14 січня 2025 р. Справа № 480/743/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Сумській області), в якій просив:
1) визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області №183250006865 від 24.01.2024, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні та виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно пункту 7.1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
2) зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 ,, який дає право на виплату одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій згідно пункту 7-1 розділу XV "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", період його військової служби з 28.05.1990 року по 28.10.1991 року;
3) зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області призначити та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення згідно пункту 7-1 розділу XV "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Свої вимоги мотивував тим, що територіальним органом ПФУ протиправно не зараховано до його стажу, який дає право на виплату одноразової грошової допомоги згідно пункту 7-1 розділу XV "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", період його військової служби з 28.05.1990 року по 28.10.1991 року, оскільки позивач на момент призову на строкову військову службу та безпосередньо після звільнення з строкової військової служби працював на посаді лікаря-анестезіолога, яка дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, що підтверджується трудовою книжкою, військовим квитком, довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.01.2024 № 3/2.
Вважає, що з урахуванням того, що період строкової служби позивача з 28.05.1990 року по 28.10.1991 року підлягає зарахуванню до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також наявного у позивача спеціального стажу 34 років 03 місяці 11 днів, який зарахований територіальним органом ПФУ, сукупний спеціальний стаж позивача на дату подання ним заяви про виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій складав більше 35 років, а отже відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в призначенні позивачу такої допомоги є неправомірною.
Ухвалою суду від 06.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, вказаною ухвалою суду у відповідача витребовувалися додаткові докази у справі, які на виконання вимог ухвали представником ГУ ПФУ у Львівській області було надано.
Відповідачі подали відзиви на позовну заяву, в яких просили відмовити у задоволенні позову.
Так, ГУ ПФУ у Львівській області у відзиві вказало, що у позивача відсутній необхідний 35 річний стаж роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. Інформація про те, що ОСОБА_2 проходив військову службу у період з 28.05.1990 по 05.07.1990 в закладі охорони здоров'я відсутня, інформація про займану посаду також відсутня. Щодо періоду проходження служби з 05.07.1990 по 28.10.1991, відповідач зазначав, що відсутня інформація про належність медичного пункту, в якому позивач проходив військову службу у зазначений період до військової частини, а також немає підтвердження того, що посада «начальник медичної служби - начальник медичного пункту» належить до посад лікарів або середнього медичного персоналу. Зазначав, що період військової служби врахований до загального страхового стажу позивача та може бути врахований до пільгового стажу за умови надання підтверджуючих документів.
ГУ ПФУ в Сумській області у відзиві вказав, що стаж роботи позивача в закладах та установах державної або комунальної власності на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугою років становить 34 роки 03 місяці 11 днів. Посилався на перелік закладів охорони здоров'я, лікарняних закладів Міністерства оборони України, до яких, на думку представника, не входить медичний пункт, в якому проходив військову службу позивач, а також зазначав, що посада «начальник медичної служби - начальник медичного пункту» належить до посад лікарів або середнього медичного персоналу. Щодо розподілу судових витрат, представник відповідача зазначав, що законодавчо встановлена заборона використовувати кошти Пенсійного фонду на цілі, не передбачені пенсійним законодавством та відсутність рахунків в органах Казначейства, зазначав правильним відшкодовувати понесені витрати позивача за рахунок Державного бюджету України.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12.07.2023 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Сумській області як отримувач пенсії за віком згідно Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) (а.с.53). Позивачу було призначено пенсію за його заявою, поданою 13.07.2023 року, виходячи із повного страхового стажу в 44 роки 4 місяці 6 днів. У подальшому, позивачем подано заяву про перерахунок пенсії, яка була обрахована з дати призначення виходячи із повного страхового стажу позивача 56 років 1 місяць 15 днів.
17.01.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про призначення грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої позивачем додано довідку ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.01.2024 №3/2 (а.с.55-57).
З урахуванням принципу екстериторіальності, заява позивача була опрацьована ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого від 24.01.2024 №183250006865 позивачу було відмовлено у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви від 17.01.2024 (а.с.17-18).
Так, у рішенні вказано, що питання виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій регулюєтьсяп.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який передбачає наступне: особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 вказаного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е-ж етапі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж 35 років для чоловіків на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.01.2024 №3/2 позивач проходив службу у період з 28.05.1990 по 05.07.1990 у розпорядженні командира ККВО та з 05.07.1990 по 28.10.1991 начальником медичної служби - начальником медичного пункту (а.с.13).
Відповідач-1 у рішенні від 24.01.2024 року зазначає, що у поданих позивачем документах відсутня інформація про проходження військової служби у період з 28.05.1990 по 05.07.1990 в закладі охорони здоров'я, при чому відсутня інформація про займану посаду позивачем у цей період. Щодо періоду служби з 05.07.1990 по 28.10.1991, відповідач-1 в оскаржуваному рішення зазначив, що у поданих позивачем документах відсутня інформація про належність медичного пункту, в якому позивач проходив військову службу у зазначений період до військової частини, а також немає підтвердження того, що посада «начальник медичної служби - начальник медичного пункту» належить до посад лікарів або середнього медичного персоналу.
Не погодившись з вказаним рішенням ГУ ПФУ в Львівській області від 24.01.2024 №183250006865, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд вказує наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08.07.2011 доповнено розділ XV Закону №1058-ІV пунктом 7-1, яким передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі Порядок №1191), який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV.
Відповідно пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (№1788-ХІІ), що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі - Перелік №909).
Згідно з пунктом 4 Порядку №1191, страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів "е" "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Пункт 5 Порядку №1191 визначає, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
При цьому, згідно з Переліком №909 до посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у закладах охорони здоров'я відносяться лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) у таких закладах: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Пунктом 2 примітки до Переліку №909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій пов'язується із наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 466/5637/17, від 09 грудня 2021 року у справі № 264/6871/16-а.
Поряд із цим суд зауважує, що спірним у цій справі питанням є неврахування періоду військової служби до спеціального страхового стажу позивача.
Відмовляючи позивачу у зарахуванні періодів військової служби, відповідач-1 виходив із того, що за період з 28.05.1990 по 05.07.1990 відсутні підтвердження того, що позивач проходив службу саме у закладі охорони здоров'я, а також відсутня інформація про займану посаду. За період служби з 05.07.1990 по 28.10.1991 року відповідачем відмовлено у зв'язку із тим, що відсутня інформація про належність медичного пункту військовій частині, а також те, що посада «начальник медичної служби - начальник медичного пункту» належить до посад лікарів або середнього медичного персоналу.
Суд не погоджується з такими доводами ГУ ПФУ у Львівській області та вказує наступне.
В примітці 3 до переліку №909 визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Постановою Ради міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам просвіти, охорони здоров'я та сільського господарства», яка діяла на час проходження позивача військової служби у лавах Збройних сил, передбачено, що до складу переліку установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років віднесено лікарняні установи всіх типів і найменувань, в тому числі клініки і клінічні частини, госпіталі, лепрозорії, психіатричні колонії, амбулаторно-поліклінічні заклади всіх типів і найменувань (поліклініки, амбулаторії, диспансери всіх профілів, установи швидкої медичної допомоги і переливання крові, медсанчастини, оздоровчі пункти, медичні кабінети і пункти, фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти, станції санітарної авіації, рентгенівські станції і пункти, медичні лабораторії та інші).
Підпунктом «г» пункту 1 Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397 встановлено, що лікарям та іншим працівникам охорони здоров'я до стажу роботи за спеціальністю, окрім роботи в установах, організаціях і посадах, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, зараховується служба в складі Збройних Сил СРСР.
Згідно Переліку закладів охорони здоров'я Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 18 грудня 2013 року № 871, медична служба (військової частини, корабля, підводного човна, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, навчального центру, військового ліцею), медичний пункт (військової частини, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, навчального центру, військового ліцею, державного підприємства, організації та установи Міністерства оборони України) віднесені до амбулаторно-поліклінічних закладів охорони здоров'я Збройних Сил України.
Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період військової служби в Збройних Силах до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров'я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 738/1246/15-а, від 27 лютого 2018 року у справі № 672/885/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 701/1231/16-а, від 06 лютого 2019 року у справі №520/7935/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 607/12395/16-а, від 29.11.2019 у справі №414/53/17, від 21.01.2021 року у справі №310/8663/18.
З копії трудової книжки вбачається (а.с.10зворот), що позивач на час призову до лав Збройних Сил, зокрема, у період з 05.08.1988 до 28.05.201990 займав посаду лікаря - анестезіолога в Роменській центральній районній лікарні.
Відповідно до військового квитка (а.с.12зворот) позивач був призваний на строкову військову службу та згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.01.2024 №3/2 позивач проходив службу у період з 28.05.1990 по 05.07.1990 у розпорядженні командира ККВО та з 05.07.1990 по 28.10.1991 начальником медичної служби - начальником медичного пункту (а.с.13). У довідці також, зокрема, вказано, що позивач проходив службу на посадах офіцерського складу: організація медичного забезпечення військ, лікувальна справа в наземних військах (загальна практика) (а.с.13).
Після військової служби позивач був знову працевлаштований на посаду лікаря-анестезіолога 07.12.1991 до Роменської центральної районної лікарні (а.с.11).
Беручи до уваги вищевикладене та враховуючи, що позивач на час призову, так і після проходження служби позивач працював на посаді лікаря анестезіолога в районній лікарні, період проходження військової служби в армії позивача з 28.05.1990 по 28.10.1991 підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров'я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином, з огляду на те, що позивач, який на момент призначення пенсії (12.07.2023) мав, з урахуванням визнаного органом Пенсійного фонду (34 роки 3 місяці 11 днів) у рішенні (а.с.14) більше 35 років спеціального стажу, з урахуванням періоду військової служби в армії, а тому мав право на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058 у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії позивачу, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 24.01.2024 №183250006865 про відмову позивачу у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю спеціального стажу не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати таке рішення від 24.01.2024 №183250006865 та зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню станом на день її призначення у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши період проходження ОСОБА_1 військової служби з 28.05.1990 по 28.10.1991 до спеціального стажу у сфері охорони здоров'я, що дає право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Щодо територіального органу ПФУ, якого належить зобов'язати відновити порушене право позивача, слід зазначити наступне.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1,
Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заяву позивача від 17.01.2024 за принципом екстериторіальності розглянуло ГУ ПФУ у Львівській області, яке за наслідками її розгляду прийняло оскаржуване рішення від 24.01.2024 №183250006865 про відмову позивачу у нарахуванні та призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Отже, оскільки право позивача на отримання грошової допомоги порушило ГУ ПФУ у Львівській області, саме цей територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності належить зобов'язати відновити порушене право позивача.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеної у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.
Відтак, вимоги підлягають частковому задоволенню щодо органу Пенсійного фонду України, якого слід зобов'язати відновити порушене право.
Відповідно до ч.1ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вказане, та приймаючи, що саме ГУ ПФУ у Львівській області порушило права позивача, суд вважає за необхідне стягнути на користь держави саме з ГУ ПФУ у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань суму судового збору в розмірі 968,96 грн., сплачену позивачем при подачі позову.
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10,м. Львів,79016, код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м.Суми, вул.Степана Бандери, буд.43, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 24.01.2024 №183250006865 про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню станом на день її призначення у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши період проходження ОСОБА_1 військової служби з 28.05.1990 по 28.10.1991 до спеціального стажу у сфері охорони здоров'я, що дає право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 968грн.96коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 14.01.2025.
Суддя І.Г. Шевченко