01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
31.10.2007 № 34/139
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Раскевич Г.П. - довіреність №11 від 27.08.2006 р.
від відповідача - Ялова Л.О. - довіреність №03 від 10.01.2007 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Астарта"
на рішення Господарського суду м.Києва від 21.06.2007
у справі № 34/139
за позовом Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз"
до Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Астарта"
про стягнення 33066,05 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.06.2007 р. позов Державного акціонерного товариства “Чорноморнафтогаз” (далі - ДАТ “Черноморнафтогаз”, позивач) до Відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Астарта” (далі - ВАТ “СК “Астарта”, відповідач) про стягнення 33 066,05 грн. був задоволений частково. Стягнуто з ВАТ “СК “Астарта” на користь ДАТ “Черноморнафтогаз” страхове відшкодування в сумі 14 990,35 грн., 149,90 грн. - державного мита і 53,49 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення. У стягненні 18 075,70 грн. було відмовлено. В задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним п. 3.4 Договору № 3/2/1067 від 13.02.2003 р. - було відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 21.06.2007 р. - скасувати в частині задоволення вимог позивача та прийняти по справі нове рішення, яким в первісному позові відмовити повністю.
Відповідач зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки судом не взято до уваги той факт, що позивач невчасно повідомив страхову компанію про настання страхового випадку.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вимоги відповідача не визнав, зазначив, що виконав всі умови договору, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, тому просив суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалою від 25.07.2007 р. апеляційна скарга була прийнята до провадження і призначена до розгляду на 03.10.2007 р.
В судовому засіданні було оголошено перерву на 31.10.2007 р.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
13.02.2003 між Республіканською страховою компанією “Крим-Оранта” (Страховик) та Відкритим акціонерним товариством “Черноморнафтогаз” (Страхувальник) було укладено Договір страхування, згідно з яким Страховик взяв на себе зобов'язання у випадку настання страхового випадку здійснити страхову виплату Страхувальнику, а Страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі в визначені строки та виконувати інші умови договору.
Рішенням Загальних зборів акціонерів (протокол № 3 від 12.09.2003 р.) Відкрите акціонерне товариство “Республіканська страхова компанія “Крим-Оранта” перейменована на Страхову компанію, що підтверджується Статутом Страхової компанії, затвердженого загальними зборами акціонерів Страхової компанії (протокол № 4 від 28.05.2004 р.), зареєстрованого Печерською районною державною адміністрацією м. Києва 08.06.2004 р. за реєстраційним № 38560.
Відповідно до пункту 2 цього Статуту Страхова компанія є правонаступником майнових прав і обов'язків Відкритого акціонерного товариства “Республіканська страхова компанія “Крим-Оранта”.
Пунктом 1 Договору страхування передбачено, що об'єктом страхування є майновий інтерес Страхувальника пов'язаний з володінням, користуванням і розпорядженням ним механічними транспортними засобами, у тому числі на випадок дорожньо-транспортної пригоди.
До списку транспортних засобів Товариства застрахованих Страховиком належить, зокрема, автомобіль марки БМВ X 5 Е 53, 2001 року випуску, держ. номер 552-01 КР, вартістю 361 514 грн. (страхова сума 361 514 грн.) (далі - автомобіль марки БМВ-Х5).
Зазначений автомобіль марки БМВ-Х5 28.02.2003 о 22 год. 50 хв. став учасником ДТП на трасі Сімферополь-Ялта-Севастополь. Даний факт встановлений постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 29.01.2004, яка знаходиться у матеріалах справи.
Пунктом 4.4.4. Договору страхування передбачений обов'язок Страхувальника протягом доби (не враховуючи вихідних та святкових днів) повідомити Страховика про страховий випадок і своєчасно надати необхідні документи і відомості, що підтверджують настання страхового випадку.
Про страховий випадок Товариство повідомило Страховика 04.03.2003 р. листом від цієї дати № 11/784 (вх. № 91 від 04.03.2003 р.).
Пунктом 4.2.2. Договору страхування передбачено, що Страховик зобов'язується протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення усіх необхідних документів по своєчасному здійсненню страхової виплати або страхового відшкодування Страхувальнику.
У разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у 10-ти денний строк з моменту надходження усіх необхідних документів зазначених у пункті 6.3 Договору страхування.
Згідно із пунктом 6.3 Договору страхування страхове відшкодування виплачується на підставі страхового акта (аварійного сертифікату), який складається Страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі встановленою Страховиком. Страховий акт складається на підставі наступних документів:
- заяви про виплату страхового відшкодування;
- документів з компетентних органів, що підтверджують факт настання страхового випадку;
- документального обґрунтування розміру збитків (акт огляду транспортного засобу або висновку автотоварознавчої експертизи);
- інших документів або відомостей згідно з запитом Страховика, які необхідні для з'ясування причин та обставин події.
14.08.2003 р. Товариство направило на адресу Страховика копії документів по страховому випадку, який стався 28.02.2003 р. з автомобілем марки БМВ-Х5, які були отримані останнім 19.08.2003 р. Серед переліку цих документів були пояснення водіїв, які потрапили в ДТП Кальченко А.П. та Гаращенко В.А.; протокол про адміністративне правопорушення від 28.02.2003 р. Кальченко А.П.; схема ДТП; протокол огляду ДТП від 28.02.2003 р.
Відповідно до Акта № 97 автотоварознавчого дослідження автомобіля марки БМВ-Х5, Кримської юридичної агенції “ІНТЕРНОМІКОС” бюро судових експертиз від 12.03.2003 р., вартість матеріальних збитків, що завдані володільцю вказаного автомобіля внаслідок ДТП 28.02.2003 р., склала 33 066,05 грн. Вказана експертиза була проведена за заявою Страхової компанії.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно відмовив в задоволенні зустрічного позову, в зв'язку з тим, що відповідно до частини 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Із матеріалів справи вбачається, що Договір страхування було укладено сторонами 13.02.2003 р., тобто до набрання чинності ЦК України.
Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Згідно з умовами Договору страхування цей договір укладено між Страховиком та Страхувальником на підставі Правил “Добровільного страхування транспортних засобів”.
Таким чином, Страхова компанія повинна була дізнатись про невідповідність Договору страхування Правилам страхування саме в момент укладення цього договору (13.02.2003 р.).
Отже, на вказані спірні правовідносини щодо строку позовної давності поширюється дія ЦК УРСР, а тому посилання Страхової компанії на ЦК України є неправомірним.
Статтею 71 ЦК УРСР встановлений загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) в три роки.
Із зустрічним позовом про визнання недійсним пункту 3.4 Договору страхування Страхова компанія звернулась до суду 09.11.2006 р., тобто після спливу строку позовної давності.
Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Аналогічне положення міститься у пункті 4 статті 267 ЦК України, згідно з яким сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (Товариством в судовому засіданні було заявлено про застосування строку позовної давності).
Доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності Страховою компанією не додано.
Доводи місцевого господарського суду щодо часткового задоволення основного позову також є повністю обґрунтованими.
Так, з матеріалів справи вбачається, що страховий випадок стався 28.02.2003 р. о 22 год. 50 хв., а тому згідно з положенням 4.4.4 Договору страхування Товариство повинно було повідомити про це Страхову компанію у строк до 03.03.2003 р. до 22 год. 50 хв. (1 та 2 березня 2003 року вихідні дні). Проте, у порушення вказаного обов'язку Товариство повідомило Страхову компанію про настання страхового випадку лише 04.03.2003 р.
Стаття 26 Закону України “Про страхування” передбачає підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування.
Відповідно до пункту 5 частини 1 цієї статті такою підставою є несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Зазначене положення кореспондується з пунктом 10.11 Правил страхування, відповідно до якого страхове відшкодування не виплачується, якщо про страхових випадок не було заявлено в установленому порядку і в строк, у зв'язку із чим не передбачається можливим визначити причину та розмір збитків.
Проаналізувавши положення зазначених норм суд зауважує, що вищевказаний припис Правил страхування не суперечить пункту 5 частини 1 статті 26 Закону України “Про страхування”, а лише конкретизує його.
Розділом 7 Договору страхування передбачені загальні обмеження настання відповідальності Страховика та причини відмови у виплатів страхового відшкодування. Зокрема, страхове відшкодування не виплачується у випадку недотримання Страхувальником умов Договору страхування, а також у випадку несвоєчасного повідомлення Страхувальником про настання страхового випадку без поважних причин, у зв'язку із чим не передбачається можливим визначити причину та розмір збитків (п. 7.1.3).
Таким чином, підстава для відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування, якщо про страхових випадок не було заявлено в установленому порядку і в строк, може бути лише тоді, коли внаслідок цього порушення страхувальника не передбачається можливим визначити причину та розмір збитків.
Як вбачається з матеріалів справи причина настання ДТП встановлена постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 29.01.2004 р. року (ДТП сталося внаслідок порушення водієм автомобіля “Фольксваген” держ. номер 10673 КО Кальченком А.П. пункту 12.1 Правил дорожнього руху України), розмір збитків визначено Актом № 97 автотоварознавчого дослідження, яке відбулося за заявою Страхової компанії (вартість матеріальних збитків склала 33 066 грн. 05 коп.).
Товариством було надіслано Страховій компанії усі необхідні документи, які необхідні для складання страхового акта, перелік яких передбачений у пункті 6.3 Договору страхування, проте саме з вини Страхової компанії не був складений зазначений страховий акт.
Матеріали справи не містять належних доказів про те, що від Товариства вимагались якісь додаткові документи, необхідні для страхового відшкодування (доказів про те, що ці листи-вимоги було надіслано та вручено Товариству), та доказів про те, що ці документи не були вручені Страховій компанії.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що твердження відповідача про несвоєчасне повідомлення позивачем про страховий випадок є безпідставною, а відмова Страхової компанії від здійснення страхового випадку, є неправомірною.
Разом з тим, при визначенні ціни позову Товариством не була врахована франшиза, тобто частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Так, пунктом 2.4 Правил страхування передбачено, що умовами договору страхування може бути передбачена власна участь Страхувальника у відшкодуванні збитків (франшиза).
Пунктом 3.4 Договору страхування передбачена безумовна франшиза у розмірі 5 % від розміру завданих збитків на кожний застрахований об'єкт.
Слід зауважити, що відповідно до статті 16 Закону України “Про страхування” договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Статтею 17 цього Закону передбачено, що правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання вищезазначених положень Закону України “Про страхування” Страховою компанією були розроблені та зареєстровані Комітетом по справах нагляду за страховою діяльністю Правила страхування. Договір страхування був укладений на підставі зазначених Правил.
Відтак, Договір страхування не повинен суперечити Правилам страхування.
Однак, пункт 3.4 Договору страхування суперечить вимогам пункту 2.5 Правил страхування, останнім же передбачено, що франшиза встановлюється у вигляді фіксованої суми, яка не може бути меншою 5% від страхової суми, обумовленої договором.
Виходячи з аналізу пункту 2.4 Правил страхування умовами договорів страхування може бути передбачена франшиза, але якщо сторони вирішили, що франшиза застосовується, то в даному випадку її розмір не може суперечити пункту 2.5 Правил страхування, тобто бути менше 5% страхової суми, обумовленої договором страхування.
Враховуючи викладене суд визначає розмір франшизи керуючись Договором страхування з урахуванням положень пункту 2ЛЛравил страхування.
Отже, франшиза складає: 18075 грн. 70 коп. (361 514 грн. (страхова сума за автомобіль марки БМВ-Х5) х 5 %).
Таким чином, сума страхового відшкодування, яку повинна сплатити Страхова компанія складає: 14990 грн. 35 коп. (33066 грн. 05 коп. (розмір заподіяних збитків) - 18075 грн. 70 коп. (розмір франшизи)).
Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не було надано суду першої інстанції належних доказів на спростування викладеного в первинному позові, тому враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно визначив вимоги позивача як обґрунтовані і такі, що підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно і всебічно з'ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Астарта” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 21.06.2007 р. в справі № 34/139 - без змін.
Справу № 34/139 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
16.11.07 (відправлено)