14 січня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/14827/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27 листопада 2024 року о/р 163750016457 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу";
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби періоди роботи на посадах державної податкової служби України наступні періоди: з 16.11.1992 по 19.01.1995 (2 роки 02 місяці 4 дні), з 09.02.1995 по 25.11.1996 ( 1 рік, 9 місяців, 17 днів), з 27.06.1997 по 01.06.1998 (0 років 11 місяців 6 днів), з 02.06.1998 по 29.02.2012 ( 13 років 08 місяців 28 днів), з 01.03.2012 по 01.07.2013 (1 років 04 місяці 2 днів), з 02.07.2013 по 25.05.2015 (1 років 10 місяці 24 днів), з 26.05.2015 по 29.10.2018 ( 3 років 5 місяців 04 днів), з 30.10.2018 по 31.10.2022 (4 роки, 0 місяців, 2 дні);
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву про призначення їй пенсії за віком відповідно до ЗУ "Про державну службу" з 18.11.2024 з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що відповідач протиправно відмовив їй у переведенні на пенсію державного службовця відповідно до вимог Закону України "Про державну службу", оскільки відповідач протиправно не зарахував до стажу державної служби період роботи в податковій службі. Вважаючи протиправною відмову відповідача, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 відкрито провадження в цій адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 05.11.2021 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
18.11.2024 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління ПФУ в Харківській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області о/р НОМЕР_1 від 27.11.2024 позивачці було відмовлено в переведенні на пенсію державного службовця відповідно до Закону України “Про державну службу» в зв'язку з відсутністю необхідного стажу державної служби.
У вказаному рішенні зазначено, що згідно записів в трудовій книжці ОСОБА_1 працювала в Державній податковій інспекції. Посади визначеної інспекції не належать до посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. Стаж державної служби станом на 01.05.2016 становить 02 роки 5 місяців 4 дні.
Не погоджуючись з спірним рішенням відповідача, та вважаючи його протиправним позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Згідно із пп. 10, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України “Про державну службу» № 889, який набув чинності з 01.05.2016, (Закон №889-VIII), державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон №3723-XII) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Таким чином, за наявності у особи станом на 1 травня 2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пп. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена у рішенні Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі №822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №676/4235/17.
Спірним у цій справі є стаж служби позивачки в період з 16.11.1992 по 19.01.1995 (2 роки 02 місяці 4 дні), з 09.02.1995 по 25.11.1996 ( 1 рік, 9 місяців, 17 днів), з 27.06.1997 по 01.06.1998 (0 років 11 місяців 6 днів), з 02.06.1998 по 29.02.2012 ( 13 років 08 місяців 28 днів), з 01.03.2012 по 01.07.2013 (1 років 04 місяці 2 днів), з 02.07.2013 по 25.05.2015 (1 років 10 місяці 24 днів), з 26.05.2015 по 29.10.2018 ( 3 років 5 місяців 04 днів), з 30.10.2018 по 31.10 2022 (4 роки, 0 місяців, 2 дні) на посадах в податковій службі.
Частина перша статті 25 Закону № 3723-XII визначала, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Відповідно до статті першої Закону № 3723-XII, який був чинним протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах в органах податкової служби, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-XII (далі - Закон № 509-XII).
Згідно з частиною п'ятою статті 15 Закону № 509-XII, правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу".
Частина сьома статті 15 Закону № 509-XII визначає, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.
Відповідно до частини восьмої статті 15 Закону № 509-XII, посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Частина четверта статті 15 Закону № 509-XII передбачає, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).
Тобто цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону № 3723-XII щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Згідно з положеннями статті 6 Закону № 509-XII, видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно з абзацом другим пункту другого Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (чинного до набрання законної сили Законом № 889-VIII, далі Порядок № 283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Зважаючи на те, що як Законом № 889-VIII, так і нормами раніше чинних Законів № 3723-XII, № 509-ХІІ та Порядку № 283 було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів, враховуючи те, що позивачка безперервно працювала в органах державної податкової служби, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), а також те, що вона одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, то всі періоди роботи (служби) позивачки на посадах податкової служби підлягають до зарахування до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".
При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Згідно записів трудової книжки за спірний період позивачці присвоювались спеціальні звання.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 839, що був чинним до 16.10.2020 (далі - Порядок № 839).
Згідно з пунктом 9 Порядку № 839, посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
За приписами пункту 4 Порядку № 839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 306 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (далі - Постанова № 306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Тобто спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою № 306.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22.10.2013 у справі № 21-340а13, в якій колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".
У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі № 539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 Податкового кодексу України та Порядку № 283.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, період роботи позивачки в податкових органах з 16.11.1992 по 19.01.1995, з 09.02.1995 по 25.11.1996, з 27.06.1997 по 01.06.1998, з 02.06.1998 по 29.02.2012, з 01.03.2012 по 01.07.2013, з 02.07.2013 по 25.05.2015, з 26.05.2015 по 29.10.2018, з 30.10.2018 по 31.10.2022 зараховується до стажу державної служби для призначення пенсії за Законом України «Про державну службу».
Отже, на 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) позивачка обіймала посаду державної служби і її стаж роботи на посадах, які відносяться до посад державної служби, становив більше 10 років.
З огляду на вище зазначене суд вважає, що позовні вимоги позивачки про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 27.11.2024о/р163750016457, а також зобов'язання відповідача зарахувати до стажу державного службовця період роботи в податковій службі з 16.11.1992 по 19.01.1995, з 09.02.1995 по 25.11.1996, з 27.06.1997 по 01.06.1998, з 02.06.1998 по 29.02.2012, з 01.03.2012 по 01.07.2013, з 02.07.2013 по 25.05.2015, з 26.05.2015 по 29.10.2018, з 30.10.2018 по 31.10.2022, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням наведених обставин є обґрунтованими та такими, що необхідно задовольнити.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відповідно до частини третьої цієї статті належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами другою - п'ятою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Проаналізувавши наведені процесуальні норми, Верховний Суд в постанові від 02 лютого 2023 року у справі №120/4765/21-а дійшов висновків, що “склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 2 червня 2022 року № 380/3142/20. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката потребують належного документального підтвердження, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у судових рішеннях. Визначений у них орієнтир, яким мають керуватися суди нижчих інстанцій при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, головним чином вимагає повного і всебічного дослідження доказів, якими підтверджується надання правничої допомоги, особливо її вартість і оплата. Зважаючи на те, що понесені витрати відшкодовуватиме інша сторона, дослідження цих доказів вимагає ретельного підходу, адже їх стягнення, з одного боку, є компенсацією (певною мірою вимушених) фінансових затрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, але водночас ця компенсація не може бути надмірною. Тож окрім того, що витрати на правничу допомогу мають бути документально доведеними, вони мають відповідати також критерію співмірності у розумінні частини п'ятої статті 134 КАС. Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року та від 08 лютого 2022 року у справах № 640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно».
На підтвердження наявності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката Пустк А.В. в сумі 9000,00 грн позивачем надано до суду копії договору про надання правничої (правової) допомоги №03/12/24/АС від 03.12.2024, укладених між адвокатом та позивачем, додатку до договору від 03.12.2024, реєстру виконаних робіт з надання правничої допомоги за договором від 09.12.2024, платіжної інструкції від 03.12.2024.
Дослідивши надані позивачем документи в системному зв'язку з кількістю виконаних адвокатом робіт, наданих послуг, підготовлених та поданих суду письмових матеріалів та доказів, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із наданими адвокатом послугами та складністю цієї справи (яка не характеризується наявністю виключної правової проблеми та не потребує встановлення значного обсягу фактичних обставин справи та вжиття дій щодо збирання значного обсягу доказів), а відтак підлягає зменшенню до 1000,00 грн.
Тож стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи,5, Держпром, 3 під., 2 пов,м. Харків,61000, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.11.2024 о/р НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» з дати звернення з заявою з 18.11.2024, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи з 16.11.1992 по 19.01.1995, з 09.02.1995 по 25.11.1996, з 27.06.1997 по 01.06.1998, з 02.06.1998 по 29.02.2012, з 01.03.2012 по 01.07.2013, з 02.07.2013 по 25.05.2015, з 26.05.2015 по 29.10.2018, з 30.10.2018 по 31.10.2022 в органах державної податкової служби.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн (одна тисяча гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва