Справа № 320/14241/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
15 січня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м.Києві, як відокремлений підрозділ ДПС до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ ДПС з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача кошти в рахунок погашення податкового боргу у розмірі 101 020,75 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій вважає оскаржуване судове рішення таким, що винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що вимога про сплату боргу надсилалась відповідачу за останньою відомою податковою адресою рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, тобто з дотриманням вимог Податкового кодексу України. Апелянт вважає, що невручення в даному випадку відповідачу податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги відбулось з незалежних від податкового органу причин, та згідно п. 42.2, 42.3 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими. На думку апелянта, судом першої інстанції не враховано, що якщо фізична особа-платник податків змінює своє місце проживання, то вона повинна повідомити про зміну своєї податкової адреси територіальний орган ДПС за новим місцем проживання.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
В силу п.3 ч.1 ст.311 КАС України, беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в органах Державної податкової служби України.
Відповідно до інформаційних баз даних ДПС за відповідачем обліковується податковий борг з земельного податку з фізичних осіб на суму 101020,75 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, податковий борг виник на підставі податкових повідомлень-рішень:
- (форма «Ф») від 28.04.2017 № 1968555-1305 - сума податкового зобов'язання -25 255,19 грн.;
- (форма «Ф») від 04.04.2018 № 38814-1305-2651, сума податкового зобов'язання 75765,56 грн.
Оскільки, заборгованість добровільно не сплачено, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що податкові зобов'язання, визначені податковим повідомленням-рішенням (форма «Ф») від 04.04.2018 № 38814-1305-2651 наразі не є узгодженими, оскільки таке податкове-повідомлення рішення відповідачу належним чином не направлене.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України).
Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Приписами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Так, відповідно до матеріалів справи, в період з 16.10.2012 зареєстрованим місцем проживання відповідача була адреса: АДРЕСА_1 .
Натомість податкове повідомлення-рішення (форма «Ф») від 04.04.2018 № 38814-1305-2651 та податкова вимога (форма «Ф») від 24.01.2022 направлялись відповідачу за адресою: АДРЕСА_2 , за якою відповідач була зареєстрована з 26.10.2004 по 25.09.2012.
В даному випадку, відсутні підстави вважати, що податкове повідомлення-рішення (форма «Ф») від 04.04.2018 № 38814-1305-2651 та податкову вимогу (форма «Ф») від 24.01.2022 належним чином вручено відповідачу, що, в свою чергу, свідчить про недотримання контролюючим органом вимог ПК України.
Слід зазначити, що у межах даної справи предметом доказування є: обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України тощо. При цьому питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань не охоплюється предметом цього позову, оскільки податкові повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень, якими були визначені відповідні зобов'язання, не є предметом дослідження у справі (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2019 року по справі № 813/2092/15).
Статтею 42 Податкового кодексу України встановлено порядок листування з платником податків.
Податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу (п. 42.1. ст. 42 ПК України).
За визначенням п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, встановленому пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно п. 45.1 ст. 45 Податкового кодексу України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси
Пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України обумовлено, що податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
У разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
Пунктом 59.1. ст.59 ПК України передбачено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що Колегія суддів, зазначає, що податкове повідомлення-рішення (форма «Ф») від 28.04.2017 № 1968555-1305 направлялось на адресу відповідача: АДРЕСА_1 та отримане ОСОБА_1 17.07.2017, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням, наявним у матеріалах справи.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що податкове повідомлення-рішення (форма «Ф») від 04.04.2018 № 38814-1305-2651 та податкова вимога (форма «Ф») від 24.01.2022 направлялись відповідачу за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно листа Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.05.2023 № 103-3706-34/4, отриманого на запит Київського окружного адміністративного суду, за даними картотеки архіву відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської райдержадміністрації, ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 26.10.2004 по 25.09.2012.
Як вбачається з копії паспорта ОСОБА_1 , з 16.10.2012 відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, в період з 16.10.2012 зареєстрованим місцем проживання відповідача була адреса: АДРЕСА_1 .
Як вже відзначалось у постановах Верховного Суду від 31.08.2018 у справі №826/14195/16 та від 23.05.2019 у справі №807/2011/16, серед іншого, що перевірка дотримання податковим органом заходів щодо стягнення податкового боргу у порядку, передбаченому ПК України є предметом доказування у справі щодо стягнення податкового боргу.
На переконання колегії суддів, сам лише факт відображення податкового боргу в ІКП відповідача навіть за наявності відповідних узгоджених податкових зобов'язань, але без належного направлення відповідачу податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, не є достатньою правовою підставою для стягнення такого у судовому порядку.
При цьому суд наголошує, податкові зобов'язання, визначені податковим повідомленням-рішенням (форма «Ф») від 04.04.2018 № 38814-1305-2651 наразі не є узгодженими, оскільки таке податкове-повідомлення рішення відповідачу належним чином не направлене.
Таким чином, позивачем не доведено наявність правових підстав для стягнення заявленого у цій справі податкового боргу, а тому у задоволенні позову потрібно відмовити повністю.
При цьому, суд наголошує, що в межах даного спору судом не заперечується наявність у відповідача податкових зобов'язань, а лише вказується про необхідність дотримання визначеної ПК України процедури їх узгодження та подальшого стягнення податкового боргу, адже за відсутності належних доказів вручення відповідачу одного з податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення відповідного боргу, на переконання суду, є передчасним.
В даному ж випадку, з огляду на приписи статті 42 ПК України, відсутні підстави вважати, що податкову вимогу належним чином вручено відповідачу, що з огляду на приписи п. 79.2 ПК України свідчить про недотримання контролюючим органом вимог Податкового кодексу України.
У постановах Верховного Суду від 31.08.2018 справа №826/14195/16 та від 23.05.2019 справа №807/2011/16, серед іншого, відзначено, що перевірка дотримання податковим органом заходів щодо стягнення податкового боргу у порядку, передбаченому Податковим кодексом України є предметом доказування у справі щодо стягнення податкового боргу.
За таких обставин, суд позбавлений можливості, як встановити факт наявності податкової вимоги, як невід'ємного елементу у процесі стягнення податкового боргу, так і відповідність такої (за наявності) вимогам, чинного на момент її винесення законодавства.
На переконання колегії суддів сам лише факт відображення податкового боргу в ІКП відповідача навіть за наявності відповідних узгоджених податкових повідомлень-рішень не є достатньою правовою підставою для стягнення такого у судовому порядку.
Аналогічні висновки відображені в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року по справі №120/2329/20-а.
Таким чином позивачем не доведено наявність правових підстав для стягнення заявленого у цій справі податкового боргу, який є неузгодженим, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року- залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма