с-ще Новомиколаївка
Іменем України
15 січня 2025 року Справа № 322/2042/24
Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Поповичі Ковельського району Волинської області, не одруженого, з середньою освітою, який перебував на посаді сапера 2 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України,
встановив:
ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді сапера 2 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 21.12.2023, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби без поважних причин, не з'явився з відпустки на службу до військової частини НОМЕР_1 , яка тимчасово дислокувалася біля населеного пункту АДРЕСА_2 , після чого службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд до 02.10.2024, коли був доставлений співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 до Територіального управління ДБР у м. Мелітополі.
У судовому засіданні ОСОБА_4 після роз'яснення йому судом суті обвинувачення, визнав свою вину в пред'явленому обвинуваченні та обставини, викладені в обвинувальному акті.
З огляду на визнання обвинуваченим вини у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, суд, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого.
Учасники судового провадження проти зазначеного не заперечували. При цьому судом з'ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин, встановлено добровільність їх позицій, а також роз'яснено, що вони позбавляються права оскаржити ці обставини у апеляційному порядку.
В судовому засіданні під час допиту обвинувачений ОСОБА_4 свою вину визнав повністю і показав, що у грудні 2023 року він самовільно покинув підрозділ у якому проходив службу, який розташовувався в с. Любицьке Запорізького району Запорізької області. Проживав вдома, влаштувався на роботу де працював до затримання. Причину свого вчинку пояснив тяжким емоційно-психологічним станом. Зазначив, що не проти продовжувати військову службу, однак виключно в тиловій частині, а не напередовій. Нажаль вирішити це питання він наразі не зміг. Каявся у вчиненому і просив суворо не карати.
Також судом досліджені документи, які характеризують особу обвинуваченого.
Дослідивши та оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_4 в межах пред'явленого йому обвинувачення - а саме дезертирства, тобто самовільного залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчиненого в умовах воєнного стану.
Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч.4 ст.408 КК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_4 є його щире каяття.
Обставини, які обтяжують покарання, відсутні.
При визначенні міри покарання судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, за місцем служби характеризується посередньо, наявність однієї обставини, що пом'якшує покарання і відсутність обставин, що його обтяжують. Прийнято до уваги думки сторін щодо цього питання (зокрема прокурор просив призначити покарання відповідного виду на мінімальний строк). Враховуючи вказане, суд, у відповідності до вимог закону України про кримінальну відповідальність вважає необхідним визначити покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений ч.4 ст.408 КК України, оскільки таке покарання, на переконання суду, є необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_4 і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Клопотань про зміну запобіжного заходу під час судового розгляду не заявлялось.
Окрім запобіжного заходу інші заходи забезпечення кримінального провадження у цьому провадженні не застосовувалися.
Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлявся, процесуальні витрати відсутні.
Керуючись ст.ст.349, 373 - 376, 393 - 395, 532 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_4 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Запобіжний захід обраний ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання рахувати з моменту затримання ОСОБА_4 , а саме з 04.10.2024.
Копію вироку після його проголошення негайно направити прокурору, обвинуваченому і захиснику.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Новомиколаївський районний суд Запорізької області, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку, з урахуванням обмежень визначених ч.2 ст.394 КПК України.
Суддя ОСОБА_1