Справа № 320/3940/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
13 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльність відповідача у вигляді невиплати позивачці середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі №640/827/20 в частині поновлення на посаді; стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі №640/827/20 в частині поновлення на посаді, а саме, з 01.12.2020 по 25.12.2023 - 1 307 320,84 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі №640/827/20 в частині поновлення на посаді. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі №640/827/20 за період з 01.12.2020 по 25.12.2023 включно у розмірі 1 267 768 (один мільйон двісті шістдесят сім тисяч сімсот шістдесят вісім) грн 34 коп., без урахування обов'язкових податків та зборів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. На переконання апелянта, суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, а також неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2020 у справі №640/827/20 визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії №2 за №31 від 13.12.2019 року про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора №2158ц від 21.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу розгляду запитів на публічну інформацію управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України та органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 у органах прокуратури України в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді начальника відділу розгляду запитів на публічну інформацію управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України, з 24.12.2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 24.12.2019 року по день ухвалення рішення у справі у розмірі 1431546,48 грн. В іншій частині адміністративного позову відмовлено. Допущено негайне виконання судового рішення в частині зобов'язання Офісу Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді начальника відділу розгляду запитів на публічну інформацію управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України, з 24.12.2019 року та органах прокуратури та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 34015,15 грн., з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі №640/827/20 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення вихідної допомоги скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 34015,15 грн. Також рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2020 року змінено, викладено четвертий абзац резолютивної частини у наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу розгляду запитів на публічну інформацію управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України з 25.12.2019 року.». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2020 року залишено без змін.
25.12.2023 Офісом Генерального прокурора видано Наказ №1487ц, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу розгляду запитів на публічну інформацію управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.
У позовній заяві позивачка зазначила, що відповідач протиправно в добровільному порядку не виплатив їй частину середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі №640/827/20 в частині поновлення на посаді.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Відповідно до частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Як встановлено судом першої інстанції, правомірність звільнення позивачки з відповідної посади перевірено у судовому порядку. Судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що позивачку було незаконно звільнено, а тому було зобов'язано поновити останню на попередній посаді.
Положеннями ст. 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що поновлення позивачки на роботі повинно було виконано негайно, тобто вже наступного робочого дня. Затримка роботодавцем виконання судового рішення про поновлення на роботі прирівнюється до вимушеного прогулу працівника, тому в такому випадку роботодавець зобов'язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки. Такі висновки суду відповідають вимогам ст. 236 КЗпП України.
Колегія суддів зазначає, що положення ст.236 КЗпП України, це є логічним та справедливим продовженням захисту порушених прав незаконно звільненої особи у разі затримки таким органом виконання рішення.
Правовий аналіз положень ст. 236 КЗпП України дає підстави для висновку, що часом, яким закінчується виконання рішення суду про поновлення незаконно звільненого на посаді, є час його фактичного виконання. Саме по час такого фактичного виконання підлягає нарахуванню та стягненню середній заробіток за час такої затримки.
Колегія суддів також враховує, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою підставою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України належить встановити, чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
В даному випадку суд першої інстанції правильно зазначив, що поновлення позивачки на посаді, відбулося з 25.12.2023 у зв'язку з виданням Офісом Генерального прокурора наказу від 25.12.2023 №1487ц про поновлення позивачки на посаді з 25.12.2019, а відтак наявні підстави вважати, що відповідачем несвоєчасно виконано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі №640/827/20.
Вказані обставини свідчать про наявність у позивача права на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі №640/827/20 в частині поновлення на посаді, а саме, з 01.12.2020 (наступний день після ухвалення рішення про поновлення на роботі) по 25.12.2023.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що затримка виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі №640/827/20 відбулася через неможливість поновлення позивачки в новоутвореному органі - Офісі Генерального прокурора, а не в Генеральній прокуратурі України на раніше займаній посаді.
Разом з тим, такі доводи є необґрунтованими, оскільки рішеннями судів позивачку поновлено на посаді у Генеральній прокуратурі України, і відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих на негайне виконання указаного судового рішення.
Колегія суддів повторно наголошує, що існування судового рішення про поновлення працівника на роботі породжує у відповідача обов'язок щодо негайного поновлення позивача на указаній посаді, який має бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу.
Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, та результатів його оскарження в апеляційному чи касаційному порядках, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, що звернулася за захистом цього права.
При цьому, незгода Офісу Генерального прокурора із рішенням суду першої інстанції у справі №640/827/20 та подальше його оскарження в апеляційному порядку чи касаційному порядках не є підставою для невиконання цього рішення, яке в силу імперативних приписів частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 КАС України підлягає негайному виконанню в частині поновлення працівника на роботі/посаді.
Оскарження судового рішення про поновлення працівника на посаді та, як наслідок, його подальше скасування або зміна може бути підставою для внесення змін або скасування наказу про поновлення на посаді, проте не змінює обов'язку роботодавця щодо негайного виконання такого судового рішення.
Отже, наявний факт затримки виконання відповідачем указаного судового рішення, оскільки відразу після оголошення рішення суду не було виконане.
В апеляційній скарзі відповідач указує, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто, за наявності волевиявлення особи. Для цього необхідна або заява від особи, яка бажає поновитись на посаді та працювати, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідач зазначив, що позивачка не зверталася ні до Офісу Генерального прокурора із заявою про добровільне виконання рішення про поновлення на посаді, ні до органів державної виконавчої служби для примусового виконання. З урахуванням викладеного апелянт вважає, що у діях Офісу Генерального прокурора відсутня протиправна бездіяльність в частині поновлення позивача на посаді за рішенням суду, та відсутні підстави для застосування наслідків такої бездіяльності.
Колегія суддів зазначає, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №460/600/22 зазначено, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України чітко і однозначно установлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передусім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущене до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
Щодо розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішень суду, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так пп. "з" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладене розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Відповідно до пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Пункт 10 Постанови №100 був виключений постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100», яка набрала законної сили 12.12.2020, у зв'язку з чим після цієї дати не здійснюється коригування середньої заробітної плати у разі подальшого (після 12.12.2020) підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур згідно з додатками 1-3, відповідно до яких посадовий оклад начальника самостійного відділу Генеральної прокуратури України становив з 16.01.2020 - 36883 грн.
У зв'язку з цим, коефіцієнт підвищення посадового окладу посади, яку позивачка обіймала до звільнення, з 16.01.2020 складає 4,04.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2020 у справі №640/827/20
встановлено розмір середньоденного заробітку позивачки, який складає 1582,10 грн.
Відповідно середньоденна заробітна плата за період з 02.12.2020 по 12.12.2020 становить 6391,68 грн (1582,10 грн х 4,04), а у решти періоду застосовним є розмір середньоденної заробітної плати - 1582,10 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що на період затримки виконання судових рішень про поновлення на роботі з 01.12.2020 по 25.12.2023 припадає всього 777 днів.
З урахуванням викладеного, стягненню з відповідача на користь позивачки підлягає середній заробіток за час затримки виконання судових рішень про поновлення на роботі за період з 01.12.2020 по 25.12.2023 у розмірі 1 267 768,34 грн, з яких 51133,44 грн за період з 01.12.2020 по 11.12.2020 (6391,68 грн х 8 робочих днів) та 1 216 634,90 грн за період з 12.12.2020 по 25.12.2023 (1582,10 грн х на 769 робочих дні).
Доводи апелянта про відсутність підстав для застосування коефіцієнту 4,04 при визначенні середньоденної заробітної плати позивачки у період з 02.12.2020 по 12.12.2020, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки право позивачки на застосування коефіцієнту підвищення середньоденного заробітку підтверджено судовим рішенням у справі №640/827/20, яке набрало законної сили та виконано відповідачем.
Також необґрунтованим є наведений у апеляційній скарзі розрахунок апелянта суми середнього заробітку за час затримки виконання постанови суду про поновлення позивачки на посаді у розмірі 1 107 470 грн, оскільки такий розрахунок здійснено за період з 02.04.2021 по 24.12.2023, тобто з моменту ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі №640/827/20.
Колегія суддів зазначає, що обрахунок суми середнього заробітку за час затримки виконання постанови суду про поновлення позивачки на посаді здійснюється з моменту ухвалення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/827/20, яким поновлено ОСОБА_1 у органах прокуратури України в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді начальника відділу розгляду запитів на публічну інформацію управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України, а саме з 01.12.2020 , а не з моменту ухвалення постанови судом апеляційної інстанції, якою фактично в даній частині позовних вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін та змінено дату з якої позивачка підлягає поновленню на посаді та орган в якому підлягає поновленню позивачка.
Суд повторно звертає увагу відповідача на те, що оскарження судового рішення про поновлення працівника на посаді та, як наслідок, його подальше скасування або зміна може бути підставою для внесення змін або скасування наказу про поновлення на посаді, проте не змінює обов'язку роботодавця щодо негайного виконання такого судового рішення.
В частині відмовлених позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується та будь яких доводів в апеляційній скарзі не міститься, а тому колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки рішенню суду першої інстанції в цій частині.
Стосовно доводів апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора про помилковість розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів зазначає що ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні статей 12, 257 КАС України, а тому суд, беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку.
Колегія суддів вважає, що зазначені в апеляційній скарзі відповідача доводи не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Беручи до уваги кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив питання у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, судом повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора- залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких