вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" січня 2025 р. Справа№ 910/9354/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Руденко М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гумеги Андрія Володимировича
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024
у справі №910/9354/24 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Фізичної особи-підприємця Гумеги Андрія Володимировича
про стягнення 103 473,59 грн., -
Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Гумеги Андрія Володимировича про стягнення 103 473,59 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати вартості поставленої теплової енергії за договором № 1532791-02 від 06.03.2019.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/9354/24 позов задоволено.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Гумеги Андрія Володимировича на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" 608,09 грн. основного боргу; 19 500,18 грн. інфляційних втрат, 4 836,4 грн. трьох процентів річних та 3 028,00 витрат зі сплати судового збору.
Закрито провадження у справі в частині вимоги позову про стягнення 69 326,56 грн. основного боргу.
Рішення обґрунтовано тим, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з оплати вартості наданих відповідачем послуг, що мало наслідком утворення простроченої заборгованості у розмірі 78 528,92 грн.
Також суд першої інстанції зазначив, що добровільне погашення боргу не змінидл встановленого судом факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати спожитої теплової енергії.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Гумега Андрій Володимирович звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/9354/24 від 07.10.2024 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає наступне:
- суд не надав значення тому факту, що договірні відносини між сторонами закінчились 31.12.2019 року і за таких умов, з цієї дати, відносини з постачання теплової енергії та сплати за неї між сторонами, мають регулюватись виключно законодавством України;
- позивач, у порушення положень ст.8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та п.34 Правил «Надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21 серпня 2019 року, не надав відповідачу вчасно рахунки на оплату послуг;
- сума 608,09 грн. внесків з обслуговування будинкового вузла обліку теплової енергії була сплачена відповідачем згідно платіжної інструкції №0.0.3740899033.1.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/9354/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
Ухвалою суду від 04.11.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9354/24.
Ухвалою суду від 02.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Гумеги Андрія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/9354/24 та повідомлено сторін, що справа буде розглянута без повідомлення (виклику) учасників справи.
Частина 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи від сторін у справі не надійшло.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
23.06.2015 між Державним житлово-комунальним підприємством НАН України та Фізичною особою-підприємцем Гумегою Андрієм Володимировичем укладено договір оренди нежитлового приміщення площею 78,0 квадратних метри в будинку 3 по вулиці Первомайського у місті Києві. У той же день за актом приймання-передачі приміщення передано в користування відповідача балансоутримувачем.
06.03.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (теплопостачальна організація) та Фізичною особою-підприємцем Гумегою Андрієм Володимировичем (споживач) укладено договір № 1532791-02 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до якого позивач зобов'язався поставити теплову енергію відповідачу на потреби опалення та вентиляції, а відповідач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у договорі.
Відповідно до п. 2.2.1. договору теплопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору.
Згідно додатком № 8 об'єкт постачання знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Первомайського Леоніда, 3 ,площа 78,00 кв.м.
Відповідно п. 2.3.2 абонент зобов'язався виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.
Пунктом 2 Додатку № 2 визначено, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.
Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітній період; акти звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду; акти виконаних робіт.
Позивач зазначає, що він належним чином поставляв відповідачу теплову енергію за договором, на підтвердження чого надав акти приймання-передачі товарної продукції, облікові картки, відомості споживання теплової енергії; корінці нарядів на включення/відключення будинку від опалення, акти про готовність вузла комерційного обліку споживача.
За твердженням позивача, відповідач, порушуючи умови договору та норми законодавства, не вчасно вносив плату за отриману теплову енергію у гарячій воді за період з січня по жовтень 2021.
Позивач стверджує, що у зв'язку із набранням чинності Закону України № 1060 від 03.12.2020 «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг», оскільки відповідач, який є орендарем нежитлового приміщення, загальною площею 78,00 кв.м за адресою: м. Київ, Первомайського Леоніда, 3, не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин, а тому він вважається таким, що приєднався до публічного договору про надання послуги з постачання теплової енергії за формою, встановленою Правилами, затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 року №830, оприлюднений на офіційному вебсайті позивача.
Відповідно до п. 2 даного договору він вважається укладеним через 30 днів з моменту розміщення на офіційному веб-сайті виконавця https://kte.kmda.gov.ua/ .
Згідно п. 5 даного договору виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".
Відповідно до п. 11 договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку, за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу. Обсяг теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) розраховується відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2019 № 315.
Згідно п. 20 договору у разі відсутності інформації про показання вузла (вузлів) комерційного обліку та/або недопущення споживачем виконавця до вузла (вузлів) комерційного обліку для зняття показань для визначення обсягу теплової енергії, спожитої в будинку, визначається середній обсяг споживання теплової енергії в будинку протягом попереднього опалювального періоду, а у разі відсутності такої інформації - за фактичний час споживання протягом поточного опалювального сезону, але не менше 30 днів.
Відповідно до п. 30 договору Споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 32 договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку розміру плати за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Позивач вказує, що виконав свої зобов'язання за договором та надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії за період з листопада 2021 року по травень 2024 року, тоді як відповідач свої зобов'язання з оплати отриманих послуг не виконав, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість у сумі 69 326,56 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Проаналізувавши правовідносини, які виникли між сторонами спору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони виникли з відносин постачання теплової енергії споживачу.
Згідно положень статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Тлумачення положень ч. 1 ст. 714 та інших норм глави 54 ЦК України дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України "Про теплопостачання".
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Колегією суддів враховується, що до 01.05.2019 підприємства теплопостачання надавали комунальні послуги та нараховували плату за них відповідно до вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (№1875-IV від 24.06.2004) (далі - Закон №1875-IV) та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та договорів, оформлених на підставі типових договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі Правила №630).
Закон №1875-IV втратив чинність 01.05.2019 на підставі нового Закону «Про житлово-комунальні послуги» (№2189-VIII від 09.11.2017) (далі - Закон (№2189-VIII), який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 1 Закону №2189-VIII житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
За ст. 5 Закону №2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Статтею 7 Закону №2189-VIII визначено, що споживач, зокрема, має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (п.1 ч.1); індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п.п.1, 5 ч.3).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону №2189-VIII, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно абз. 1, 2 ч. 5 ст. 13 Закону №2189-VIII, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (в редакції постанови КМУ №1022 від 08.09.2021), ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.
Відповідно до п. 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.
Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст.ст. 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
30.09.2021, на виконання вимог Закону, позивач оприлюднив на власному офіційному веб-сайті текст договору про надання послуги з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання.
Згідно пункту 4 Типового договору, фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання Виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана позиція є усталеною та викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №303/7554/16-ц, від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц, від 26.04.2018 у справі №904/6293/17.
Відповідно до абз. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що на споживачів законом покладено обов'язок укласти договір та вносити плату за постачання теплової енергії.
Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у період з січня 2021 по жовтень 2021 року у сумі 9 202,36 грн була погашена відповідачем 03.07.2024. Спір між сторонами щодо даної суми заборгованості відсутній.
Позивачем також було заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані послуги за період часу з листопада 2021 року по травень 2024 року.
В той же час, відповідно до акту повернення приміщення відповідачем у справі припинено фактичне його використання з 02.01.2024.
Згідно доданої до позовної заяви довідки нарахування плати за обслуговування будинкового вузла обліку теплової енергії позивачем не здійснювалось після припинення орендних відносин відповідача.
Зокрема, як вбачається до доданих до позовної заяви актів надання послуг з постачання теплової енергії від 31.01.2024 на суму 5 596,27 грн., від 29.02.2024 на суму 4 737,10 грн. та від 31.03.2024 на суму 4 116,35 грн. позивачем загалом нараховано 14 449,72 грн. вартості спожитих послуг.
Проте, відповідно до акту надання послуг з постачання теплової енергії від 30.04.2024 позивачем зроблено перерахунок та зменшено нараховану попередніми актами вартість на 14 088,72 грн., що в цілому відповідає терміну припинення користування відповідачем приміщенням.
Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем фактично не включено до розрахованої ним суми заборгованості вартість послуг у січні, лютому та березні 2024 року (після повернення приміщення балансоутримувачу).
Відповідно, станом на момент подання позову у відповідача існувало невиконане зобов'язання з оплати 69 326,56 грн. основного боргу, факт існування якого не заперечується відповідачем.
Відповідачем до відзиву додано платіжну інструкцію №389 від 29.07.2024 на перерахування 69 326,56 грн. позивачу на погашення вказаної вище заборгованості.
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
А тому, суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині стягнення 69 326,56 грн. на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Фактично апелянт не оскаржує обставини сплати ним основної заборгованості у сумі 69 326,56 грн. та закриття провадження у справі в цій частині
В той же час, відповідач стверджує, що позивачем не доведено прострочення оплати за наданими послугами з постачання теплової енергії, оскільки він не надав доказів направлення рахунків на оплату послуг на паперовому носії, які б містили інформацію щодо оплати.
Однак, такі твердження колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 ЦК України).
Відповідно до п. 34 Типового договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
У п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 (далі - Правила №1198) визначено, що споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.
Разом із тим, за ч.ч. 1, 4 ст. 9 Закону №2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону.
Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.
Також, відповідно до п. 35 постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.
Пунктами 36, 37, 38 Правил № 830 передбачено, споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором.
Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб. Споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загально будинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії та забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).
Відповідно до ч. 6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Тобто, виходячи із вказаних законодавчих актів, відповідач, як споживач отриманої послуги з постачання теплової енергії, наділений обов'язком здійснити оплату послуг не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом.
А тому, є вірним висновок суду першої інстанції, що загальне зобов'язання зі сплати послуг постачання теплової енергії у відповідача виникло поетапно після закінчення кожного місяця споживання теплової енергії незалежно від направлення чи не направлення рахунків на оплату таких послуг зі сторони позивача.
Відповідно, доводи відповідача відсутність зобов'язання з оплати отриманих послуг до отримання рахунку від 30.06.2024 судом першої інстанції правомірно відхилені.
Позивачем, у зв'язку із простроченням оплати наданих послуг, були нараховані 19 500,18 грн. інфляційних втрат та 4 836,40 грн. 3 % річних.
Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних витрат та 3 % річних за загальний період прострочення виконання зобов'язання з оплати заборгованості у сумі 9 202,36 грн у період з 01.02.2021 по 31.05.2024 та за загальний період прострочення виконання зобов'язання з оплати заборгованості у сумі 69 326,56 грн у період з 01.12.2021 по 31.05.2024, погоджується із висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 19 500,18 грн. інфляційних втрат та 4 836,40 грн. 3 % річних.
Також, позивачем були нараховано плату за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 608,09 грн.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні задовольнив позовні вимоги в цій частині.
Водночас, суд першої інстанції в цій частині не врахував надані відповідачем до відзиву на позовну заяву докази оплати внесків з обслуговування будинкового вузла обліку теплової енергії, що підтверджується копією платіжної інструкції №0.0.3740899033.1 від 03.07.2024 на суму 807,70 грн.
Як вбачається із вказаної вище платіжної інструкції, відповідна оплата була здійснена з призначенням платежу «оплата рахунку за обслуговування послуги з постачання теплової енергії 15327911025101/04/2024/1 від 30.04.2024 за адресою: вул.. Леоніда Парвомайського, 3».
Оскільки відповідна оплата була здійснена відповідачем до подачі позову (позов поданий 29.07.2024, а оплата здійснена 03.07.2024), колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Крім того, у зв'язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 69 326,56 грн. основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України суд першої інстанції судові витрати позивача зі сплати судового збору поклав на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Тобто, наведеною нормою Закону України "Про судовий збір" передбачено повернення судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі.
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 903/181/19, викладено таку правову позицію: "лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.
Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.
У зазначеній нормі Господарського процесуального кодексу України йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України «Про судовий збір» у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.
Зокрема, у пункті 5 частини 1 статті 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях".
Подібний за змістом висновок щодо застосування приписів частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пункту 5 частини 1 статті 7 Закон України "Про судовий збір" викладений у постанові Верховного Суду від 06.09.2021 у справі № 910/8775/20, від 23.01.2024 у справі № 910/7984/22.
Колегія суддів відзначає, що закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з чим результат вирішення спору відсутній. Відтак з урахуванням положень пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", частина 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України застосована бути не може.
Тобто, покладення на відповідача суми судового збору у зв'язку із закриттям провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмету спору з посиланням на частину 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України не відповідає правовим позиціям Верховного Суду, статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пункту 5 частини 1 статті 7 Закон України «Про судовий збір».
З цих підстав, колегія суддів, здійснивши власний розрахунок суми судового збору, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, дійшла до висновку, що на відповідача підлягають покладенню витрати зі сплати судового збору у розмірі 712,17 грн, що розраховані пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Гумеги Андрія Володимировича підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі № 910/9354/24 - скасуванню в частині стягнення 608,09 грн. витрат за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії та розподілу судового збору.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гумеги Андрія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі № 910/9354/24 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі № 910/9354/24 частково скасувати, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:
«Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гумеги Андрія Володимировича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, місто Київ, площа Івана Франка 5; ідентифікаційний код 40538421) 19 500,18 грн інфляційних втрат, 4 836,40 грн трьох процентів річних та 712,17 грн витрат зі сплати судового збору.
Закрити провадження у справі в частині вимоги позову про стягнення 69 326,56 грн основного боргу.
В решті позовних вимог відмовити.»
3. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, місто Київ, площа Івана Франка 5; ідентифікаційний код 40538421) на користь Фізичної особи-підприємця Гумеги Андрія Володимировича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 21,35 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
4. Решту витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи № 910/9354/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Руденко