Справа № 620/9706/24
15 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач 1), Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо незабезпечення витрат на лікування ОСОБА_1 у Державній установі ''Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України'' в період з 07 грудня 2022 по 06 січня 2023 року за рахунок коштів Міністерства внутрішніх справ України;
- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 вартість витрат на придбання набору для транспедикулярної системи фіксації хребта в розмірі 49 700,00 грн;
- стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 542,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 та отримав травму спини; згодом йому було проведено оперативне лікування. Позивач за власні кошти придбав набір для транспедикулярної системи фіксації хребта. Через деякий час він звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з рапортом про компенсацію вартості набору, але йому було відмовлено.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року залучено Державну установу ''Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України'' (далі - відповідач 3) до участі у справі в якості співвідповідача.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної установи «'Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з'ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що на підставі інформації викладеної у листі Військової частини НОМЕР_2 НГУ від 10 квітня 2024 року № 1/82-586 позивач, будучи впевненим у належності відповідача, звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 НГУ та Міністерства внутрішніх справ.
Крім того, апелянт наголошує, що не може погодитись з рішенням суду першої інстанції з огляду на те що відповідно до частини 3 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Так, позивач вважає, що судом першої інстанції порушено норми статей 48, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до позбавлення права позивача на розгляд справи із заміною неналежного відповідача на належного.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та від 21 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року скасовано.
Прийнято нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Стягнуто з Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» на користь ОСОБА_1 вартість витрат на придбання набору для транспедикулярної системи фіксації хребта в розмірі 49 700,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» (код ЄДРПОУ: 08735882) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) судові витрати на професійну правничу допомогу.
Під час розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції було виявлено порушення чинного законодавства, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про необхідність постановлення окремої ухвали, виходячи з приписів статей 249, 324 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з огляду на таке.
У ході апеляційного розгляду справи колегією суддів було встановлено, що позивач проходив строкову військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця 2 відділення 1 патрульного взводу 2 патрульної роти 1 стрілецького батальйону.
Згідно із довідкою від 04.12.2023 № 655 позивач у період з 25.02.2022 по 03.04.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в м. Чернігів.
Згідно з випискою № 0560 із медичної карти стаціонарного хворого лікарні ДУ «ТМО МВС України по Чернігівській області» позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 28.07.2022 по 13.09.2022 діагноз остеохондроз попереково-крижового відділу хребта. Секвестрована лівобічна грижа м/х диcку L5-S1. Хронічна лівобічна Люмбоішіалгія з помірним больовим та м'язово-тонічним синдромами, стадія загострення. ПФХ ІІ-ІІІ ст.
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого лікарні № 5251 позивач з 07.12.2022 по 06.01.2023 перебував на стаціонарному лікуванні у відділені нейрохірургії Державної установи «Головний медичний центр МВС України» з діагнозом остеохондроз попереково-крижового відділу хребта. Грижа м/х диску L5/S1. Лівобічна радикулопатія S1 з вираженим больовим синдромом. Пацієнту 13.12.2022 проведено оперативне лікування: видалення грижі міжхребцевого диска L5/S1 ліворуч, транспедикулярна стабілізація L5/S1.
Позивач придбав у ФОП ОСОБА_2 набір для транспедикулярної системи фіксації хребта за ціною 49 700,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 12.12.2022 № 07736, рахунком-фактурою від 12.12.2022 № 07736 та квитанцією від 12.12.2022 № 23АТ-10НХ-7НК0-07Н0.
Відповідно до довідки № 61(у) медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Чернігівській області» позивач 29.09.2023 пройшов медичний огляд встановлено діагноз хронічна лівобічна Люмбоішіалгія на фоні остеохондрозу попереково-крижового відділу хребта. Захворювання пов'язане з проходженням військової служби. Позивача визнано обмежено придатним до військової служби.
Згідно із довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 20.02.2024 серія 12 ААА № 073398 ступень втрати професійної працездатності позивача становить 40 % з 24.07.2023.
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААА № 449692 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 24.07.2023 на строк до 01.09.2024. Причина інвалідності захворювання пов'язане з проходженням військової служби.
16.05.2024 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії № 112 позивач був виключений зі списків особового складу, у зв'язку зі звільненням його з військової служби в запас.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 02 березня 2023 року позивач має статус учасника бойових дій.
Надалі, позивач звернувся з рапортом про компенсацію суми в розмірі 49 700,00 грн за оплату транспедикулярної стабілізації.
Листом від 10.04.2024 № 1/82-586 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомила позивача, що компенсація військовослужбовцю за самостійно оплачене ним лікування не передбачена чинним законодавством, що унеможливлює її здійснення.
Представник позивача звернувся до Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» з адвокатським запитом від 25.06.2024 № 25/06-С/2.
Листом від 28.06.2024 № 33/4-9013 Державна установа «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України повідомила представника позивача, що на час звернення та перебування позивача в госпіталі імпланти медичного використання, які необхідні для проведення оперативного лікування в установі були відсутні, запити щодо стану здоров'я позивача, або лист про готовність забезпечити імплантами медичного використання для оперативного лікування позивача від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України не надходили.
Натомість, частиною першою статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII передбачено, серед іншого, що охорона здоров'я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я.
Відповідно до статті 23 Закону № 2011-XII фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.
Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Частиною десятою статті 21 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 року №876-VII установлено, що військовослужбовцям Національної гвардії України, державним службовцям, працівникам, особам, звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, та ветеранам військової служби Національної гвардії України гарантується безоплатне медичне забезпечення в лікувально-профілактичних закладах Національної гвардії України та Міністерства внутрішніх справ України.
В той же час, відповідно до п. 3 та 3-2 1 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 №1923, витрати на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань відшкодовуються цим закладам центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, в яких проходять службу зазначені військовослужбовці, за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання цих військових формувань.
На період дії правового режиму воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану на території України витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами, зазначеними у пункті 1 цього Порядку, здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів.
Наведене свідчить про безумовний обов'язок Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» надавати медичну допомогу позивачу за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
Відтак, колегія суддів вважає необхідним закцентувати увагу на тому, що представники Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» під час проведення лікування ОСОБА_1 знехтували своїми обов'язками, як медичної установи, яка має прямий законодавчий, імперативний припис надавати позивачу, як військовослужбовцю, учаснику бойових дій, особі з інвалідністю внаслідок війни, медичну допомогу за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
Зокрема, у ході розгляду справи встановлено, що будь-яких дій, крім надання довідки та консультативного заключення з приводу діагнозу та необхідності оперативного лікування для пред'явлення до Військової частини НОМЕР_1 , спрямованих на забезпечення позивача транспедикулярною системою фіксації хребта за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті, представники Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» не вчинили.
Викладене, на переконання колегії суддів свідчить про неналежне виконання суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків при реалізації владно-управлінських функцій, що у подальшому призвело до самостійного придбання позивачем транспедикулярної системи фіксації хребта.
Поряд з цим, колегія суддів вважає необхідним особливо закцентувати увагу на тому, що за змістом статей 17, 65 Конституції України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019].
Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 вказав на те, що зі змісту частин першої, другої, п'ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв'язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов'язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.
В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та ветеранів війни, які брали участь у захисті Батьківщини та в бойових діях є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.
Як наголошував Верховний Суд у постанові від 13 червня 2023 року у справі №560/8064/22 усвідомлюючи та високо цінуючи внесок ветеранів у безпеку й оборону України, захист розвитку й існування її громадянського суспільства, держава покладає на себе зобов'язання забезпечити гідну систему підтримки ветеранів, їхніх сімей та членів сімей загиблих (померлих) захисників України. Державна система підтримки ветеранів повинна бути спрямована на ефективну адаптацію ветеранів до мирного життя після завершення військової служби, максимальне відновлення здоров'я та благополуччя осіб, які під час здійснення обов'язків військової служби постійно перебували у середовищі підвищеного ризику, утвердження всебічної поваги до ветеранів, їхніх сімей та сімей загиблих ветеранів в суспільстві, а також на ефективну реалізацію системи пільг та соціальних гарантій на рівні органів державної влади.
Керуючись статтею 324 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Відповідно до статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.
В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
Окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
Окрема ухвала може бути оскаржена особами, яких вона стосується. Окрема ухвала Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати.
Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для постановлення окремої ухвали та направлення її Міністерству внутрішніх справ України, Державній установі «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню вимог статті 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, частини 10 статті 21 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 №876-VII, пунктів 3 та 3-2 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 №1923 та мали своїм наслідком незабезпечення військовослужбовця, учасника бойових дій ОСОБА_1 набором для транспедикулярної системи фіксації хребта за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
Керуючись статтями 242, 249, 311, 321, 324, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Про наведені порушення довести до відома Міністерству внутрішніх справ України, Державній установі «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Встановити строк один місяць для надання Шостому апеляційному адміністративному суду відповіді щодо виконання цієї окремої ухвали.
Попередити, що невиконання окремої ухвали є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до частини 1 статті 185-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення або кримінальної відповідальності відповідно до статті 382 Кримінального Кодексу України.
Окрема ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: Ключкович В.Ю.
Судді: Беспалов О.О.
Грибан І.О.