13 січня 2025 р. м. Чернівці справа № 600/2666/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ №131 о/с від 16 травня 2024 року ГУНП в Чернівецькій області про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;
- поновити ОСОБА_1 на посаді Інспектора сектору реагування патрульної поліції Вижницького районного відділу поліції ГУНП в Чернівецькій області;
- стягнути з ГУНП в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 17 травня 2024 року по дату винесення Чернівецьким окружним адміністративним судом рішення по справі;
- допустити негайне виконання рішення по справі ОСОБА_1 в частині поновлення на службі в поліції та виплати на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно звільнено його зі служби в поліції за власним бажанням. Так, пояснив, що звернувся до відповідача з рапортом про звільнення у зв'язку із наявністю поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків. Такими причинами, як пояснив позивач, стало те, що його без згоди було включено до складу зведеного загону при ГУНП в Волинській області для проведення навчальних тренованих зборів. У зв'язку з наявністю сімейних обставин (на утриманні знаходяться троє малолітніх дітей та дружина) позивач неодноразово звертався до керівництва з клопотаннями (рапортами) щодо виключення його із списку особового складу зведеного загону, повідомляючи що не має змоги бути відрядженим для виконання завдань поза межами місця проживання сім'ї. Однак, відповіді на такі звернення позивачем не отримано.
Написання ним рапорту про звільнення за власним бажанням позивач вважає вимушеним. Обґрунтовуючи протиправність свого звільнення, зокрема, посилається на правозастосування, яке наводить Верховний Суд у постанові від 25.05.2023 у справі №620/3663/19, а саме те, що усталеною є практика Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір. Однак відсутність у Законі №580-VІІІ та Положенні норми про обов'язковість згоди поліцейського на переміщення в іншу місцевість на рівнозначну посаду для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, вказує не про неврегульованість цих правовідносин нормами спеціального законодавства, як помилково зазначили суди попередніх інстанцій, а про їхнє вирішення у спосіб, відмінний від правового регулювання трудових відносин відповідно до норм трудового законодавства...".
На підставі наведеного позивач вважає, що включення його до списку зведеного загону для відрядження до ГУНП Волинської області з виключенням із списків ГУНП в Чернівецькій області, як зазначено в рапорті від 09.05.2024 року, відбулось без його згоди, що суперечить частинам 1,3 ст.32 КЗпП України.
На думку позивача, відповідач, отримавши його рапорт про звільнення на електронну пошту від 9 травня 2024 року та рекомендованим листом від 13.05.2024 року, повинен був застосувати вимоги ст.36 КЗпП України, розглянути його рапорт та не видавати через 3 дні наказ про його звільнення. У зв'язку з цим, позивач вважає, що відповідачем при виданні оскаржуваного наказу не було дотримано вимог ч.2 ст.32 КЗпП України, що є ще однією підставою для скасування наказу про його звільнення.
Ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою, серед іншого, відповідачу встановлено термін з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Повідомив, що з метою формування зведеного загону ГУНП та підготовки до подальшого виїзду (відрядження) для забезпечення публічної безпеки та порядку в прикордонних районах, а також протидії незаконному перетину державного кордону України громадянами інших країн до всіх галузевих служб та територіальних підрозділів ГУНП, в тому числі і до Вижницького ВП ГУНП, де проходив службу позивач, була надіслана службова телеграма ГУНП від 17.04.2024 № 708/123/01/20-2024. На виконання Службової телеграми до УПД ГУНП з Вижницького РВП надійшла доповідна записка, зі змісту якої вбачається, що серед підпорядкованого особового складу проведено роз'яснювальну роботу та визначено поліцейських, які мають бажання та можуть бути включені до складу зведеного загону, серед яких був і позивач. Звертає увагу на те, що позивач вже двічі відряджався у зону проведення антитерористичної операції на сході України, а також після повномасштабного вторгнення росії в Україну також був відряджений на схід України для виконання завдань поліції, тобто володіє достатнім рівнем навичок та має статус учасника бойових дій.
У зв'язку із формуванням зведеного загону ГУНП та з метою підвищення професійної підготовки і професійних якостей, успішного виконання бойових (спеціальних) завдань, до управління кадрового забезпечення ГУНП листом УПД ГУНП від 24.04.2024 були направлені списки поліцейських, які відряджатимуться для забезпечення публічної безпеки, порядку під час воєнного стану, з проханням провести їх навчання. Уповноваженим керівником доручено організувати в період з 13.05.2024 по 01.06.2024 проведення навчально-тренувальних зборів із поліцейськими ГУНП, які включені до зведеного загону ГУНП.
В свою чергу від позивача до ГУНП надійшов рапорт від 03.05.2024, відповідно до якого останній просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням з 17.05.2024. У подальшому, на ім'я начальника ГУНП від позивача надійшов ще один рапорт від 09.05.2024, у якому останній просить виключити його із списку поліцейських, включених до складу зведеного загону ГУНП. Вказаний рапорт був розглянутий і з метою заміни позивача на іншого поліцейського, який бажає бути включеним до складу зведеного загону, до УПД ГУНП з Вижницького РВП надійшла відповідна доповідна записка від 13.05.2024 № 5142/123/48/05-24.
У відповідності до положень Закону №580-VІІІ та Порядку підготовки та видання наказів ГУНП було видано оскаржуваний наказ від 16.05.2024 №131 о/с, відповідно до якого, позивача було звільнено зі служби в поліції з 17.05.2024 за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону № 580-УІІІ (за власним бажанням).
В даному випадку, як стверджував відповідач, ГУНП будь-яких рішень щодо переведення позивача на іншу посаду чи в інший підрозділ, а також і відрядження на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового завдання поза місцем його постійної служби, - не приймалось. Твердження позивача у цій частині відповідач вважає хибними.
З урахуванням наведеного, наполягав на тому, що звільнення позивача зі служби в поліції було здійснено у відповідності до чинного законодавства, йому передувало написання позивачем за належною процедурою рапорту, а тому оскаржуваний накази є законним, а позов - безпідставним.
Позивачем подано відповідь на відзив, у якій останній більшою мірою спростовував доводи відзиву, посилаючись на обставини, наведені у позові. Повідомив, що у квітні 2024 року надав до Вижницького РВП ГУНП в Чернівецькій області ксерококопії свідоцтв про народження своїх малолітніх дітей та посвідчення багатодітної сім'ї. Крім того, заперечував надання ним згоди та висловлення особистого бажання на включення його до списків зведеного загону на відрядження. Позивач також зазначив, що в рапорті на звільнення помилково вказана дата 03.05.2024 року, а не дата фактичного дня написання 13.05.2024р., що пояснюється тим, що під час розмови із заступником начальника ГУНП щодо його бажання бути виключеним зі списків особового складу, останній запропонував позивачу написати рапорт на звільнення зі служби із-за сімейних обставин за власним бажанням, що і було зроблено позивачем. Така обставина підтверджується на думку позивача тим, що його рапорт про звільнення від 03.05.2024 року включно до 12.05.1014 року не розглядався. Додатково наголошував на тому, що тільки його рапорт про звільнення від 13.05.2024 року зумовило внесення його заміни у списку зведеного загону.
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, у яких останнім зазначено, що з метою відвернення уваги від основних вимог позивач акцентує увагу на нібито порушеннях, які мали місце під час включення його до зведеного загону ГУНП, що не являється предметом спору, а також вказує на хибну хронологію написання рапорту, що спростовується матеріалами справи. Окрім того, відповідач звертав увагу на правове регулювання звільнення позивача як такого, що визначається приписами Положення №114, які є спеціальними по відношенню до загальних норм трудового законодавства. У зв'язку з цим, звертав увагу на те, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків, при цьому попереджають прямого начальника при прийняте рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Проте, в межах вказаного строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитись про звільнення в більш короткий термін. Такою домовленістю, згідно правової позиції Верховного суду у аналогічних справах, необхідно вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитись зі служби до закінчення передбаченого Положенням №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Отже, відповідач наполягав на дотримання процедури звільнення зі служби на законності оскаржуваного рішення.
Позивачем також подано до суду письмові пояснення на заперечення відповідача, у яких повторно спростовувались доводи відзиву щодо законності його звільнення. Наполягав на задоволенні позовних вимог.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 (позивач) згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 02.04.2004р. з 27.02.2006 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07.11.2015 року прийнятий на службу в Національній поліції України, зокрема, на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Вижницького РВП ГУНП в Чернівецькій області (а.с.20).
У відповідності до посвідчення, виданого 20.11.2019р. серія НОМЕР_2 , позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.7).
Згідно з матеріалів справи та хронології, яка відповідає доказам, наявним у ній, судом встановлено таку послідовність обставин.
Згідно Службової телеграми начальника ГУНП в Чернівецькій області №708/123/01/20-2024, датованої 17.04.2024, адресованої начальникам галузевих служб та підрозділів апарату ГУНП в Чернівецькій області, командирам стройових підрозділів, начальникам Чернівецького районного управління поліції Вижницького та Дністровського районних відділів поліції ГУПН в Чернівецькій області, а також їх відділень поліції (або особам, які виконують їх обов'язки), з метою формування зведеного загону ГУНП та підготовки до подальшого виїзду для забезпечення публічної безпеки та порядку в прикордонних районах, а також протидії незаконному перетину державного кордону України громадянами інших країн, зобов'язано керівників-підрозділів провести роз'яснювальну роботу з підпорядкованим особовим складом та визначити поліцейських, які мають бажання та можуть за морально-діловими якостями бути включені до складу зведеного загону ГУНП. Першочергову перевагу надавати найбільш професійно та фізично підготовленим, а також стресостійким й мотивованим працівникам, бажано з достатнім рівнем навичок практичної стрільби та фізично розвинутим. До дванадцятої години 19.04.2024 року списки особового складу із зазначенням звання, прізвища, імені та по батькові, номерів особистих жетонів, мобільних телефонів, військового звання та військової спеціальності надіслати на адресу Управління превентивної діяльності ГУНП в Чернівецькій області (а.с.37-38).
Згідно із дорученням від 17.04.2024 №712/123/01/20-2024, з метою забезпечення готовності зведеного загону ГУНП в Чернівецькій області до несення служби в прикордонних районах, а також проведення тактико-спеціальних навчань з його особовим складом, уповноваженим керівникам начальникам відповідних підрозділів ГУНП доручено, з-поміж іншого, забезпечити зведений загін всім необхідним у відповідності до вимог (а.с.39-40).
На виконання вимог службової телеграми до УПД ГУНП в Чернівецькій області надійшла доповідна записка від 19.04.2024 №438/123/48/23-01, зі змісту якої вбачається, що серед підпорядкованого особового складу у Вижницькому РВП проведено роз'яснювальну роботу та визначено поліцейських, які мають бажання та можуть за морально-діловими якостями бути включені до складу зведеного загону ГУНП, з-поміж яких, - капітан поліції ОСОБА_1 (а.с.41-42).
Листом УПД ГУНП від 24.04.2024 №753/123/20/01-2024 начальнику УКЗ ГУНП в Чернівецькій області, У зв'язку із формуванням зведеного загону ГУНП та з метою підвищення професійної підготовки і професійних якостей, успішного виконання бойових (спеціальних) завдань були направлені списки поліцейських, які відряджатимуться для забезпечення публічної безпеки, порядку під час воєнного стану, з проханням провести їх навчання. Сторонами не заперечувалось, що таких списків поліцейських занесено і позивача (а.с.43).
Позивачем подано рапорт на ім'я начальника ГУНП в Чернівецькій області від 03.05.2024 року, у якому останній просив звільнити його зі служби в поліції, у зв'язку із наявністю поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків, а саме сімейними обставинами, за власним бажанням. У рапорті позивачем зазначено, що з ним проведено роз'яснювальну бесіду, однак на звільненні наполягав та просив звільнити його в найкоротший термін з 17.05.2024 року (а.с.6).
На указаному рапорті відмічено клопотання по суті рапорту начальника ВРВП полковника поліції В.Барбакара, датоване 03.05.2024р. (а.с.6).
Згідно доручення від 08.05.2024 N1642/123/01/12-2024, на підставі вимог Положення про організацію службової підготовки працівників Національної поліції України, затвердженого наказом МВС України від 26.01.2016 №50 (зі змінами), наказу ГУНП від 01.01.2024 №1 "Про організацію навчання особового складу ГУНП в Чернівецькій області в системі службової підготовки у 2024 навчальному році", з метою оборонної дії, знешкодження диверсійних груп, аеророзвідки, заходів територіальної оборони, стабілізаційних заходів на прикордонних територіях, зокрема, начальнику УКЗ ГУНП в Чернівецькій області доручено організувати в період з 13.05.2024 по 01.06.2024 проведення навчально-тренувальних зборів на базі тренінгового центру ГУНП в Чернівецькій області за Типовою програмою «Проведення навчальних зборів для підготовки поліцейських зведених бригад при головних управліннях Національної поліції у Волинській, Житомирській областях та Департаменті патрульної поліції до виконання бойових (спеціальних) завдань під час воєнного стану» із поліцейськими ГУНП в Чернівецькій області, які включені до складу зведеного загону ГУНП в Чернівецькій області згідно із списком, що додається (а.с.44).
Згідно зі Списком зведеного загону поліцейських ГУНП в Чернівецькій області, до нього включено, серед інших, капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції Вижницького РВП ГУНП в Чернівецькій області.
Позивачем на ім'я начальника ГУНП подано рапорт від 09.05.2024, у якому останній доповів, що його без згоди було включено до складу зведеного загону при ГУНП в Волинській області та повідомив, що на даний час на утриманні знаходяться троє малолітніх дітей та дружина. Враховуючи наведене, із-за сімейних обставин, зазначив, що не має можливості бути відрядженим для виконання завдань поз межами місця проживання сім'ї та просив виключити його зі списку особового складу зведеного загону (а.с.15).
Указаний рапорт від 09.05.2024 року, як свідчить відповідь на запит адвокату ОСОБА_2 , був направлений на електронну адресу ГУНП в Чернівецькій області 10.05.2024 року та зареєстрований 13.05.2024 року, а також копію рапорту аналогічного змісту було направлено рекомендованим листом 13.05.2024 року (а.с.59-60 на звороті).
Згідно з доповідною запискою на ім'я начальника УПД ГУНП в Чернівецькій області вих.5142/123/48/05-24 від 13.05.2024 року, на виконання вимог службової телеграми Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 17.04.2024 №708/123/01/20-2024, начальник Вижницького РВП ГУНП в Чернівецькій області інформував, що у Вижницькому РВП проведено роз'яснювальну роботу з підпорядкованим особовим складом та визначено поліцейського, який має бажання та може за морально-діловими якостями бути включеним до складу зведеного загону ГУНП, на заміну капітану поліції ОСОБА_1 , а саме - капітан поліції ОСОБА_3 (а.с.46).
Рапортом від 14.05.2024 року на ім'я начальника ГУНП в Чернівецькій області, начальник Вижницького РВП ГУНП в Чернівецькій області доповів про те, що 03 травня 2024 року ОСОБА_4 звернувся з рапортом про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, у зв'язку із сімейними обставинами. Враховуючи вказане, а також Положення про преміювання поліцейських ГУНП в Чернівецькій області, затвердженого наказом ГУНП в Чернівецькій області від 22.01.2019 №64, клопотав про встановлення премії за травень 2024 року капітану поліції ОСОБА_5 (а.с.17).
Наказом від 16.05.2024 року №131о/с По особовому складу, відповідно до статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 (за власним бажанням) капітана поліції ОСОБА_1 (0077623), інспектора сектору реагування патрульної поліції Вижницького районного відділу поліції ГУНП в Чернівецькій області, з 17 травня 2024 року (а.с.5).
Позивач вважає, що він, як багатодітний батько, на утриманні якого перебувають троє малолітніх дітей, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_3 від 18.07.2014, серії НОМЕР_4 від 28.12.2016, серії НОМЕР_5 від 01.09.2023, а також посвідченням НОМЕР_6 , протиправно був включений до списків зведеного загону та був вимушений написати рапорт про звільнення зі служби в поліції за сімейними обставинами, оскільки не міг залишити дружину з трьома малолітніми дітьми одну та виїхати надовго за межі Чернівецької області, про що повідомляв відповідача. З указаних підстав, позивач вважає своє звільнення вимушеним, а наказ від наказ №131 о/с від 16 травня 2024 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Зазначені обставини обумовили звернення позивачем до суду з цим позовом.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про національну поліцію" (далі - Закон №580).
Частиною 1 статті 1 Закону №580-VIІI передбачено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Положеннями частини 1 статті 3 Закону №580-VIII закріплено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону №580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Частинами 1-2 статті 59 Закону №580-VIII визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частинами 3-4 ст.59 Закону №580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
За змістом пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Приписами частин 2-3 статті 77 Закону №580-VIII визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Більш детального унормування питання звільнення за власним бажанням Закон України "Про Національну поліцію" не надає.
Отже, з аналізу положень Закону України «Про Національну поліцію» видно, що названим нормативно-правовим актом не урегульовано процедуру та порядок звільнення особи за власним бажанням, зокрема, строки попередження працівником про таке звільнення та строки прийняття відповідного рішення про звільнення.
Відсутнє правове врегулювання вказаного питання і в затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 877 Положенні про Національну поліцію.
Разом з тим, розділом XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що Національна поліція України є структурою Міністерства внутрішніх справ і в питаннях своєї діяльності та проходження служби поліцейськими керується, в тому числі, і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ.
Таким чином, нормативно-правові акти, які прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про неї, мають застосовуватися, як норми спеціального права до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів.
Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення №114).
Отож, спеціальним актом законодавства, нормами якого врегульовані спірні правовідносини та чинним на час їх виникнення є Положення № 114.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 22.10.2019 у справі № 804/4997/17.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.09.2020 по справі № 826/16621/17 та від 24.01.2019 по справі № 817/981/17, "приписи Положення №114 у частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону №580-VIII, а лише встановлюють певні конкретизовані гарантії для осіб, що проходять службу, у разі звільнення за власним бажанням".
Вказане виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України, зокрема статті 38, з підстав поширення дії останнього лише за умови неврегульованості вказаних питань нормами спеціального законодавства.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.02.2021 у справі № 826/10404/16.
Відповідно до підпункту "ж" пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Таким чином, звільнення зі служби за власним бажанням відповідно до зазначеної правової норми можливо при наявності двох обов'язкових умов: 1) власного бажання особи, яка проходить службу, для дострокового звільнення; 2) наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Відповідно до пункту 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що служба в поліції є добровільною і може бути припинена за власним бажанням поліцейського за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, про що працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт.
Суд зазначає, що тримісячний строк, встановлений пунктом 68 Положення №114, стосується періоду з дня подання рапорту про звільнення зі служби до постановлення наказу про звільнення і є обов'язковим для усіх учасників процедури звільнення, оскільки жодних винятків застосування такого строку не передбачено.
Верховний Суд України у постанові від 24.06.2014 у справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
У цьому ж судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою, в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк. Такою домовленістю необхідно вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
Таку ж правову позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 05.02.2020 у справі №819/744/16 та від 20.05.2020 у справі №804/868/16.
Отже, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служби в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
При цьому, за змістом наведеного законодавчого припису, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.
У постанові від 26.10.2016 у справі №6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з'ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.
Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.
Отже, визначення дати звільнення, а не дати подання рапорту про звільнення, є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб'єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 №821/761/17.
З наданого до суду рапорту ОСОБА_1 від 03.05.2024 року встановлено, що останній просив звільнити його зі служби в Головному управлінні Національної поліції України в Чернівецькій області, згідно пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», за власним бажанням у зв'язку із наявністю поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків (сімейними обставинами), зазначивши, що наполягає на звільненні з 17.05.2024 року.
Такий рапорт був написаний власноручно ОСОБА_1 , що не спростовується жодною із сторін.
Наказом від 16.05.2024 року №131о/с По особовому складу, відповідно до статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 (за власним бажанням) з 17 травня 2024 року.
При цьому, суд констатує, що у період до 17.05.2024 року (дата, з якої сторони погодили звільнення позивача) позивач мав право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку, однак не реалізував таке право.
Позивач у позові пояснює свою волю до звільнення тим, що фактично був вимушений звільнитись, оскільки без його згоди був включений до списків зведеного загону ГУНП та не міг, як багатодітним батько, залишити дружину з трьома малолітніми дітьми одну та виїхати надовго за межі Чернівецької області, про що повідомляв відповідача.
Поряд із цим, згідно з матеріалами справи 13.05.2024 року, до дати звільнення позивача, відповідачем здійснено заміну капітану поліції ОСОБА_1 у складі зведеного загону ГУНП - на капітана поліції ОСОБА_3 (а.с.46).
Отже, обставини, які зі слів позивача змусили його написати рапорт про звільнення, іншими словами і стали тими сімейними обставинами, які слугували підставою звільнення за власним бажанням, перестали діяти. Натомість позивачем до 17.05.2024 року рапорт про звільнення не відкликано.
Зазначене, на думку суду, свідчить про те, що такі доводи не обґрунтовують протиправності оскаржуваного наказу, натомість, враховуючи чітко визначене волевиявлення позивача про звільнення його з займаної посади саме з 17.05.2024, у відповідача був відсутній інший безумовний алгоритм дій, окрім реалізації поданого позивачем рапорту та звільнення позивача з указаної дати.
З приводу аргументів позивача щодо протиправності включення до списків зведеного загону ГУНП для відрядження до ГУНП Волинської області без його згоди, які останнім наводяться у заявах по суті, а також те, що такі дії суперечать частинам 1, 3 ст.32 КЗпП України, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось судом вище, відповідно до статті 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Водночас частиною першою статті 32 КЗпП України установлено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Усталеною є практика Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір. Однак відсутність у Законі №580-VIII та Положенні норми про обов'язковість згоди поліцейського на переміщення в іншу місцевість на рівнозначну посаду для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, вказує не про неврегульованість цих правовідносин нормами спеціального законодавства, як помилково зазначили суди попередніх інстанцій, а про їхнє вирішення у спосіб, відмінний від правового регулювання трудових відносин відповідно до норм трудового законодавства.
За приписами абзацу 2 частини 8 статті 65 Закону №580-VIII (у редакції Закону від 15.03.2022 №2123-IX) поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.
Зазначена редакція вказаної норми, у новій редакції, містить прислівник «там», що на думку суду свідчить про нормативне регулювання місцевості (в тому числі і іншої), у якій поліцейський зобов'язаний проходити службу в умовах, передбачених цією нормою. Зі змісту цієї норми також вбачається, що визначення місця служби, не ставиться у залежність від згоди поліцейського, якщо це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. Відтак, згода поліцейського не вимагається.
Крім того, Законом від 15.03.2022 №2123-IX частину 2 статті 60 Закону №580-VIII викладено в новій редакції, згідно з якою відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Отже, зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01.05.2022, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку переміщення поліцейських, усунувши таким чином неоднозначне застосування відповідних норм права у спірних правовідносинах. Так само чинне на час спірних правовідносин законодавство не передбачає можливості врахування відсутності дисциплінарних стягнень, особистих, ділових якостей та складу сім'ї поліцейського при вирішенні питання щодо місця служби поліцейського.
Попри зазначене узагальнення, суд виходить з того, що згідно з наявних у справі доказів, службової телеграми ГУНП від 17.04.2024 №708/123/01/20-2024, доручення від 17.04.2024 №712/123/01/20-2024, доповідної записки від 19.04.2024 №438/123/48/23-01 та доручення від 08.05.2024 N1642/123/01/12-2024, Списку зведеного загону поліцейських ГУНП в Чернівецькій області (додаток до доручення від 08.05.2024 N1642/123/01/12-2024) - станом на момент виникнення спірних правовідносин відповідачем будь-яких рішень щодо переведення позивача на іншу посаду чи переміщення в іншу місцевість для проходження служби, натомість здійснювались заходи щодо проведення навчально-тренувальних зборів із поліцейськими структурних підрозділів ГУНП в Чернівецькій області спільно з поліцейськими зведених бригад при ГУНП у Волинській, Житомирській областях, зокрема, в період з 13.05.2024 року по 01.06.2024 року на базі тренінгового центру ГУНП в Чернівецькій області.
Таким чином, доводи щодо відрядження чи переміщення (переведення) позивача в іншу область, що б суперечило ст.32 КЗпП України, в ході судового розгляду не підтверджені.
Позивач у поданому позові спочатку вказував на те, що рапорт про звільнення ним подано 03.05.2024 року, тоді як згодом, у письмових поясненнях стверджував, що рапорт про звільнення ним був написаний не 03.05.2024 року, а 13.05.2024 року, у зв'язку із чим за вхідною кореспонденцією від 03.05.2024 року не зареєстрований.
Такі доводи позивача, на думку суду, не відповідають наявним у справі доказам. Так, на рапорті містяться відмітки начальника ВРВП ГУНП полковника поліції В.Барбакара від 03.05.2024 року «Клопочу по суті рапорту» та начальника УПД ГУНП С.Антонюка «Не заперечую».
Крім того, стверджуючи у поясненнях про те, що рапорт про відкликання рапорту про звільнення він не подавав лише по одній причині, а саме тому, що включно до 13.05.2024 року рапорту про звільнення не писав, позивач жодним чином не пояснює причин не відкликання рапорту про звільнення після виключення його зі списків зведеного загону ГУНП.
Будь-яких відомостей та належних і достовірних доказів про те, що на позивача при поданні вище вказаного рапорту з боку посадових осіб відповідача чинився який-небудь тиск матеріали справи не містять.
Позивач із заявами про відкликання рапорту про звільнення до моменту видання наказу про його звільнення зі служби в поліції не звертався, про вчинення на нього тиску щодо написання рапорту про звільнення не заявляв.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 01.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування наказу Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області №131 о/с від 16 травня 2024 року про звільнення позивача зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» задоволенню не підлягають.
Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення зі служби, відтак підстави для задоволення таких позовних вимог також відсутні.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
За відсутності документально-підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 )
Відповідач - Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області (вул.Головна, 24, м. Чернівці, 58008; код ЄДРПОУ 40109079)
Суддя В.О. Кушнір