79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"13" січня 2025 р. Справа №921/78/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.
Суддів Бойко С.М.
Якімець Г.Г.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 18.06.2024 (вх. суду від 19.06.2024 №01-05/1730/24)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.05.2024 (повний текст складено 10.06.2024), (суддя Хома С.О.)
у справі № 921/78/24
за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,
до відповідача: Державного підприємства «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу», м. Кременець,
про: стягнення коштів в розмірі 1 518 382,95 грн., в тому числі: 99 436,04 грн -3% річних, 1 418 946,91 грн - інфляційних витрат,
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Державного підприємства «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу» про стягнення коштів в розмірі 1 518 82,95 грн., в тому числі: 3% річних - 99 436,04 грн. інфляційних витрат - 1 418 946,91 грн та суму судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем договору купівлі -продажу № 16-219-Б від 30.12.2015, несвоєчасне виконання рішень судів, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість 3% річних - 99 436,04 грн., та інфляційні витрат - 1 418 946,91 грн.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 29.05.24 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу», 47002, м. Кременець, вул. Вокзальна, 4, ідентифікаційний код 39460902, на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», 01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720 заборгованість в розмірі 1 468 664,93 грн., в тому числі: 49 718,02 грн - 3% річних; -1 418 946,91 грн - інфляційних витрат; -18 220 грн 60 коп. - судового збору в повернення сплачених судових витрат. В решті позову відмовлено.
Місцевий господарський суд перевіривши правильність розрахунків позивача щодо нарахування 99 436,04 грн 3% річних за період з 01.10.2021 по 29.11.2023 та 1 418 946,91 грн інфляційних витрат за період з 01.10.2021 по 31.10.2023, враховуючи норми чинного законодавства, погодився з такими.
В той же час, судом першої інстанції було взято до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та враховуючи зокрема те, що відповідачем рішення суду від 23 квітня 2018 року у справі №921/14/18 повністю виконано, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення поданого клопотання відповідача та зменшення суми 3% річних на 50 %.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погодившись з рішенням, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.05.2024 у справі № 921/78/24 в частині відмови у стягненні 3% річних у сумі 49 718,02 грн; прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задоволити.
Апелянт вказує, що судом першої інстанції було помилково застосовано до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18, оскільки у такій справі сторонами у договорі було погоджено процентну ставку річних на рівні 40 % та 96 %.
Проте, у даній справі розмір 3% річних сторонами договору у більшому розмірі не погоджувався, сума поставленого товару (газу) складає 4 188 997,66 грн, невиконання основного зобов'язання мало довготривалий термін (із 2016 р.), у той час коли нараховані 3% річних до стягнення складають лише 99 436,04 грн.
На думку скаржника, суд першої інстанції не враховував, що у цій справі відсутні підстави для зменшення 3% річних та те, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини.
Державне підприємство «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу» відзиву на апеляційну скаргу не подало.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2024 справу № 921/78/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на наступне.
Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:
30.12.2015 між ПАТ Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Державним підприємством "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (Покупець), укладено Договір №16-219-Б на купівлю-продаж природного газу (далі Договір) та додаткові угоди до нього: №1 від 01.02.2016, №2 від 26.02.2016, №3 від 31.03.2016, №4 від 29.04.2016, №5 від 25.05.2016, №6 від 27.07.2016, №7 від 30.08.2016, №8 від 29.09.2016, №9 від 31.10.2016 та №10 від 30.11.2016, якими вносилися зміни в основний договір щодо ціни газу.
Відповідно до п.п.1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність Покупця у 2016 році природний газ (далі-газ),а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Відповідно до п.п.2.1. договору продавець передає покупцеві у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року природний газ в обсязі 1 635,507 тис. куб. м. (січень - 304,000, лютий - 390,000, березень - 205,000, квітень - 81,000, травень - 0,200; червень - 0,070; липень - 0,070; серпень - 0,070; вересень - 0,097; жовтень - 83,000; листопад - 212,000; грудень - 360,000).
Згідно п.3.3. договору не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 13-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписаний акт є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.
Згідно п.6.1. договору оплата планових обсягів газу здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.
У разі неповної оплати остаточний на розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 14-го числа місяця наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного Сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.
Договір набуває чинності з дати підписання повноважними представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 4 188 997,66 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2016 на суму 1 519 112,96 грн., від 29.02.2016 на суму 1 290 559,61 грн., від 31.03.2016 на суму 1 174 726,54 грн, від 30.04.2016 на суму 204 598,55 грн., які підписані представниками сторін без заперечень, підписи яких скріплені печатками сторін договору.
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем реалізації природного газу.
Відповідач, у порушення взятих зобов'язань, не розрахувався за поставлений природний газ у строки передбачені договором, і така заборгованість склала 4 188 997,66 грн, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення боргу в сумі 4 188 997,66 грн, інфляційних нарахувань та річних.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.04.2018 у справі № 921/14/18, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2018 року, позов задоволено частково та стягнуто з Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (вул. Вокзальна, 4, м. Кременець, 47002, ідентифікаційний код - 39460902) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код - 20077720) 4 188 997 (чотири мільйони сто вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 66 коп. основного боргу, 377 411 (триста сімдесят сім тисяч чотириста одинадцять) грн 61 коп. пені, 206 439 (двісті шість тисяч чотириста тридцять дев'ять) грн 61 коп. 3% річних, 883 359 (вісімсот вісімдесят три тисячі триста п'ятдесят дев'ять) грн 00 коп. інфляційних втрат та 90 504 (дев'яносто тисяч п'ятсот чотири) грн 29 коп. судового збору.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.02.2022 у справі № 921/735/21 позов задоволено та стягнуто з Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (вул. Вокзальна, 4, м. Кременець, 47002, ідентифікаційний код - 39460902) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код - 20077720): 441 048 (чотириста сорок одну тисячу сорок вісім) грн 40 коп. 3% річних; 1 551 114 (один мільйон п'ятсот п'ятдесят одну тисячу сто чотирнадцять) грн 07 коп. інфляційних втрат; 29 882 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн 44 коп. судового збору.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
На підставі наведеної норми у зв'язку з невиконання рішень суду позивач просив суд першої інстанції стягнути із відповідача 99 436,04 грн 3 % річних за період з 01.10.2021 по 29.11.2023 та 1 418 946,91 грн інфляційних витрат за період з 01.10.2021 по 31.10.2023.
При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:
Предметом апеляційного оскарження у цій справі є рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру 3% річних та стягнення з відповідача на користь позивача 49 718,02 грн - 3% річних.
Як було зазначено вище, на переконання скаржника, місцевим господарським судом безпідставно зменшено розмір 3% річних, які підлягали до стягнення.
За змістом ст.610, ст. 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Частиною 1 ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що у наведеній справі (на яку, зокрема, і посилався суд першої інстанції) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку (див. ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №904/3177/20, Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22).
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, критеріїв розумності, справедливості та пропорційності суд може зменшити розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що відповідно до обставин цієї справи, ДП «Кременецьке УПРГ» здійснює діяльність з розподілу природного газу, однак саме до компетенції Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) входить, зокрема встановлення тарифів на послуги транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору) природного газу, послуги установки LNG.
Таким чином, НКРЕКП щорічно визначає для усіх Операторів ГРМ розмір тарифу на послуги з розподілу природного газу, тим самим визначаючи прибутковість конкретного оператора, його платоспроможність перед кредиторами в подальшому.
Оцінюючи можливість зменшення розміру процентів річних, суд попередньої інстанції врахував, що позивачем доказів, які б свідчили про погіршення його фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача, не надано. Також суд врахував, що відповідачем борг ДП «Кременецьке УПРГ» за рішенням суду від 23 квітня 2018 року у справі №921/14/18 повністю виконано, що не заперечувалось позивачем.
Доводи скаржника про те, що правовідносини у справі Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 відрізняються від правовідносин у справі, яка розглядається, тому суд першої інстанції не мав застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 про те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
У постанові Верховного Суду від 11.07.2024 в справі 902/966/22 вказано, що в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
З огляду на наведене, в межах доводів апеляційної скарги, враховуючи зокрема те, що відповідачем виконано рішення суду, на підставі якого позивачем здійснено нарахування на суму боргу, беручи до уваги необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про зменшення 3% річних за період з 01.10.2021 по 29.11.2023 річних на 50% до 49 718,02 грн.
Щодо задоволення позову в решті позовних вимог, то такі знаходяться поза межами апеляційного перегляду в розумінні ч.4 ст. 269 ГПК України, колегія суддів під час розгляду справи не встановила порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права на момент ухвалення судового рішення місцевим господарським судом в частині задоволення у даних позовних вимогах, що є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.05.2024 у справі № 921/78/24 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 18.06.2024 (вх. суду від 19.06.2024 №01-05/1730/24) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.05.2024 у справі № 921/78/24 - залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя Г.Г. Якімець