15 січня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 372/2094/24
номер провадження №22-ц/824/2778/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» - Крюкової Марини Володимирівни
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2024 року /суддя Янченко А.В./
у справі за позовом товариства з обмеженою «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
05.04.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» суму заборгованості в розмірі 33995,80 грн., інфляційні втрати - 7581,07 грн., 3 % річних - 2092,84 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за кредитним договором №5080650 від 17.11.2021 року у розмірі 17700 грн. 00 коп., суму сплаченого судового позивачем судового збору за подання позовної заяви у розмірі 981 (дев'ятсот вісімдесят одну) грн. 83 коп. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. В решті вимог відмовлено. /т. 1 а.с. 210-217/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» - Крюкова М.В. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення яким позов задовольнити у повному обсязі.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано положення ст.ст. 1054, 1055 ЦК України про те, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Після закінчення строку дії кредитного договору або у разі пред'явлення банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів змінюється правова природа зобов'язання. У такому випадку нарахування штрафних санкцій можливе не на підставі умов договору, а на підставі ст. 625 ЦК України (3% річних). Підписуючи договір, позичальник погоджується на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів. У даному випадку сторонами правовідносин погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування здійснено відповідно до погодженого строку.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, наголошуючи на правильності висновків суду першої інстанції. Вказувала, що право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Позивач просив суд стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов'язання, та не відповідала засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Згідно п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Позивачем не враховано вищевказаних Перехідних положень ЦК України та протиправно здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.04.2022 року по 29.02.2024 року, тому в цій частині позовні вимоги не підлягали задоволенню.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині стягнення відсотків з задоволенням вказаної вимоги у повному обсязі, на підставі наступного.
Судом встановлено, що 17.11.2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачкою за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було укладено електронний Договір №5080650 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 11800,00 грн., строком на 30 днів, зі сплатою 1,90 % за кожен день користування кредитом.
18.04.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 18.04/23-Ф, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 5080650 від 17.11.2021 року укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем набуло ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна».
Позивач зазначає, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за Договором виконав повністю та надав грошові кошти в обумовленому Договором розмірі шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.
Оскільки, відповідач порушив умови договору, станом на 05.04.2024 року сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 33995,80 грн., з яких: 11800,00 грн. сума заборгованості за основним боргом, 22195,80 грн. відсотки за користування кредитом.
Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
За правилами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до змісту ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ч. 1 ст. 638 ЦК України закріплена норма, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, суд дійшов висновків щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 11800,00 грн. Фактично апелянтом вказана сума не оскаржується.
Разом з тим, щодо часткового стягнення відсотків, суд першої інстанції вказував на те, що згідно зі ст. ст. 11, 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Суд першої інстанції зазначав, що відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
При цьому, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Суд першої інстанції вказував на те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Позивач просив суд стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов'язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України
З огляду на наведене, суд першої інстанції, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків по невиконаному зобов'язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважав за необхідне зменшити розмір відсотків до розміру 50 % від суми заборгованості по кредиту, а саме: до 5900,00 грн.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Так, відповідачці, перед укладенням цього Договору, була надана вся інформація, зокрема, шляхом ознайомлення з усіма умовами Правил надання коштів у позику, що розміщені на Веб-сайті та затверджені наказом № 53-ОД від 16 січня 2020 року. Підписавши кредитний договір відповідач фактично погодилась з усіма умовами відповідно до цього договору. Всі нарахування було здійснено відповідно до умов кредитного договору та в межах строку кредиту.
Кредит надано 17.11.2021 року, строком на 30 днів до 17.12.2021 р.
Відповідно до п. 1.5. Кредитного договору Стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою Споживача, відповідно до п.4.2 Договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.3 Договору.
17.12.2021 відповідач свої зобов'язання перед Кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, не укладала угоду щодо пролонгації строку дії Кредитного договору, в зв'язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3. Кредитного договору Кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль.
Надалі відповідач оплати за Кредитним договором не здійснювала. Відповідно до п.4.3.1 Договору Сторони домовились, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до пп. 4.2.2- 4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації був новою датою повернення кредиту. 4.3.2. Споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пп.4.3.1 Договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у Споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою Споживача, у порядку передбаченому п.4.2. Договору.
Статтями 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Це проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України.
При цьому, суд першої інстанції не врахував, що позичальником не здійснено жодних дій щодо відмови або оскарження несправедливих умов договору.
Суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо стягнення відсотків. В даному випадку нараховані відсотки не носять штрафного характеру - не є пенею чи неустойкою, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором. Отже, судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам (жодної оцінки), а саме тому, що в даному випадку, нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновків про стягнення 22195, 80 грн -процентів за користування кредитом.
Щодо відмови у стягненні інфляційних страт та 3% річних, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта з посиланням на ст. 625 ЦК України, оскільки згідно п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати.
Із заявленої суми до стягнення 43669, 71 грн, задоволено 33995, 80 грн, тобто 77, 8 %, отже зі сплачених за подачу позову судових витрат 2092, 84 грн, стягненню з відповідачки підлягає 1628, 22 грн.
В суді апеляційної інстанції вимоги апеляції задоволено на 8026, 09 грн, тобто на 18, 3 %, отже, зі сплачених в суді апеляційної інстанції 2906, 88 грн з відповідачки підлягає стягненню 531, 95 грн.
Щодо витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Із матеріалів справи убачається, що в суді першої інстанції правова допомога надавалась адвокатом Городніщевою Є.О. на суму 10 000 грн /т. 1 а.с. 25/, в суді апеляційної інстанції адвокатом Крюковою М.В. на суму 8000 грн /т. 1 а.с. 226/
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до звіту про надання правової допомоги від 05.04.2024 за надання правових послуг: збір та аналіз доказів і документів для подання позовної заяви, складання позовної заяви та подання позовної заяви до суду, загальною кількістю витраченого часу 10 годин та вартість 10000,00 грн.
В суді першої інстанції відповідач у відзиві заперечувала щодо витрат на правову допомогу, вказуючи на їх необґрунтованість. В суді апеляційної інстанції такі заперечення у відзиві не викладені.
Водночас, за вказаним звітом апеляційний суд не вважає окремою, необхідною дією у дві години подання позову вартістю у 2000 грн, оскільки позов подано через електронний суд, інших вагомих обґрунтувань заперечення відповідача не містять, тому виходячи з суми у 8000 грн та відсотку задоволених вимог, стягненню підлягає 6224 грн.
За звітом в апеляційний суд від 20.09.2024 р. здійснена правова експертиза документів та складання апеляційної скарги, витрачено часу 4 години вартістю 8000 грн., виходячи з відсотка задоволених вимог в апеляційному суді, стягненню підлягає 1464 грн.
З урахуванням наведеного, оцінюючи складність цієї справи, предмет спору з урахуванням ціни позову за майновою вимогою, часткову задоволення судом позовних вимог та апеляційної скарги, враховуючи, складання заяв по суті та відсутність судових засідань у цій справі; з огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд доходить висновків щодо часткового стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 6224 грн та 1464 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.
Керуючись ст.ст. 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» - Крюкової Марини Володимирівни на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2024 року - задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна заборгованості за кредитним договором № 5080650 від 17.11.2021 року у розмірі 17700 грн., судових витрат та витрат на правову допомогу -- скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення за яким стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (м. Київ, вул. Загородня, 15, оф.118/2, ідентифікаційний код 44559822) заборгованість за кредитним договором № 5080650 від 17.11.2021 року у розмірі 33995,80 (тридцять три тисячі дев'ятсот дев'яносто п'ять гривень 80 копiйок).
В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2024 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» 1628, 22 грн судового збору та 6224 грн витрат на правову допомогу.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» 531, 95 грн судового збору та 1464 грн витрат на правову допомогу.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: