13 січня 2025 року
м. Київ
справа № 165/3764/23
провадження № 51 - 5202 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Турійського районного суду Волинської області від 29 травня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нововолинськ Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
встановив:
За вироком Турійського районного суду Волинської області від 29 травня 2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Вирішено питання щодо запобіжного заходу, процесуальних витрат та речових доказів.
Відповідно до обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_4 за невстановлених під час досудового розслідування обставин, місця та часу, повторно незаконно придбав та зберігав при собі у предметах одягу з метою збуту частину таблетки білого кольору, яка містить у своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежений, - бупренорфін. Надалі, 11 серпня 2023 року близько 12:50 год, перебуваючи на території КНП «Нововолинська центральна міська лікарня», за адресою: Волинська обл., Володимирський р-н, м. Нововолинськ, просп. Перемоги, 7, під час проведення працівниками СКП ВП № 1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області оперативної закупки наркотичних засобів та психотропних речовин умисно повторно незаконно збув вищевказану частину таблетки білого кольору ОСОБА_5 (анкетні дані особи легендовані), продавши її останньому за ціною 400 грн.
Крім того, ОСОБА_4 , за невстановлених під час досудового розслідування обставин, місця та часу, керуючись прямим умислом, повторно незаконно придбав та зберігав при собі у предметах одягу з метою збуту частину таблетки білого кольору, яка містить у своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежений, - бупренорфін. Надалі, 23 серпня 2023 року близько 18:00 год, перебуваючи на території КНП «Нововолинська центральна міська лікарня», за адресою: Волинська обл., Володимирський р-н, м. Нововолинськ, просп. Перемоги, 7, під час проведення працівниками СКП ВП №1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області оперативної закупки наркотичних засобів та психотропних речовин умисно повторно незаконно збув вищевказану частину таблетки ОСОБА_5 (анкетні дані особи легендовані), продавши її останньому за ціною 400 грн.
Також, ОСОБА_4 за невстановлених під час досудового розслідування обставин, місця та часу, керуючись прямим умислом, повторно незаконно придбав та зберігав при собі у предметах одягу з метою збуту дві частини таблетки білого кольору, які містять у своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежений, - бупренорфін. Надалі, 29 серпня 2023 року близько 11:50 год, перебуваючи на території КНП «Нововолинська центральна міська лікарня», за адресою: Волинська обл., Володимирський р-н, м. Нововолинськ, просп. Перемоги, 7, умисно повторно незаконно збув ОСОБА_6
29 серпня 2023 року в період часу з 12:10 год по 12:38 год, під час огляду місця події на території КНП «Нововолинська центральна міська лікарня», за адресою: Волинська обл., Володимирський р-н, м. Нововолинськ, просп. Перемоги, 7, у ОСОБА_6 вищевказані дві частини таблетки білого кольору, які містять у своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежений, - бупренорфін, вилучені та поміщені в спецпакет Національної поліції України № КІV1125315, який був опечатаний.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 01 жовтня 2024 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 залишив без задоволення, а вирок Турійського районного суду Волинської області від 29 травня 2024 року - без змін.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга засудженого ОСОБА_4 із додатком, в якій він порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що суд першої інстанції не дослідив речові докази. Вказує, що на відеозаписі не видно самого вилучення речових доказів у залегендованої особи. Посилається на те, що місцевий суд у ході розгляду провадження не дотримався кримінально-процесуального закону, що потягнуло за собою порушення права на захист, фальсифікацію доказів та обґрунтування обвинувачення на припущеннях. Цей висновок суду суперечить висновку експертизи щодо вмісту наркотичної речовини, який також не є об'єктивним. Вважає, що залегендований свідок ОСОБА_5 є наркозалежною особою та надав неправдиві показання за вказівкою працівників поліції. Стверджує про порушення приписів статей 88 та 88-1 КПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги засудженого, які є аналогічними доводам його апеляційної скарги, та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Статтею 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Приписами ст. 438 КПК України встановлено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Водночас колегія суддів касаційного суду звертає увагу, що доводи касаційної скарги засудженого фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі вимог ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Так, за результатами апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції, дійшов переконання, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, за обставин, наведених у вироку, підтверджуються зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що в судовому засіданні безпосередньо у встановленому законом порядку суд першої інстанції допитав обвинуваченого ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , зміст показань яких детально викладений у вироку.
Із вироку суду першої інстанції вбачається, що у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, не визнав та стверджував, що від ОСОБА_5 гроші не отримував і наркотичний засіб йому не продавав, а також ОСОБА_6 цей засіб безкоштовно не надавав. Вказував, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з невідомих причин його обмовляють.
Втім, суди встановили, що позиція обвинуваченого про невизнання винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення спростовується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні та оцінених судом у їх взаємозв'язку, відповідно до приписів ст. 94 КПК України.
Так, апеляційний суд дійшов переконання, що про обставини придбання в обвинуваченого наркотичних засобів місцевий суд детально безпосередньо допитав залегендованого свідка ОСОБА_5 , який двічі брав участь у проведенні контролю за вчиненням ОСОБА_4 злочинів у формі оперативної закупки в якості закупника. Судами встановлено, що показання цього свідка є послідовними та узгоджуються із дослідженими судом відеозаписами ходу і результатів оперативних закупок.
Крім того, суди дійшли висновку, що показання свідка ОСОБА_6 , безпосередньо допитаного місцевим судом, кореспондуються з відеозаписом незаконного збуту йому ОСОБА_4 наркотичного засобу, отриманому в ході проведення НСРД у вигляді спостереження за особою ОСОБА_4 , а також з протоколом огляду місцевості, в ході якого ОСОБА_6 видав працівникам поліції придбаний в обвинуваченого наркотичний засіб, а також власний термінал стільникового зв'язку, дані щодо ІМЕІ та абонентського номеру якого у свою чергу свідчать про здійснення з нього двох дзвінків на абонентський номер, яким на той час користувався обвинувачений, а саме 29 серпня 2023 року об 11:15:29 год (пропущений виклик) та 11:20:56 год (розмова відбулась), підтвердженням чому слугують відомості, здобуті під час зняття інформації з електронних комунікаційних мереж з даного номеру.
Разом з тим, апеляційний суд дійшов до переконання, що усі НСРД відносно обвинуваченого проводились на підставі відповідних процесуальних рішень прокурора та слідчого судді апеляційного суду, такі постанови та ухвали відкриті стороні захисту та безпосередньо досліджені судом.
Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що протоколом вилучення товару та огляду покупця, протоколом проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 23 серпня 2023 року та відеозаписом закупки, який є безперервним, об'єктивно підтверджуються обставини проведення оперативної закупки 23 серпня 2023 року.
Крім того, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зауважив, що доводи обвинуваченого ОСОБА_4 про повторне дослідження речових доказів, оскільки, на думку останнього, виявлена за результатом експертиз маса бупренорфіну в частинах таблетки є занадто малою і не відповідає вмісту такого засобу в таблетці субутексу, не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на припущеннях.
Так, обґрунтовуючи свою позицію апеляційний суд послався на те, що судом першої інстанції були дослідженні: висновок експерта № СЕ-19/103-23/9735-НЗПРАП від 29 серпня 2023 року, згідно з наданої на дослідження частина таблетки білого кольору, яка знаходилася в сейф-пакеті WAR 0064137, містить у своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежений, - бупренорфін. Маса бупренорфіну в частині таблетки становить 0,0011 г; висновок експерта № СЕ-19/103-23/9938-НЗПРАП від 04.09.2023 року згідно з наданої на дослідження частини таблетки білого кольору, які знаходилися в сейф-пакеті № KIV 1125315, містять у своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежений, - бупренорфін. Маса бупренорфіну становить 0,001 г.
Водночас апеляційний суд дійшов висновку про відсутність будь-яких підстав ставити під сумнів висновки експертів.
Переглянувши в апеляційному порядку кримінальне провадження, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що оцінюючи докази в сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку, провівши у повному обсязі судовий розгляд, місцевий суд дійшов правильного висновку, що ці докази доводять вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Щодо тверджень ОСОБА_4 про те, що залегендований свідок ОСОБА_5 є наркозалежною особою та надав неправдиві показання за вказівкою працівників поліції, варто зазначити таке. Як убачається з ухвали апеляційного суду, сторона захисту, оскаржуючи рішення місцевого суду в цій частині, стверджувала, що вказане свідчить про провокацію, проте ці доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Так, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що суд першої інстанції, із дотриманням принципу змагальності сторін, допитав свідка ОСОБА_5 , який двічі брав участь у проведенні контролю за вчиненням ОСОБА_4 злочинів, передбачених ст. 307 КК України, у формі оперативної закупки в якості закупника. Показання цього свідка є послідовними та узгоджуються із дослідженими судом відеозаписами ходу і результатів оперативних закупок.
Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що під час ретельної перевірки тверджень сторони захисту про провокацію злочину з боку свідка ОСОБА_5 та працівників правоохоронних органів у цьому кримінальному провадженні жодних ознак провокації та підбурювання ОСОБА_4 до вчинення злочину не встановлено, а всі доводи про протилежне ґрунтуються на безпідставних припущеннях, оскільки поведінка органу досудового розслідування обмежувалася виключно документуванням злочину та була пасивною, як того вимагають правила КПК України, а намір вчинення злочину в обвинуваченого сформувався без стороннього впливу.
Апеляційний суд також звернув увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та дав суду іншу версію подій в задокументованих та інкримінованих йому епізодах збуту наркотичних засобів. Тобто, обвинувачений ОСОБА_4 фактично сам заперечив провокацію злочину, оскільки, як він стверджував, наркотичний засіб ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не передавав, гроші від ОСОБА_5 не отримував.
З огляду на викладене, суди дійшли до переконання, що заперечуючи свою причетність до вчинення інкримінованих правопорушень, ОСОБА_4 втратив можливість висувати доводи щодо провокування, а тому така заява є повністю неправдоподібна через свою суперечність.
Варто зауважити, що у разі перевірки правильності застосування судами нижчого рівня норм права Верховний Суд не має компетенції оцінювати докази з точки зору їх достовірності, однак може оцінювати з погляду належності, допустимості та достатності їх сукупності для прийняття відповідного процесуального рішення.
Щодо доводів касаційної скарги засудженого про порушення його права на захист
На обґрунтування вказаних доводів зазначає, що місцевий суд у ході розгляду провадження не дотримався кримінально-процесуального закону, що потягнуло за собою порушення права на захист, фальсифікацію доказів та обґрунтування обвинувачення на припущеннях.
Так, право особи на захист у кримінальному провадженні передбачено положеннями національного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України та п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК України. Стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Забезпечення права на захист відповідно до ст. 7 КПК України є однією із засад кримінального провадження. Зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження розкривається у ч. 1 ст. 20 КПК України, зокрема, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Також право на захист забезпечується й іншими нормами КПК України, зокрема статтями 49, 52, 54, 87, 338, 339, а також п. 4 ч. 2 ст. 412.
Як убачається із оскаржуваних судових рішень, під час судового розгляду кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанції, обвинувачений ОСОБА_4 був представлений захисником ОСОБА_8 , яка безпосередньо у судовому засіданні зокрема підтримала його апеляційну скаргу.
Разом з тим, у поданій касаційній скарзі засуджений хоча і посилається на порушення судами його права на захист, проте не конкретизує в чому саме воно полягає та як це вплинуло на його права.
Отже, доводи засудженого в цій частині є необґрунтованими.
Призначене ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі у межах, встановлених санкцією ч. 2 ст. 307 КК України, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Решта доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 висновків судів першої та апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.
У той же час, касаційна скарга засудженого ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412, 413 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни судових рішень на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України.
Що стосується клопотання ОСОБА_4 про призначення йому на час розгляду справи захисника, то Суд звертає увагу, що за відсутності підстав для відкриття касаційного провадження таке питання не вирішується на цій стадії. Втім, як вже було зазначено Судом в ухвалі від 25 листопада 2024 року, якою було залишено касаційну скаргу засудженого без руху, останній може самостійно звернутися до відповідного регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у порядку п. 7 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 02 червня 2011 року.
Оскільки з касаційної скарги засудженого, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Турійського районного суду Волинської області від 29 травня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року стосовно нього відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3