Справа № 199/5228/23
(2-з/199/22/25)
16 січня 2025 року суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Богун О.О., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків завданих внаслідок вчинення злочину, -
В провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків завданих внаслідок вчинення злочину.
14.01.2025 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків завданих внаслідок вчинення злочину.
Заява обґрунтована тим, що цивільний позов було заявлено ще до винесення Вироку відносно ОСОБА_2 але засуджений ОСОБА_2 і після залишення його касаційної скарги Верховним Судом, яким Постановою від 24 жовтня 2023 року залишено без змін Вирок Дніпропетровського апеляційного суду - не визнав своєї вини та добровільно не провів жодної компенсації завданої шкоди своїми діями вчиненим кримінальним правопорушенням позивачу ОСОБА_1 . Враховуючи обставини наявності обґрунтованого цивільного позову у суді та наявності грошового зобов'язання, яке потрібно буде сплатити засудженому у разі задоволення позовної заяви - цивільному позивачу, є всі підстави вважати, що засудженим відбудеться реалізація рухомого та нерухомого майна, яке належить останньому на праві власності щоб уникнути примусового стягнення коштів, так як добровільно він не виявив бажання компенсувати наслідки вчиненого ним кримінального правопорушення, тому необхідно вжиття заходів забезпечення позову, у вигляді заборони ОСОБА_2 , вчиняти будь-які дії щодо відчуження майна, яке належить йому на праві власності.
Ознайомившись із доводами клопотання про забезпечення позову, матеріалами цивільної справи, приходжу до такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Тобто, законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Так, відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України та мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки накладення арешту на майно може обмежити відповідача розпоряджатися майном на власний розсуд, що однозначно завдасть шкоди його правам та інтересам.
Підставами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Єдиною підставою для забезпечення позову має слугувати обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, а тому суд вважає за необхідне забезпечити позов шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти дії направленні на відчуження в будь-який спосіб саме нерухомого майна, яке належить йому на праві власності.
Саме такий вид забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам, забезпечить ухиленню від виконання рішення, у випадку задоволення позовних вимог і, в той же час, відповідач не позбавляється можливості володіти і користуватися належним йому майном, а тому заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ч.ч. 1,2 ст.149, п.2 ч.1 ст.150, ст.153, 258, 260, 353, 354 ЦПК України, -
Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків завданих внаслідок вчинення злочину, - задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) вчиняти дії направленні на відчуження всього нерухомого майна, яке належить йому на праві власності.
У задоволенні іншої частини вимог заяви про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає чинності з дня постановлення - 16.01.2025 року, але може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Строк пред'явлення ухвали до виконання три роки - до 16.01.2028 року.
Суддя О.О. Богун
16.01.2025