Справа № 240/9706/24
Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук О.В.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
14 січня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 в частині нарахування та виплати посадового окладу та окладу за військовим званням з 06.01.2023 без урахування прожиткового мінімуму встановленого Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення за період з 06.01.2023 по 31.12.2023, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову допомогу для оздоровлення, обчисливши їх розмір шляхом множення розміру прожиткового мінімуму встановленого законом України для працездатних осіб на 2023 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.06.2023 по даті фактичної виплати порушенням строків
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 позов задоволено частково.
А саме, суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні в період з 06.01.2023 по 19.05.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 , а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови та зобов'язав відповідача провести позивачу доплату з 06.01.2023 по 19.05.2023 посадового окладу, окладу за військове звання, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти.
Також, суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 06.01.2023 по день фактичної виплати.
У задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині відмовлених вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що в сукупності призвело до частково невірного вирішення справи.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Позивач, проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №886 від 31.12.2023 позивача звільнено з військової служби у відставку за пунктом "б" ( за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби із виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби із переглядом через 6-12 місяців), з 01 березня 2024 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У зв'язку з тим, що грошове забезпечення виплачувалося позивачу не у повному розмірі, останній у березні 2024 року звернувся до відповідача із заявою, але відповідь не отримав.
Позивач вважає, що відповідач протиправно при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням застосував розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, тому звернувся до суду з даним позовом.
За результатом розгляду матеріалів справи суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість вимог позову та наявність підстав для їх часткового задоволення.
При цьому, суд не віднайшов підстав для задоволення позову в частині вимог стосовно перерахунку та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення, обчисливши їх розмір шляхом множення розміру прожиткового мінімуму встановленого законом України для працездатних осіб на 2023 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт.
В даному випадку, суд виходив з того, що оскільки доказів виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення, матеріали справи не містять, у цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам, висновкам суду першої інстанції лише в оскаржуваній частині та доводам апеляційної скарги, враховує наступне.
Відтак, спірним питання в межах даного апеляційного провадження є перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення, виплачених позивачу в 2023 році, шляхом обчислення їх розміру за допомогою множення розміру прожиткового мінімуму встановленого законом України для працездатних осіб на 2023 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно із ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Постанова №704), яка набрала чинності 01.01.2018, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Тобто, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За змістом пункту 2 статті 15 Закону України №2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
У відповідності до статті 9 Закону України №2011-ХІІ, пункту постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Відповідно до пункту 1 розділу І названого Порядку у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Порядок №260) вона визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Питання щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, врегульовано розділом ХХІV Порядку №260.
Пунктом 1 цього розділу закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно абзацу 3 пункту 7 названого розділу до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Пунктом 4 Постанови №704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 Постанови №103 вказаний пункт 4 Постанови №704 викладено у такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
Отже, пункт 6 Постанови №103 втратив чинність і у зв'язку з чим відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення скасованих судом змін, згідно якої розрахунковою величиною для визначення окладів є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип юридичної визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, що ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (праві позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.11.2011 №10-рп/2011).
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» від 23.09.1998 Європейський Суд наголосив, що національне право має відповідати поняттю «законність», визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія.
Щодо неоднозначного трактування норм законодавства України Європейський суд з прав людини висловився у рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України», зазначивши про пріоритет застосування найбільш сприятливого для особи тлумаченням норм права.
Таким чином, у зв'язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, позивач має право на визначення складових його грошового забезпечення з 06.01.2023 по 19.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт
Як встановлено судом першої інстанції, що у період з 06.01.2023 по 19.05.2023 в якості розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення позивача відповідач враховував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, що призвело до порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі та свідчить про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.
Стосовно вимог апелянта про перерахунок компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні, то судова колегія оцінки останнім не надає, оскільки вказані вимоги не були заявлені в позовній заяві і відповідно не отримували оцінки судом першої інстанції.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно змінити рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року змінити.
Викласти абзац третій резолютивної частини рішення наступним чином:
"Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 доплату з 06.01.2023 по 19.05.2023 посадового окладу, окладу за військове звання, грошової допомоги для оздоровлення, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти"
В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.