вул. Д.Ростовського, 35, смт. Макарів, Київська область, 08001, тел/факс (04578)5-13-39, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua
"14" січня 2025 р. Справа №370/1226/24
Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Білоцької Л.В., при секретарях Хоменко О.В., Снитко А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у залі суду у смт Макарів Київської області справу за позовом
ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України,
09.05.2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до російської федерації (далі - відповідач) про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
В обґрунтування позову позивач вказав, що наприкінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, у ході якої були окуповані Автономна Республіка Крим, а також частина Донецької та Луганської областей України.
Починаючи з лютого 2014 року засоби масової інформації щоденно повідомляють про загибель і поранення людей, зниклих безвісті, обстріли і вибухи, руйнування будівель і об'єктів інфраструктури, а також про захоплення і катування заручників на окупованій частині території України.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
Станом на сьогодні починаючи з 24 лютого 2022 року після вторгнення РФ на територію України і оголошення Державою Україною військового стану вночі він не спить, втратив житло, постійні повітряні тривоги та сирени призвели до того, що він перебуває постійно в емоційному напруженні та стресі, від сирен здригається та має ховатися в укритті. Це призвело до накопичення психологічного негативу, який прискорив процеси його старіння, що призвело до погіршення стану здоров'я. Дивлячись на ракетні обстріли на руйнування будинків, смерті людей призводить до шоку та стресу. Його житло було зруйновано це занадто великий шок та стрес.
Зазначені негативні обставини викликали у нього, як громадянина України, значні душевні страждання. Після початку збройної агресії російської федерації проти України він постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків.
Враховуючи характер душевних страждань, яких він зазнав у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, окупацією частини території держави Україна і беззаконням, яке панує на цій частині території України, вважає, що у результаті протиправної поведінки російської федерації йому завдана моральна шкода.
Таким чином, наявний факт порушення основоположник прав людини в Україні, через що йому завданий душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну та руйнування і пошкодження майна, вважає, що завдана відповідачем моральна шкода повинна становити в сумі 800 000 гривень, що є справедливою компенсацією з держави-агресора російської федерації, яку і просив стягнути на його користь.
Ухвалою суду від 27.05.2024 року позов ОСОБА_1 , прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд цивільної справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 08.08.2024 року, встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву відповідно до ст. 178 ЦПК України.
Ухвалою суду від 08.08.2024 року прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог, а саме просив стягнути з відповідача на його користь 835 213,73 грн на відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України у зв'язку з пошкодженням його майна. Підготовче засідання відкладено на 05.09.2024 року.
Ухвалою суду від 05.09.2024 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 26.09.2024 року.
Судовий розгляд справи відкладався неодноразово, черговий раз на 14.01.2025 року.
Позивач у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву в якій просив справу розглянути за його відсутності, вказавши про підтримання позовних вимог, які просив задовольнити в повному обсязі.
У встановлений ухвалою строк представник відповідача - російської федерації не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російської Федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російської Федерації заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
Для належного повідомлення відповідача зроблені оголошення на сайті суду, однак жодних пояснень або обґрунтувань стороною відповідача не надано.
Тому суд відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 24.08.1990 року по теперішній час (а.с. 12-15, 24).
Як вказав позивач та що є загальновідомим фактом, наприкінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, у ході якої були окуповані Автономна Республіка Крим, а також частина Донецької та Луганської областей України.
Починаючи з лютого 2014 року засоби масової інформації щоденно повідомляють про загибель і поранення людей, зниклих безвісті, обстріли і вибухи, руйнування будівель і об'єктів інфраструктури, а також про захоплення і катування заручників на окупованій частині території України.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
На підтвердження того, що житло позивача у якому він зареєстрований пошкоджено надано матеріали звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій 42-22-0469-ТО за адресою: АДРЕСА_1 , з якого встановлено, що орієнтовна вартість збитків об'єкта, враховуючи ступінь пошкоджень 44,15% та величину загальної площі будинку 97,2 кв.м складає: 835 213,73 грн (а.с. 25-51).
При цьому до матеріалів справи позивачем додано Акт №442 від 12.12.2022 року обстеження нерухомого майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації, на території Макарівської селищної територіальної громади, з якого встановлено, що вказаний акт складено в присутності власника ОСОБА_2 (а.с. 29-30).
При цьому, доказів того, що позивач також є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 матеріали справи не містять.
Крім того, як вказав позивач станом на сьогодні починаючи з 24 лютого 2022 року після вторгнення РФ на територію України і оголошення Державою Україною військового стану вночі він не спить, втратив житло, постійні повітряні тривоги та сирени призвели до того, що він перебуває постійно в емоційному напруженні та стресі, від сирен здригається та має ховатися в укритті. Це призвело до накопичення психологічного негативу, який прискорив процеси його старіння, що призвело до погіршення стану здоров'я. Дивлячись на ракетні обстріли на руйнування будинків, смерті людей призводить до шоку та стресу. Його житло було зруйновано це занадто великий шок та стрес.
Зазначені негативні обставини викликали у нього, як громадянина України, значні душевні страждання. Після початку збройної агресії Російської Федерації проти України він постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків.
Враховуючи характер душевних страждань, яких він зазнав у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією частини території держави Україна і беззаконням, яке панує на цій частині території України, вважає, що у результаті протиправної поведінки Російської Федерації йому завдана моральна шкода, яку він оцінив в сумі 800 000,00 гривень, та що вказана сума є справедливою компенсацією з держави-агресора російської федерації.
Вирішуючи вимоги за даним позовом в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд керується наступним.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Обґрунтовуючи вимоги позивач посилається на спричинення йому матеріальної шкоди в результаті артилерійських обстрілів під час вторгнення Російської Федерації, внаслідок чого було зруйновано його майно - житловий будинок у якому він зареєстрований та проживав.
Зобов'язання держави щодо поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
Положення преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» передбачають те, що Високі Договірні Сторони зобов'язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов'язана з видами зобов'язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов'язання.
Негативні зобов'язання - це зобов'язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов'язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Судом встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією відповідача проти України,
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів.
Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями.
Крім того на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти.
Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.
Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов'язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
Згідно з ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 24.08.1990 року по теперішній час.
Загальновідомим є факт проведення бойових дій на території смт Макарів, з 24.02.2022 року по 30.03.2022 перебувало під окупацією російської федерації і було віднесено до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), який затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309.
Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Стаття 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вказує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Згідно Резолюції ЄСПЛ від 22 березня 2022 року, росія перестає бути учасницею Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з 16 вересня 2022 року. Тобто, станом на вчинення протиправних діянь проти України та пошкодження належного позивачу майна росія була учасницею цієї конвенції, а, отже, зобов'язана була дотримуватись норм Конвенції та інших загальноприйнятих норм права й поважати право власності позивача.
Згідно ст. 53 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, будь-яке знищення окупаційною державою рухомого чи нерухомого майна, що є індивідуальною або колективною власністю приватних осіб чи держави, або інших громадських установ чи соціальних або кооперативних організацій забороняється, за винятком випадків, коли це є необхідним для проведення воєнних операцій.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тож якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (справа № 761/6144/15-ц,провадження № 61-18064св18).
При цьому доказів того, що позивач є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 матеріали справи не містять, а тому позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди задоволенню не підлягають.
Вирішуючи вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди, суд керується наступним.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
За змістом статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частиною дев'ятою статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Згідно з частинами другою, третьою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року роз'яснено судам, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
В пункті 10 зазначеної постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст.12 та 81 ЦПК України.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 686/13212/19.
Факт існування моральних страждань може бути доведений показаннями свідків, висновками експертів, письмовими доказами (наприклад, медичними довідками, висновками) та іншими документами, що підтверджують обставини, що мають значення для доказування факту заподіяння моральної шкоди, обґрунтування визначеного позивачем розміру компенсації тощо.
Обґрунтовуючи моральну шкоду позивач вказав, що станом на сьогодні починаючи з 24 лютого 2022 року після вторгнення РФ на територію України і оголошення Державою Україною військового стану вночі він не спить, втратив житло, постійні повітряні тривоги та сирени призвели до того, що він перебуває постійно в емоційному напруженні та стресі, від сирен здригається та має ховатися в укритті. Це призвело до накопичення психологічного негативу, який прискорив процеси його старіння, що призвело до погіршення стану здоров'я. Дивлячись на ракетні обстріли на руйнування будинків, смерті людей призводить до шоку та стресу. Його житло було зруйновано це занадто великий шок та стрес.
Зазначені негативні обставини викликали у нього, як громадянина України, значні душевні страждання. Після початку збройної агресії Російської Федерації проти України він постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків.
Враховуючи характер душевних страждань, яких він зазнав у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією частини території держави Україна і беззаконням, яке панує на цій частині території України, вважає, що у результаті протиправної поведінки Російської Федерації йому завдана моральна шкода, яку він оцінив в сумі 800 000,00 гривень, та що вказана сума є справедливою компенсацією з держави-агресора російської федерації.
При цьому, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі 800 000,00 грн, з огляду на те, що доказами в матеріалах справи не доведено факт заподіяння позивачу моральної шкоди щодо погіршення стану його здоров'я.
Водночас, суд надає оцінку тому, що вказані позивачем доводи завдання йому моральної шкоди внаслідок тривалої збройної агресії РФ на території України, які полягали у душевних стражданнях у зв'язку з пошкодженням його житла, накопиченням психологічного негативу, перебуванням у пригніченому стані у зв'язку з повітряними тривогами, у нього знизився життєвий тонус, зміні життєвих укладів, звичайного ритму життя заслуговують на увагу, в зв'язку з чим моральну шкоду у розмірі 200 000 (двісті тисяч) 00 грн на користь позивача суд вбачає обґрунтованою та розумною.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач при поданні позову звільнений від сплати судового збору, то відповідно до ст. 141 ЦПК України він підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Відповідно до ст. 4, 6 Закону України «Про судовий збір» станом на час подання позову (09.05.2024 року) позивач повинен була сплатити з урахуванням ціни позову судовий збір за ставкою: 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тому з урахуванням ціни позову з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.
Керуючись ст. ст. 5, 76-81, 83, 95, 141, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України - задовольнити частково.
Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральну шкоду завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України у розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.
В задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Стягнути з російської федерації на користь держави судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося - з дати складання повного його тексту.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 14.01.2025 року.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
російська федерація в особі Посольства російської федерації в Україні: 03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 27.
Суддя Л.В. Білоцька