповідно до ч. 8, ч. 10, ч. 11 ст. 182 КПК України, у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений не з'явиться за викликом до прокурора абосуду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України. Застава внесена обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали проголошено 16.01. 2025 року о 13 год. 00 хв.
Суддя ОСОБА_1