Провадження № 11-сс/803/163/25 Справа № 202/10087/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
08 січня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
власника майна ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2024 року про арешт майна у кримінального провадження № 42023040000000552, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2024 року задоволено клопотання слідчого та накладено арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування на автомобіль марки «RENAULT DUSTER», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_7 , і яким користується ОСОБА_8 , а також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ключі запалення від вказаного автомобіля.
Мотивуючи ухвалене рішення, слідчий суддя послався на те, що доведеним є, що в разі не накладення арешту на вищевказане рухоме майно воно може бути відчужене іншим особам чи перетворене з огляду на те, що підозрювані та власник майна ОСОБА_7 як їх родич можуть бути заінтересовані в результатах кримінального провадження, що унеможливить збереження майна як речового доказу та його можливу подальшу спеціальну конфіскацію.
Зазначає, що в даному випадку накладення арешту пов'язано зі здійсненням кримінального провадження за фактом вчинення корисливих особливо тяжких злочинів, у тому числі передбаченого статтею 310 КК України, що відповідно до статті 96-1 КК України у випадках, визначених законом, може бути підставою для застосування спеціальної конфіскації.
Вказує, що на цей час докази щодо добросовісності набуття власником прав на цей автомобіль не надані, в тому числі не були подані слідчому судді в судовому засіданні представником власника майна, за участю якого розглянуто клопотання про арешт.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання слідчого відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час обшуку в автомобілі будь-яких заборонених речей та предметів знайдено не було. Він не має жодного відношення до даного кримінального правопорушення.
Позиції учасників судового провадження.
ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.ст. 132, 170, 171, 172, 173 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. У відповідності до вимог ст.16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Як органом досудового розслідування, так і слідчим суддею зазначених вимог закону не було дотримано в повному обсязі.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Кримінальний процесуальний закон покладає обов'язок на слідчого суддю перевірити чи відповідає клопотання про арешт вимогам закону, заслухати ініціатора подання клопотання та прокурора на предмет обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні.
Однак, розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, слідчий суддя не перевірив усіх обов'язкових складових, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Так, апеляційний суд звертається до аргументів клопотання та правової кваліфікації даного кримінального провадження, заявленого у клопотанні, що є вирішальним задля з'ясування питання про відповідність заявленого для накладення арешту майна критеріям речового доказу.
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що в провадженні СУ ГУНП в Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023040000000552 від 24.10.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1,2 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 310 КК України.
Аналізуючи клопотання слідчого та додані до нього матеріали, колегія суддів констатує недоведеність органом досудового розслідування необхідності застосування інституту арешту майна в даному кримінальному провадженні.
Звертаючись до суду з клопотанням, слідчий визначив метою накладення арешту на вилучене майно - забезпечення збереження речових доказів.
Встановленню підстави та мети накладення арешту на майно передує з'ясування питання відповідності майна, яке пропонується до арешту визначеним ст. 98 КПК України критеріям речового доказу.
Так, ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2024 року надано слідчому СУ ГУНП в Дніпропетровській області дозвіл на проведення обшуку автомобіля «RENAULT DUSTER», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_7 , і яким користується ОСОБА_8 , з метою виявлення та фіксації відомостей по обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукування знаряддя кримінального правопорушення та інших речових доказів у кримінальному провадженні.
Відповідно до протоколу обшуку від 20.08.2024 року даного транспортного засобу, в ході обшуку автомобіля нічного виявлено не було.
ОСОБА_7 , як власнику даного транспортного засобу, не повідомлено про підозру.
Таким чином, зміст клопотання з зазначеною кваліфікацією не відображає відомостей, за яких, у їх логічному взаємозв'язку, можна дійти висновку щодо відношення вилученого у ОСОБА_7 транспортного засобу до обставин, які є предметом розслідування у заявленій у клопотанні кваліфікації за ч. 1,2 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 310 КК України.
На предмет перевірки відповідності майна поняттю речових доказів є важливим опис та інше фіксування результатів огляду речей, документів, щоб надало можливість їх поєднати із обставинами конкретного кримінального провадження та породжувало би законні юридичні наслідки.
Зміст поданого клопотання не містить посилання, що вилучений транспортний засіб, який належить ОСОБА_7 , є предметом або знаряддям кримінального правопорушення, а правова кваліфікація у співставленні із затребуваним для накладення арешту майном у вигляді транспортного засобу не надає можливості ідентифікувати це майно як речовий доказ.
Висновок слідчого судді про відповідність вилученого транспортного засобу критеріям речових доказів, за відсутності відповідного аргументування з боку органу досудового розслідування та заявленої у клопотанні кваліфікації слід вважати припущенням.
Також, висновок слідчого судді про те, що транспортний засіб визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні, може у подальшому підлягати конфіскації, в тому числі спеціальній, взагалі не ґрунтується на вимогах клопотання, оскільки метою накладення арешту на даний автомобіль слідчим зазначено збереження речового доказу.
Таким чином, слідчий суддя вийшов за рамки клопотання слідчого та самостійно зазначив таку мету для арешту майна, як конфіскація, в тому числі спеціальна.
Апеляційний суд зазначає, що відповідність вилученого майна критеріям речового доказу взагалі не отримала відображення у клопотанні про накладення арешту на майно, що засвідчує не дотримання слідчим суддею передбачених ст.ст. 22, 26 КПК України загальних засад кримінального провадження у вигляді змагальності та диспозитивності.
За обставин не доведення приналежності вилученого транспортного засобу критеріям речових доказів та мети накладення арешту на нього, застосування затребуваного органом досудового розслідування заходу забезпечення кримінального провадження ні яким чином не сприятиме досягненню дієвості цього провадження, що згідно ст. 131 КПК України є загальною метою застосування будь-якого заходу.
Обов'язок ініціатора клопотання довести обставини що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, тощо слідує із вимог ч. 5 ст. 132, ст. 171 КПК України та відповідає передбаченим ст.ст. 7, 22, 26 КПК України принципам змагальності та диспозитивності.
Вимоги ч. 1 ст. 173 КПК України зобов'язують слідчого суддю, суд відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Судова колегія дійшла висновку, що потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права, як арешт транспортного засобу, а отже з урахуванням предмету розслідування, відсутні правові підстави для задоволення заявленого клопотання слідчого.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання слідчого про арешт майна, без належного обґрунтування, носить формальний характер, слідчим не доведено необхідного об'єму правових підстав для прийняття рішення про арешт майна транспортного засобу а рішення слідчого судді без наведення переконливих обставин, не можна визнати вмотивованим та обґрунтованим.
Сукупність вище наведених обставин обумовлює скасування оскаржуваної ухвали з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2024 року про арешт майна у кримінального провадження № 42023040000000552 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання старшого слідчого СВ СУ ГУНП в Дніпропетровській області про накладення арешту на на автомобіль марки «RENAULT DUSTER», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_7 , а також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ключі запалення від вказаного автомобіля - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4