ЄУН: 336/11788/24
Провадження №: 1-кп/336/752/2025
15 січня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю сторін: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №42023082370000388 від 30.08.2023 відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Сургут, російської федерації, росіянина, громадянина України, одруженого, утриманців немає, який має середню освіту, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, ВЧ НОМЕР_1 НГУ, на посаді командира 3 відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти (з охорони об'єкта № НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони об'єктів державного значення), молодший сержант, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -
У провадженні Шевченківського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження з обвинувальним актом відносно ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
В судовому засіданні прокурор клопотав про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки обвинувачений обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Обвинувачений не заперечив проти задоволення клопотання прокурора щодо продовження строку тримання під вартою.
Заслухавши учасників кримінального провадження, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з положеннями ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права».
Зважаючи на практику Європейського суду, суд враховує, що тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи, рішення ЄСПЛ від 06.04.2000 року у справі «Лабіта проти Італії». Крім цього, судом взято до уваги позицію Європейського суду з прав людини, яка висвітлена в рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 року у справі «Москаленко проти України», в якому зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В даному випадку, фактичні обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, який закон класифікує, як тяжкий злочин, що карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, а тому з урахуванням серйозності висунутого проти нього обвинувачення, що свідчить про його суспільну небезпеку, як особи та тяжкість покарання, що загрожує у разі доведеності його винуватості у вчиненні злочину, дає суду достатньо підстав з певною вірогідністю стверджувати, що останній може переховуватися від суду, чинити тиск на свідків.
Прокурор в судовому засіданні просив застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою, вважаючи, що існують ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Так, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується, тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення понесення покарання.
Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, що узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.06.2001 року, заява № 33977/96), де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25.04.2000 року, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти. У рішенні по справі «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що ОСОБА_4 перебуваючи на волі, самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показанням інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення, тим самим перешкодити встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні. У випадку не застосування до підозрюваного запобіжного заходу, існує вірогідність незаконного впливу на свідків. Вказані дії можуть протиправно перешкоджати кримінальному провадженню та встановленню всіх обставин події, зокрема перешкоджати їх прибуттю до суду, іншим чином вплинути на своїх колишніх знайомих по службі тощо.
Щодо ризику передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення, то суд відкидає вказаний ризик, оскільки прокурором належних доказів цьому надано не було. Крім того, ОСОБА_4 раніше не судимий, а тому підстав вважати, що останній може вчинити інше кримінальне правопорушення у суду немає. Посилання на вказаний ризик є лише припущенням прокурора.
Таким чином, стороною обвинувачення встановлено обґрунтовану наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ст.177 КПК України.
У зв'язку із існуванням вищенаведених ризиків застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу буде недостатньо для запобігання настанню цих ризиків, а також забезпечення належного судового розгляду даного кримінального провадження.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків передбаченого ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Суд також приймає до уваги ту обставину, що підстави, за яких судом раніше було обрано обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не відпали, що також унеможливлює застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінуються ОСОБА_4 , позбавляє його можливості перешкодити інтересам правосуддя.
Суддя вважає, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою із визначенням певного розміру застави, не зможуть запобігти ризикам, встановленим судом.
Оцінюючи можливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суддя використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Між тим, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя вважає за необхідне визначити в якості альтернативи заставу.
Згідно із частиною третьою статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
При цьому, пункт 2 частини п'ятої статті 182 КПК України передбачає, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначаючи розмір застави, який необхідно застосувати до обвинуваченого як альтернативний триманню під вартою, суддя виходить з того, що перш за все має бути врахована реальна можливість обвинуваченого виконувати умови запобіжного заходу. Зокрема, у разі визначення застави в порядку частини третьої статті 183 КПК України, необхідно встановити такий її розмір, який не буде завідомо непомірним для обвинуваченого і не становитиме для нього надмірного тягаря до такої міри, що фактично застосоване до нього тримання під вартою стане безальтернативним.
З урахуванням обставин цього кримінального правопорушення, майнового стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, суд вважає за необхідне визначити як альтернативний запобіжний захід заставу у межах 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у зазначеному розмірі буде достатнім стимулюючим фактором, який би підозрюваний або інша особа (заставодавець) боявся б втратити внаслідок невиконання процесуальних обов'язків.
При цьому, слідчий суддя вважає, що такий розмір застави здатен достатньою мірою забезпечити дієвість цього кримінального провадження і є розумним з огляду на необхідність виконання його завдань.
Крім того, в порядку частини п'ятої статті 194 КПК України, при визначенні альтернативного запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, у зв'язку із встановленням ризиків перешкоджання кримінальному провадженні, суддя вважає за необхідне покласти на обвинуваченого такі обов'язки: не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні.
Такі обов'язки за своїм характером не будуть занадто обтяжливими для обвинуваченого і здатні запобігти реалізації встановлених вище судом ризиків.
Згідно п. 7 Постанови Пленуму ВССУ № 14 від 19.12.2014 року «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанцій процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» у ч. 1 ст. 197 КПК України визначено, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Судам під час визначення строку закінчення дії ухвали про продовження застосування запобіжного заходу вигляді тримання під вартою слід враховувати, що в разі продовження тримання під вартою попередня ухвала втрачає свою силу. Такий підхід відповідає загальній засаді законності кримінального провадження і унеможливлює випадки визначення в ухвалі строку тримання під вартою понад 60 днів.
Керуючись статтями 176-178, 193-194, 196, 314-316 КПК України, суддя -
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під варто відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто по 15 березня 2025 включно.
Одночасно визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Встановити ОСОБА_4 заставу, в розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 146 000 (сто сорок шість тисяч) гривень 00 копійок.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.
У разі внесення застави уповноваженій службовій особі місця ув'язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_4 з-під варти та повідомити про це суд.
З моменту звільнення ОСОБА_4 з-під варти у зв'язку з внесенням застави він буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави покласти на ОСОБА_4 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні.
Вказані обов'язки у разі внесення застави покладаються на ОСОБА_4 на строк не більше двох місяців.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що у разі невиконання вище перелічених обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду у п'ятиденний строк з дня її проголошення.
Суддя: ОСОБА_1