15 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 442/7440/24 пров. № А/857/27720/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,
розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 жовтня 2024 року (головуючий суддя Крамар О.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні о 09 год. 42 хв. в м. Дрогобич, повний текс складено 11 жовтня 2024 року у справі № 442/7440/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210 КУпАП ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.08.2024 про накладення на позивача адміністративного стягнення штрафу в розмірі 17000 грн.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 жовтня 2024 року в позові відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна /умисна або необережна/ дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Суд першої інстанції зазначив, що як вбачається з оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення, то така відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, посилання позивача на порушення посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 вимог КУпАП, не знайшли свого підтвердження в суді. Суд першої інстанцій дійшов висновку, що
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 жовтня 2024 року та позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачу не було відомо про повістку віл 19.07.2024, оскільки в цей період останній перебував на лікуванні. Скаржник зазначає, що вищезазначена повістка не відповідає вимогам, встановлених законом, оскільки така не містить відомостей про дату народження позивача та адреси проживання. Скаржник вказує, що наведені ним обставини ставлять під сумнів сам факт надсилання такої повістки саме в період 19-20.07.2024.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_2 за справою про адміністративне правопорушення № 1830 від 12.08.2024 на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000 грн. 00 коп. за те, що: « ОСОБА_1 , являючись військовозобов'язаним, під час дії в Україні особливого періоду, порушив правила військового обліку, визначені в Додатку 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2016, а саме в порушення пп.4 п.1 Правил не пройшов у строки визначені «Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого Наказом МОУ № 402 від 14.08.2008, медичне обстеження у закладі охорони здоров'я КНП «Дрогобицька міська поліклініка», згідно направлення військово-лікарської комісії та не з'явився на призовну комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою АДРЕСА_1 .
Вважаючи вказану постанову такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Згідно статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідно до частини першої статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Згідно частини першої статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як зазначено вище, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Так, відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Положеннями статті 283 КУпАП закріплено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Слід зауважити, що 24.02.2022 відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні постановлено ввести воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено, в останнє на 90 діб з 05 год. 30 хв. 09.11.2024.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань було оголошено проведення в Україні загальної мобілізації.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно зі ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України, шанування її державних символів - є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Водночас, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до ч.3 ст.1 Закону №2232-XII, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, відповідно до ч.10 ст.1 Закону №2232-XII, зобов'язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Згідно з ч.5 ст.33 Закону №2232-XII, військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, правила військового обліку визначені у Додатку №2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487
Зокрема, п.1 Додатку № 2 вказаних вище Правил закріплено, що призовники і військовозобов'язані повинні:
2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів;
4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів;
Так, нормами ч.3 ст.210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Порушення вказаної норми, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дана норма є бланкетною та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема, регулює порядок проведення мобілізації.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни, серед іншого зобов'язані: проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Аналіз наведених норм закону передбачає обов'язок призовників, військовозобов'язаних та резервістів у разі отримання ним направлення на проходження військово-лікарської комісії, пройти медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 будучи військовозобов'язаним під час дії в Україні особливого періоду, порушив правила військового обліку, визначені в Додатку 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2016 року, а саме в порушення пп.4 п.1 Правил, не пройшов, у строки визначені «Положенням про військово- лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого Наказом МОУ №402 від 14.08.2008 року, медичне обстеження у закладі охорони здоров'я КНП «Дрогобицька міська поліклініка», згідно направлення військово-лікарської комісії та не з'явився на призовну комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 .
Підставою складання такої постанови, як вбачається з відзиву на позовну заяву, стало те, що згідно направлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №76 від 19.07.2024, позивач був скерований на медичний огляд військово-лікарської комісії для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров'я, однак такий не пройшов.
Поміж тим, матеріали справи не містять доказів того, що позивачем була отримана повістка від 19.07.2024, про прибуття 20.07.2024 у ІНФОРМАЦІЯ_2 для оформлення (уточнення) військово-облікових документів, що б свідчило про належне повідомлення позивача щодо дати та часу, на який необхідно прибути для проходження, як це зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення від 09.08.2024, медичного обстеження у закладі охорони здоров'я.
Крім того, зі змісту долученої до матеріалів справи повістки від 19.07.2024 неможливо встановити на котру саме годину викликався позивач, оскільки така містить виправлення щодо години, яке належним чином не засвідчене в спосіб «виправленому вірити».
Щодо документів, долучених до відзиву, якими відповідає обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваної постанови, а саме копії направлення позивача на ВЛК №76 від 19.07.2024 та сторінки журналу про отримання позивачем даного направлення, то такі не містять відомостей коли саме позивачу вручене зазначене направлення, відтак не підтверджують факт належного повідомлення позивача про необхідність прибуття для проходження медичного огляду 20.07.2024.
Також матеріали справи не містять відомостей, яким саме чином була скерована/вручена позивачу повістка про виклик від 19.07.2024.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що позивач у позовній заяві зазначає про те, що не отримував повістку від 19.07.2024 року, а тому відповідач як суб'єкт владних повноважень у відповідності до положень статті 77 КАС України зобов'язаний був надати докази в спростування зазначених доводів зважаючи на те, що обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Так, відповідач не надав суду ні доказів належного вручення позивачу повістки від 19.07.2024 року, як і доказів вручення направлення на ВЛК №76 від 19.07.2024, отже не довів, що позивача було повідомлено у встановленому законом порядку про обов'язок щодо прибуття в ІНФОРМАЦІЯ_3 та проходження медичного огляду 20.07.2024, що спростовує доводи відповідача про не прибуття позивача без поважних причин для проходження ВЛК, та як наслідок вчинення ним адміністративного правопорушення, що зафіксовано в оскаржуваній постанові.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що відповідач не довів того, що позивачем у встановленому законом порядку було отримано повістку від 19.07.2024 року із зазначенням у ній часу на який позивачу необхідно було з'явитися та направлення №76 від 19.07.2024 про проходження медичного огляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність постанови №1830 від 12.08.2024 року та як наслідок необхідності її скасування із закриттям провадження по справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що доводи позивача, викладені у позовній заяві не знайшли свого підтвердження.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов слід задовольнити.
Враховуючи те, що по суті розгляду вказаної справи позовні вимоги позивача задоволено, то відповідно до ст.139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір на суму 605,60 грн за подання позовної заяви та 908,40 грн за подання апеляційної скарги.
Водночас, надміру сплачений судовий збір може бути повернутий в поряду передбаченому ст.7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 317, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 жовтня 2024 року у справі № 442/7440/24 скасувати та позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову №1830 від 12 серпня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_1 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп. згідно квитанції №5876-2639-1666-3445 від 22.08.2024 та сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 908 (дев'ятсот вісім ) гривень 40 коп. згідно квитанції №4517-2700-0540-5456 від 22.10.2024.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко