Справа № 758/13026/15-ц
Категорія 19
20 лютого 2024 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Захарчук С. С.,
за участю секретаря судового засідання - Кулак Д. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кулікова Ірина Ігорівна, реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 02.09.2013.
Після смерті його батька відкрилась спадщина, зокрема на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане Державним комунальним об'єднанням зеленого будівництва "Київзеленбуд", згідно розпорядження № 458 від 28.12.2000.
Після смерті батька він звернувся до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Інший спадкоємець першої черги, його брат - ОСОБА_5 , подав заяву про відмову від прийняття спадщини.
Однак, отримати свідоцтво про право на спадщину не виявилось можливим, так як нотаріусом було встановлено, що право власності на спадкову квартиру зареєстровано на іншу особу.
10.10.2012 приватним нотаріусом КМНО Гавриловою О.В. було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на спірну квартиру.
15.11.2012 приватним нотаріусом КМНО Куліковою І.І., був посвідчений договір купівлі-продажу спірної квартири, яким ОСОБА_2 продав її ОСОБА_3
11.03.2013 приватним нотаріусом КМНО Клименком Д.Б. був засвідчений договір купівлі-продажу спірної квартири, яким ОСОБА_3 продав її ОСОБА_6 .
За фактом вказаних обставин, до ЄРДР внесено відомості за ознаками вчинення кримінального правопорушення , передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України; ч. 1 ст. 115 КК України, ч. 1 ст. 367 КК України, на момент подання позову триває досудове розслідування.
Разом з тим, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06.03.2014, визнано незаконним та скасовано свідоцтво серії НОМЕР_4, видане 10.10.2012 приватним нотаріусом КМНО Гавриловою О.В., яким посвідчено право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , визнано за позивачем право власності, в порядку спадкування за законом на вказану квартиру, витребувано на користь позивача із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 зазначену квартиру.
Крім того, Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2015 визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса КМНО Клименка Д.М. № 797348 від 11.03.2013 про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 .
Зазначене рішення було виконане державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Клименком Д.Б., скасовано запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 .
Однак, звернувшись до Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві із заявою від 26.09.2015, йому було відмовлено в реєстрації права власності, з підстав, що право власності зареєстровано за іншою особою, оскільки в Державному реєстрі прав за номером запису про право власності міститься інформація про попереднього власника квартири ОСОБА_3 , який 15.11.2012 на підставі договору купівлі-продажу придбав вказану квартиру у ОСОБА_2 .
Таким чином, право власності на квартиру АДРЕСА_1 і на даний час належить ОСОБА_7 , який набув таке право власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15.11.2012, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто відбувся перехід до попереднього власника, після скасування реєстрації права власності за ОСОБА_6 .
Посилаючись на вищевикладене, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 15.11.2012, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кілковою І.І.
Крім того, просив скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 307277 на квартиру АДРЕСА_1 , номер об'єкта нерухомого майна - 19121080385.
У запереченнях на позову заяву ОСОБА_2 вказав, що договір із ОСОБА_3 не укладав, спірною квартирою ніколи не володів, сам став жертвою шахрайства.
Посилаючись на вищевикладене, просив у задоволені позову відмовити в повному обсязі.
У судове засідання позивач не з'явився, представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності його та позивача, у якій вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України, ухвалив розглядати справу за відсутності позивача.
У судове засідання представник Головного територіального управління юстиції у м. Києві не з'явився, начальник Головного територіального управління юстиції у м. Києві Міненко К.В. надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності.
У судове засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не з'явилися, були повідомлені про дату та час судового засідання належним чином, причини неявки суду не повідомили.
У судове засідання приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кулікова І.І. не з'явилася, була повідомлена про дату та час судового засідання належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України, ухвалив розглядати справу за відсутності вищезазначених учасників справи.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Судом установлено, що відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 06.03.2014 у справі № 758/9222/13-ц, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 25.06.2014, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння - задоволено.
Визнано незаконним та скасовано свідоцтво серії НОМЕР_4, видане 10.10.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., яким посвідчено право власності ОСОБА_2 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 19,30 кв.м, житловою площею 11,50 кв.м та зареєстровано в реєстрі за №1620.
Визнано за ОСОБА_1 право власності, в порядку спадкування за законом, на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 19,30 кв.м, житловою площею 11,50 кв.м, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Витребувано на користь ОСОБА_1 із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 19,30 кв.м, житловою площею 11,50 кв.м. (а.с. 8-9).
Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/4555/15 позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клименка Д.М. про визнання протиправним та скасування рішення № 797348 від 11.03.2013 - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клименка Д.М. на квартиру АДРЕСА_1 , об'єкт житлової нерухомості (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 19121080385), підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер: 118, виданий 11.03.2013 (а.с. 12-15).
Установлено, що 15.11.2012 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири (а.с. 16), відповідно до якого продавець продав та передав, а покупець купив та прийняв від продавця у власність квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна - 38097383.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.
Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна були правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 759/14874/15-ц (провадження № 61-10531св20) зазначив, що особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів правомочної особи.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18)).
Обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й, у першу чергу, відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.
За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи підлягають застосуванню у тих правових відносинах, коли їх сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Чинне в Україні право виключає можливість у такому випадку конкуренції позовів та не визнає за позивачем право довільного вибору способу захисту його прав на власний розсуд .
Визначаючи зміст статті 5 ЦПК України, необхідно виходити з того, що, у першу чергу, способи захисту, які застосовуються судом, мають відповідати правовій природі цивільних відносин, що існують між сторонами, й лише у другу чергу, серед зазначених способів захисту, що відповідають правовій природі таких відносин, суд вправі обрати той з них, що забезпечує ефективність такого захисту.
Таке розуміння положень цивільного права випливає з його системного аналізу, структуру якого визначають окремі інститути права, які складають певні норми права, що регулюють однорідні правові відносини.
Отже, у разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов'язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з'являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.
Вочевидь, якщо спір стосується правочину, укладеного самим власником, то його відносини з контрагентом мають договірний (зобов'язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних (зобов'язальних) відносинах один з одним, власник майна може використовувати тільки речово-правові способи захисту (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 справа № 521/20396/18 провадження № 61-12224св21).
Як установлено судом, позивач не є стороною оспорюваного договору, а тому його відносини з відповідачами не носять характер договірних (зобов'язальних) відносин.
Таким чином, позивач, як власник майна, може використовувати тільки речово-правові способи захисту свого порушеного права.
Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Відповідно до правового висновку, викладеного у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), згідно з яким особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже є неефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).
За встановлених фактичних обставин справи між позивачем та відповідачами не виникали договірні відносини, а так само до порушення прав позивачів на спірне майно між сторонами спору не існувало відносних правових відносин, а тому визнання недійсними договору купівлі-продажу не матиме наслідком повернення її у володіння власника, а отже, правомірним способом захисту є звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Саме такий спосіб захисту відповідатиме правовій природі тих відносин, що виникли між учасниками цього спору.
Виходячи з вищевикладеного, у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу слід відмовити з тих підстав, що такий спосіб захисту не матиме наслідком відновлення порушених прав позивача як власника спірного майна, враховуючи, що він не пов'язаний з відповідачами договірними відносинами.
Не підлягає задоволенню і вимога про скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 307277 на квартиру АДРЕСА_1 , номер об'єкта нерухомого майна - 19121080385, оскільки вона є похідною позовною вимогою.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 74, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , номер і серія паспорта НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кулікова Ірина Ігорівна (03151, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 50/2, прим. 97), реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 15), про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. С. Захарчук