Справа № 320/6998/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
13 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
при секретарі Черніченко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи: Національна поліція України, Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та нечинним у частині нормативно-правового акту,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи: Національна поліція України, Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та нечинним у частині нормативно-правового акту.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.
24 грудня 2024 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від Міністерства внутрішніх справ України, в якому останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
27 грудня 2024 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від Міністерства юстиції України, в якому останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
30 грудня 2024 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від Національної поліції України, в якому останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Позивач має статус учасника бойових дій, є офіцером запасу, ветераном та інвалідом війни.
Позивач є власником мисливської гладкоствольної зброї «САЙГА41ОС», «TYPHOONF12», «HALKYIDIZMOD.4» з 2019 року та пристрою для відстрілу патронів з гумовими кулями «STORM» з 2020 року та перебуває на обліку у відділі контролю за обігом зброї ГУ НП в Київській області.
06.11.2023 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.
Відповідно до висновку інспектора ВКОЗ ГУ НП в Київській області Дмитра Сича від 11.11.2023 року позивачу анульовано дозвіл НОМЕР_7 на зберігання та носіння пристрою для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії «STORM», калібр 9 мм, серія ХК, НОМЕР_6 на підставі абз.7 глави 4 розділу І та абзацу 11 п.5.1 глави 5 розділу І Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», яка затверджена наказом МВС України №622 від 21.08.1998 року та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.10.1998 року за №637/3077.
Відповідно до висновку старшого інспектора СКОЗ Броварського РУП ГУ НП в Київській області Ганни Семікоп від 13.11.2023 року позивачу анульовано дозвіл НОМЕР_8 на зберігання та носіння мисливських гладкоствольних рушниць «САЙГА41ОС», калібр 410, № НОМЕР_2 , « НОМЕР_3 », калібр 12 мм, № НОМЕР_4 , «HALKYIDIZMOD.4», калібр 12 мм, № НОМЕР_5 на підставі абз.7 глави 4 розділу І та абзацу 11 п.5.1 глави 5 розділу І Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», яка затверджена наказом МВС України №622 від 21.08.1998 року та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.10.1998 року за №637/3077.
13.11.2023 року Броварським РУП ГУ НП в Київській області вилучено вказану вогнепальну зброю.
Позивач вважає, що відбулось протиправне обмеження його права власності на зброю безпосередньо внаслідок застосування протиправних положень абзацу 7 глави 4 розділу Інструкції, який передбачає, що згідно із законодавством України органам (підрозділам) поліції надано право анулювати дозволи на придбання, зберігання, носіння зброї, основних частин зброї та пристроїв, надані громадянам, у випадках, передбачених пунктом 5.1 глави 5 цього розділу.
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати протиправними та нечинними вищезазначені положення.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Основним Законом України є Конституція України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (преамбула, стаття 8 Конституції України).
Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України (пункт 1 Перехідних Положень Конституції України).
За статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Згідно пункту 7 статті 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.
Відповідно до статті 75 Основного Закону України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
За статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За змістом статті 3 Закону України «Про Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 21 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням фізичними та юридичними особами спеціальних правил та порядку зберігання і використання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів, матеріалів та речовин, на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ, у тому числі за наявністю договорів страхування відповідальності осіб, які мають у власності чи іншому законному володінні/користуванні зброю, за шкоду, яку може бути заподіяно третій особі внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї, укладених за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України «Про страхування».
У відповідності до пункту 8 частини першої статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи як перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ.
Поліція в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України, може оглядати за участю адміністрації (керівництва) юридичних осіб, фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців) чи їх уповноважених представників приміщення, де знаходяться зброя, спеціальні засоби, боєприпаси, вибухові речовини та матеріали, інші предмети, матеріали і речовини, щодо зберігання і використання яких визначено спеціальні правила або порядок та на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ, а також безпосередньо оглядати місця їх зберігання з метою перевірки дотримання правил поводження з ними та правил їх використання (частина перша статті Закону України «Про Національну поліцію»).
За нормами частини третьої статті 39 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до порядку, визначеного Міністерством внутрішніх справ України, вилучає зброю, спеціальні засоби, боєприпаси, вибухові речовини та матеріали, інші предмети, матеріали і речовини, щодо зберігання і використання яких визначено спеціальні правила чи порядок та на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ, а також опечатує і закриває об'єкти, де вони зберігаються чи використовуються (у тому числі стрілецькі тири, стрільбища невійськового призначення, мисливські стенди, підприємства і майстерні з виготовлення та ремонту зброї, спеціальних засобів, боєприпасів, магазини, у яких здійснюється їх продаж, піротехнічні майстерні, пункти вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування) у випадку виявлення порушення правил поводження з ними та правил їх використання, що загрожують громадській безпеці, до усунення таких порушень.
До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону (пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію»).
За положеннями пункту 8 розділу 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» №901-VIII до врегулювання на законодавчому рівні повноважень органів Міністерства внутрішніх справ України покласти на органи Національної поліції повноваження видавати та анулювати відповідно до законодавства дозволи на придбання, зберігання, носіння, перевезення і використання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів, матеріалів та речовин, щодо зберігання і використання яких установлено спеціальні правила, порядок та на які поширюється дія дозвільної системи органів внутрішніх справ, а також на відкриття та функціонування об'єктів, де вони зберігаються чи використовуються, на діяльність стрілецьких тирів, стрільбищ невійськового призначення та мисливських стендів, підприємств і майстерень з виготовлення та ремонту зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, магазинів, у яких здійснюється їх продаж, піротехнічних майстерень, пунктів вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, правил поводження з ними та їх застосування.
Відповідно до статті 178 Цивільного кодексу України види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об'єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.
Згідно частини першої статті 187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Згідно частини другої статті 321 Цивільного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 348 Цивільного кодексу України визначено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.
Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.
Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.
Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, на набуття якого за законом, який був прийнятий пізніше, потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі було відмовлено, це майно підлягає відчуженню у порядку, встановленому частиною першою цієї статті.
Положеннями статті 2 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» №222-VIII передбачено, що цей Закон регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.
За нормами пункту 11 частини першої статті 7 цього ж Закону ліцензуванню підлягає виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж.
Преамбулою Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» №2806-IV визначено, шо цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.
За правилами частини другої статті 2 цього ж Закону його дія не поширюється, зокрема, на дозвільну систему, що поширюється на операції зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими матеріалами і речовинами, сильнодіючими отруйними речовинами.
Кабінет Міністрів України 12.10.1992 року затвердив Положення про дозвільну систему №576 (Положення №576).
За визначенням у пункті 1 розділу 1 Положення №576 дозвільна система - це особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян.
За нормами пункту 2 розділу 1 Положення №576 до предметів, матеріалів і речовин, підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, належать: вогнепальна зброя (нарізна воєнних зразків, несучасна стрілецька, спортивна, навчальна, охолощена, мисливська нарізна і гладкоствольна), бойові припаси до неї, холодна зброя, (арбалети, мисливські ножі тощо), пневматична зброя калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони, вибухові матеріали і речовини, сильнодіючі отруйні речовини I - II класу безпечності, збудники інфекційних захворювань I - II групи патогенності і токсини, сховища, склади і бази, де вони зберігаються, стрілецькі тири і стрільбища, мисливсько-спортивні стенди, а також підприємства і майстерні по виготовленню і ремонту вогнепальної та холодної зброї, піротехнічні майстерні, пункти вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування, магазини, в яких здійснюється продаж зброї та бойових припасів до неї, організації, що займаються збутом сильнодіючих отруйних речовин, і лабораторії, що проводять аналізи цих засобів і речовин, працюють із збудниками інфекційних захворювань I - II групи патогенності і токсинами).
Об'єкти дозвільної системи розміщуються у приміщеннях, які забезпечують їх схоронність. Такі приміщення повинні мати належну охорону і бути обладнаними сигналізацією, в них установлюється пропускний режим (пункт 7 глави 2 Положення №576).
За приписами пункту 9 глави 2 Положення №576 видача дозволів на виготовлення, придбання, зберігання, обліку, охорону, перевезення і використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття підприємств, майстерень і лабораторій здійснюється, зокрема, на вогнепальну зброю (нарізну воєнних зразків, несучасну стрілецьку, спортивну, навчальну, охолощену, мисливську нарізну і гладкоствольну), бойові припаси до неї, холодну зброю, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони, сховища, склади і бази, де вони зберігаються, стрілецькі тири і стрільбища, мисливсько-спортивні стенди, а також підприємства і майстерні по виготовленню і ремонту вогнепальної та холодної зброї, піротехнічні майстерні, пункти вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування, магазини, в яких здійснюється продаж зброї та бойових припасів до неї - у порядку, визначеному МВС.
Контроль за дотриманням посадовими особами міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, господарських об'єднань і громадянами встановленого порядку виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття та функціонування підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, здійснюється безпосередньо МВС, а також МОЗ, Мінекоресурсів і Держнаглядохоронпраці (пункт 12 глави 3 Положення №576).
Об'єкти, де зберігається 20 чи більше одиниць бойової, спортивної (навчальної) вогнепальної зброї, а також базові склади вибухових матеріалів обстежуються щомісячно. Інші об'єкти дозвільної системи - щоквартально (пункт 13 глави 3 Положення №576).
Дії та рішення посадових осіб органів МВС, МОЗ, Мінекоресурсів і Держнаглядохоронпраці, пов'язані з відмовою у видачі дозволу, його анулюванням і вилученням підконтрольних предметів, матеріалів і речовин, закриттям підприємств, майстерень і лабораторій, виконанням інших функцій щодо здійснення дозвільної системи, може бути оскаржено у порядку встановленому для оскарження неправомірних дій органів державного управління і посадових осіб, які ущемляють права громадян (пункт 13 глави 3 Положення №576).
За змістом статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр. Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами. Накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів опубліковуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Одним із основних завдань міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є забезпечення нормативно-правового регулювання (пункт 1 частини першої статті 7 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»).
Аналогічні норми закріплено в пункті 9 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року №878.
Отже, відповідач наділений повноваженнями видавати накази, які є обов'язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Відповідно до вимог Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 року №2471-XII «Про право власності на окремі види майна» для придбання самостійно вибраного громадянином виду зброї останній повинен отримати відповідний дозвіл в органі внутрішніх справ (відповідно до перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» в органах національної поліції).
Також за змістом положень пункту 9 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №576 видача дозволів на виготовлення, придбання, зберігання, обліку, охорону, перевезення і використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття підприємств, майстерень лабораторій здійснюється: на вогнепальну зброю (нарізну воєнних зразків, несучасну стрілецьку, спортивну, навчальну, охолощену, мисливську нарізну і гладкоствольну), бойові припаси до неї, холодну зброю, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони, сховища, склади і бази, де вони зберігаються, стрілецькі тири і стрільбища, мисливсько-спортивні стенди, а також підприємства і майстерні по виготовленню і ремонту вогнепальної та холодної зброї, піротехнічні майстерні, пункти вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування, магазини, в яких здійснюється продаж зброї та бойових припасів до неї - у порядку, визначеному МВС.
Так, відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року №878, Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах, зокрема, забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг.
Водночас, відповідно до пункту 1 положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Положеннями пункту 21 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює контроль за дотриманням фізичними та юридичними особами спеціальних правил та порядку зберігання і використання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів, матеріалів та речовин, на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ, у тому числі за наявністю договорів страхування відповідальності осіб, які мають у власності чи іншому законному володінні/користуванні зброю, за шкоду, яку може бути заподіяно третій особі внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї, укладених за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України «Про страхування».
З аналізу вищезазначених правових норм висновується, що у Міністерства внутрішніх справ України наявні виключні повноваження у сфері визначення порядку функціонування об'єктів дозвільної системи, зокрема зброї, визначених пунктом 9 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №576.
Контроль же за дотриманням фізичними особами спеціальних правил зберігання та використання зброї, на яку поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ, покладено на Національну поліцію України.
Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 року №622 затверджено Інструкцію про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів (далі - Інструкція №622 або Інструкція). Такий наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 1998 року за №637/3077.
Зазначений наказ прийнято відповідно до Закону України «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему», Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року №383, Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 року «Про право власності на окремі види майна» із доповненнями до неї від 22 квітня 1993 року та 24 січня 1995 року, а також у зв'язку з прийняттям інших нормативних актів по лінії служби дозвільної системи.
Судом першої інстанції було встановлено, що оскаржуваний наказ МВС зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.10.1998 року за №637/3077, опубліковано в Офіційному віснику України №42 від 05.11.1998 року та внесено до Єдиного державного реєстру нормативних актів.
Пунктом 1.1 Інструкції №622 визначено, що вона визначає умови та порядок видачі, продовження строку дії, анулювання дозволів на відкриття (функціонування) об'єктів дозвільної системи, придбання, перевезення, зберігання, носіння зброї, боєприпасів до неї, основних частин зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, інших предметів, матеріалів та речовин, на які поширюється дія дозвільної системи (далі - предмети і матеріали), їх облік та використання.
Положення Інструкції №622, які позивач просить визнати протиправними і нечинними, є наступного змісту: «Згідно із законодавством України органам (підрозділам) поліції надано право анулювати дозволи на придбання, зберігання, носіння зброї, основних частин зброї та пристроїв, надані громадянам, у випадках, передбачених пунктом 5.1 глави 5 цього розділу.».
Відповідно до вимог п.5.1 глави 5 Інструкції надання керівникам підприємств, установ, організацій, суб'єктам господарювання згоди на укладення трудових договорів на виконання робіт, пов'язаних з виготовленням, ремонтом, придбанням, зберіганням, обліком, охороною, перевезенням і використанням предметів, матеріалів і речовин, на які поширюється дозвільна система, здійснюється після перевірки таких осіб працівниками органів (підрозділів) поліції за територією обслуговування (місця проживання таких осіб) на підставі листів керівників цих підприємств, установ, організацій, суб'єктам господарювання, які з цією метою подають до органів (підрозділів) поліції необхідні дані (список осіб із зазначенням їхніх прізвищ, імен та по батькові, дати і місця народження і проживання, відомостей щодо попередньої трудової діяльності; медичні довідки; довідки про вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування або відомості про це з ЄРЗ (далі - довідка про вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування)).
Органи (підрозділи) поліції не мають права давати згоду керівникам підприємств, установ, організацій та суб'єктам господарювання на укладення трудових договорів на виконання таких робіт, а також надавати дозволи на придбання, зберігання та носіння вогнепальної зброї та бойових припасів до неї, пневматичної чи холодної зброї, пристроїв та патронів до них громадянам та проводити їх перереєстрацію (продовження строку дії відповідних дозволів), а раніше дана згода відкликається, наданий дозвіл анулюється у разі, зокрема, надходження від уповноваженого органу до уповноваженого підрозділу контролю за обігом зброї інформації про повідомлення такій особі про підозру або інформації про складення щодо такої особи повідомлення про підозру, що не вручене через невстановлення її місцезнаходження.
Таким чином, органам поліції надано право анулювати дозволи на придбання, зберігання та носіння зброї, основних частин зброї та пристроїв, видані громадянам, про що складається відповідний висновок.
Разом з тим, приписами пункту 5.1 глави 5 Інструкції визначено вичерпний перелік підстав, за настання яких органи поліції не мають права видавати дозволи на придбання, зберігання та носіння вогнепальної зброї та бойових припасів до неї, пневматичної чи холодної зброї, пристроїв та патронів до них громадянам, а також проводити їх перереєстрацію, а саме: надходження від уповноваженого органу до УП ЦОУП, УП ГУНП інформації про повідомлення такій особі про підозру або інформації про складення щодо такої особи повідомлення про підозру, що не вручене через невстановлення її місцезнаходження.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивачеві анулювано дозволи на зберігання та носіння пристрою для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії «STORM», калібр 9 мм, серія ХК, НОМЕР_6, та мисливських гладкоствольних рушниць «САЙГА410С», калібр 410, НОМЕР_9 «TYPHOONF12», калібр 12 мм, НОМЕР_10; «HALKYILDIZIMOD.4», калібр 12 мм, №1454, що належать ОСОБА_1 , на підставі абз. 7 глави 4 розділу І та абзацу 11 пункту 5.1 глави 5 розділу І Інструкції.
Підставою для складення вказаних висновків слугував факт повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 191 КК України. Вказана інформація відображена у цих висновках.
Відтак, враховуючи, що позивачу повідомлено про підозру за ознаками кримінальних правопорушень, то підлягають застосуванню спірні положення інструкції.
Так, оскільки позивач набув право на носіння та зберігання зброї шляхом отримання дозволу у відповідності до вимог Інструкції №622, то і анулювання такого дозволу теж має відбуватися на підставі положень Інструкції №622.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 квітня 2020 року №420/229/19, від 19 лютого 2020 року у справі №815/4175/17, від 16 квітня 2020 року у справі №580/2396/19.
Необхідно зазначити, що зброя є джерелом підвищеної небезпеки, основною характерною ознакою якої є її призначення - ураження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючого середовища, у зв'язку з чим щодо неї встановлені і спеціальні правила та обмеження як для набуття її у власність, так і на поводження із нею для зменшення можливості завдання шкоди та наражання з на небезпеку особи, яка нею володіє та інших осіб (ч.1 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
І саме з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян законодавством України передбачено особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій, що разом складає дозвільну систему (пункт 1 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №576).
Пунктом 2 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №576, визначено предмети, матеріали і речовини, підприємства, майстерні і лабораторії, на які поширюється дозвільна система.
Зазначені приписи Положення кореспондуються з пунктом 2.1 Інструкції №622, відповідно до якого здійснюючи дозвільну систему, органи (підрозділи) поліції відповідно до законодавства України приймають рішення про надання міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, суб'єктам господарювання, що здійснюють діяльність з виробництва, ремонту, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення, боєприпасами до неї, холодною та охолощеною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с; виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу (далі - суб'єкти господарювання), дозволів на придбання, зберігання, перевезення (через митний кордон України, територією України, транзит через територію України) й використання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, основних частин зброї, холодної зброї, охолощеної зброї, пневматичної зброї; пристроїв та патронів до них; вибухових матеріалів і речовин; на відкриття та функціонування сховищ, складів і баз, де вони зберігаються, стрілецьких тирів і стрільбищ, мисливсько-спортивних стендів, а також підприємств і майстерень з виготовлення і ремонту вогнепальної та холодної зброї, піротехнічних майстерень, пунктів вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування, магазинів, у яких здійснюється продаж зброї та бойових припасів до неї, пристроїв та патронів до них (далі - об'єкти дозвільної системи); громадянам - дозволів на придбання, зберігання та носіння вогнепальної мисливської зброї, холодної, охолощеної, пневматичної зброї, пристроїв.
Зазначені імперативні положення Інструкції №622 спрямовані на організованість та упорядкованість суспільних відносин, пов'язаних з використанням вищезазначених джерел підвищеної небезпеки з метою забезпечення безпеки держави, громадян, захисту прав людини, що в свою чергу відтворює зміст положень статті 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю та зміст концептуальних засад преамбули Загальної декларації прав людини.
Водночас, анулювання дозволу на володіння зброєю, зокрема відповідно до абз.7 глави 4 розділу І Інструкції, навіть якщо дозвіл було попередньо видано позивачеві, не може розглядатись як втручання в право власності.
Це пов'язано з тим, що сам дозвіл на зброю не є правом власності, а лише надає особі право на певні дії з цією зброєю - зберігання, носіння та використання відповідно до закону.
Якщо обставини змінюються, наприклад, через порушення правил безпеки, анулювання дозволу здійснюється на законних підставах, визначених для захисту суспільних інтересів та безпеки.
Право власності на зброю, як матеріальний об'єкт, у такому випадку не порушується, але власник може бути обмежений у можливості її використання або зберігання до моменту поновлення дозволу або приведення обігу зброї у відповідність до закону.
Колегія суддів також не приймає до уваги доводи позивача про те, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 березня 2021 року у справі №640/1171/19, унеможливлюють застосування до спірних правовідносин положень Інструкції, як такої, що порушує гарантоване Конституцією України право на володіння, користування та розпорядження майном (зброєю), з огляду на таке.
В зазначеній постанові Верховного Суду правовому аналізу піддано пункт 12.20 Інструкції, за яким у разі анулювання органом поліції дозволу на зберігання та носіння вогнепальної зброї (разом із основними частинами зброї - за наявності), пневматичної та холодної, охолощеної зброї, пристроїв вони в 15-денний строк передаються власниками на комісійний продаж або можуть бути переоформлені на особу, що має дозвіл на їх придбання. Саме у контексті правової ревізії цієї норми Верховний Суд висловився про те, що строк і саме обмеження права власності повинно визначатися виключно законом, а не вказаною Інструкцією як підзаконним нормативно-правовим актом.
Верховний Суд не вказав, що будь-яке з інших положень Інструкції так само спрямоване на регулювання правового режиму зброї як об'єкта цивільних прав та порядку перебування зброї у цивільному обороті.
Судом першої інстанції було вірно зауважено, що спірні правовідносини виникли між сторонами без посилання на пункт 12.20 Інструкції, а передбачене Інструкцією анулювання дозволу, попередньо виданого позивачеві, не є втручанням у право власності позивача.
Твердження позивача про нечинність Інструкції №622 через втрату чинності нормативними актами, у розвиток яких вона приймалася, також є необґрунтованими, оскільки такі акти діяли на час затвердження Інструкції, у подальшому такі нормативні акти замінювалися іншими, що є закономірним, при цьому це жодним чином не тягне за собою втрату чинності Інструкцією, за умови відсутності скасування її дії новими нормативними актами.
Інструкція №622 і Положення №576 не є законами, але Закон «Про національну поліцію» передбачає відповідні повноваження у органів Національної поліції, так само відсутність статусу закону у названих нормативних актів не скасовує їх дію.
Інструкція №622 прийнята у розвиток законодавства, у відповідності до якого вона прийнята. Інструкція не може дослівно відтворювати положення законів, у протилежному випадку сенс її прийняття буде абсурдним, а якщо і є певні неспівпадіння, то положення застосовуються у частині, яка не суперечить закону.
З огляду на викладене, апеляційним судом також не встановлено неузгодженості із Законом «Про національну поліцію», тим більше, що навіть за наявності такої неузгодженості, є норма названого Закону, яка передбачає врегулювання можливих випадків неспівпадіння.
Інструкція прийнята на підставі чинного на той час законодавства, змінювалася, зокрема у зв'язку з прийняттям Закону «Про національну поліцію». Зміни, яких постійно зазнає Інструкція, лише підтверджують її чинність на цей час, а чинна редакція відображає ті зміни, які сталися у законодавстві.
До того ж, втрата чинності законодавчими актами, у розвиток яких приймалася Інструкція, не скасовує її чинність; підзаконні акти не втрачають чинності у зв'язку зі зміною законодавства, у розвиток якого вони прийняті, якщо інше не зазначено у нових нормативно-правових актах.
Відтак, задоволення позовних вимог і скасування оскаржуваних положень Інструкції №622, за відсутності інших чітких правил у цій сфері, буде порушувати суспільний інтерес в цілому, оскільки значний масив діяльності, пов'язаної із поводженням зі зброєю, опиниться поза контролем держави, у зв'язку з чим вбачається очевидна суспільна небезпека відсутності правового регулювання у такій сфері.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Крім того, апеляційний суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.
Повний текст складено: 15 січня 2025 року.