Провадження № 22-ц/803/451/25 Справа № 213/359/24 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
08 січня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Бортник В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 213/359/24 за позовом Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради, як органу опіки та піклування, в інтересах дитини: ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про відібрання малолітньої дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Мазуренко В.В., -
В січні 2024 року виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради, як орган опіки та піклування, в інтересах дитини ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом про відібрання малолітньої дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. В обґрунтування зазначив, що 10.01.2024р. до них надійшло повідомлення з ВП №6 про те, що малолітній ОСОБА_1 , через ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, вжив наркотичну речовину та був доставлений до реанімаційного відділення, де перебував на стаціонарному лікуванні. Батько дитини проживає окремо, відповідач йому чинила перешкоди в спілкуванні з дитиною. Відносно відповідача, за вказаними вище подіями, внесено відомості до ЄРДР за ст.166 КК України, за фактом злісного невиконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 по відношенню до малолітнього ОСОБА_1 , що спричинило тяжкі наслідки, а саме отруєння дитини. В письмових поясненнях відповідач визнала вживання нею наркотичних речовин, та що її безвідповідальне ставлення до виконання батьківських обов'язків мало наслідком спричинення шкоди здоров'ю дитини. Батько дитини звернувся до позивача з заявою передати дитину йому для виховання та проживання. Рішенням позивача від 17.01.2024р. №13 було вирішено негайно відібрати у відповідача дитину. Відповідач добровільно дитину не віддала. У зв'язку з вказаним, позивач просить відібрати у відповідача малолітню дитину без позбавлення її батьківських прав, стягнути аліменти в розмірі частини з усіх видів її заробітку, а дитину передати батьку.
Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2024 року позовну заяву Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради, як органу опіки та піклування, в інтересах дитини: ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про відібрання малолітньої дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задоволено - відібрано від громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення її батьківських прав.
Передано малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батькові ОСОБА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19.01.2024р. до досягнення дитиною повноліття на користь батька дитини- ОСОБА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір 3 028,00 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність судового рішення нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просить його скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд, в порушення Закону України «Про судову експертизу» та Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», не маючи висновок судово-психіатричної експертизи, зробив висновок про небезпеку передання дитини відповідачу ( ОСОБА_2 ) на виховання дитини.
Разом з тим зазначає, що суд не взяв до уваги, що з відповідачем окрім малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом ще проживають двоє дітей, за якими здійснюється належний нагляд з боку відповідача. Нарікань з боку сусідів, вчителів та самого позивача відносно виховання дітей, крім малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не було.
Крім того, лікування дитини у закладі охорони здоров'я - структурному підрозділі КНП Криворізька міська лікарня №16, відповідач оплачувала за власні кошти.
Помилковість тверджень суду, що закриття кримінального провадження за ст.166 КК України відносно відповідача не спростовує її неправомірну поведінку та не гарантує подальше виконання батьківських обов'язків належним чином та безпеку дитини, суд аргументував не дивлячись на те, що відповідач раніше до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягалась, малолітній син ОСОБА_1 раніше на обліку у службі у справах дітей не перебував, були відсутні будь-які повідомлення про ухилення відповідача від батьківських обов'язків, скоєння насильства, жорстокого поводження, було встановлено відсутність у діях відповідача обов'язкового елементу складу злочину - злісність, в даному випадку мав місце поодинокий випадок.
На спростування позиції суду у частині перебування відповідача ОСОБА_2 на обліку у лікаря нарколога з приводу лікування від алко- і наркозалежності з 2000 року до січня 2024 року зазначає, що відповідач ОСОБА_2 під час допуску до виконання праці за період з 2016р. по 2022р. обов'язково проходила попередні та періодичні психіатричні огляди і профілактичні наркологічні огляди у лікаря нарколога і лікаря психіатра і жодних психіатричних та наркологічних протипоказань до роботи не було виявлено, що підтверджується сертифікатами лікаря нарколога і медичною довідкою від лікаря психіатра. Більш того, відповідач ОСОБА_2 до січня 2024 року навіть не знала, що вона вже більше 24 років знаходиться на обліку у лікаря нарколога з приводу вживання алкоголю із згубними наслідками і лікування від наркозалежності, що ставить під сумнів висновки суду щодо довготривалості перебування відповідача на обліку у лікаря нарколога і лікування від наркозалежності з 2000 року.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідач та її представник в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Представник позивача Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради та третя особа - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач та третя особа є батьками малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8, 9, 10). Малолітній ОСОБА_1 зареєстрований та проживає разом з відповідачем за адресою АДРЕСА_1 (а.с.11). Шлюб між відповідачем та третьою особою розірвано, з третьої особи на утримання дитини стягуються аліменти (а.с.12, 13).
10.01.2024р. позивача було повідомлено, що 09.01.2024р. до закладу охорони здоров'я - структурного підрозділу КНП Криворізька міська лікарня №16, бригадою швидкої медичної допомоги доставлено малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з діагнозом отруєння невідомою речовиною, реанімація. Мати дитини ( ОСОБА_2 ) пояснила, що 09.01.2024р. за місцем проживання по АДРЕСА_1 , приблизно о 21:00 год. перебувала в алкогольному чи наркотичному сп'яніння, розклала наркотичну речовину «сіль» на мобільний телефон з метою власного вживання, відволіклась за побутовою причиною та не помітила як дитина з'їла чи вдихнула дану наркотичну речовину. Дитині стало зле і було викликано швидку (а.с.14, 15).
ОСОБА_3 (третя особа) звернувся до позивача з заявою передати йому на виховання дитину - ОСОБА_1 , вказав, що до цього часу відповідач чинила перешкоди в їх спілкуванні (а.с.17, 19).
Відповідач надала позивачу пояснення, що визнає свою провину у вказаній події, зазначила, що після 09.01.2024р. не вживала та не буде вживати наркотичні речовини (а.с.18).
Рішенням виконкому від 17.01.2024р. №13, вирішено негайно відібрати від громадянки ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_1 (а.с.20). Відповідач відмовилась виконувати дане рішення та добровільно віддавати дитину (а.с.21).
Відповідно до інформації з КП КБЛНПД ДОР від 17.01.2024р., відповідач отримує медичну допомогу лікаря-нарколога з січня 2000 року по теперішній час з приводу вживання алкоголю зі згубними наслідками (а.с.22).
Відповідно до Висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп'яніння від 10.01.2024р., відповідач ОСОБА_2 10.01.2024р. перебувала в стані наркотичного сп'яніння (а.с.23).
Рішенням виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради 21.02.2024 року було прийняте рішення про доцільність відібрання малолітнього ОСОБА_1 від матері ОСОБА_2 без позбавлення її батьківських прав (а.с.61).
Третя особа ОСОБА_3 03.10.2023р. пройшов періодичний психіатричний огляд, в тому числі на предмет вживання психоактивних речовин (а.с.64-67), характеризується за місцем роботи ПАТ ІнГЗК, де працює майстром дільниці - позитивно; за місцем проживання також характеризується позитивно.
Відповідач пройшла стаціонарне лікування в КП ДБКЛНПД ДОР з 01.03.2024р. по 18.03.2024р., на момент виписки спостерігалось утримання від вживання психоактивних речовин в умовах лікарні. Діагноз психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психостимуляторів (солі), синдром залежності. При виписці рекомендована консультація лікаря-нарколога у динаміці (а.с.87, 107).
За місцем проживання та роботи відповідач (машиніст конвеєра дробильної фабрики ПАТ ІнГЗК) характеризується позитивно (а.с.88, 89). Відповідач надала нотаріально завірену заяву про передачу дитини на виховання своїй матері ОСОБА_4 , своєму старшому сину ОСОБА_5 , донці ОСОБА_6 (а.с.90).
19.03.2024р. кримінальне провадження за ст.166 КК України закрито, оскільки раніше ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.184 КУпАП не притягувалась, малолітній ОСОБА_1 раніше на обліку у службі у справах дітей не перебував, та були відсутні будь-які повідомлення про ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, скоєння насильства, жорстокого поводження. Встановлено відсутність в діях ОСОБА_2 обов'язкового елементу складу злочину - злісність, в даному випадку мав місце поодинокий випадок (а.с.99).
Відповідач звернулась до позивача для обстеження житлово-побутових умов, але отримала відмову.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції враховуючи, що на момент судового розгляду ситуація не змінилась, відповідач не усвідомлює загрозу яку несе для дитини, маючи синдром залежності від наркотичних речовин (психостимуляторів), перебуває на обліку нарколога з 2000 року з приводу вживання алкоголю, тобто більше 24 років, а на даний час вже перебуває на обліку з приводу психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання психостимуляторів («солі»), синдром залежності (має залежність від психоактивних речовин). Відповідач своїми діями та поведінкою порушує права дитини на перебування дитини в безпечному та спокійному середовищі. На даний час залишення дитини у відповідача є небезпечним для життя дитини, її здоров'я і морального розвитку, тобто наявні обставини для відібрання дитини передбачені ст.ст.164, 170 СК України.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги виходить з наступного.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Положення вказаної Конвенції узгоджуються з нормами законів України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно з пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
У частині першій статті 170 СК України визначено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.
Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, без позбавлення їх батьківських прав, суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Основними підставами для відібрання дитини є ухилення батьків від виконання своїх обов'язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва; залишення дитини у небезпечних для її життя, здоров'я і морального виховання умовах.
Відібрання дитини - це, насамперед, спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв'язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.
Випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до протиправної чи розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику для життя, здоров'я, або для морального виховання. Ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини варто оцінювати з урахуванням її фізичного та психічного розвитку.
Європейський суд з прав людини зазначав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Оцінка пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18).
Ухвалюючи рішення про відібрання малолітньої дитини від матері без позбавлення її батьківських прав і передаючи дитину батькові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт того, що зловживання відповідачем наркотичними речовинами призвело до отруєння малолітньої дитини ОСОБА_1 . Таке поводження з дитиною вказує на порушення його прав та неповаги до гідності малолітнього.
Встановивши такі обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що залишення дитини у матері є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання, відібрання дитини без позбавлення батьківських прав відповідача є єдиним способом захисту прав і якнайкращого забезпечення інтересів дитини, що є пріоритетним при вирішенні цієї справи.
З такими висновком суду колегія суддів повністю погодитись не може з наступних підстав.
У постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №184/1811/16-ц міститься висновок про те, що механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, визначено Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866 (далі - порядок), згідно з пунктом 4 якого особи, яким стало відомо про факт залишення дитини без батьківського піклування, зобов'язані негайно повідомити про це службу у справах дітей за місцем виявлення дитини.
Служба у справах дітей, а у разі, коли дитина виявлена на території села, селища, - виконавчий орган сільської, селищної ради разом з працівниками органів внутрішніх справ та охорони здоров'я протягом доби після надходження повідомлення про дитину, яка залишилась без батьківського піклування, проводять обстеження умов її перебування, стану здоров'я та з'ясовують обставини, за яких дитина залишилась без батьківського піклування. За результатами обстеження умов перебування дитини складається акт, в якому зазначається дата, місце проведення обстеження, відомості про дитину, її батьків, інших осіб, з якими вона проживає, умови утримання дитини та стан її здоров'я, за яких обставин та з яких причин дитина залишилась без батьківського піклування, а також заходи, що були вжиті для захисту прав дитини.
Дитина, яка залишилася без батьківського піклування, тимчасово може бути влаштована у сім'ю громадян; притулок для дітей служби у справах дітей; центр соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційний центр; медичний, навчальний, виховний заклад, інший заклад або установу, в яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування (крім дитячого будинку та загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування).
Дитина, в якої є родичі або інші особи, з якими у неї на момент залишення без батьківського піклування склалися близькі стосунки (сусіди, знайомі) і які бажають залишити її на виховання у своїй сім'ї, може перебувати в їх сім'ї до прийняття рішення про влаштування дитини. Підставою для тимчасового перебування дитини в сім'ї родичів або інших осіб, з якими у неї склалися близькі стосунки, є заява таких осіб про згоду на її тимчасове проживання, акт обстеження їх житлово-побутових умов та рішення служби у справах дітей про тимчасове влаштування.
Підстави позову фактично засновані лише на події, що сталася із малолітнім ОСОБА_1 , 2021 року народження, під час перебування його за місцем проживання матері та не взято до уваги те, що відповідач пройшла курс лікування від наркозалежності, стала на шлях виправлення.
Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що з моменту звернення до суду з даним позовом і до часу ухвалення даної постанови, малолітня дитина до сих пір знаходиться з матір'ю. Третьою особою (батьком дитини) не вжито жодних заходів для виконання рішення суду в частині відібрання дитини. Крім того, у справі відсутні дані про те, що третя особа - ОСОБА_3 (батько дитини) взагалі цікавиться долею сина.
Судом апеляційної інстанції приймаються доводи апеляційної скарги про те, що з відповідачем, окрім малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом проживають ще двоє дітей відповідача, за якими здійснюється належний нагляд з боку ОСОБА_2 . Нарікань з боку сусідів, вчителів та самого позивача відносно виховання інших дітей, крім малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не було.
Колегією суддів при розгляді даної справи береться до уваги щире каяття відповідача, позитивні характеристики з її місця роботи та проживання, що підтверджує перегляд її відношення до виконання батьківських обов'язків та бажання залишити дитину разом з нею.
Остання в судовому засіданні апеляційного суду пояснила, що вона не була обізнана про те, що з 2000 року перебуває на обліку у нарколога. Даний довід підтверджується копіями сертифікатів про проходження лікарів нарколога та психіатра, які відповідач отримувала при працевлаштуванні на роботу на відповідні посади у 2016, 2018, 2020 роках.
Так, згідно сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду серії ААА №069395 від.12.10.2016р. виданого Комунальним закладом «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради (перейменовано на КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «КРИВОРІЗЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ З НАДАННЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ» ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ). який видано відповідачу - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мешкає за адресою; АДРЕСА_1 , за результатами наркологічного огляду, наркологічні протипоказання до виконання праці відсутні. Сертифікат дійсний з 12.10.2016 по 12.10.2018 року.
Згідно медичної довідки про проходження обовязкових попередніх періодичних психіатричних оглядів серії АAА №048512 від 12.10.2016p. виданого Комунальним закладом «Криворізький психоневрологічний диспансер», відповідачу ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкае за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами психіатричного огляду, психіатричні протипоказання до виконання праці машиністом конвеєру відсутні , психіатричні протипоказання до провадження на висоті відсутні. Довідка дійсна з 12.10.2016 року по 12.10.2021 року.
За сертифікатом про проходження профілактичного наркологічного огляду серії ЯЯА №517506 від 30.08.2018р. Комунальним закладом «Широківська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради (перейменовано на КОМУНАЛЬНЕ ПДПРИЄМСТВО «ШИРОКІВСЬКА ЛІКАРНЯ» ШИРОКІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ), видано відповідачу - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами наркологічного огляду, наркологічні протипоказання до виконання праці машиністом конвеєра відсутні. Сертифікат дійсний з 30.08.2018 року по 30.08.2020 року.
Сертифікатом про проходження профілактичного наркологічного огляду серії ЯЯТ №343419 від 03.09.2020р. виданого Комунальним закладом «Широківська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради, виданий відповідачу ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами наркологічного огляду, наркологічні протипоказання до виконання праці машиністом конвеєра на висоті відсутні. Сертифікат дійсний з 03.09.2020 року по 03.09.2022 року.
Крім того, згідно висновку КП «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради, щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 14.07.2024 р. у ОСОБА_2 ознак сп'яніння не виявлено.
Також відповідач в суді пояснила, що біля 9 місяців до події (до січня 2024 року) вона вперше спробувала наркотичну речовину «сіль». Це було викликано стресом через ряд об'єктивних складних обставин у її житті та душевним хвилюванням, оскільки її старший син ОСОБА_5 (2002 року народження) у 19 річному віці був призваний до лав ЗСУ і виконував військовий обов'язок на передовій під м.Бахмут, вона за нього переживала. Крім того на її вихованні знаходиться середня дитина, донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка після закінчення школи продовжує навчання та отримує професійно-технічну освіту і малолітній син ОСОБА_8 , 2021 року народження, по догляду за яким вона знаходиться у декретній відпустці. Після інциденту більше не вживала наркотичних речовин.
Визнає помилку, вважає, що дитині краще проживати з нею. Добровільно пройшла лікування від наркозалежності. А також той факт, що дитина, крім матері, нікому більше не потрібна, оскільки з моменту події і до теперішнього часу дитина знаходиться з нею, а ні позивач, а ні третя особа не ставили питання про фактичне виконання рішення суду першої інстанції в частині відібрання дитини, що свідчить про те, що в інтересах дитини залишитись з матір'ю.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Доцільно з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, а також визначити, чи виправдовуються такі заходи станом фізичного або психічного здоров'я дитини. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).
В оскаржуваному рішенні суд установив, що зловживання відповідачем наркотичними речовинами призвело до отруєння малолітньої дитини ОСОБА_1 і той факт, що кримінальне провадження за ст.166 КК України закрите, не спростовує вказаного.
Разом із тим, як встановлено в судовому засіданні, після даного факту, позивачем не було здійснено соціального супроводу, а третя особа (батько дитини) якій було за рішенням органу опіки та піклування передано дитину, не проявлено ніякого інтересу щодо малолітнього, питання щодо відібрання дитини з передачею останньому не вирішило спору по суті. На час розгляду справи мати продовжує здійснювати батьківські обов'язки як щодо малолітнього сина, так і щодо неповнолітньої доньки.
В матеріалах справи містяться докази, що відповідач за місцем мешкання та роботи характеризується позитивно. Старший син проходить на даний час службу у Національній гвардії, позитивно характеризується. Середня дитина, донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , після закінчення школи продовжує навчання та отримує технічну освіту. Донька та малолітній ОСОБА_1 мешкають разом з відповідачем та її (відповідача) матір'ю.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач зверталась до позивача з проханням обстеження її житлово-побутових умов, але отримала відмову.
Після закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_2 з підстав відсутності складу злочину передбаченого ст.166 КК України, доказів про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст.184 КУпАП суду не надано.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність, або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16-ц.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає що позивач, звертаючись з позовом в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про його відібрання від відповідача, фактично обґрунтовує свої вимоги ненадійністю ситуації, при цьому ставлячи вимоги (передання дитини батькові) які не розв'язують спору по суті, оскільки батько дитини її долею не цікавиться, дані, які б свідчили про його активне бажання виконувати батьківськи обов'язки в матеріалах справи відсутні, свою позицію щодо апеляційної скарги відповідача він не висловив, в судове засідання апеляційного суду не прибув.
Вірно встановивши фактичні обставини у справі та правовідносини, які склалися між сторонами, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо задоволення позову і відібрання у відповідачки дитини без позбавлення їх батьківських прав з передачею дитини третій особі (батькові ОСОБА_3 ), тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволені даної вимоги.
Враховуючи, що вимога про відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав задоволенню не підлягає, то позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь батька ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітньої дитини (яка продовжує мешкати разом з матір'ю) які є похідними від позовних вимог про відібрання дитини, також не підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, про відмову у задоволені позову.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2024 року скасувати.
У задоволені позову виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради, як органу опіки та піклування, в інтересах дитини: ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про відібрання малолітньої дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 13 січня 2025 року.
Головуючий суддя: О.В.Агєєв