Справа № 240/18142/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
14 січня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,
представника позивача: Антоновича О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в особі: Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області ЦМУМЮ про визнання протиправною та скасування постанови,
в вересні 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в особі: Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області ЦМУМЮ про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у задоволення позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити її, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Представник відповідача, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь представника відповідача в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01.02.2022 по справі №240/33531/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01.03.2023 перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
23.05.2024 державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №75106262 з примусового виконання виконавчого листа по справі №240/33531/23, копії якої направлено сторонам для відома та виконання.
Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження зазначено про необхідність боржнику виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
До відділу примусового виконання рішень від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшло повідомлення від 17.06.2024 про виконання рішення суду, в якому боржник розглянувши постанову про відкриття виконавчого провадження повідомив, що на виконання Житомирського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 у справі №240/33531/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснено перерахунок та нарахування пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2023 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.
На виконання рішення суду нараховано доплату за період з 01.03.2023 по 31.03.2024 в розмірі 51110,23грн.
З 01.04.2024 виплата пенсії здійснюється з урахуванням вимог рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/33531/23.
З 01.03.2023 пенсія виплачується у перерахованому на виконання рішення суду розмірі 25067,70грн.
Рішення суду виконано добровільно в межах наданих компетенції та фінансування.
27.08.2024 стягувач подав відповідачу заяву в якій повідомив, що станом на 25.08.2024 рішення суду боржником не виконано. Згідно розрахунку пенсії, з 01.08.2024 нарахований розмір пенсії 29425,51 грн. До виплати - 25443,31 грн.
11.09.2024 державним виконавцем за невиконання рішення суду та на підставі вимог статей 63,75 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про накладення на боржника штрафу в сумі 5100 грн., за невиконання рішення суду, в якій також зазначена вимога боржнику виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Спеціальним законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка є чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі- Закон України № 1404-VIIІ).
У відповідності до статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до положень частини 1 статті 13 Закону України № 1404-VIIІ, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини 1 статті 26 Закону України № 1404-VIIІ, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 63 Закону України № 1404-VIIІ, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 1 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів попередження про кримінальну відповідальність.
За змістом статті 75 Закону України № 1404-VIIІ, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону України "Про виконавче провадження").
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правовою підставою накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання останнім судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Отже, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника.
Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов'язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону України №1404-VIII.
Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Отже постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України "Про виконавче провадження", можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні праві висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20.
Поряд з цим Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі №560/594/20 зауважив, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин-наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення спірної постанови слугувало те, що станом на час винесення такої, ГУПФУ у Житомирській області не виконано рішення суду від по справі №240/33531/23.
Суд погоджується з такою постановою, з огляду на таке.
Як встановлено судом та підтверджується наданим позивачем протоколом перерахунку пенсії на виконання рішення суду по справі, загальний розмір пенсії позивача з 01.03.2023 склав 25067,70 грн., тобто пенсія до виплати розрахована без обмеження максимальним розміром, як вказано у рішенні.
Разом з тим, згідно з згідно розрахунком пенсії станом на 01.08.2024, з 01.08.2024 нарахований розмір пенсії 29425,51 грн. До виплати з урахуванням максимального розміру пенсії - 25443,31 грн.
З викладеного слідує, що виплата пенсії позивача всупереч судовому рішенню у справі №240/33531/23, яким було зокрема зобов'язано позивача нараховувати та виплачувати з 01.03.2023 позивачу пенсію без обмеження максимальним розміром, проводиться з обмеженням максимальним розміром з 01.08.2024, застосованим повторно на підставі Закону України від 08 липня 2011 року № 3668 "Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи", що підтверджується самим позивачем.
Разом з тим, суд зазначає, що у вказаному судовому рішенні вирішено питання застосування норм Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08 липня 2011 року при перерахунку пенсії.
Однак, незважаючи на те, що судом вирішено спірні правовідносини між сторонами та вказано на непоширення на такі правовідносини положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668- VI від 08 липня 2011 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в порушення висновків, викладених у рішенні Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/33531/23, при здійсненні чергових перерахунків розміру пенсії продовжило застосовувати до пенсії положення статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08 липня 2011 року щодо обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Щодо посилань відповідача на те, що фактично, вказані у постанові про накладення штрафу вимоги, стосуються правомірності дій пенсійного органу щодо обмеження пенсійної виплати позивачу після її індексації відповідно до Постанови № 118 та Постанови № 168 максимальним розміром, які повинні розглядатися в іншому позовному провадженні, оскільки рішення суду виконано чітко відповідно до його мотивувальної та резолютивної частин.
Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" від 16.02.2022 №118 установлено, що з 1 березня 2022 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови (в розмірі 1,14), у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" установлено, що з 1 березня 2023 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2022 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Суд зауважує, що обмеження пенсії позивача максимальним розміром у спірних відносинах передбачено частиною 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ та статтею 2 Закону №3668-VI. Однак, положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ визнані такими, що не відповідають Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного Рішення, а тому не можуть застосовуватись у спірних відносинах.
У постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19 Верховний Суд наголосив про протиправність обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Суд звертає увагу на тому, що станом на момент здійснення відповідачем такого перерахунку пенсії позивача у зв'язку із проведенням її індексації, чинної норми, яка б визначала розмір максимального обмеження, закон не містить, оскільки положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнані такими, що не відповідають Конституції України, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного Рішення Конституційного Суду України.
З часу прийняття рішення у справі №560/11531/23 пенсійне законодавство в частині, що стосується обмеження виплати пенсії максимальним розміром, змін не зазнавало.
Закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду на власний розсуд визначати підстави, умови та максимальний розмір для обмеження пенсійних виплат.
Під час проведення наступних перерахунків пенсії позивача пенсійний орган не вправі застосовувати обмеження максимального розміру пенсії з тих підстав, яким вже надано оцінку у судовому рішенні , що набрало законної сили.
Слід зазначити, що судове рішення, яке набрало законної сили, стає незмінним (неспростовним), основні і додаткові судження (висновки) суду по суті справи стають остаточними.
Зобов'язальна частина рішення містила початкову дату проведення перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром - без часового обмеження в майбутньому.
Суд наголошує на обов'язковості висновків суду у справі щодо перерахунку пенсії для пенсійного органу не лише в межах цієї справи, але і під час виникнення/існування інших правовідносин, які пов'язані з пенсійним забезпеченням позивача , включаючи подальші перерахунки пенсії (до виникнення передбачених законом підстав для застосування обмеження).
Отже, безпідставними є доводи позивача, що фактично, вказані у постанові про накладення штрафу вимоги стосуються правомірності дій пенсійного органу щодо обмеження пенсійної виплати позивачу після її індексації відповідно до Постанови № 118 та Постанови № 168 максимальним розміром, які повинні розглядатися в іншому позовному провадженні.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не виконано належним чином рішення суду у справі № 240/33531/23, оскільки пенсія позивачу виплачується з обмеженням максимальним розміром.
Відтак, постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сладь Т.П. від 11.09.2024 ВП № 75106262 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. є правомірною.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 14 січня 2025 року.
Головуючий Курко О. П.
Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.