08 січня 2025 року
м. Київ
справа № 554/2599/24
провадження № 61-6ск25
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з Державного бюджету України на свою користь моральну шкоду у розмірі 10 310 942,00 грн.
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 28 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 28 серпня 2024 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги апеляційний суд виходи з того, що надмірна (невиправдана) тривалість досудового розслідування - майже чотири роки, без будь яких результатів, неодноразове незаконне закриття кримінального провадження, вочевидь призвели до моральних страждань позивача, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю регулярних звернень до органів досудового розслідування, оскарження їхніх рішень та бездіяльності, що безумовно змінило звичайний уклад життя.
01 січня 2025 року ГУНП в Полтавській області через систему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року у зазначеній вище справі.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд в оскаржуваному рішенні мав застосувати висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та ін.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз наведеної статті дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні викладені також у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19, від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 12 квітня 2023 року у справі № 174/207/22, від 07 червня 2023 року у справі № 335/8532/21, від 04 жовтня 2023 року у справі № 607/11835/22, від 26 січня 2024 року у справі № 607/7296/22.
Суд установив, що судовими рішеннями - ухвалами слідчих суддів, постановою Верховного Суду, ухвалою Полтавського апеляційного суду, встановлено, що слідство (досудове розслідування) за заявою позивача проведено (проводиться до цього часу) неефективно, з порушенням розумних строків, ці обставини додатковому доказуванню у цій справі не підлягають. Судові рішення у кримінальному провадженні не містять висновків про те, що тривалість розслідування, його неефективність була спровокована та/або стала наслідком певних умисних дій чи бездіяльності самого позивача.
За цих обставин позивач довів заподіяння йому шкоду внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження.
Враховуючи викладене, надмірна (невиправдана) тривалість досудового розслідування - майже чотири роки, без будь яких результатів, неодноразове незаконне закриття кримінального провадження, вочевидь призвели до моральних страждань позивача, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю регулярних звернень до органів досудового розслідування, оскарження їхніх рішень та бездіяльності, що безумовно змінило звичайний уклад життя ОСОБА_1 .
Підсумовуючи, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваного судового рішення.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУНП в Полтавській області необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров