Справа № 560/10823/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
14 січня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України Хмельницькій області від 04.07.2024 за №12564-11185/Т-05/8-2200/24 щодо не переведення виплати пенсії через АТ КБ "Приватбанк";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області виплачувати пенсію на рахунок відкритий в АТ КБ «Приватбанк».
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з вищевказаним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Хмельницького окружного адміністративного суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Так, на переконання апелянта, оскільки він з 21.02.2024 року знятий з обліку як внутрішньо переміщена особа, про що внесено відомості в Єдину інформаційну базу даних внутрішньо переміщених осіб, він користується правом вільного вибору банківської установи для отримання пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доводам апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач, є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади.
Позивач до 21.02.2024 року мав статус внутрішньо переміщеної особи.
Позивача з 21.02.2024 знято з обліку як внутрішньо переміщену особу та внесено відомості про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
Позивач є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, що не є спірним між сторонами.
18.06.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії на поточний рахунок, який відкрито у АТ "ПРИВАТБАНК".
Листом від 25.04.2024 №2200-0504-8/40884 відповідач відмовив позивачу у переведенні виплати пенсії на ПАТ КБ "Приват Банк", з посиланням на постанову КМ України №637 від 05.11.2014.
Не погодившись з відмовою у виплаті пенсії на визначений банківський рахунок, відкритий в АК КБ "Приватбанк", позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.
За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість вимог позивача та відсутність підстав для їх задоволення.
Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, враховує наступне.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України від 09.07.2003 № 1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-VI).
Відповідно ст. 5 Закону № 1058-VI цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Статтею 47 Закону № 1058-VI визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Внутрішньо переміщеною особою, в розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Положення ст. 7 Закону № 1706-VII гарантують забезпечення реалізації прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб, в тому числі, на пенсійне забезпечення.
Так, частиною третьою вказаної статті визначено, що громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Стаття 10 Закону № 1706-VII визначає повноваження Кабінету Міністрів України з питань забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Зокрема, Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону; здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.
В силу ст. 117 Конституції України, яка кореспондує зі ст. 49 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
05.11.2014 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637), пунктом 1 якої (з урахуванням змін та в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, встановив, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону № 1706-VII від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Отже, Кабінет Міністрів України встановлений особливий порядок виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, законність якого переглядалася Верховним Судом.
Так, в постанові від 25.09.2018 у справі № 826/11272/16 Верховний Суд звернув увагу на те, що внутрішньо переміщених осіб вказаним актом Кабінету Міністрів України не позбавлено права на отримання соціальних виплат за місцем їхнього проживання, яке передбачено положеннями Закону № 1706-VII, а надання Ощадбанку статусу уповноваженого банку в межах зазначеної програми здійснено Кабінетом Міністрів України на виконання Закону № 1706-VII та в межах наданих Кабінету Міністрів України повноважень. При цьому, вони не тільки надають можливість забезпечити здійснення адресних виплат через установи уповноваженого банку, але й водночас, не позбавляє права відповідних одержувачів коштів отримати такі виплати та, за необхідності і бажання, розмістити отримані кошти в будь-якій іншій банківській установі.
Ключовим питанням у зазначеній справі (№ 826/11272/16) було внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України, що стосувалися саме проведення соціальних виплат за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, через рахунки та мережу установ і пристроїв Ошадбанку.
Надаючи оцінку обставинам, що особа має право самостійно обирати банк, з яким вступати в договірні відносини, в тому числі для отримання соціальних виплат, проте внутрішньо переміщені особи повинні відповідно до пунктів Постанови № 637 відкривати рахунок для таких виплат виключно в установах Ощадбанку, Верховний Суд виходив з наступного.
За визначенням п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 06.09.2012 № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон № 5207-VI) дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Законом № 5207-VI передбачено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; повагу до гідності кожної людини; забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
Статтею 6 цього ж Закону визначено, що форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
При цьому, не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 8 Закону № 5207-VI розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов'язковим урахуванням принципу недискримінації.
В пояснювальній записці до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та їх інформування про порядок взяття на облік» зазначено, що у проекті акта відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.
Метою прийняття проекту акту є збереження коштів соціально незахищених осіб, які перебувають на обліку як особи, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення; забезпечення виплати пенсійних і соціальних допомог; недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час здійснення таких виплат, запобігання фінансування тероризму.
З системного аналізу наведених норм права, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки внутрішньо переміщені особи, зокрема, потребують спеціального захисту з боку держави, надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом, встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян, тому оспорювані позивачем зміни до Постанови № 637 не можуть вважатися дискримінаційними в розумінні положень Закону № 5207-VI.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правова позиція щодо правомірності положень Постанови № 637 щодо встановлення порядку отримання пенсійних виплат внутрішньо переміщеними особами через відділення Ощадбанку була також викладена Верховним Судом у постанові від 18.01.2023 по справі № 826/27185/15.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію як внутрішньо переміщенна особа, що засвідчувалось на той час довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасового окупованої території України та районі проведення антитерористичної операції від 19.09.2017 року №0000336664.
Згідно з відповіддю Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради від 17.06.2024 №5238 позивача з 21.02.2024 знято з обліку як внутрішньо переміщену особу та внесено відомості про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
При цьому, апелянт акцентує увагу на тому, що відповідно до даних з Реєстру Хмельницької територіальної громади від 16.05.2023 року він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , у житловому приміщенні придбаному на ім'я його дружини.
Надаючи оцінку вказаним доводам апелянта, судова колегія відзначає наступне.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Перелік підстав для позбавлення статусу внутрішньо переміщеної особи (скасування довідки) прописаний в статті 12 вказаного закону, куди не входить купівля житла та реєстрація в ньому.
Якщо ж внутрішньо переміщена особа придбала житло і змінила місце проживання в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці, то вона інформує про це управління соціального захисту населення, який вносить інформацію про зміну фактичного місця проживання особи до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, а також за зверненням внутрішньо переміщеної особи - вносить таку інформацію до довідки.
Необхідно зазначити, що внутрішньо переміщена особа, яка придбала житло та члени її сім'ї втрачають право на отримання щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, але статус внутрішньо переміщеної особи за ними зберігається.
За наведеного правового регулювання, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що умовою виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, або особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження є зокрема наявність рахунку в установі АТ "Державний ощадний банк України".
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання про обгрунтованість висновку суду першої інстанції, що оскільки позивач з 21.02.2024 не є внутрішньо переміщеною особою, а отже є особою, яка відмовилась відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрував місце проживання та постійно проживає на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в м.Хмельницькому, а зокрема територіальним органом Пенсійного фонду України (ГУ ПФУ в Хмельницькій області) на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, а тому продовження виплати пенсії здійснюється в такому разі через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції доцільно зауважено про можливість отримання позивачем готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Доводи позивача щодо обмеження його права вибору банківської установи, що здійснює пенсійне обслуговування громадян, колегія суддів відхиляє, оскільки встановлений Постановою № 637 порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам спрямований саме на збереження коштів соціально незахищених осіб, які перебувають на обліку як особи, що переміщуються з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, забезпечення виплати пенсій та соціальних допомог, недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час здійснення таких виплат, запобігання фінансуванню тероризму.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права,.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.