Справа № 320/3671/22 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.
14 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплаті грошової компенсації за ненадані додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за період 2017 та 2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.06.2018 ;
- зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.06.2018;
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплаті грошової компенсації за недоотримане речове майно на день звільнення з військової служби 06.06.2018;
- зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за недоотримане речове майно без утримання податків та обов'язкових зборів;
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплаті індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 30.06.2016 по 06.06.2018;
- зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 30.06.2016 по 06.06.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 30.06.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 06.06.2018 - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року позов задоволено частково.
В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Станом на 14 січня 2025 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 30.06.2018 ОСОБА_1 був звільнений із військової служби.
Відповідно до листа від 21.01.2022 позивача повідомлено, що у зв'язку з відсутністю рапорту на виплату компенсації за недоотримане речове майно, йому така компенсація не виплачувалась.
Листом від 10.01.2022 № 18/6-37 повідомлено позивача, що у зв'язку з відсутністю рапорту також не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017, 2018 роки.
Крім, того довідкою № 33 від 21.01.2022 підтверджується, що позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Вважаючи, що не виплата грошової компенсації за недоотримане речове майно, не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення порушують його права, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Військовослужбовці користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону № 2011 визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону № 2011).
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.06.2018, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини регламентовані Законом України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96) Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011)
Відповідно до ст. 4 Закону № 504/96 законодавством встановлені види щорічних відпусток, а саме основна та додаткова, а також інші додаткові відпустки.
Згідно із ст. 16-2 Закону № 504/96 встановлена додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, зокрема, учасникам бойових дій додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Також ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, надається така пільга, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п. 12).
Крім цього ст. 101 Закону № 3551 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону № 504/96. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, ст. 10 Закону № 504/96 розділу ІІ "Щорічні відпустки" регламентований порядок надання щорічних відпусток.
Згідно з п. 8 ч. 13 ст. 10 Закону № 504/96 щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551. Вказана норма співвідноситься з п. 12 ст. 12 Закону № 3551.
Таким чином, позивачу, який не використав щорічну додаткову відпустку, при його звільненні відповідач повинен був нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку.
У рішенні Верховного Суду від 16.06.2019 у справі № 620/4218/18 (зразкова справа) зазначено, що ознаками типової справи є: - позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; - відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені; - підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; - предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 в період визначений п.п. 17-18 ст. 101 Закону № 2011.
Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України № 3551 в період визначений п.п. 17-18 ст. 101 Закону № 2011.
Верховний Суд у рішенні від 16.06.2019 у справі № 620/4218/18 зазначив, що відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону № 2011 у рік звільнення, зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Норми Закону № 3551 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 з 2017 по 2019.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 21.08.2019 залишила без змін рішення Верховного Суду від 16.06.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 також зазначено, що грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Враховуючи наведене дана вимога підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 30.06.2016 по 06.06.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 30.06.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, колегія суддів зазначає наступне.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до ст.1 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 Закону № 1282 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
У частині 5ст. 2 Закону № 1282 вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі ст. 4 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01.01.2016 - 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у ч. 1 цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 5 Закону № 1282 підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 1282 порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації цих положень Закону України № 1282 Кабінет Міністрів України постановою затвердив Порядок №1078, яким затверджено Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з п. 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01.01.2016 - 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку № 1078).
Статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Крім того, звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Аналогічного змісту викладена позиція в постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 825/874/17, від 19.06.2019 у справі № 825/1987/17, від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 05.02.2020 у справі № 825/565/17.
Як вже зазначалось, позивач з 06.06.2018 виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що нарахування не в повному розмірі та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення у період служби з 30.06.2016 по 06.06.2018, свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України № 1282 та Порядку № 1078.
Що стосується визначення базового місяця для нарахування індексації, колегія суддів зазначає про таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01.01.2008 та діяла на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено в тому числі схему посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.
Після прийняття цієї постанови та до березня 2018 року підвищення посадових окладів військовослужбовців не відбувалось.
З 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців.
Тобто, базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період, зокрема, з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно є січень 2008 року, для періоду з 01.03.2018 по 28.12.2019 - березень 2018 року.
Матеріали справи не містять доказів, що позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення позивачу з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року та за період з 01.03.2018 із застосуванням базового місяця - березень 2018 року.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період з 30.06.2016 по 28.02.2018 не застосовуючи місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, за період з 01.03.2018 по 06.06.2018 не застосовуючи місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення березень 2018 року, є протиправною, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то в цій частині таке судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 №7 , відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.