ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
(додаткове рішення)
про відмову у стягнення витрат на правову допомогу
м. Київ
09.01.2025Справа № 910/3518/24
За заявою ОСОБА_1
про винесення додаткового рішення (вирішення питання про розподіл судових витрат)
За позовом Бондаренка Олега Борисовича ( АДРЕСА_1 ) в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Шарм-2000" (04053, м. Київ, вул. Рейтарська, 18/11, літ. А)
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )
про стягнення збитків у розмірі 1060000, 00 грн
Суддя Бондаренко-Легких Г. П.
Секретар судового засідання Боровик В. В.
За участі представників сторін:
Представник позивача: Мещанінов А. М. - адвокат, ордер серії АІ №1539480;
Представник відповідача: Дядюра Н. О. - адвокат, ордер серії АІ №1607951;
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/3518/24 за позовом Бондаренко Олег Борисович в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Шарм-2000" до ОСОБА_1 з вимогою про стягнення на користь ТОВ «Шарм-2000» збитків у розмірі 1 060 000, 00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2024 (повний текст складено 03.10.2024) заяву позивача про залишення позову без розгляду задоволено та залишено без розгляду позов Бондаренко Олега Борисовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Шарм-2000" до ОСОБА_1 про стягнення збитків у розмірі 1 060 000,00 грн.
03.10.2024 від відповідача надійшла заява про винесення додаткового рішення (щодо вирішення питання про розподіл судових витрат) в якій відповідач просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 200 000, 00 грн.
08.10.2024 від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про винесення додаткового рішення (щодо вирішення питання про розподіл судових витрат).
09.10.2024 суд ухвалою призначив заяву відповідача про винесення додаткового рішення (вирішення питання про розподіл судових витрат) до розгляду, судове засідання призначив на 19.11.2024.
Судове засідання призначене на 19.11.2024 не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, та суд ухвалою-викликом від 12.12.2024 повідомив сторін про визначення нової дати судового засідання з розгляду заяви на 09.01.2025.
07.01.2025 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення та клопотання про накладення штрафу на представника відповідача за зловживання процесуальними правами у розмірі передбаченому частиною 1 статті 135 Господарського процесуального кодексу України.
У судове засідання 09.01.2025 прибули представники учасників справи.
Заслухавши позицію представників сторін, суд дійшов висновку про наступне.
(1) Щодо заяви відповідача про винесення додаткового рішення про вирішення питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 Господарського процесуального кодексу України).
В силу приписів частини першої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У заяві про винесення додаткового рішення (щодо вирішення питання про розподіл судових витрат) відповідач заявив про понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 200 000, 00 грн, що в силу положень частин 5, 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із залишенням позову без розгляду можуть бути компенсовані відповідачеві.
У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України).
У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу (частина 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, частина 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи лише внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат (статті 129 - 130 Господарського процесуального кодексу України) дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною (постанови Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, від 20.06.2023 у справі №925/1372/21).
Поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (постанова Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2017/17).
Водночас, підлягає врахуванню й правова позиція Верховного Суду, відповідно до якої під необґрунтованими діями позивача можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду (постанови Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі №910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі №922/2017/17).
Таким чином, частина 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).
Тобто стороні/особі, що заявляє про компенсацію здійснених нею витрат (у цій справі відповідач) внаслідок необґрунтованих дій іншої сторони, необхідно довести, які саме необґрунтовані дії іншої сторони були вчинені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяла ця сторона недобросовісно; чи недобросовісна сторона мала на меті протиправну мету ущемлення прав та інтересів іншої сторони; чи були дії недобросовісної сторони умисні й чим це підтверджується тощо.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №921/357/20 від 18.12.2024, а також у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20.
Суд констатує, що позов залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, тобто за заявою позивача, що подана до початку розгляду справи по суті.
При цьому, Господарський суд міста Києва в ухвалі від 24.09.2024 про залишення позову без розгляду не встановлював обставин необґрунтованості дій позивача.
Відповідач, у свою чергу, у поданій заяві про винесення додаткового рішення (щодо вирішення питання про розподіл судових витрат) жодним чином не доводив, які саме необґрунтовані дії позивача призвели до понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 200 000, 00 грн.
Отже, відповідачем не доведено, а судом не встановлено необґрунтованості дій позивача як необхідної передумови для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Поряд з цим, суд зазначає, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
До заяви про винесення додаткового рішення (щодо вирішення питання про розподіл судових витрат) відповідач долучив: Договір №16/02-20 про надання правової допомоги від 16.03.2020, що укладений між АО «Унілекс» та ОСОБА_1 та Додаток №2 до договору; Акт приймання-передачі наданих послуг від 25.09.2024 на суму 200 000, 00 грн.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція послідовно підтримується Верховним Судом, в тому числі і в останніх постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21, від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.
Крім того, згідно частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд враховує, що до додаткових пояснень на заяву відповідача, позивач надав суду запит старшого слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 20.08.2024 у межах кримінального провадження за №42021102100000146 від 10.08.2021 та відповідь Головного Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на запит щодо факту перетинання ОСОБА_1 державного кордону України у період з 01.01.2022 по 04.10.2024 станом на 12:40.
Згідно відповіді Головного Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України вбачається, що громадянин України - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 20.02.2022 о 13:08 перетнув державний кордон України у напрямку виїзду. Іншої інформації Державна прикордонна служба України немає. Таким чином, у період з 22.02.2022 по 04.10.2024 ОСОБА_1 (відповідач у даній справі) перебуває за кордоном, на території України не повертався.
Натомість, як слушно зауважує позивач, Акт приймання-передачі наданих послуг підписаний нібито власноручно ОСОБА_1 (а не за допомогою ЕЦП до прикладу) 25.09.2024, тобто у період коли останній за інформацією Державної прикордонної служби України перебував за кордоном. При цьому, додаток №2 до Договору №16/02-20 про надання правової допомоги від 16.03.2020 взагалі не містить дати його підписання.
У судовому засіданні 09.01.2025 представник відповідача - адвокат Дядюра Н. О. зазначив, що Акт приймання-передачі наданих послуг від 25.09.2024 надсилався поштою, обставини надсилання такого акту поштою відповідачу (та відповідно надати докази на підтвердження надіслання) представник надати (пояснити) суду не може, оскільки, такими обставинами, за твердженнями представника, володіє лише керуючий партнер АО «Унілекс», який підписував відповідний документ.
Отже, представник відповідача не надав суду жодних обґрунтувань щодо обставин власноручного підписання ОСОБА_1 додатку №2 до договору та Акту приймання-передачі наданих послуг від 25.09.2024 у період коли останній перебував поза межами території України.
У зв'язку з вище наведеним, у суду наявні обґрунтовані сумніви щодо достовірності підпису ОСОБА_1. на Акті приймання-передачі наданих послуг від 25.09.2024 та додатку №2 до договору.
У будь-якому разі, навіть якщо припустити, що обставини підписання додатку №2 до договору та акту судом встановлені, то суд зазначає, що згідно пункту 4 додатку №2 до договору - оплата правничої допомоги здійснюється протягом 30 робочих днів з моменту підписання Акту приймання-передачі наданих послуг.
Таким чином, у випадку підписання Акту приймання-передачі наданих послуг на суму 200 000, 00 грн - 25.09.2024, то строк оплати вартості адвокатських послуг настав 06.11.2024.
У заяві про винесення додаткового рішення (щодо вирішення питання про розподіл судових витрат), відповідач посилається на правову позицію Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/455/19 та зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Проте, у випадку справи №922/455/19 остаточний розрахунок за умовами договору про правничу допомогу здійснюється протягом 10 днів з моменту винесення рішення у справі (абзац 13 розділу 4 постанови Верховного Суду у справі №922/455/19 від 03.10.2019) і такий строк на момент ухвалення додаткового рішення у вказаній справі ще не наступив.
У випадку даної справи (№910/3518/24), строк оплати вартості адвокатських послуг на момент ухвалення додаткової ухвали (рішення) 09.01.2025 - настав.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, в даному випадку подання доказів реального понесення позивачем витрат на правничу допомогу.
Отже, на дату ухвалення даного рішення (ухвали), заявником всупереч частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів здійснення оплати адвокату за надані послуги з професійної правничої допомоги у розмірі 200 000, 00 грн.
Посилання на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 суд вважає такою, що не співвідноситься з обставинами у даній справі, оскільки за обставинами справи, викладеними Верховним Судом, обов'язок з оплати правової допомоги на момент винесення рішення ще не наступив, а в даній справі такий обов'язок у заявника вже настав, мав бути виконаний у випадку добросовісного виконання умов договору, і заявник зобов'язаний суду надати докази реального понесення таких витрат.
Крім того, на запитання суду в судовому засіданні 09.01.2025 року щодо надання доказів фактичних витрат відповідача на правову допомогу у сумі 200000,00 грн., які відповідно до умов договору вже мають бути оплачені клієнтом адвокатові відповідно до умов укладеного між ними договору (строк виконання зобов'язання настав), представник відповідача зазначив, що він не має обов'язку на подачу таких доказів як суду, так і іншій стороні.
Таким чином, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів у порядку статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження як необґрунтованості дій позивача, так і фактичного понесення ним витрат на правову допомогу у заявленій сумі.
За обставин вище наведеного, з огляду на недоведеність відповідачем необґрунтованості дій позивача як те передбачено частиною 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, а також недоведеність понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу як те передбачено частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд даною додатковою ухвалою відмовляє у задоволення заяви відповідача про винесення додаткового рішення (вирішення питання про розподіл судових витрат).
(2) Щодо клопотання позивача про зловживання процесуальними правами.
У клопотанні про накладення штрафу за зловживання процесуальними правами, що надійшло до суду 07.01.2025 позивач з посиланням на те, що ОСОБА_1 не міг підписати Акт приймання-передачі наданих послуг на суму 200 000, 00 грн - 25.09.2024 перебуваючи поза межами території України, а також на те, що додаток №2 до договору взагалі не містить дати його підписання, що суперечить принципу добросовісності передбаченому статтями 44 та 46 Господарського процесуального кодексу України, просить суд накласти штраф на представника відповідача - адвоката Дядюру Н. О. у розмірі передбаченому частиною 1 статті 135 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до приписів частин першої, другої статті 246 Господарського процесуального кодексу України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (у тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.
Разом з тим постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 171/2124/18, у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц).
Окрім того, суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.0224 у справі №921/357/20).
Суд констатує, що обставини наведені позивачем у поданому клопотанні по суті зводяться до заперечень на заяву відповідача щодо розподілу судових витрат, та є встановленими вище судом підставами для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат, однак, не є підставами для постановлення окремої ухвали у порядку статті 246 Господарського процесуального кодексу України.
За наведених обставин клопотання позивача про накладення штрафу за зловживання процесуальними права не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 74, 76-80, 124, 126, 129, 234, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення (вирішення питання про розподіл судових витрат).
2. Відмовити у задоволенні клопотання Бондаренка Олега Борисовича про накладення штрафу за зловживання процесуальними права.
3. Додаткова ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена у порядку і строк, встановлені ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст додаткової ухвали складено та підписано: 14.01.2025.
Суддя Г.П. Бондаренко - Легких