13 січня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/7563/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказу,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказу, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ № 347 від 25.12.2023 керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким було призвано на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що на момент призову на військову службу підчас мобілізації ОСОБА_1 не виповнилось 27 років, тобто останній не підпадав під дію Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/7563/24, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано від відповідача засвідчені належним чином копії усіх документів, що слугували підставою для вчинення спірних дій (бездіяльності), та наказ керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 347 від 25.12.2023.
Указану ухвалу отримано відповідачем, що підтверджується матеріалами справи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 повторно витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 засвідчений належним чином наказ керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 347 від 25.12.2023; копії усіх документів, що слугували підставою для винесення спірного наказу (зокрема, які підтверджують обставини, зазначені у листі начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.02.2024 №1/3/1/879).
Указану ухвалу доставлено до електронного кабінету відповідача 22.10.2024.
Окремою ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у зв'язку з невиконанням ухвал Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 та 22.10.2024 надіслано окрему ухвалу начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону та вирішення питання щодо притягнення до відповідальності винних осіб. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 повному обсязі вимоги, викладені в ухвалах Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 та 22.10.2024, протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
07.01.2025 відповідачем надано до суду копію наказу керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 347 від 25.12.2023. Відповідач правом подання відзиву на адміністративний позов не скористався.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, згідно з відповіддю на адвокатський запит, наданої начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 16.11.2023, військовозобов'язаний ОСОБА_1 викликався через ДП "Ферротранс" розпорядженням від 15.11.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_4 задля звірки/уточнення облікових даних та проходження медичного обліку військово-лікарською комісією на 23.11.2023 на 08:00 год., однак, у визначені в розпорядженні дату та час до міського органу військового управління не прибув без поважних причин, чим порушив правила військового обліку.
03.12.2023 першим відділом ІНФОРМАЦІЯ_5 до органів поліції було направлено звернення за вих. № 1/3/1/6063 про доставляння військовозобов'язаного ОСОБА_1 у порядку статті 259 КУпАП.
16.12.2023 військовозобов'язаного ОСОБА_1 доставлено працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 , де стосовно нього був складений протокол про адміністративне правопорушення за частиною другою статтею 210 КУпАП за кваліфікуючою ознакою вчинення порушення привал військового обліку в особливий період.
20.12.2023 військовозобов'язаний старший солдат запасу ОСОБА_1 пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією, у ході якого його визнано придатним до військової служби.
25.12.2023 ОСОБА_1 наказом керівника ІНФОРМАЦІЯ_5 №347 призваний на військову службу під час мобілізації та відправлений до Військової частини НОМЕР_1 .
Позивач, вважаючи протиправним наказ відповідача, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Правове регулювання щодо даних правовідносин передбачені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі за текстом - Закон № 2232, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 2232 військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232 передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною п'ятою статті 1 Закону № 2232 визначено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону № 2232 щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно з абзацом першим частини десятої статті 1 Закону № 2232 громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;
проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частин першої-третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232 встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Відповідно до пункту 3 цього Указу мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Згідно з частиною десятою статті 2 Закону № 2232 на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період у визначеному цим Законом порядку для оперативного доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань призиваються громадяни України, які уклали контракти про проходження служби у військовому резерві та/або зараховані до військового оперативного резерву.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №2232-XII на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).
Згідно з частиною другою статті 15 Закону №2232-XII громадяни призовного віку в добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президент України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення №1153/2008, у редакції на час виникнення спірних правовідносин), громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Абзац другий частини першої статті 39 Закону №2232-XII передбачає, що на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Як передбачено частиною першою статті 37 Закону №2232-XII, взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України:
1) на військовий облік призовників (крім Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України): приписані до призовних дільниць; які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають приписці до призовних дільниць; звільнені зі служби у військовому резерві, які не виконали обов'язків служби у військовому резерві протягом строків першого та другого контрактів, не проходили строкову військову службу та не досягли 27-річного віку;
2) на військовий облік військовозобов'язаних: звільнені з військової служби в запас; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітники Служби судової охорони, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу; які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі;
3) на військовий облік резервістів: які зараховані в особливий період на службу у військовому оперативному резерві; які уклали контракт про проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань; які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, (далі - Порядок №1487 у редакції на час виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Відповідно до пункту 3 Порядку №1487 військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
З метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - система військового обліку) (пункт 5 Порядку №1487).
Отже, особи, які перебувають на військовому обліку призовників, визначені в пункті 1 частини першої статті 37 Закону №2232-XII; натомість, особи, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних, визначені в пункті 2 частини першої статті 37 Закону №2232-XII.
Аналіз наведених вище положень законодавства дає підстави для висновків, що:
- призовник і військовозобов'язаний - це різні категорії громадян у сфері військового обліку;
- строкова військова служба і військова служба за призовом під час мобілізації - це різні види військової служби. До строкової служби можуть бути призвані призовники, до військової служби за призовом під час мобілізації - військовозобов'язані;
- призовники можуть отримати відстрочку від строкової служби, військовозобов'язані - від служби за призовом під час мобілізації.
Указане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права у цій категорії справ, що вбачається із постанови суду касаційної інстанції від 11.04.2024 у справі №520/7954/22.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас, суд наголошує, що станом на час виникнення спірних правовідносин у цій справі в Україні діяв і діє воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію.
Так, згідно з вимогами Закону №2232-XII на військову службу можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20, 22 цього Закону), однак, призов здійснюється за різних підстав для різних категорій осіб по військовому обов'язку.
При цьому суд звертає увагу на те, що призов на строкову військову службу скасований Указами Президента України від 11.04.2022 №230/2022 та від 30.09.2022 №678/2022.
Крім того, відповідно до статті 18-1 "Особливості призову на строкову військову службу та діяльності призовних комісій під час дії воєнного стану" Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться.
Військовослужбовці строкової військової служби, строк військової служби яких, встановлений частиною першою статті 23 цього Закону, закінчився під час дії воєнного стану та військову службу яких продовжено понад встановлені строки відповідно до частини дев'ятої статті 23 цього Закону, та які під час дії воєнного стану вислужили не менше шести місяців, за їх власним бажанням можуть бути переведені на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у порядку, встановленому відповідними положеннями про проходження громадянами України військової служби.
Під час дії воєнного стану призовні комісії утворюються для розгляду питань щодо: організації та проведення медичного огляду осіб, які перебувають на військовому обліку призовників та досягли 27-річного віку, взяття їх на військовий облік військовозобов'язаних або виключення з військового обліку; направлення призовників, які виявили бажання вступити до закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, для проходження випробувань та складання вступних іспитів або прийняття рішення про відмову в такому направленні.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом" від 01.02.2023 №92 внесено зміни до Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.2002 №352, шляхом доповнення Положення розділом XI "Особливості призову на строкову військову службу під час дії воєнного стану" такого змісту, зокрема: - під час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться (пункт 115); - з моменту введення воєнного стану в районах (містах) утворюються призовні комісії у складі осіб, визначених частиною першою статті 16 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (пункт 116); - на районні (міські) призовні комісії покладається організація та проведення медичного огляду осіб, які перебувають на військовому обліку призовників та досягли 27-річного віку, взяття їх на військовий облік військовозобов'язаних або виключення з військового обліку; направлення призовників, які виявили бажання вступити до вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, для проходження випробувань та складення вступних іспитів або прийняття рішення про відмову в такому направленні (пункт 118).
З обставин цієї справи, встановлених судом на підставі наявних у справі матеріалів, вбачається, що з 15.11.2023 ІНФОРМАЦІЯ_6 стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 вчинялися дії щодо призову його на військову службу по мобілізації.
При цьому суд наголошує, що в умовах введеного в Україні воєнного стану та, як наслідок, оголошеної загальної мобілізації, заходи, пов'язані із такою мобілізацією повинні здійснюватися в межах чинного законодавства.
Суд зазначає, що положення Закону №2232-XII свідчать про те, що на військову службу можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років, однак призов здійснюється за різних підстав для різних категорій осіб по військовому обов'язку. Так, зокрема, згідно з абзацом другим частини першої статті 39 Закону №2232-XII на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Введення в Україні воєнного стану та оголошення загальної мобілізації не може нівелювати встановлене правове регулювання щодо проходження особами військової служби.
Судом встановлено, що станом на 25.12.2023 (дата спірного наказу) ОСОБА_1 не виповнилося 27 років, тобто за віком позивач входить до категорії осіб призовного віку, при цьому згоди на проходження військової служби у Збройних силах України у добровільному порядку він не давав, відповідних доказів відповідачами суду не надано.
На час виникнення спірних правовідносин діяло законодавче обмеження щодо призову на військову службу під час мобілізації лише резервістів та військовозобов'язаних, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому законом порядку на період мобілізації. Особи, які не досягли 27 річного віку, можуть бути взяті на військовий облік виключно у якості призовників. Відповідно, такі особи можуть бути призвані лише на строкову військову службу (однак в умовах дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться), або ж за їх добровільної згоди можуть бути прийняті на військову службу за контрактом.
Враховуючи викладене у своїй сукупності, зважаючи на те, що станом на час виникнення спірних правовідносин позивач не досяг 27-річного віку і був, фактично, призовником, при цьому він не надавав свою згоду на проходження військової служби, не набув статусу військовозобов'язаного, то суд погоджується із доводами позивача про неправомірність дій та рішень відповідача щодо призову позивача як військовозобов'язаного на військову службу за мобілізацією.
Крім того, суд звертає увагу, що у ході судового розгляду справи відповідачем не спростовані доводи позову про незаконність оскаржуваних дій та рішення й не доведено суду правомірність призову на військову службу за мобілізацією позивача, який станом на 25.12.2023 не досяг 27-річного віку та не мав статусу військовозобов'язаного в розумінні Закону №2232-XII.
Отже, за таких неправомірних дій відповідача прийнятий наказ керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 347 від 25.12.2023 в частині, що стосуються ОСОБА_1 , незаконно, а тому підлягає скасуванню.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач повинен діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом". Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб'єктом.
При цьому відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 347 від 25.12.2023 в частині, що стосуються ОСОБА_1 .
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 132, 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 347 від 25.12.2023 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.С. Канигіна