Справа № 120/14514/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Заброцька Людмила Олександрівна
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
14 січня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, вимоги Головного управління ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування від 02.09.2021 №Ф-3984-17.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що основну частину боргу складають нарахування по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 2 кварталу 2013 року по 4 квартал 2014 року, штрафні санкції та пеня, як фізичній особі-підприємцю, що перебуває на спрощеній системі оподаткування 3 група.
Вказує, що у період з 01.04.2013 року по 30.09.2015 року він перебував на загальній системі оподаткування та не здійснював фінансово-господарської діяльності. Крім того, зазначає, що ним 15.03.2013 було подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування з 01.04.2013. Позивач вважав, що його заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування розглянуто та його переведено на загальну систему оподаткування, оскільки ним подавалась податкова звітність та звітність по ЄСВ з 2 кварталу 2013 року по 3 квартал 2015 року, яка відповідала загальній системі оподаткування та така звітність приймались податковим органом без будь-яких зауважень.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3984-17 від 02.09.2021, винесену Головним управлінням ДПС у Вінницькій області щодо ОСОБА_1 .
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області понесені судові витрати у виді судового збору в сумі 908 грн. (дев'ятсот вісім гривень).
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що підставою зупинення реєстрації податкової накладної стало неподання платником податків повного пакету документів.
Зазначає, що згідно з реєстраційними та обліковими даними ФОП ОСОБА_1 у період з 01.01.2012 р. по 30.06.2021 р. перебував на спрощеній системі оподаткування.
Згідно з даними ІКП 71040000 ФОП ОСОБА_1 нараховано єдиного соціального внеску: 8448грн. - 2017 рік, термін сплати 09.02.2018р., за 1 квартал 2018 р. - 2457,18 грн., термін сплати 19.04.2018 р., за 2 квартал 2018 р. - 2457,18 грн., термін сплати 19.07.2018 р., за 3 квартал 2018 р. - 2457.18 грн. термін сплати 19.10.2018 р. за 4 кв. 2018р. - 2457,18 грн. термін сплати 21.01.2019 р., за 1 квартал 2019 р. - 2754,18 грн., термін сплати 19.04.2019 р., за 2 квартал 2019 р. - 2754,18 грн., термін сплати 19.07.2018 р., за 3 квартал 2019 р. - 2754.18 грн. термін сплати 21.10.2019 р., за 4 кв. 2019р. - 2754,18 грн. термін сплати 20.01.2020р., за 1 квартал 2020р. - 2078,12 грн., термін сплати 21.04.2020 р., за 2 квартал 2020 р. - 1039,06 грн., термін сплати 20.07.2020 р., за 3 квартал 2020 р. - 3178,12 грн. термін сплати 19.10.2020 р., за 4 кв. 2020р. - 2200 грн. термін сплати 19.01.2021р.
У зв'язку з чим станом на 02.09.2021р. було сформовано вимогу про сплату боргу №Ф-3984-17 на суму 16294,06грн. Станом на 09.12.2021р. дана заборгованість не сплачена.
Відповідно до ст.311 КУАС України справа судом апеляційної інстанції переглядається в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 07.10.2004 року проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
15.03.2013 ОСОБА_1 подано до контролюючого органу заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.12.2011 №1675, в якій позивач зазначив, що з 01 квітня 2013 року відмовляється від застосування спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків та зборів. Вказана заява була прийнята податковим органом до розгляду, про що свідчить вхідний штамп реєстрації від 15.03.2013 ( а.с.9 ). У вказаній заяві міститься відмітка, що податковий борг відсутній (пункт 11 заяви).
15.04.2013 року позивачем також подано податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, тип декларації - звітна за 1 квартал 2013 року (а.с.13-14).
Не отримавши повідомлення про відмову у переході з спрощеної системи оподаткування на загальну, позивач з 2 кварталу 2013 року по 3 квартал 2015 року подавав податкову звітність та звітність по ЄСВ, яка відповідала загальній системі оподаткування (а.с.15-32). Вказана звітність приймалась податковим органом до розгляду, про що свідчать відповідні відмітки про одержання та реєстрацію.
В свою чергу, згідно з даними ІКП 71040000 ФОП ОСОБА_1 нараховано єдиного соціального внеску: 8448грн. - 2017 рік, термін сплати 09.02.2018р., за 1 квартал 2018 р. - 2457,18 грн., термін сплати 19.04.2018 р., за 2 квартал 2018 р. - 2457,18 грн., термін сплати 19.07.2018 р., за 3 квартал 2018 р. - 2457.18 грн. термін сплати 19.10.2018 р. за 4 кв. 2018р. - 2457,18 грн. термін сплати 21.01.2019р., за 1 квартал 2019 р. - 2754,18 грн., термін сплати 19.04.2019 р., за 2 квартал 2019 р. - 2754,18 грн., термін сплати 19.07.2018 р., за 3 квартал 2019 р. - 2754.18 грн. термін сплати 21.10.2019 р., за 4 кв. 2019р. - 2754,18 грн. термін сплати 20.01.2020р., за 1 квартал 2020р. - 2078,12 грн., термін сплати 21.04.2020 р., за 2 квартал 2020 р. - 1039,06 грн., термін сплати 20.07.2020 р., за 3 квартал 2020 р. - 3178,12 грн. термін сплати 19.10.2020 р., за 4 кв. 2020 р. - 2200грн. термін сплати 19.01.2021р.
У зв'язку з чим станом на 02.09.2021р. податковим органом було сформовано вимогу про сплату боргу №Ф-3984-17 на суму 16294,06грн.
Позивач з такою вимогою не погоджується, вважає її протиправною, посилаючись на те, що дана заборгованість виникла у зв'язку з бездіяльністю відповідача щодо не розгляду його заяви про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування від 15.03.2013 року, у зв'язку з переходом на сплату інших податків та зборів (перехід на загальну систему оподаткування). При цьому вказує, що він в період з 2 кварталу 2013 року по 3 квартал 2015 року фінансово-господарську діяльність не здійснював, подавав звітність з нульовими показниками, яка приймалась податковим інспектором, перевірялась, вносилась в базу ДПС і жодних зауважень щодо того, що ним подається звітність не тієї форми від ДПС не надходило. У період з 19.02.2013 року по 03.03.2014 року позивач був найманим працівником на ТОВ «ДІТРЕЙД», за якого ЄСВ сплачував роботодавець. Таким чином, крім іншого, нарахування позивачу ЄСВ як ФОПу за вказаний період призводить до подвійного оподаткування та порушує його права.
В зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом щодо оскарження спірної податкової вимоги.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі - Податковий кодекс).
Згідно з пунктом 291.2-291.4 статті 291 Податкового кодексу (в редакції чинній на дату подання позивачем заяви про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування від 15.03.2013) встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:
1) перша група - фізичні особи-підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150 000 гривень;
2) друга група - фізичні особи-підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1000 000 гривень.
Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб-підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи-підприємці належать виключно до третьої або п'ятої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для таких груп;
3) третя група - фізичні особи-підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб; обсяг доходу не перевищує 3 000 000 гривень;
4) четверта група - юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб; обсяг доходу не перевищує 5 000 000 гривень.
5) п'ята група - фізичні особи-підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена; обсяг доходу не перевищує 20 000 000 гривень;
6) шоста група - юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20000000 гривень.
Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, або відмови від спрощеної системи оподаткування встановлено статтею 298 Податкового кодексу.
Згідно з п.п.298.1.1 п.298.1 ст.298 ПК України для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву.
Заява подається за вибором платника податків в один із таких способів:
1) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
2) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
3) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Згідно з п.298.2 ст.298 ПК України відмова від спрощеної системи оподаткування здійснюється в порядку, визначеному підпунктами 298,2.1 - 298.2.3 цієї статті.
Відповідно до п.п.298.2.1-298.2.2 п.298.2 ст.298 ПК України для відмови від спрощеної системи оподаткування суб'єкт господарювання не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку нового календарного кварталу (року) подає до органу державної податкової служби заяву.
Платники єдиного податку можуть самостійно відмовитися від спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом (за умови відсутності непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу з єдиного податку та/або інших податків і зборів, які платники єдиного податку сплачують відповідно до цієї глави), з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів.
Згідно з пп.1 п.299.15 ст.299 ПК України свідоцтво платника податку анулюється за рішенням органу державної податкової служби у випадку: 1) подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, - в останній день календарного кварталу, в якому подано заяву щодо такої відмови; 3) несплати протягом двох послідовних кварталів у порядку, встановленому цим Кодексом, податкового боргу, що виник у платника єдиного податку, - в останній день календарного місяця, в якому закінчився граничний строк погашення податкового боргу.
Відповідно до п.299.15.1 п.299.15 ст.299 ПК України анульоване свідоцтво платника єдиного податку підлягає поверненню до органу державної податкової служби, який його видав, протягом 10 днів з дня анулювання.
Згідно з п.299.16 ст.299 ПК України у разі виявлення органами державної податкової служби під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку вимог, встановлених цією главою, свідоцтво платника єдиного податку анулюється за рішенням органу державної податкової служби на підставі акта перевірки.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2013 ОСОБА_1 подав до податкового органу заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.12.2011 №1675, в якій позивач зазначив, що з 01 квітня 2013 року відмовляється від застосування спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків та зборів. Вказана заява була прийнята податковим органом до розгляду, про що свідчить вхідний штамп реєстрації від 15.03.2013 ( а.с.9 ). У вказаній заяві міститься відмітка, що податковий борг відсутній (пункт 11 заяви).
15.04.2013 року позивачем також подано податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, тип декларації - звітна за 1 квартал 2013 року (а.с.13-14).
Не отримавши повідомлення про відмову у переході з спрощеної системи оподаткування на загальну, позивач з 2 кварталу 2013 року по 3 квартал 2015 року подавав податкову звітність та звітність по ЄСВ, яка відповідала загальній системі оподаткування (а.с.15-32). Вказана звітність приймалась податковим органом до розгляду, про що свідчать відповідні відмітки про одержання та реєстрацію.
Згідно з п.109.1 ст.109 ПК України визначено, що податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України (п.109.2 ст.109 ПК України).
Згідно з п.112.1 ст.112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За приписами п.112.7 ст.112 ПК України у разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків.
Порядок доведення обставин, за яких особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинене податкове правопорушення, в межах судового провадження визначається процесуальним законодавством.
Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи.
Згідно з пп.112.8.4 п.112.8 ст.112 ПК України передбачено, що обставиною, що звільняє від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності контролюючих органів.
Визначаючись щодо того, що внаслідок бездіяльністю відповідача щодо не розгляду його заяви від 15.03.2013 року про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування з 01 квітня 2013 року, у зв'язку з переходом на сплату інших податків та зборів ( перехід на загальну систему оподаткування ), не повідомлення позивача про результати її розгляду, виникла ситуація, яка призвела до безпідставного нарахування позивачу ЄСВ за період з 2 кварталу 2013 - по 3 квартал 2015 року та утворення необґрунтованої заборгованості, колегія суддів зазначає таке.
Позивачем з дотриманням порядку, встановленого підпунктами 298.2.1 - 298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України, було подано до контролюючого органу заяву про відмову з 01 квітня 2013 року від спрощеної системи оподаткування. Таку заяву було подано не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку нового календарного кварталу (року), а саме 15.03.2013. Вказана заява була прийнята 15.03.2013 року контролюючим органом до розгляду, про що свідчить вхідний штамп реєстрації. В подальшому, не отримавши від контролюючого органу будь-яких зауважень, позивач в період з 2 кварталу 2013 року по 3 квартал 2015 року подавав звітність, яка відповідала загальній системі оподаткування. Така звітність приймалась податковим органом та будь-яких зауважень щодо неї на адресу позивача не надходило.
Відповідачем не надано суду доказів, що позивачу було відмовлено в переході на загальну систему оподаткування, що позивач в період з 01 квітня 2013 року по 3 квартал 2015 року повідомлявся про наявність в нього заборгованості з ЄСВ.
Колегія суддів акцентує увагу, в заяві позивача про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування міститься відмітка, що податковий борг відсутній (пункт 11 заяви). Крім того, 15.04.2013 року позивачем також подано податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, тип декларації - звітна за 1 квартал 2013 року (а.с.13-14).
Як вже зазначалось вище, згідно з п.299.16 ст.299 ПК України, у разі виявлення органами державної податкової служби під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку вимог, встановлених цією главою, свідоцтво платника єдиного податку анулюється за рішенням органу державної податкової служби на підставі акта перевірки.
Водночас, згідно з пп.1 п.299.15 ст.299 ПКУ свідоцтво платника податку анулюється за рішенням органу державної податкової служби у випадку: 3) несплати протягом двох послідовних кварталів у порядку, встановленому цим Кодексом, податкового боргу, що виник у платника єдиного податку, - в останній день календарного місяця, в якому закінчився граничний строк погашення податкового боргу.
Податковим органом не надано суду доказів, що стосовно позивача щодо спірного періоду проводилась відповідна перевірка, за результатом якої була виявлена несплата податкового боргу та застосовано відповідні наслідки.
Щодо доводів апелянта про те, що станом на 01.10.2013р. пенсійним фондом було передано залишки боргу по єдиному соціальному внеску щодо позивача в сумі 5084,25 грн. і саме з урахуванням зазначеної інформації і подальших нарахувань єдиного внеску станом на 02.09.2021р. було сформовано вимогу про сплату боргу № Ф-3984-17 на суму 16294,06грн., колегія суддів зауважує таке.
Відповідно до листа ГУ ПФУ у Вінницькій області від 14.01.2022 року на адресу позивача повідомлено, що за даними файлів Державної податкової служби позивачу, як платнику спрощеної системи оподаткування, було нараховано ЄСВ за червень-грудень 2012 року та за січень-червень 2013 року в загальній сумі 5084,25 грн. Сплати єдиного внеску за цей період відсутні, тому станом на 30.09.2013 року до органів ДПС була передана заборгованість в сумі 5084,25 грн. (а.с.147, 150-151). При цьому, з долученої до листа інформації вбачається, що ЄСВ нараховувався позивачу і в період квітень-червень 2013 року і склав 1194,03 грн (по 398,01 грн щомісячно), тобто в період, коли позивач перейшов на загальну систему оподаткування.
Так, позивач вказував, що заборгованість в сумі 3890,22 грн, як різниця між 5084,25 грн (за період червень-грудень 2012 року та січень-червень 2013 року) та 1194,03 грн (за квітень-червень 2013 року) ним не заперечується і була сплачена, що підтверджується даними облікової картки платника податків (а.с.46). Проте, сума 1194,03 грн (за квітень-червень 2013 року) була нарахована податковим органом необгрунтовано (в період перебування позивача на загальній системі оподаткування) та призвела до утворення безпідставної заборгованості (а.с.129-130).
Колегія суддів погоджується, з вищенаведеними твердженнями позивача, оскільки вони підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, що досліджені в ході розгляду справи, і обгрунтованих доводів на їх спростування відповідачем не наведено.
Крім того, щодо подальших періодів нарахування відповідачем ЄСВ під час перебування позивача на загальній системі оподаткування (з 3 кварталу 2013 року по 3 квартал 2015 року), суд також вважає слушними твердження позивача, що він фінансово-господарську діяльність у вказаний період не здійснював, подавав звітність з нульовими показниками, яка приймалась податковим інспектором, перевірялась, вносилась в базу ДПС і жодних зауважень щодо того, що ним подається звітність не тієї форми від ДПС не надходило.
Доказів на спростування зазначеного відповідачем не надано. А також знайшли своє підтвердження твердження позивача, що в період з 19.02.2013 року по 03.03.2014 року він був найманим працівником на ТОВ «ДІТРЕЙД», за якого ЄСВ сплачував роботодавець, що вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7).
Враховуючи вищезазначене колегія суддів зауважує, що нарахування позивачу ЄСВ як фізичній особі-підприємцю за вказаний період призводить до подвійного оподаткування та порушує його права.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості та безпідставність нарахування податковим органом позивачу ЄСВ як фізичній особі-підприємцю за період з 2 кварталу 2013 року по 3 квартал 2015 року, коли він перебував на загальній системі оподаткування та був найманим працівником, за якого ЄСВ сплачував роботодавець.
Згідно з чч.1-2 ст.6 КАС України людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу “належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах “Беєлер проти Італії», “Онер'їлдіз проти Туреччини», “Megadat.com S.r.l. проти Молдови», “Москаль проти Польщі»).
Так, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Принцип “належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, в спірних правовідносинах безпідставне нарахування позивачу ЕСВ за період з 2 кварталу 2013 року по 3 квартал 2015 року, коли він перебував на загальній системі оподаткування та був найманим працівником, за якого ЄСВ сплачував роботодавець, було здійснено у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача щодо належного розгляду заяви позивача про відмову від застосування з 01.04.2013 року спрощеної системи оподаткування.
Водночас, винесена Головним управлінням ДПС у Вінницькій області вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3984-17 від 02.09.2021 включає безпідставно нараховані суми ЄСВ за період з 2 кварталу 2013 року по 3 квартал 2015 року, відтак така податкова вимога є такою, що не відповідає положенням чинного законодавства України, є необґрунтованою та протиправною.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року (справа №813/3274/17), повноваження щодо визначення суми грошових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження щодо застосування штрафу в іншому розмірі.
Отже, при неправомірному визначенні контролюючим органом суми грошових зобов'язань, відповідна податкова вимога підлягає скасуванню в повному обсязі, оскільки суд не уповноважений перебирати на себе дискреційні повноваження контролюючого органу з обчислення грошових зобов'язань.
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини “Лелас проти Хорватії» суд звернув увагу на те, що “держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».
Таким чином, з огляду на зазначене вище колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що винесена Головним управлінням ДПС у Вінницькій області позивачу вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3984-17 від 02.09.2021 підлягає скасуванню.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 14 січня 2025 року.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.