Справа № 620/5558/22 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Соломко І.І.
Іменем України
14 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Єгорової Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 у справі за адміністративним позовом Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання у сумі 240 181,22 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на наявності правових підстав для стягнення з позивача спірних коштів.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2023 апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - задоволено частково, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба суму у розмірі 89 348,79 коп. на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання. У задоволенні іншої частини апеляційної скарги відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 14.03.2024 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2023 скасовано, а справу направити на новий судовий розгляд до цього ж суду.
Приймаючи таке рішення, Верховний Суд вказав про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що виразились у неврученні відповідачу чи його представнику в установленому процесуальному порядку копії апеляційної скарги і не забезпеченні практичної можливості надати відзив на цю скаргу та скористатися іншими процесуальними правами.
Зважаючи на висновки Верховного Суду, які слугували підставою для скасування постанови апеляційного суду, судом повторного направлено відповідачу апеляційну скаргу та згідно ухвали від 02.04.2024 продовжено йому строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Натомість у відповіді позивач просить задовольнити вимоги адміністративного позову.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 19.07.2019 по 13.07.2022 проходив навчання та військову службу у Харківському національному університеті Повітряних Сил.
Відповідно до наказу тимчасово виконуючого обов'язки начальника Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 12.07.2022 № 189, солдата ОСОБА_1 , курсанта 131/2 навчальної групи 3-го курсу (набору 2019 року) льотного факультету університету, відповідно до підпунктів 3.2 та 3.19 Інструкції, затвердженої наказом Міністра оборони України від 24.12.1997 № 490, відраховано від подальшого навчання через небажання продовжувати навчання та відповідно до пункту 36 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України» припинено чинність дії контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу достроково, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контакту військовослужбовцем, з 13 липня 2022 року. З 13.07.2022 ОСОБА_1 виключений зі списків змінного складу університету, всіх видів забезпечення.
Одночасно цим наказом визначено стягнути з відповідача суму у розмірі 240181,22 грн за період навчання в університеті, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року №964 та пункту 10 статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі-Порядок № 964).
Відповідно до загального розрахунку коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 , від б/д № б/н, затвердженого начальником Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, фактичні витрати, пов'язані з утриманням, складають: по грошовому забезпеченню 150832,43 грн; по продовольчому забезпеченню 46576,38 грн; по речовому забезпеченню 15649,26 грн; по медичному забезпеченню 9964,14 грн; по перевезенню до місця щорічної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку 00,00 грн; по оплаті комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв 17159,01 грн; всього 240181,22 грн.
У зв'язку із несплатою вказаних коштів, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивачем не доведено факту відмови у відшкодуванні відповідачем витрат належними та достовірними доказами.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 2 Закону № 2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).
Відповідно до частини першої статті 25 Закону № 2232-XII підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад'юнктів і докторантів. Підготовка громадян України, прийнятих на військову службу за контрактом, може здійснюватися у вищих військових навчальних закладах, навчальних частинах (центрах), військових частинах шляхом навчання на спеціальних курсах підготовки. Порядок та умови направлення, проходження військової служби громадянами України під час такої підготовки визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною п'ятою статті 25 Закону № 2232-XII з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами третім і шостим частини другої статті 23 цього Закону.
Щодо посилань відповідача на те, що станом на час укладення контракту норма, що врегульовувала обов'язок відшкодування витрат не передбачала здійснення відшкодування у разі дострокового розірвання контракту через невиконання освітньої програми, то колегія суддів наголошує на тому, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми, що діяли станом на час розірвання контракту, а не його укладення.
Так, відповідно до частини десятої статті 25 … курсанти в разі дострокового розірвання контракту через невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності), відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов'язані з їх утриманням у закладі фахової передвищої військової освіти, вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, відповідно до порядку та умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Механізм відшкодування курсантами витрат, зазначених у частині десятій статті 25 Закону № 2232-XII визначає Порядок № 964.
Згідно з пунктами 3, 5, 6 Порядку № 964, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом із Мінфіном, МВС, Управлінням державної охорони, СБУ та Службою зовнішньої розвідки. Витрати відшкодовуються у повному розмірі: курсантами, які вислужили встановлений законодавством строк строкової військової служби до вступу у заклад вищої освіти, курсантами жіночої статі - за весь період навчання; курсантами, які навчалися понад встановлений законодавством строк строкової військової служби, - за період навчання, що перевищує цей строк; особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення закладу вищої освіти відповідно до підпунктів «д», «е», «є», «з», «и» пункту 1 та підпунктів «д», «е», «є», «ж», «з» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» , - за весь період навчання. Витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю: курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання; курсантами, які навчалися понад встановлені законодавством строки строкової військової служби, - за період навчання, який відповідає строку строкової військової служби.
У разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку (пункт 7 Порядку № 964).
На виконання вимог пункту 3 Порядку № 964 наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року №419/831/240/605/537/219/534 затверджено Порядок розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (далі - Порядок №419).
За змістом пункту 2.1. Порядку №419 відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі (далі - ВНЗ), а саме витрат на: грошове забезпечення; продовольче забезпечення; речове забезпечення; медичне забезпечення; перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад; оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.
Порядок нарахування витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах залежить від того підпадає курсант під дію пункту 5 чи пункту 6 Порядку № 964.
Відповідно до пункту 2.3 Порядку № 419 у разі дострокового розірвання контракту відповідні служби (підрозділи) забезпечення навчального процесу здійснюють остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, складають довідки-розрахунки та подають їх до кадрового підрозділу ВНЗ. Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу ВНЗ. У наказі про звільнення курсанта сума відшкодування відображається узагальнено та вноситься до книги обліку нестач ВНЗ.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у разі укладення контракту про проходження військової служби між вищим військовим навчальним закладом, військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу та курсантом та проходження ним військової служби (навчання) на останнього покладаються відповідні обов'язки передбачені чинним законодавством України та контрактом.
У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що за умовами укладеного контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, відповідач добровільно взяв на себе зобов'язання, зокрема, відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу у випадках, визначених частиною десятою статті 25 Закону № 2232-XII (пункт 1 контракту).
Також установлено, що відповідача відраховано з Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба у зв'язку із розірванням контракту через невиконання освітньої програми.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до витягу з наказу позивача від 12.07.2022 № 189, відповідачу оголошено суму до відшкодування за час навчання у розмірі 240 181 грн. У вказаному наказі не визначено строк, протягом якого відповідач має здійснити добровільне відшкодування витрат.
Долучений до позовної заяви загальний розрахунок коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 не містить ні номера, ні дати його формування.
У такому аспекті колегія суддів зауважує, з аналізу положень частини десятої статті 25 Закону №2232-XII та пункту 7 Порядку № 964 слідує, що право на звернення до суду у позивача у цій справі може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.
Аналогічний підхід до правозастосування указаних норм при вирішенні подібних за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі № 340/685/19, від 10.10.2019 у справі № 140/721/19, від 28.05.2021 у справі № 320/7233/19, від 23.03.2023 у справі № 420/24331/21, від 06.04.2023 у справі № 400/4280/20, від 11.05.2023 у справі №400/4281/20.
При цьому також доцільно врахувати, що у разі дострокового розірвання контракту, не курсант, а саме вищий навчальний заклад (позивач) здійснює розрахунок фактичних витрат за видами забезпечення відповідно до правил пунктів 2.1., 2.3 Порядку №419, про що складає відповідні довідки-розрахунки, а також зазначає суму відшкодування у наказі про звільнення курсанта.
Тож зважаючи на нормативне регулювання спірних правовідносин, правильне вирішення спору цієї категорії залежить від того, чи було курсанта ознайомлено із розрахунком витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, здійсненим відповідно до приписів Порядку № 964 та Порядку №419, та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати, адже саме з відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі законодавець пов'язує можливість звернення Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані відповідні навчальні заклади, з позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.
Застосовуючи таке праворозуміння та визначений у нормативних актах алгоритм дій ВНЗ у вимірі обставин цієї справи, колегія суддів констатує, що позивач повинен був здійснити розрахунок витрат, пов'язаних з утриманням відповідача в академії, відобразити узагальнену суму відшкодування у наказі про звільнення, а також надати останньому час на добровільне відшкодування таких витрат. І лише, у разі відмови позивача здійснити таке відшкодування у добровільному порядку, з наступного дня після спливу визначеного позивачем строку добровільного відшкодування, він міг набути право звернутися до суду з відповідним позовом.
Обізнаність відповідача з розрахунком витрат, пов'язаних з його утриманням в академії, не є рівнозначним наданню йому часу на добровільне відшкодування таких витрат.
Обізнаність відповідача з обов'язком відшкодувати витрати пов'язані з його утриманням, не наділяє позивача правом на звернення до суду по завершенню строку добровільного відшкодування, про який відповідача повідомлено не було.
Так, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вказав про те, що відсутні докази щодо ознайомлення відповідача із розрахунком витрат та відмови відповідача у добровільному порядку відшкодувати витрати, які є предметом стягнення у цій справі.
Дійсно, долучений до позовної заяви розрахунок, не містить ні дати ні номеру його складання, ані підпису відповідача. При цьому, як вказав суд першої інстанції, обґрунтовуючи позовну заяву, позивач взагалі не зазначає про обізнаність чи необізнаність відповідача щодо виникнення у нього обов'язку відшкодувати витрати, пов'язані із його утриманням у ВНЗ.
Суд апеляційної інстанції також наголошує на тому, що відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не навів жодних доводів чи заперечень тому, що його було ознайомлено із розрахунком належних до відшкодування витрат та часом для їх добровільної сплати.
З огляду на особливості предмету спору у даній справі, обставини ознайомлення відповідача із розрахунком витрат та визначення строків для їх добровільного відшкодування мають суттєве значення, оскільки впливають не лише на вирішення спору по суті, а й на виникнення у позивача самого права на звернення до суду.
Відтак, керуючись принципом офіційного з'ясування обставин, адміністративний суд у даному спорі має безумовно встановити чи було ознайомлено відповідача із розрахунком витрат та чи було йому встановлено строк для їх добровільного відшкодування.
Не зважаючи на відсутність будь-яких пояснень як з боку позивача так і відповідача, суд першої інстанції вказані обставини достовірно не встановив.
Натомість, на стадії нового розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивачем разом із відзивом на апеляційну скаргу був долучений загальний розрахунок коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 № 923 від 13.07.2022, який містить підпис ОСОБА_1 про ознайомлення від 13.07.2022.
Колегія суддів наголошує на тому, що відповідач не заперечує достовірності вказаного документа, вказуючи лише про порушення строку й порядку його надання до суду.
Проте, зважаючи, що вказаний доказ має ключове значення для вирішення даного спору, то з метою дотримання принципу офіційного з'ясування обставин у справі, він приймається колегією суддів, а відповідні заперечення відповідача відхиляються.
Відтак, відповідача було належним чином ознайомлено із розрахунком витрат, а тому строк до 27.07.2022 він мав здійснити позивачу їх відшкодування. Однак, станом ні станом на час звернення позивача до суду, ні станом на час прийняття цієї постанови, доказів сплати відповідного відшкодування відповідач не надав.
Згідно з пунктом 2.1.1 Порядку № 419 витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання.
Щомісячне грошове забезпечення визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців.
Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.
Відповідно до пунктів 2.1.2, 2.1.4, 2.1.6 Порядку № 419 витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов'язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.
Витратами на медичне забезпечення є витрати, пов'язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях.
До спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до загального розрахунку коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 , фактичні витрати, пов'язані з утриманням, складають 240181,22 грн:
- по грошовому забезпеченню 150832,43 грн;
- по продовольчому забезпеченню 46576,38 грн;
- по речовому забезпеченню 15649,26 грн;
- по медичному забезпеченню 9964,14 грн;
Відповідач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.09.2019 у справі № 617/640/16, вказує, що грошове забезпечення виплачено йому за відсутності недобросовісності або рахункової помилки з боку позивача та фактично було єдиним засобом до існування відповідача, з огляду на відсутність в нього будь-яких інших доходів, що враховуючи приписи статті 1215 Цивільного кодексу України, зумовлює відсутність у відповідача обов'язку по поверненню позивачу наведеної суми.
Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
У справі № 617/640/16-ц спір стосувався відшкодування витрат на навчання у медичному коледжі. Проте, у вказаному випадку суд апеляційної інстанції зменшив суму відшкодування, оскільки частково задовольнив зустрічний позов відповідача про визнання недійсною угоду про підготовку фахівця з вищою освітою.
У справі ж, що розглядається, під час навчання відповідача в університеті підготовка курсантів у вищому військовому навчальному закладі Міністерства оборони України здійснюється на підставі контракту про здобуття освіти, який укладався між особою, яка навчається, вищим військовим навчальним закладом та фактично Міністерством оборони України, про що свідчить наказ наказу тимчасово виконуючого обов'язки начальника Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 12.07.2022 № 189, згідно з яким солдата ОСОБА_1 , курсанта 131/2 навчальної групи 3-го курсу (набору 2019 року) льотного факультету університету, відповідно до підпунктів 3.2 та 3.19 Інструкції, затвердженої наказом Міністра оборони України від 24.12.1997 № 490, відраховано від подальшого навчання через небажання продовжувати навчання та відповідно до пункту 36 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України» припинено чинність дії контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу достроково, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контакту військовослужбовцем, з 13 липня 2022 року.
Варто зазначити, що застосування правових позицій Верховного Суду має здійснюватися на підставі ретельної оцінки обставин справи. Натомість висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.09.2019 у справі № 617/640/16 щодо застосування пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, на який посилаються суди першої та апеляційної інстанцій, не є релевантними для обставин справи, що розглядається.
Так, як вже зазначалося, грошове забезпечення курсантів вищих військових навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають компенсації Міністерству обороні України.
У свою чергу, на спірні правовідносини не поширюється дія положень пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 13.01.2023 у справі № 440/2692/20, від 13.03.2024 у справі № 440/14068/21).
Варто зауважити, що стосовно обов'язку особи відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати визначену договором кількість років Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) висловлювався у низці справ.
Так, у справі «Chitos проти Греції» (рішення від 04 червня 2015 року, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов'язання, яке він взяв на себе, обравши кар'єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов'язання служити у відповідному званні певну кількість років.
ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов'язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід'ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.
Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов'язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.
У справі «Lazaridis проти Греції» (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов'язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв'язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов'язався відслужити в армії дев'ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.
ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов'язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов'язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов'язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.
Обов'язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.
В аналогічній справі «Charalambos Pierrakos проти Греції» (рішення від 26 травня 2020 року, заява № 51743/17) суд постановив, що обов'язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного навчання, виплати винагороди за службу та у зв'язку з військовим статусом, вона зобов'язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення навчання. Такий обов'язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти років служби не порушує принцип пропорційності (дивитись згадувану вище справу «Chitos проти Греції», п.п. 92-100). Ці міркування застосовні і в даному випадку.
У справі «Yanaюэk проти Туреччини» (рішення від 06 січня 1993 року заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.
Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов'язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов'язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Тож, ураховуючи норми національного законодавства та усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів можна дійти висновку, що обов'язок особи, яка зобов'язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов'язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов'язкову працю». Варто врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв'язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов'язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. У протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.
Обов'язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов'язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.
Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов'язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов'язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов'язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.
За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує усталеній та послідовній практиці Верховного Суду у справах аналогічної категорії, підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які навчаються у вищих військових навчальних закладах за рахунок державного бюджету, витрат на їх навчання у зв'язку з невиконанням ними умов договору (контракту) має бути однаковим, інший підхід може призвести до дискримінації.
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом постанові від 13.03.2024 у справі № 440/14068/21.
За таких обставин, зважаючи, що відповідач у встановлений строк не здійснив відшкодування спірних витрат, то позов про їх стягнення підлягає задоволенню.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба задовольнити.
Скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 та увалити нове рішення, яким позов Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (61023, м. Харків, вул. Сумська 77/79, код ЄДРПОУ: 24980799) суму у розмірі 240 181,22 грн на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Н.М. Єгорова