Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
14 січня 2025 р. справа № 520/24730/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просить суд зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 видати наказ на звільнення позивача з військової служби відповідно до п п. «г» п.2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу" (Вiдомостi Верховної Ради України, 2006 р., № 38, ст. 324) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - самостійне виховання дитини віком до 18 років.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що єдиною підставою для відмови позивачу у його звільненні з військової служби за мобілізацією за сімейними обставинами на підставі підпункту п п. «г» п.2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» фактично стало те, що на думку відповідача, що оскільки батько дитини живий та повинен виховувати її.
Відповідач надав відзив на позов, в якому вказав, що у позивача відсутні підстави для звільнення з військової служби у відповідності до підпункту "г" п.2 ч.4 та п.2 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Суддя перебував у щорічній основній відпустці з 21.10.2024 по 03.11.2024 та з 23.12.2024 по 05.01.2025.
Інші заяви по суті справи сторони не подавали.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.
Дослідивши аргументи учасників спору, викладені в заявах по суті справи, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1.
30 травня 2024 року позивачем подано рапорт до командира ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення з військової служби на підставі п п. «г» п.2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу" у зв'язку з самостійним виховання дитини віком до 18 років.
За результатами розгляду поданого рапорту відповідач листом від 13.07.2024 №1387 повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки підставою для звільнення є наступна причина: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісті або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батьків такої дитини в Книзі реєстрів народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Відповідних підтверджуючих документів заявником не надано, тому задовольнити прохання в зазначеному рапорті, не є можливим.
01 серпня 2024 року позивачем повторно подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі п.п. "в" п.3 ч.12 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з тим, що один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
За результатами розгляду поданого рапорту відповідач листом №2123/419 від 10.08.2024 повернув рапорт без реалізації, оскільки наявне рішення Люботинського міського суду Харківської області від 05.02.2014 року (судова справа № 630/19/14-ц) про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що унеможливлює звільнення з військової служби заявника за поданою підставою.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі норми права.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово було продовжено.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (Закон №2232) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зокрема, відповідно до абз.7 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Під час судового розгляду з'ясовано, що позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 05.02.2014 року розірвано шлюб між позивачем та ОСОБА_2 .
З огляду на вищевикладене, позивач вважає, що вона належить до категорії військовослужбовців, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Суд зазначає, що законодавство не розкриває таке поняття як «самостійне виховання дітей одним з батьків».
Аналіз норм Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», Порядку надання відпустки при народженні дитини, затв. постановою КМ України № 693 від 07.07.2021р., дозволяють висвітлити окремі аспекти такого терміну.
Зокрема, частиною 3 ст.11 Закону України № 2402-ІІІ від 26.04.2001р. «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (чч.1 і 2 ст.15 вказаного Закону).
Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч.1 - 3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Порядок надання відпустки при народженні дитини, затв. постановою КМ України № 693 від 07.07.2021р., містить визначення термінів «одинока мати».
Зокрема, одинока мати - мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком;
З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що документами, які підтверджують факт самостійного виховання матір'ю дитини (дітей) віком до 18 років є свідоцтво про народження дитини (дітей) та один з нижченаведених документів: свідоцтво про смерть батька; рішення суду про позбавлення батька батьківських прав; рішення суду про визнання батька безвісти зниклим; рішення суду про оголошення батька померлим.
Вказані документи об'єктивно дозволяють підтвердити факт відсутності участі батька у вихованні дитини та, як наслідок, наявність підстав для звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги ту обставину, що батько дитини не позбавлений батьківських прав, не визнано безвісно відсутнім, не оголошено померлим, тому відсутні підстави стверджувати про те, що позивач є одинокою матір'ю або самостійно виховує неповнолітню дитину.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання вчинити певні дії.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 14 січня 2025 року.
Суддя Олексій КОТЕНЬОВ