вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"14" січня 2025 р. м. Київ Справа № 911/3168/23
Розглянувши матеріали справи за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «БОККО»
про стягнення 63 052,86 грн
Суддя Карпечкін Т.П.
Без виклику сторін
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «БОККО» (далі - відповідач) про стягнення 63 052,86 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за Договором про закупівлю, укладеним за спрощеною закупівлею № 35.1-14/2.7-00006 від 14.12.2021, в частині своєчасної поставки обумовленого товару, що стало підставою для нарахування штрафних санкцій у розмірі 63 052,86 грн, з яких 27 920,26 грн штрафу за прострочення поставки товару за договором понад 30 календарних днів у розмірі 7% від суми Договору та 35 132,60 грн пені за несвоєчасну поставку товару.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.10.2023 відкрито провадження у справі № 911/3168/23, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
13.11.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень на позовну заяву, не погоджуючись з розміром нарахованих штрафних санкцій, відповідач стверджує, що несвоєчасна поставка товару відбулася у зв'язку з неготовністю самого позивача прийняти товар. Крім того, відповідач зазначає, що внаслідок військової агресії РФ проти України ускладнилась поставка товару, що відповідач вважає форс-мажорною обставиною, яка засвідчена Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву із дотриманням процесуальних строків, встановлених ухвалою суду від 23.10.2023 про відкриття провадження у справі № 911/3168/23, тому суд прийняв відзив відповідача до розгляду та долучив до матеріалів справи.
25.12.2023 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідачем не надано жодних доказів, в підтвердження припущених ним фактів, що зазначались при обґрунтуванні заперечень на позовну заяву.
Суд прийняв відповідь позивача на відзив відповідача до розгляду та долучив до матеріалів справи.
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 4 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, господарський суд
14.12.2021 між ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», як замовником, та ТОВ «БОККО», як постачальником, укладено договір про закупівлю, укладений за спрощеною процедурою № 35.1-14/2.7-00006 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити замовникові товар, найменування якого вказано в п. 1.2. договору та відповідно до коду за Єдиним закупівельним словником, зазначеним у п. 1.3. договору та відповідно до специфікації, що наведена у додатку №1 до договору (далі - специфікація договору), а замовник прийняти і оплатити такий товар відповідно до умов договору.
Пунктами 1.2., 2.1., 3.1., 5.1., 5.3.1., 5.3.3., 8.1., 8.3., 8.8. та 12.1. договору про закупівлю сторони погодили, що найменування товару: електричні інструменти (далі - товар).
Мета використання товару: проведення технічного обслуговування та ремонт інженерних мереж, обладнання та техніки. Ціна цього договору становить 398 860,80 грн з ПДВ.
Строк поставки товару - 10 (десять) календарних днів з дати отримання письмової заявки постачальником від замовника. Датою поставки товару за договором вважається дата підписання сторонами видаткової накладної.
Товар поставляється повністю згідно з письмовою заявкою замовника з зазначенням найменування та кількості товару в межах специфікації договору.
Постачальник зобов'язаний підтвердити отримання письмової заявки від замовника. Підтвердженням отримання письмової заявки постачальником від замовника може бути оригінальний підпис уповноваженої особи постачальника на заявці, обмін листами між сторонами договору, поштове повідомлення з підписом уповноваженої особи постачальника.
Уповноваженою особою постачальника є директор Коломієць Ігор Григорович або особа, якій надано довіреність на отримання письмових заявок.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.
У разі порушення строку поставки товару, зазначеного в п. 5.1. договору та/або строку виправлення (усунення) дефектів (недоліків), зазначеного в п.п. 5.3.7., 6.2., 6.6. договору, починаючи з 1-го по 30-й календарний день (включно), постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни товару та/або від ціни дефектного товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення.
За порушення строку поставки товару, зазначеного в п. 5.1. договору та/або строку виправлення (усунення) дефектів (недоліків), зазначеного в п.п. 5.3.7., 6.2., 6.6. договору понад 30-ть календарних днів, додатково сплачується штраф у розмірі 7% ціни договору.
У разі застосування пені/штрафу, сторона, що порушила виконання зобов'язань, зобов'язана сплатити суму пені/штрафу на підставі окремо виставленого, у кожному випадку, рахунку. Оплата рахунку проводиться протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати його отримання стороною, яка допустила прострочення виконання своїх зобов'язань за договором. Рахунок на оплату пені/штрафу направляється факсимільним зв'язком, з подальшим направленням оригіналу рахунку із супровідним листом поштою (рекомендованим з повідомленням) на адресу, що вказана у договорі.
Договір набирає чинності з дати його укладення сторонами та діє по 31.01.2022. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що лишились невиконаними.
14.12.2021 між сторонами підписано специфікацію до договору, якою визначено найменування товару, його кількість, ціну за одиницю товару та суму без ПДВ, а також технічні характеристики, зокрема погоджено до поставки товар у кількості найменувань - 50, відповідно із зазначенням відповідних ціни, вартості і технічних характеристик товару щодо кожного порядкового номеру найменування.
Копії вказаного вище договору та додатків до нього, зокрема специфікації наявні в матеріалах справи.
Суд звертає увагу відповідача на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі № 203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі № 5023/3905/12.
Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 35.1-14/2.7-00006 від 14.12.2021, як належну підставу у розумінні норм статті 11 названого Кодексу для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до приписів п.п. 5.3.2 п. 5.3 договору замовником було сформовано та направлено на адресу постачальника заявку на постачання товару від 11.01.2022 № 50-22/2-11.
Як зауважив позивач, дана заявка була отримана постачальником 17.01.2022, про що свідчить підпис та печатка уповноваженої особи постачальника.
В підтвердження вказаних обставин до позову додано копію документа № 50.22/2-11 від 11.01.2022 під назвою «Про виконання договору від 14.12.2021 № 35.1-14/2.7-00006».
Отже, враховуючи умови п. 5.1 договору (строк поставки товару - 10 (десять) календарних днів з дати отримання письмової заявки постачальником від замовника) поставка товару згідно із заявкою від 11.01.2022 № 50-22/2-11 мала бути виконана постачальником замовнику в строк до 27.01.2022 включно. Проте, поставка товару за заявкою замовника від 11.01.2022 № 50-22/2-11 відбулася частинами 21.01.2022, 11.02.2022, 16.08.2023, 23.08.2023, 05.09.2023, 18.09.2023.
До позовної заяви додано копії видаткових накладних, а також адресовані відповідачу листи позивача за № 03-22-1387 від 04.09.2023, № 03-22-1440 від 22.09.2023 разом рахунками-фактури №№ 631/22/1, 631/22/2 від 18.08.2022, № 631/22/3 від 20.09.2023, описом вкладення у цінний лист та рекомендованими повідомленнями про вручення за № 0830106375987 від 30.08.2022 та № 0830300055403 від 29.09.2023.
Надалі, як зауважив позивач, претензійні вимоги позивача про сплату неустойки відповідач також залишив без задоволення.
В підтвердження обставин звернення до відповідача з претензією позивач надав суду копію претензії № 35-28/5-80 від 03.04.2023 та копії конверту з відміткою про вручення.
Згідно статей 76, 77, 78, 86 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В розрізі зазначених вище норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати що:
- судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому, тоді як належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання;
- надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду, а принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Так, в матеріалах цієї справи наявна копія документа № 50.22/2-11 від 11.01.2022 під назвою «Про виконання договору від 14.12.2021 № 35.1-14/2.7-00006», зміст якого містить адресоване ТОВ «БОККО» прохання позивача, за підписом директора з комерційної діяльності та стратегічного розвитку, поставити товар відповідно до договору від 14.12.2021 № 35.1-14/2.7-00006 та специфікації за переліком/найменуванням, наведеним у такому листі, що відповідає вказаним у специфікації порядковим номерам з 1-го по 50-ий.
Водночас вказаний лист/заявка № 50.22/2-11 від 11.01.2022 містить відмітку про отримання ОСОБА_1 17.01.2022, з підписом та печаткою ТОВ «БОККО».
З огляду на викладене у суду відсутні підстави для сумнівів у достовірності поданої позивачем заявки на отримання товару з відміткою про її отримання уповноважним представником відповідача, що надає підстави для висновку про виконання відповідачем обов'язку по підтвердженню отримання такої заявки.
Ураховуючи зазначене та наведені у описовій частині цього рішення положення договору, суд дійшов висновку, що отримання відповідачем 17.01.2022 заявки позивача на поставку товару породжує для першого обов'язок по поставці погодженого такою заявкою товару у передбачений п. 5.1. договору строк - до 27.01.2022 включно.
Мотивуючи звернення до суду із позовом у зазначеній справі, ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» зазначено, що з огляду на прострочення відповідачем поставки товару у тому числі і понад 30 днів, згідно п. 8.3. договору про закупівлю ним здійснено нарахування:
- пені за несвоєчасну поставку товару у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, яка склала загалом по шістьох позиціях 35 132,60 грн, з яких: (за несвоєчасну поставку товару згідно видаткової накладної № 613 від 11.02.2022 за період з 27.01.2022 по 11.02.2022 (всього - 16 днів прострочення) в сумі 519,50 грн; за несвоєчасну поставку товару за період з 27.01.2022 по 18.08.2023 (всього - 204 дні прострочення - вартість непоставленого товару 398860,80 грн (ціна договору), 306636,70 грн (вартість своєчасно поставленого товару ВН № 228) вартість поставленого товару ВН № 613) в сумі 12 190,15 грн; за несвоєчасну поставку товару згідно видаткової накладної № 4389 від 16.08.2023 за період з 19.08.2022 по 16.08.2023 (всього - 363 днів прострочення) в сумі 7 580,06 грн; за несвоєчасну поставку товару згідно видаткової накладної № 4559 від 23.08.2023 за період з 19.08.2022 по 23.08.2023 (всього - 370 днів прострочення) в сумі 6 159,63 грн; за несвоєчасну поставку товару згідно видаткової накладної № 4858 від 05.09.2023 за період з 19.08.2022 по 05.09.2023 (всього - 383 дні прострочення) в сумі 3 486,39 грн; за несвоєчасну поставку товару згідно видаткової накладної № 5210 від 18.09.2023 за період з 19.08.2022 по 18.09.2023 (всього - 396 дні прострочення) в сумі 5 196,87 грн;
- 27 920,26 грн штрафу, як 7% від ціни договору, яка складає 398 860,80 грн, що загалом склало 63 052,86 грн неустойки.
Ураховуючи наведене позивач звернувся до суду із відповідними вимогами про стягнення з відповідача 63 052,86 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 265, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, що кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання з оплати мало бути виконано.
Оскільки відповідачем договірні зобов'язання щодо поставки товару не були виконані своєчасно, суд вважає, що позивачем правомірно нараховані 27 920,26 грн штрафу за прострочення поставки товару за договором понад 30-ть календарних днів у розмірі 7% від суми договору та 35 132,60 грн пені у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення, що відповідає п. 8.3. договору, а відтак, зазначені суми підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Також, судом враховано, що пеня та штраф є окремими видами відповідальності і їх одночасне стягнення не суперечить нормам чинного законодавства, крім того, обидва види відповідальності та її розмір погоджені сторонами в договорі.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Слід відзначити, що відповідач заперечуючи проти позовних вимог також посилався на військову агресію РФ проти України, у зв'язку з чим з 24.02.2022 було введено воєнний стан, що відповідач вважає форс-мажорною обставиною, загалом, як обставини звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за договором. Відповідач зазначав, що вказана подія знайшла своє відображення у листі № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислової палати України та визнана форс-мажорними обставинами.
Щодо посилань відповідача на введення воєнного стану загалом, як обставини звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за договором, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24.02.2022, ТПП України підтверджувала, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим в установлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 14-1 зазначеного Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 наведено висновок щодо застосування ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого: ст. 14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
При цьому, Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину, надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо, унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 03.08.2022 у справі № 914/374/21).
Також у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, суд послався на раніше сформульований у цілій низці своїх постанов висновок, відповідно до якого: засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов'язання.
У постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Керуючись наведеними правовими висновками суду касаційної інстанції, при розгляді питань щодо форс-мажору наразі (як і раніше) суди виходять з того, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.
При цьому, встановлюється наявність чи відсутність обставин форс-мажору саме для конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов'язок за договором.
Зважаючи на викладене, обставина введення на території України воєнного стану, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору, або продовження його дії на період дії таких обставин, оскільки не має преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру, а необхідною умовою їх застосування є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили, тобто їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, в той час як відповідач не довів об'єктивної неможливості виконання умов договору у зв'язку із введенням на території України воєнного стану.
Водночас, матеріали справи не містять ні повідомлення відповідачем позивача про настання обставин, які перешкоджали виконати свої зобов'язання в термін, передбачений договором, ні сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які вплинули на реальну можливість виконання зобов'язань відповідача саме за договором № 35.1-14/2.7-00006 від 14.12.2021.
З огляду на викладене, суд відхиляє посилання відповідача на неможливість виконання відповідачем обов'язку щодо поставки погодженого у специфікації товару у передбачений договором № 35.1-14/2.7-00006 від 14.12.2021 строк - до 27.01.2022 включно, у зв'язку із форс-мажорними обставинами.
Таким чином, проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, за наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі в сумі 2 684,00 грн.
Оскільки позивачем не надано належних доказів понесення витрат, пов'язаних з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду в заявленій у попередньому розрахунку сумі, відповідне питання залишено судом без розгляду.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БОККО» задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БОККО» (25006, Кіровоградська область, місто Кропивницький, вулиця Велика Перспективна, будинок 62, код ЄДРПОУ 36905104) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль - 7, код ЄДРПОУ 20572069) 35 132 (тридцять п'ять тисяч сто тридцять дві) грн 60 коп. пені, 27 920 (двадцять сім тисяч дев'ятсот двадцять) грн 26 коп. 7 % штрафу, та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.П. Карпечкін