Справа № 640/20437/21 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.
15 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу на праві власності належить нерухоме майно, а саме приватний будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 310.2 кв.м.
Відповідно до розпорядження КМУ «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» від 12 червня 2020 року №715-р село Степок, яке належало до Маловільшанської селищної ради, належить до Обухівської територіальної громади.
30 червня 2021 позивач отримав податкове-повідомлення рішення від 09.06.2021 року №0676807-2408-2654 та розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік по об'єктах оподаткування, які належать ОСОБА_1 , в якому визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 13474,72 грн.
Виходячи з розрахунку, податковим органом була застосована ставка 1.5% від мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. об'єкту оподаткування, а саме 70.85 грн, з чим позивач не погоджується.
Позивач, не погоджуючись із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов'язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).
Пунктом 15.1 статті 15 ПК України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладений обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Статтею 266 ПК України врегульовані питання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1. статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Положеннями підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України зазначено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.
Згідно з підпунктом «в» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Відповідно до підпункту 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом тa перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1. пункту 266.6.1 статті 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) з 1 липня, що настає за базовим (звітнім) періодом (роком) (п.266.5.2 п.266.5 ст.266 ПК України).
Так, відповідно до пункту 8.3. статті 8 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку із межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно пункту 4.4. статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також. Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пункті 24 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.
Відповідно до частини 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є встановлення місцевих податків і зборів, затвердження їх ставок, а також прийняття рішень щодо надання пільг з їх сплати відповідно до вимог ПК України.
При цьому, Податковий кодекс України містить ряд норм, відповідно до яких передбачається щорічне прийняття рішень органів місцевого самоврядування стосовно встановлення місцевих податків та зборів.
Так, згідно з підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 ПК України, до повноважень органів місцевого самоврядування належить, зокрема, до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
При цьому таке рішення офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).
В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України).
У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України).
Судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Обухівської міської ради від 27.06.2019 року №1173-50-VII про встановлення розміру ставок єдиного податку, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, туристичного збору на території Обухівської міської об'єднаної територіальної громади Київської області встановлено ставку податку у розмірі 0.5% від мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. об'єкту оподаткування.
Отже, для розрахунку податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивачу, як власнику об'єкта нежитлової нерухомості, який знаходиться в с. Степок, контролюючим органом застосовано ставку податку у розмірі 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2020 року, за 1 квадратний метр бази, що перевищує ставку, встановлену рішенням Обухівської міської ради від 27.06.2019 року №1173-50-VII.
У свою чергу, відповідачем було зазначено, що позивач не врахував положення п.12.3 ст. 12 ПК України, тобто факт того, що ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік була встановлена до моменту приєднання с. Степок до Обухівської територіальної громади, що мало місце відповідно до розпорядження КМУ від 12.06.2020 року №715.
Так, посилання податкового органу на ставку, яка була встановлена до моменту приєднання с. Степок до Обухівської територіальної громади, має наслідком застосування до спірних відносин відповідного рішення Маловільшанської селишної ради Обухівського району.
Проте, як було вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Маловільшанська селищна рада Обухівського району на час виникнення спірних відносин перебувала у стадії припинення, у зв'язку з чим позивач самостійно звернувся до Маловільшанської селищної ради Обухівського району, де йому повідомили що всі документи здані в архів та надали копію рішення №340, згідно якого на 2020 рік було визначено ставку 0,05% від мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. об'єкту оподаткування.
Також позивач долучив до матеріалів справи роздруківку з сайту Маловільшанської селищної ради Обухівського району http://mala-vilshanka.rada.arhiv.org.ua/sesii-silskoi-radi- 12-32-58-29-03-2016/, де в переліку документів міститься Рішення №340 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік на території Маловільшанської сільської ради».
З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що податковим органом під час судового розгляду справи не обґрунтовано застосування до позивача спірним податковим повідомленням-рішенням ставки у 1.5% та не надано на підтвердження такої ставки рішення відповідного органу самоврядування.
До того ж, позивач отримує та сплачує податки за минулі роки за ставкою 0,05%, на підтвердження чого надав до суду податкове повідомлення -рішення за 2023 рік.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.