14 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 607/12702/24 пров. № А/857/30358/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.,
за участі секретаря судового засідання - Гладкої С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2024 року (суддя - Братасюк Ю.Ю., м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про скасування постанови,-
ОСОБА_1 у червні 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову Тернопільського відділу 1 УДМС у Тернопільській області про накладення адміністративного стягнення серії ПН МТР 001567 від 28.05.2024 року; визнати незаконним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області №34 від 28.05.2024 року про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 28 травня 2024 року його затримав працівник Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області для встановлення особи та перевірки документів. З'ясувавши, що у позивача громадянство Республіки Білорусь, працівник управління склав на нього протокол про адміністративне правопорушення та притягнув до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП, у зв'язку із порушенням строку перебування в Україні. Цього ж дня відповідачем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення п. 14 ст. 1, п . 1,3 ст. 3, п. 16 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», пп. 2 п. 2 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №150 від 15.02.2012 з притягненням позивача до відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП шляхом накладення штрафу в розмірі 3400 грн. Крім того зазначає, що рішенням відповідача №34 від 28.05.2024 року постановлено примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни та зобов'язано покинути територію України в термін до 26.06.2024, а у разі ухилення від виїзду, підлягатиме витворенню в примусовому порядку. На підставі викладеного просить суд визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МТР 001567 від 28.05.2024 винесеною щодо ОСОБА_1 , Тернопільським відділом №1 Управління ДМС України в Тернопільській області та визнати незаконним та скасувати рішення Управління ДМС України в Тернопільській області (Тернопільським відділом Управління ДМС України в Тернопільській області) за №34 від 28.05.2024 винесеною щодо ОСОБА_1 про примусове повернення до країни походження або третьої країни.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2024 року позов задоволено.
Не погодившись з ухваленим судовим рішення, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу винесена відповідачем в межах повноважень та у спосіб визначені законом та є правомірною. Зазначає, що в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції відсутнє будь-яке обґрунтування визнання незаконним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Білорусь, що стверджується копіями паспорту громадянина Республіки Білорус № НОМЕР_1 .
28.05.2024 заступником начальника Тернопільського відділу №1 УДМС у Тернопільській області Борис П.Ю. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МТР №001567, якою відповідно до ч. 2 ст. 203 КУпАП на ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.
Із змісту зазначеної постанови вбачається, що виявлено громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перевищив встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів, оскільки в'їхав 12.07.2019 на територію України через КПП "Плетенівка" по паспортному документу серії НОМЕР_2 виданому 24.06.2019 терміном дії до 24.06.2029, з приватною метою. Після останнього в'їзду іноземець територію України не покидав, тобто на момент виявлення перебуває в Україні понад дозволений законодавством строк. Місце скоєння правопорушенням. Тернопіль, вул. Є.Коновальця, 6.
Рішенням №34 про примусове повернення до країни походження або третьої країни гр. Республіки Білорусь ОСОБА_3 від 28 травня 2024 року, вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни гр. Республіки Білорус ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов'язати його покинути територію України у термін до 26.06.2024. Роз'яснити йому, що він зобов'язаний покинути територію України в термін, визначений в рішенні про примусове повернення. У разі ухилення від виїзду, він буде підлягати видворенню в примусовому порядку. Роз'яснити йому, що він має право повідомити про прийняте стосовно рішення адвоката, дипломатичного представника своєї держави чи особу, а дане рішення може бути оскаржено в суді.
Згідно акту про неможливість отримання від цифрованих відбитків пальців рук від 28.04.2024, ОСОБА_5 склав цей акт про те, що 28.05.2024 під час здійснення фіксації біометричних даних особи, з метою ідентифікації, верифікації та встановлення особи для протидії нелегальній міграції, у зв'язку з прийняттям рішення про примусове повернення гр. Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було проведено сканування всіх пальців рук особи. Якість отриманого графічного зображення від цифрованих відбитків не дає змоги ідентифікувати особу. Фіксацію біометричних даних особи Васильєва Ю. здійснено без внесення від цифрованих відбитків пальців рук, у зв'язку з неможливістю зняття відбитків пальців рук.
Також судом встановлено, що 07.06.2019 ОСОБА_6 уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_7 , про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 07.06.2019 складено запис №142. Після укладення шлюбу ОСОБА_6 змінив прізвище на ОСОБА_8 , що стверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3
Управління Служби безпеки України в Тернопільській області листом від 31.05.2024 №69/2-2254 проінформувало УДМС у Тернопільській області, що в межах виконання визначених чинним законодавством завдань із забезпечення державної безпеки, отримано відомості щодо можливого факту порушення законодавства в міграційній сфері з боку громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час незаконно перебуває на території України. Окрім цього, Управління Служби безпеки України в Тернопільській області повідомило, що в 2021 році ОСОБА_2 був засуджений за ст. 332 КК України (незаконне переправлення осіб через державний кордон України, в редакції КК України 2001 року) та після відбуття покарання без законних підстав продовжує перебувати в Україні.
Дана інформація також частково підтверджується довідкою від 03.06.2024 №8/03062024/61210 про перевірку Позивача на судимість, копія якої додається, наданою УІАП ГУНП в Тернопільській області на запит УДМС у Тернопільській області.
Частковість полягає у тому, що як вбачається із змісту означеної вище довідки, позивач був засудженим Машівським районним судом Полтавської області, проте за ст. 332-12 ч.1 КК України.
Дослідженням бази Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено наявність вироку стосовно позивача ( https://reyestr.court.gov.ua/Review/105535157), винесеного у справі №948/422/22 Машівським районним судом Полтавської області від 02.08.2022 року, яким угоду про визнання винуватості від 13.07.2022 року у кримінальному провадженні № 22021210000000013 від 22.06.2022 стосовно ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 332-2 КК України, укладену між підозрюваним ОСОБА_1 та начальником відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та Державної прикордонної служби Тернопільської обласної прокуратури , за участі захисника, затверджено.
Визнано ОСОБА_1 винуватим за ч. 1 ст. 332-2 КК України та призначено узгоджене покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 6 місяців.
У відповідності зі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.
Зобов'язано ОСОБА_1 відповідно до пп. 1, 2 ч.1 ст. 76 КК України в період іспитового строку:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.
Не погоджуючись з постановою Тернопільського відділу 1 УДМС у Тернопільській області про накладення адміністративного стягнення серії ПН МТР 001567 від 28.05.2024 року та рішенням Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області №34 від 28.05.2024 року про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що будучи засудженим на території України з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладанням обов'язку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, дії ОСОБА_1 не могли бути врегульовані пп.2 п. 2 "Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15.02.2012 року №150 (із змінами)», щодо можливості тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Державна міграційна служба України (далі - ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (п. 1 Положення про ДМС, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 N»360) .
Основними завданнями ДМС є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
ДМС відповідно до покладених завдань здійснює відповідно до закону державний контроль за дотриманням законодавства у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів у передбачених законодавством випадках, притягає порушників до адміністративної відповідальності (пп.33 п.4 1 Положення про ДМС, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 N360).
ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні (п. 7 Положення про ДМС, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 N$360).
Одним із таких територіальних підрозділів є Тернопільський відділ №1 УДМС у Тернопільській області.
Повноваження щодо накладення стягнення за порушення, передбачені ст. 203 КУпАП, визначено згідно із вимогами ст. 222-2 КУпАП.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначено Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773-VI).
Частиною 3 ст.3 вказаного Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Нормами ст.4 Закону встановлено підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Так. ч.16 ст. 4 Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України (ч. 1 ст. 9 Закону).
Частина 3 статті 9 Закону передбачає, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Підпунктом 2 пункту 2 "Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15.02.2012 року №150 (із змінами), зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
З наведеного вбачається, що законодавством встановлено чіткий строк тимчасового перебування на території України іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду.
У відповідності до ч. 1, ч.2 ст.16 Закону реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.
Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
Позивач у даній справі - громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 в'їхав на територію України 12.07.2019 через КПП "Плетенівка" за паспортним документом серії НОМЕР_2 , виданим 24.06.2019, строком дії до 24.06.2029, під вказаними установчими даними та документами і до моменту виявлення та документування факту вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 203 КУпАП, територію України не покидав (підтверджується відмітками в його паспортному документі, копія якого знаходиться в матеріалах справи).
За час перебування на території України громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_1 свій правовий статус як іноземця врегульовано не було.
Як зазначалось вище, реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.
Згідно з матеріалами справи, 12.07.2019 посадовими особами Державної прикордонної служби в КПП " ІНФОРМАЦІЯ_2 " не було виявлено, підстав для відмови у перетині державного кордону України громадянину Республіки Білорусь під установчими даними ОСОБА_2 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно рішення про відмову в перетині державного кордону в порядку встановленому ст. 14 Закону України "Про прикордонний контроль", не приймалось. Тобто, вказаній особі було дозволено в'їзд на територію України, що підтверджується відміткою у його паспортному документі, яка за приписами ч. 2 ст. 16 Закону є дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
Апеляційний суд зазначає, що покликання на вирок Машівського районного суду Полтавської області від 02.08.2022 у справі №948/422/22 у позовній заяві відсутнє.
Також, при оформленні Тернопільським відділом №1 УДМС у Тернопільській області 28.05.2024 матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , прийнятті рішення про його примусове повернення до країни походження або третьої країни таку інформацію про себе іноземець не повідомляв.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що після відбуття покарання громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перестали існувати обставини, які перешкоджали його виїзду з України, передбачені ч. 2 ст. 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Апеляційний суд наголошує, що наявність вироку Машівського районного суду Полтавської області від 02.08.2022 у справі №948/422/22 не можна трактувати як законну підставу для перебування іноземця на території України у розумінні Закону № 3773-VI.
В даному випадку наявність відносно позивача вироку Машівського районного суду Полтавської області від 02.08.2022 у справі №948/422/22 саме за ч. 1 ст. 332-2 КК України (незаконне перетинання державного кордону України) не спростовує факту його незаконного перебування на території України, а свідчить про неодноразове, грубе порушення ним міграційного законодавства та відсутність наміру добровільно покинути територію України,.
Суд першої інстанції обґрунтовує незаконність рішень відповідача саме наявністю вироку Машівського районного суду Полтавської області від 02.08.2022 у справі №948/422/22.
Однак, слід зазначити, що для перевищення встановленого строку перебування іноземця в Україні та для незаконного перетинання державного кордону України встановлено різне правове регулювання. За перше встановлена адміністративна відповідальність згідно з КУпАП, за друге встановлена кримінальна відповідальність згідно з КК України.
Наявність вироку не спростовує факту незаконного перебування на території України.
Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що іспитовий строк позивача закінчився 21.08.2023, згідно з довідкою УІАП ГУНП в Тернопільській області від 03.06.2024 №8-03062024/61210 (а.с. 69). Відтак, з даної дати у ОСОБА_1 відсутній обов'язок періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, на який покликається суд першої інстанції.
Колегія суддів резюмує, що факт притягнення Позивача до відповідальності за ст. 332-2 КК України, обставини справи №948/422/22, результати її розгляду та завершення виконання покарання жодним чином не впливають на умови та порядок застосування до позивача заходів адміністративного впливу, здійснених відповідачем.
Згідно ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).
Іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України (ст.16 КУпАП).
Згідно з ч.2 ст. 203 КУпАП, адміністративна відповідальність за вказаною нормою закону настає за порушення іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства тобто перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився та тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повноваження щодо накладення стягнення за порушення, передбачені ст. 203 КУпАП, визначено згідно із вимогами ст. 222-2 КУпАП.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначено Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Згідно із ч.1 ст.9 Закону іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.
За приписами ч.3 ст. 9 Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Виключний перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначений ст. 4 Закону, відповідно до ч. 16 якої іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Підпунктом 2 пункту 2 "Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15.02.2012 року №150 (із змінами), зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
На час в'їзду Позивача на територію України (12.07.2019) діяла Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Білорусь про безвізові поїздки громадян від 12.06.2009 (яка діє і на даний час).
Отже, Позивач міг тимчасово перебувати на території України не більш як 90 днів протягом 180 днів. Після спливу 90 днів перебування в Україні з урахуванням приписів ст. 4 Закону перебування на території України ОСОБА_1 було можливе лише за наявності документів, які дають право на проживання в Україні (наприклад посвідки на тимчасове/постійне проживання). Іншого чинне законодавство не передбачає.
Тому, станом на час притягнення громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.203 КУпАП, а саме 28.05.2024 він перевищив встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів, оскільки в'їхав 12.07.2019 на територію України через КПП "Плетенівка" за паспортним документом серії НОМЕР_2 , виданим 24.06.2019, строком дії до 24.06.2029, з приватною метою. Після останнього в'їзду іноземець територію України не покидав, тобто на момент виявлення перебуває в Україні понад дозволений законодавством строк.
Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уповноваженою посадовою особою було установлено, що дії вказаної особи іноземця є порушенням - пункту 14 статті 1, пунктів 1, 3 статті 3, пункту 16 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", підпункту 2 пункту 2 "Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15.02.2012 року N«150 (із змінами). З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 , окрім порушення підпункту 2 пункту 2 "Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України", інкриміновано і інші вказані у Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" порушення, зокрема: пункт 14 статті 1 Закону, пункти 1, 3 статті 3 Закону, пункт 16 ст. 4 Закону, які в цілому становлять склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП. При цьому обставин, які би обтяжували відповідальність Позивача - не встановлено. Окрім того, не було встановлено, що Позивач під установчими даними ОСОБА_2 , ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 раніше притягався до адміністративної відповідальності за ст. 203 КУпАП (назва статті до внесення змін Законом N?3196-IX від 29.06.2023 - порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України) та, що відносно нього приймались рішення про примусове повернення з України та заборону в'їзду в Україну.
Апеляційний суд резюмує, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення ПН МТР 001567 від 28.05.2024 у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн прийнята Тернопільським відділом №1 УДМС у Тернопільській області (винесена уповноваженою посадовою особою) в межах повноважень та у спосіб і порядок визначені законодавством з врахуванням встановленого складу адміністративного правопорушення та є правомірною.
Частиною 1 статті 33 КУпАП встановлено, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України, - відповідно накладення іншого стягнення, ніж передбачене нормами КУпАП за конкретне правопорушення, не вбачається можливим
На виконання вимог ст.285 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення була оголошена ОСОБА_11 та йому було роз'яснено порядок і спосіб її оскарження. Також позивачу було вручено копію даної постанови, що підтверджується його особистим підписом.
Окрім того, при оформленні матеріалів про адміністративне правопорушення стосовно позивача, останній користувався правничою допомогою адвоката -Матвійчука В.В., що підтверджується копіями ордеру, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, договору про надання професійної правової (правничої) допомоги (копії містяться в матеріалах справи). Тобто, позивачем у вибраний ним спосіб було реалізовано право на свій захист.
Позивачу 28.05.2024 при складені протоколу про адміністративне правопорушення ПР МТР 001568 та подальшому винесені постанови про накладення адміністративного стягнення ПН МТР 001567 були роз'яснені всі його права та надано можливість дати пояснення, чим ОСОБА_2 не скористався.
Таким чином, системний аналіз наведених законодавчих норм свідчать про відсутність підстав для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 25.08.2024 ПН МТР 001567, винесеної заступником начальника Тернопільського відділу №1 УДМС у Тернопільській області Борис П.Ю. по справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 203 КУпАП стосовно громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 .
Також, в оскаржуваному судовому рішенні від 07.11.2024 відсутнє будь-яке обґрунтування визнання незаконним та скасування рішення №34 Тернопільського відділу №1 УДМС у Тернопільській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 .
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Отже, іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження або третю країну за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у його діях ознак порушення законодавства України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Згідно ч. 3 ст. 26 Закону один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Враховуючи вищенаведене, з метою забезпечення вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, керуючись положеннями ст. 26 Закону 28.05.2024 Тернопільським відділом №1 УДМС у Тернопільській області прийнято законне та обґрунтоване рішення №34 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким останнього зобов'язано покинути територію України до 26.06.2024.
Дане рішення було йому оголошено, один із примірників рішення про примусове повернення з України особисто вручений позивачу, йому роз'яснено його права та обов'язки, зобов'язано не пізніше 26.06.2024 самостійно залишити територію України, а також попереджено про наслідки невиконання рішення про примусове повернення з України, що підтверджується його підписом (копія рішення з відміткою про ознайомлення з даним рішенням та вручення його примірника ОСОБА_12 міститься у матеріалах справи).
Також слід відмітити, що посадовими особами Тернопільського відділу №1 УДМС у Тернопільській області в ході перевірки та на підставі наданих громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснень не встановлено підстав для заборони примусового повернення Позивача, передбачених ч. 8 ст.26, ст. 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", також він не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, не було встановлено обставин, що які перешкоджали б виїзду ОСОБА_1 з України, передбачені ч. 2 ст. 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Отже, враховуючи, що Позивач знаходиться на території України незаконно (нелегально), що є грубим порушенням з боку позивача законодавства України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відносно нього було Тернопільським відділом №1 УДМС у Тернопільській області правомірно було прийнято рішення №34 від 28.05.2024 про примусове повернення до країни походження або третьої країни і у рішенні міститься належне обґрунтування підстав його прийняття із зазначенням норм законодавства.
Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставини, настання яких передбачає застосування положень ч. 1 ст. 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивачем до суду не надано.
Апеляційний суд резюмує, що дії Тернопільського відділу №1 УДМС у Тернопільській області під час прийняття оскаржуваного рішення є правомірними, відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України, а тому числі й положеннями Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а тому правові підстави щодо скасування рішення від 28.05.2024 №34 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , відсутні.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2024 року у справі №607/12702/24- скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 15.01.25