Справа № 128/3134/24
13 січня 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області у складі:
головуючої судді Шевчук Л.П.,
при секретарі судового засіданні Ружицькій І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Міністерства оборони Російської Федерації про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулася до Вінницького районного суду Вінницької області із позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Міністерства оборони Російської Федерації про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним. Позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.12.2019. Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за №34853681 від 24.12.2019. Позивач з народження і до повномаштабного вторгнення проживала в м. Маріуполь Донецької області. Починаючи з 24.02.2022 та до 10.03.2022 перебувала у підвалі будинку АДРЕСА_2 разом із мамою ОСОБА_2 .. Таким чином, стала заручницею повномаштабного військового вторгнення російської федерації на територію України. ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Маріуполь Донецької області були безповоротно пошкоджені електромережі та газопровід, відтоді позивач жила у холоді, темряві, без зв'язку та їжі, оскільки усі запаси їжі та води закінчилися. Перебуваючи в повній ізоляції та страху, вона не розуміла, що коїться. Позивач особисто на собі відчула, що таке війна, обстріли, бомбардування, постійна небезпека за власне життя та страх за літню маму. Безрезультатні спроби виїхати з міста посилювали відчай, виникали відчуття, що це на довго. Все це супроводжувалося відсутністю елементарних побутових умов: нестача продуктів харчування, відсутність тепла, електрики, зв'язку та інформації. Обстріли посилювалися та було відчуття, що вони ніколи не стихнуть. Зруйновані сусідські будинки викликали відчуття страху, що переходив у паніку та жах. Шукаючи безпечне місце, позивач із матір'ю переїхали до Маріупольського драматичного театру, але справжній жах був попереду. 11.03.2022 поряд із будинок позивачки впав снаряд і будинок позивачки був знищений, вибиті вікна та стіни, через вибух спалахнула пожежа, яка знищила квартиру, обвалилася частина даху та внутрішня стіна. Будинок став непридатним для проживання. Майно позивачки було знищено. Відчай та відсутність можливості виїхати у безпечне місце лише посилювали страх за життя у позивачки. Після того, як Маріупольський драматичний театр було знищено, позивач разом із матір'ю почали шукати порятунок, ховалися від обстрілів та окупантів. Вранці 17.03.2022 до м. Маріуполь приїхало кілька машин швидкої допомоги з м. Первомайськ, які забрали дітей та жінок. Позивачка разом із мамою потрапили до останньої машини та виїхали до м. Бердянськ, де провели тиждень. Після цього їм вдалося виїхати до м. Запоріжжя, а звідти потягом добралися до с. Зарванці Вінницької області, де тимчасово оселилися. Щодо компенсації майнової шкоди, то за інформацією сайту OLX середня вартість квартири приблизної площі становить 891589,66 грн. Проте, окрім вартості лише квартири, позивачці необхідні кошти для її ремонту та облаштування меблями, речами першої необхідності, технікою, яку вона оцінює разом із вартістю нової квартири в сумі 10 000 000,00 грн.. Вважає таку суму обгрунтованою та справедливою, враховуючи, що її квартира була зруйнована та не є придатною для подальшого проживання і використання через обстріли під час вторгнення російської федерації. Щодо моральної шкоди, то її вона оцінює в сумі 10 000 000,00 грн., оскільки відповідно до консультативного висновку психолога ОСОБА_3 від 27.03.2024 повномаштабне вторгнення російської федерації на територію України фактично зруйнувало життя та значно погіршило фізичне і емоційне здоров'я ОСОБА_1 . Жахи окупації, які довелося пережити, бути свідком смертей, руйнувань, постійний страх за своє життя і життя близьких, втрата житла, майна, безпеки, все те, що довелося бачити - неймовірні жорстокості з боку окупантів, закарбувалися в пам'яті, призвело до посттравматичного стресового розладу ускладненого депресією. Це складний психічний стан, що може виникнути внаслідок небезпечних, травматичних або шокуючих подій. Часте фізичне переживання небезпеки на фоні яскравих спогадів про травму призводять до постійного напруження. Таке гіперзбудження дуже важко витримувати, вони призводить до порушень сну (нічні жахи), дратівливості, нездатності сконцентруватися, виснаження, втоми, втрати відчуття безпеки та можливості отримувати задоволення від життя. Депресія, яка у більшості випадків коморбідна із ПТСР, або є самостійним наслідком пережитої травми, значно ускладнює процес травма-терапії. Депресія характеризується сумним, спустошеним, дратівливим настроєм, та супроводжується соматичними і когнітивними змінами, втратою відчуття задоволення та суттєво впливають на якість життя ОСОБА_1 .. Внаслідок збройної агресії порушено право позивачки на майно, житло, а саме головне на життя. Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачці моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дії ворога, а також відчуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває роками через неможливість проживати на рідній землі та користуватися належним їй житлом, спілкуватися із близькими, вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну їй моральну шкоду в сумі 10 000 000,00 грн.. З огляду на викладене просила стягнути із відповідача на її користь матеріальну шкоду в розмірі 10 000 000,00 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000 000,00 грн., а також витрати на професійну правову допомогу в розмірі 11 950,00 грн.
Ухвалою суду від 08.08.2024 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с. 41)
Ухвалою суду від 25.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 61).
Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Резнік К.О. в судове засідання не з'явилися, представником надіслано до суду заяву в якій вона просила справу розглянути у її відсутність та відсутність позивачки.
Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності позивачки та її представника відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, враховуючи що вони скористалися своїми процесуальними правами щодо подачі заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Заяв та клопотань не надходило.
Представники відповідача в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про час, дату та місце його проведення шляхом розміщення відповідного оголошення на веб-сайт Судової влади України, відзиву на позов не подали.
Разом з тим, як роз'яснив Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 по справі №490/9551/19, після початку війни в Україні, а саме: з 2014 року, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди завданої особі в результаті збройної агресії російською федерацією за позовом, поданим саме до цієї країни.
У відповідності до положень статті 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв'язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти Російської Федерації, у т.ч. в особі Посольства Російської в Україні, за яким МЗС доручало Посольству України в російській федерації передати до Міністерства закордонних справ російської федерації ноту МЗС з питання отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти Російської Федерації.
Разом із тим, у зв'язку з порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС Російської Федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Комунікація МЗС з органами влади Російської Федерації також не здійснюється.
Отже, подальше застосування зазначеного вище алгоритму з отримання згоди Російської Федерації на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.
У зв'язку із чим, інформацію про дату, час та місце розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Міністерства оборони Російської Федерації про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, було повідомлено відповідачу через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Судом було вжито усіх можливих процесуальних заходів задля належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання та створення учасникам процесу належних умов для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надано сторонам строк для подачі відзиву, відповіді на відзив.
Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 223 ЦПК України не вбачається.
З огляду на вищевикладене та за умов існування усіх підстав, суд прийшов до висновку про ухвалення заочного рішення відповідно до положень ст.280 ЦПК України.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Частиною 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами згідно з ч. 1 ст.76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Щодо судового імунітету відповідача як іноземної держави, суд виходить з такого.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент розгляду справи судом. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
До такого висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до РФ про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої їй внаслідок збройної агресії РФ на території України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, суд врахував, те що предметом позову є відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичній особі, громадянину України, місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).
У разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.
Учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК України).
Судом встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією відповідача проти України.
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів.
Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями.
Крім того, на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти.
Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.
Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 має у власності та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16-20).
Загальновідомим є факт постійних артилерійських та ракетних обстрілів міста Маріуполь, Донецької області, військовими формуваннями Російської Федерації починаючи з 24.02.2022 року.
Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тож якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року(справа № 761/6144/15-ц,провадження № 61-18064св18).
Судом встановлено та вказана обставина не спростована відповідачем, що в результаті артилерійських обстрілів під час вторгнення Російської Федерації було зруйновано значу частину будівель у м. Маріуполі Донецької області.
Разом із тим, заявляючи позовну вимогу про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 10 000 000,00 грн., позивачка посилається на інформацію із сайту OLX, де середня вартість квартири приблизної площі становить 891 589,66 грн.. Проте, це лише вартість «пустої» квартири. Позивачці ж, окрім того, необхідні кошти для її ремонту, облаштування меблями, речами першої необхідності, технікою.
На підтвердження заявленої до стягнення суми матеріальної шкоди позивачкою надано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №380183917 від 26.05.2024 (а.с. 20), відповідно до якого за позивачкою ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 18 кв.м, житловою площею 11,9 кв.м; фотокартку п'ятиповерхового багатоквартирного будинку (без зазначення адреси); роздруківку із сайту OLX із розміщеними оголошеннями про продаж квартир у м. Маріуполі Донецької області: трикімнатна квартира площею 35 кв.м за ціною 1 418 438 грн., однокімнатна квартира площею 32 кв.м за ціною 648 429 грн., однокімнатна квартира площею 34 кв.м за ціною 607 902 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, ч. 2 ст. 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).
При цьому судом враховуються той факт, що позивача, задля збереження власного життя і здоров'я та життя і здоров'я своїх рідних, вимушена була залишити належну їй на праві власності квартиру разом із усім, що в ній було та виїхати до більш безпечних регіонів України.
Судом береться до уваги загальновідомий факт окупації ворогом м. Маріуполя Донецької області, внаслідок чого позивачка позбавлена можливості подати до суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази знищення її нерухомого та рухомого майна, проте, вирішуючи питання щодо відшкодування матеріальної шкоди, суд не може взяти до уваги подані позивачкою докази на підтвердження заявленої нею даної позовної вимоги, оскільки із долученої до позовної заяви фотокартки будинку (а.с. 21) вбачається, що пошкоджено, а не зруйновано, лише його частину. При цьому, будь-якого підтвердження, що квартира позивачки знаходиться саме в цьому будинку та саме квартира позивачки зазнала ушкоджень до позовної заяви не долучено. Окрім того, за даною фотокарткою неможливо ідентифікувати а ні населений пункт, а ні вулицю, а ні номер будинку. Жодного іншого доказу позивачем не надано.
Враховуючи те, що в силу приписів ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд доходить висновку, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами спричинену їй матеріальну шкоду в заявленому розмірі, а тому позовна вимога про відшкодування матеріальної шкоди задоволенню не підлягає.
Щодо вимог позову про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з такого.
Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, що передбачено п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів, що передбачено п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4,5 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тобто, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19.
Судом встановлено, що станом 24.02.2022 позивачка проживала в м. Маріуполі Донецької області, станом на 23.04.2021 перебувала на посаді головного спеціаліста групи професійно-психологічного відбору сектору комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сухопутних військ Збройних Сил України (а.с. 24), є учасником війни згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 02.09.2019 (а.с. 23).
З консультативного висновку, виписки з протоколу індивідуальних консультувань від 27.03.2024, що наданий клінічним психологом/психотерапевтом ОСОБА_3 (а.с. 25-30) вбачається, що повномаштабне вторгнення Російської Федерації на територію України фактично зруйнувало життя та значно погіршило фізичне та емоційне здоров'я ОСОБА_1 . Жахи окупації, які довелося пережити, бути свідком смертей, руйнувань; постійних страх за своє життя та життя єдиної близької людини - мами, втрата житла, майна, безпеки, все те, що довелося бачити - неймовірної жорстокості з боку окупантів - закарбувалось в пам'яті, призвело до посттравматичного стресового розладу ускладненого депресією. Це складний психічний стан, що може виникнути внаслідок небезпечних, травматичних або шокуючих подій. Часте фізичне переживання небезпеки на фоні яскравих спогадів про травму призводять до постійного напруження. Таке гіперзбудження дуже важко витримувати, воно призвело до порушень сну (нічні жахи), дратівливості, нездатності сконцентруватися, виснаження, втоми, втрати відчуття безпеки та можливості отримувати задоволення від життя. Депресія, яка у більшості випадків коморбідна із ПТСР, або є самостійним наслідком пережитої травми, значно ускладнює процес травма-терапії. Депресія характеризується сумним, спустошеним, дратівливим настроєм, та супроводжуються соматичними та когнітивними змінами, втратою відчуття задоволення та суттєво впливають на якість життя ОСОБА_1 .. Те, що довелося пережити ОСОБА_1 з 24.02.2022 під час окупації, рятуючись від обстрілів, ставши свідком насилля, жорстокості, вбивств мирного населення, призвело до значного погіршення емоційного та фізичного стану, викликало глибокі моральні страждання, позбавило її спокійного благополучного життя, можливості працювати, бачитися з близькими людьми, друзями, і саме головне - зруйнували надії на майбутнє. Подолання наслідків перенесеної фізичної і психологічної травми - це тривалий процес, що вимагає тривалої психотерапевтичної роботи за допомогою спеціалістів (психолог, психотерапевт, лікарі загальної практики) та потребує залучення значних психологічних ресурсів задля повернення базового відчуття безпеки, повернення віри в майбутнє та можливості вести достойне життя.
Таким чином, судом встановлено, що позивачці завдано моральної шкоди за обставин, викладених у позовній заяві і підтверджених дослідженими в ході судового розгляду доказами.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд з'ясував, що факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань, втрат немайнового характеру підтверджений належними, допустимими, достовірними доказами, з'ясовано, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивачка оцінила заподіяну їй шкоду та мотиви, з яких вона при цьому виходить.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, заявленої до відшкодування, розмір якої є адекватним психотравмуючій ситуації та обставинам, за яких було завдано моральної шкоди позивачці, охоплює всі порушення, що були допущені РФ відносно неї.
Відтак, суд вважає, що ОСОБА_1 довела належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами свої вимоги, які знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.
Заявлений ОСОБА_1 до відшкодування розмір моральної шкоди суд вважає таким, що відповідає вимогами розумності і справедливості.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, і питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
За правилами ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, з огляду на часткове задоволення позову, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15140,00 грн..
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, крім іншого належать витрати: на професійну правничу допомогу.
У зв'язку з задоволенням позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 950,00 грн. (а.с. 32-38).
На підставі викладеного, керуючись ст. 11,15,16, 23, 1167 ЦК України, 4, 12, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 352-354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Міністерства оборони Російської Федерації про відшкодування матеріальної і моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Міністерства оборони Російської Федерації на користь ОСОБА_1 10 000 000 (десять мільйонів) гривень 00 копійок у на відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Міністерства оборони Російської Федерації судовий збір у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок на користь держави Україна.
Стягнути Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Міністерства оборони Російської Федерації на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 11 950, 00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Сторони по справі:
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканка АДРЕСА_4 ;
Відповідач - держава Російська Федерація в особі: Міністерства юстиції Російської Федерації, місце знаходження: вул. Житня, буд. 14, м. Москва, Російська Федерація, 119991, та в особі: Міністерства оборони Російської Федерації, місце знаходження: вул. Знаменка, буд. 19, м. Москва, Російська Федерація, 119019.
Суддя Л.П. Шевчук