Справа № 951/606/24
Провадження №2/951/20/2025
06 січня 2025 року селище Козова
Козівський районний суд Тернопільської області у складі:
головуючого судді Лавренюк О.М.,
за участю секретаря судового засідання Горохівської Ю.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідачів - адвоката Степанової О.В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
ОСОБА_1 через представника - адвоката Головацького Василя Федоровича звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_4 , яка на час смерті постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , земельні ділянки площею 0,1841 га та 0,2181 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкодавець ОСОБА_4 на час смерті проживала разом з відповідачем ОСОБА_2 .
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що їй було відомо, що спадкодавець ОСОБА_4 31.10.2007 склала заповіт на користь її онуків - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відтак позивач не вчиняла активних дій щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 з огляду на наявність заповіту на користь її онуків та у зв'язку з перебуванням за кордоном. Однак після повернення в Україну 27.02.2021 ОСОБА_1 стало відомо, що заповіт від 31.10.2007 спадкодавцем ОСОБА_4 скасований шляхом складення нею 26.06.2008 нового заповіту на користь позивача.
З метою реалізації спадкових прав після смерті ОСОБА_4 , у серпні 2024 позивач звернулася до приватного нотаріуса Козівського районного нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини, проте у прийнятті заяви позивачу було відмовлено у зв'язку із пропуском строку для прийняття спадщини, так як позивач не була зареєстрована та не проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та не подала заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Позивачу рекомендовано звернутися до суду для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті тітки ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач зазначила, що перебувала за кордоном та не була обізнана про наявність нового заповіту, складеного на її користь.
З огляду на викладене, позивач просила суд визначити їй додатковий строк для подання заяви в нотаріальну контору для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на два місяці, після набрання рішенням суду законної сили.
Ухвалою судді від 28.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати суддею одноособово за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання на 19.09.2024.
Ухвалою суду від 19.09.2024 підготовче засідання у цивільній справі відкладено на 22.10.2024. Залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
04.10.2024 представник відповідачів подала відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги вважає необгрунтованими, безпідставними та просить відмовити у їх задоволенні. Обгрунтовуючи відзив, представник відповідачів зазначає, що у позові вказано, що ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 не здійснювала активних дій щодо можливого успадкування майна, яке належало померлій, у зв'язку із перебуванням за кордоном та наявністю заповіту, складеного на користь відповідачів. Проте, повернувшись в Україну, позивачу стало відомо, що заповіт від 31.10.2007 ОСОБА_4 був скасований шляхом складення нового заповіту від 26.06.2008, яким все належне їй майно ОСОБА_4 заповіла позивачу. Разом з тим, представник відповідачів звертає увагу, що матеріали справи містять копію спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , яка розпочата 15.07.2020, у якій міститься заява позивача від 22.04.2021, якою позивач повідомляє, що спадщину вона протягом 6-ти місяців не прийняла, в суд за продовженням терміну для прийняття спадщини звертатися не буде та не претендує на отримання свідоцтва про право на спадщину. Вказане свідчить про те, що позивачу ще 22.04.2021 було відомо про існування заповіту від 26.06.2008.
Також у відзиві представник відповідачів зазначила, що позов подано з пропуском строку позовної давності тривалістю у три роки, оскільки позивачу про існування заповіту та про те, що нею не подано заяви про прийняття спадщини у встановлений законом термін стало відомо 22.04.2021, а позов подано до суду лише 23.08.2024 (а.с.76-77).
07.10.2024 представником позивача - адвокатом Головацьким В.Ф. подано відповідь на відзив, у якому з приводу доводів відзиву на позовну заяву зазначено наступне. Стосовно заяви позивача від 22.04.2021 вказав, що згідно частини першої статті 1273 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Спадкодавець ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, строк для відмови від спадщини після її смерті тривав до 03.09.2020. Тому, на переконання представника позивача, заява від 22.04.2021 жодного правового значення в розумінні норм спадкового законодавства не має та не створює правових наслідків.
Стосовно тверджень сторони відповідача про те, що позивачу було відомо про заповіт від 26.06.2008, представник позивача зазначив, що підписуючи заяву від 22.04.2021, позивачу стало відомо про складений на її користь заповіт від нотаріуса, яка запропонувала позивачу таку заяву підписати. Проте про зміст заповіту позивачу не було нічого відомо, оскільки тексту документа вона не бачила. Ця обставина мала важливе значення, оскільки відповідачі подали заяву про прийняття спадщини, а саме, на житловий будинок, що в АДРЕСА_1 , та позивач не заперечувала стосовно цього. Проте, така заява унеможливила прийняття ОСОБА_1 іншого спадкового майна після смерті ОСОБА_4 .
Щодо доводів представника відповідачів про пропуск строку позовної давності, представник позивача покликається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16.01.2019 у справі №512/392/17-ц, згідно якого на вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини позовна давність не розповсюджується (а.с.83-84, 86-87).
14.10.2024 до суду від представника відповідачів - адвоката Степанової О.В. надійшли додаткові пояснення у справі, у яких вказано, що заява позивача від 22.04.2021 не є заявою про відмову від спадщини в розумінні статті 1273 ЦК України, а є належним і допустимим доказом волевиявлення позивача щодо спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 та якою позивач підтвердила, що спадщину вона не прийняла. Щодо тверджень представника позивача про необізнаність ОСОБА_1 із наявністю заповіту, складеного на її користь, представник відповідачів звернула увагу, що представник позивача до позовної заяви долучає копію заповіту, а відтак оригінал знаходиться у позивача. Також жодних належних і допустимих доказів того, що заповіт позивач отримала після спливу 6-ти місячного строку з дня відкриття спадщини ОСОБА_1 не надано.
Крім того, спростовуючи доводи представника позивача щодо необізнаності позивача про наявність заповіту як поважної причини пропуску строку для прийняття спадщини, представник відповідачів зауважила, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Представник відповідачів покликається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23, згідно якого встановлено, що коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець за законом, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця), виходячи з обставин, які не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не можна розглядати як підставу для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.
Ураховуючи викладене, представник відповідачів стверджує, що необізнаність позивача про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини, оскільки ОСОБА_1 на підставі кровної спорідненості зі спадкодавцем, яка є тіткою позивача, є спадкоємцем за законом, а тому мала вчинити активні дії для прийняття спадщини.
Представник відповідачів також зазначила, що жодних доказів перебування позивача за кордоном в період з 03.03.2020 по 03.09.2020 (строк для подання заяви про прийняття спадщини) позивачем не надано. З долученої до позовної заяви копії посвідчення особи для повернення в Україну вбачається, що це посвідчення позивач отримала 12.02.2021 та в'їхала в Україну 27.02.2021. Разом з тим, навіть, якщо припустити, що в період з 03.03.2020 по 03.09.2020 позивач перебувала за кордоном, жодних належних і допустимих доказів неможливості подати відповідну заяву позивач не надала, зокрема, відсутні докази наявності постійного місця проживання позивача за кордоном, відсутні докази неможливості звернутись до консульської установи за кордоном з метою подання відповідної заяви.
Таким чином, представник відповідачів наголошує, що оскільки позивач не навела поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, які були б пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на вчинення таких дій, поважність причин пропуску нею більш ніж на чотири роки строку для подання заяви про прийняття спадщини не обгрунтована (а.с. 89-91).
14.10.2024 від представника відповідачів - адвоката Степанової О.В. до суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив), доводи яких зводяться до доводів, викладених представником відповідачів у додаткових поясненнях у справі (а.с. 93-95).
Ухвалою суду від 22.10.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2024.
Ухвалою суду від 13.11.2024, постановленою у судовому засіданні, відкладено судовий розгляд цивільної справи на 04.12.2024 за клопотанням представника відповідачів. 04.12.2024 розгляд справи відкладено на 17.12.2024, а 17.12.2024 - на 06.01.2025 за клопотаннями представника позивача.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі. Пояснила, що ще за життя тітка ОСОБА_4 повідомила їй, що склала заповіт на її користь. Щодо причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 повідомила, що перебувала за кордоном, у США, у зв'язку із введенням карантинних заходів, пов'язаних з епідемією COVID-19, авіаперельоти були заборонені, а тому вона не мала можливості приїхати в Україну та вчасно подати відповідну заяву до нотаріальної контори, повернулася в Україну лише у лютому 2021 року та звернулася до нотаріуса для прийняття спадщини після смерті тітки. Крім того, позивач зазначила, що не була обізнана зі спадковим законодавством, не розуміла наслідків підписання в нотаріуса заяви від 22.04.2021.
Представник відповідачів - адвокат Степанова О.В. в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях у справі, просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначила, що ОСОБА_1 на момент смерті ОСОБА_4 було відомо про складений на її користь заповіт, вказана обставина підтверджена позивачем в судовому засіданні. Наголосила, що ОСОБА_1 не наведені поважні причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті тітки ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , які б підтверджувалися належними та допустимими доказами. З матеріалів справи вбачається, що позивач в'їхала в Україну в лютому 2021 року, однак жодним чином не підтверджено, що вона перебувала за межами країни у період з 03.03.2020 по 03.09.2020, а також не надано доказів, які б свідчили про відстутність у позивача можливості звернутися до консульської установи за кордоном для подання відповідної заяви.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 06.03.2020 Козлівською селищною радою Козівського району Тернопільської області (а.с. 12).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне їй на праві власності майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 15-17).
Згідно заповіту, складеного 26.06.2008 у м. Тернопіль та посвідченого державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Терещук Л.І., зареєстрованого у реєстрі за №4-1890, ОСОБА_4 заповіла все належне їй на день смерті майно ОСОБА_1 . Вказаний заповіт є чинним, не змінений та не скасований (а.с. 21, 22, 25-26).
Відповідно до довідки №111, виданої 21.08.2024 Козлівською селищною радою Тернопільського району Тернопільської області, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала та була зареєстрована у спадковому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На день її смерті разом з нею у спадковому будинку проживала та була зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 14).
Приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Боднарук М.В. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 у зв'язку із пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини, що підтверджується листом №127/01-16 від 14.08.2024 (а.с. 20).
11.09.2024 на виконання вимог ухвали суду від 28.08.2024 приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Боднарук М.В. надано суду копію спадкової справи №108/2020, заведеної після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 37-61).
Судом встановлено, що спадкова справа №108/2020 після смерті ОСОБА_4 заведена за заявою ОСОБА_3 №277 від 15.07.2020 (а.с. 38).
За загальним правилом, закріпленим у статтях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , на користь якої 28.06.2008 ОСОБА_4 складено заповіт, 22.04.2021 подала приватному нотаріусу Козівського районного нотаріального округу Боднарук М.В. заяву, у якій повідомила, що спадщини до 6 місяців з дня смерті ОСОБА_4 не прийняла, і в суд за продовженням терміну для прийняття спадщини звертатись не буде, на одержання свідоцтва про право на спадщину за заповітом не претендує (а.с. 52).
Згідно з вимогами частини першої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Верховний Суд зазначає, що право на відмову від прийняття спадщини існує у спадкоємця лише в межах строку, встановленого для прийняття спадщини, після закінчення якого відмова не допускається і поновлення цього строку законом не передбачено (постанова Верховного Суду від 27.10.2021 в справі № 711/901/19 (провадження № 61-15977св20)).
Як встановлено судом, спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 протягом встановленого статтею 1270 ЦК України шестимісячного строку не подавала нотаріусу чи уповноваженій на це посадовій особі Козлівської селищної ради заяви про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заява від 22.04.2021, з якою ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Боднарук М.В., подана після спливу строку, передбаченого статтею 1270 ЦК України, відтак не є відмовою від прийняття спадщини у розумінні статті 1273 ЦК України.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14.05.2018 у справі №296/10637/15-ц (№ 61-2448св18), у постанові від 26.10.2020 у справі №132/3826/18 (№ 61-6026св19).
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі №6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №766/14595/16, від 30.01.2020 у справі №487/2375/18 (провадження №61-10136св19), від 31.01.2020 у справі №450/1383/18 (провадження №61-21447св19) та інших.
З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 26.06.2019 у справі №565/1145/17, від 17.03.2021 у справі №638/17145/17, від 26.10.2022 в справі №522/17925/16, від 22.03.2023 у справі №361/8259/18, від 29.06.2023 у справі № 733/1500/21.
Правозастосовна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є усталеною.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.10.2019 у справі №766/14595/16, від 30.01.2020 у справі № 487/2375/18, від 31.01.2020 у справі № 450/1383/18, від 21.04.2022 у справі № 296/12109/18, від 17.08.2023 у справі № 626/274/22.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як було зазначено вище, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина друга статті 1220 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина третя та п'ята статті 254 ЦК України).
Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно спадщина відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перебіг шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 розпочався 04.03.2020 та сплинув 04.09.2020.
Позивач ОСОБА_1 у строк, визначений частиною першою статті 1270 ЦК України, із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталась, тому в силу вимог частини першої статті 1271 ЦК України, вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 .
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, покликаючись на необізнаність про наявність заповіту, складеного на її користь та перебування за кордоном. У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що тривалий час проживала за межами України та повернулася лише 27.02.2021. Повернувшись в Україну, їй стало відомо, що тітка ОСОБА_4 26.06.2008 склала заповіт на її користь. Ці обставини, на переконання позивача, свідчать про поважність причин, пов'язаних з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї при поданні заяви про прийняття спадщини, що є підставою для визначення їй додаткового строку для подання такої заяви.
Разом з тим, під час судового розгляду справи по суті, у судовому засіданні 06.01.2025 позивач ОСОБА_1 зазначила, що тітка ОСОБА_4 ще за життя повідомила їй про наявність складеного на її користь заповіту. Вказана обставина підтверджує обізнаність позивача ОСОБА_1 про факт складення на її користь заповіту станом на день смерті ОСОБА_4 .
Також судом при вирішенні вказаної справи враховано, що відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 (пункти 151-154) необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцему разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.
Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.
Таким чином, при вирішенні питання щодо наявності підстав для поновлення строку для прийняття спадщини в конкретній справі необхідно встановити, чи мав право позивач на отримання спадщини за законом.
Судом в ході розгляду справи по суті встановлено, що позивач ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_4 , тобто відноситься до спадкоємців за законом п'ятої черги. Вказана обставина не заперечувалася сторонами по справі.
Велика Палата Верховного Суду у справі №686/5757/23 за подібних обставин виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.
Щодо факту перебування за межами території України, що унеможливило подання позивачем заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.
На підтвердження факту перебування ОСОБА_1 за межами території України стороною позивача надано посвідчення особи на повернення в Україну № НОМЕР_2 , видане 12.02.2021, яким підтверджено в'їзд ОСОБА_1 в Україну 27.02.2021 (а.с. 13). Разом з тим, вказаним посвідченням не підтверджується перебування позивача за межами України у період з 04.03.2020 по 04.09.2020, тобто протягом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Жодних доказів перебування ОСОБА_1 за кордоном у період з 04.03.2020 по 04.09.2020 матеріали справи не містять.
Водночас суд звертає увагу, що факт проживання позивача у США у вказаний період сам по собі не може свідчити про наявність об'єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки перебування позивача поза межами України не позбавляло її можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою, як передбачено підпунктом 3.5 пункту 3 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5.
Крім того, відповідно до частини шостої статті 1 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.
Законодавством України встановлений механізм подання заяви про прийняття спадщини через консульські установи України, що врегульований наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27.12.2004 № 142/5/310 «Про затвердження Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України».
Доказів неможливості з'явитися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном позивач не надала.
З огляду на викладене перебування позивача за межами країни не є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12.04.2021 у справі №589/1863/13-ц (№ 61-15016св20), від 13.04.2023 у справі № 607/13549/21 (провадження № 61-562св23).
Щодо доводів позивача про існування перешкод для своєчасного подання нею заяви про прийняття спадщини з огляду на карантинні обмеження, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), суд вважає за необхідне зазначити, що вказані обставини не пов'язані з істотними труднощами для звернення із заявою про прийняття спадщини та не перешкоджали позивачу реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини, зокрема, засобами поштового зв'язку.
Таким чином, позивачем ОСОБА_1 не доведено наявності об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали їй подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк.
Щодо інших доводів позивача у справі, викладених на обґрунтування позову, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, є самостійною та достатньою підставою для висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Суд також вважає безпідставними посилання представника відповідачів на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки на вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини позовна давність не розповсюджується (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16.01.20219 у справі № 512/392/17-ц).
З урахуванням викладеного, суд констатує відсутність підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки на час розгляду справи позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили, що причини пропуску такого строку є поважними та такими, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов переконання про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
За змістом пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 81, 141, 247, 259, 263, 265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, статями 1216, 1217, 1218, 1220, 1223, 1268, 1269, 1270, 1272, 1273 Цивільного кодексу України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 15 січня 2025 року.
Головуючий суддя О.М. Лавренюк