Справа № 420/34875/24
14 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 прикордонний загін ( АДРЕСА_2 ), за участю третьої особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 прикордонний загін, за участю третьої особи ОСОБА_2 за результатом якого позивач просить:
визнати незаконним та скасувати рішення начальника групи ВІПС (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 № 2378 від 26.10.2024 року старшого лейтенанта ОСОБА_3 про відмову у перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 26.10.2024 року, приблизно о 10-00 годині ранку, позивач, як супроводжуючий ОСОБА_2 , яка є інвалідом 2 (другої) групи, прибув до ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який обслуговується ІНФОРМАЦІЯ_3 (надалі Відповідач). Метою перетину кордону України був супровід хворої дружини ОСОБА_2 до держави Республіка Молдова та наступне повернення до України разом з нею не пізніше 28.10.2024року, відповідно до вимог до пункту 2-1 Правил перетинання державного кордонугромадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 57від 27.01.1995 року, у редакції, що діяла станом на 26.10.2024 року. Однак, рішенням начальника групи ВІПС (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 № 2378 від 26.10.2024 року старшого лейтенанта ОСОБА_3 позивачеві було відмовлено у перетинанні державного кордону України. Позивач вважає відмову протиправною та за захистом своїх прав звернувся до суду.
Ухвалою суду від 14 листопада 2024 рокувідкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Представником надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що рішення щодо не пропуску не приймалося посадовимиособами ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_2 ) та Позивачем в адміністративному позові ненаведено інших аргументів та не надано належних чи допустимих доказів вчиненнябудь-яких дій протиправного характеру чи бездіяльності відносно Позивача, томупозовні вимоги до Відповідача є безпідставним.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 з 28 жовтня 1989 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджуються свідоцтвом про шлюб НОМЕР_3 від 28.10.1989 року, виданого Білгород-Дністровським міським відділом запису актів громадянського стану виконкому Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів Одеської області.
ОСОБА_2 є інвалідом 2 (другої) групи за загальним захворюванням, що підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_4 , виданим 11.08.2021 року Пенсійним фондом України, довідкою МСЕК серії 12 ААВ №171335 від 17.05.2021 року, виданої Одеською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 Міністерства охорони здоров'я України.
Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 було надано відстрочку від мобілізації строком до 09.11.2024 року, що підтверджується Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_6 № 5144 від 27.08.2024 року.
26.10.2024 року, позивач, як супроводжуючий ОСОБА_2 , яка є інвалідом 2 (другої) групи, прибув до ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який обслуговується ІНФОРМАЦІЯ_3 . Метою перетину кордону України був супровід хворої дружини ОСОБА_2 до держави Республіка Молдова.
Позивачем було надано посадовим особам НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_6 ) наступні документи:
свідоцтво про шлюб НОМЕР_3 від 28.10.1989 року, видане Білгород-Дністровським міським відділом запису актів громадянського стану виконкому Білгород-Дністровського міської ради народних депутатів Одеської області;
пенсійне посвідчення ОСОБА_2 серія НОМЕР_4 , виданого 11.08.2021 року Пенсійним фондом України;
довідка МСЕК серії 12 ААВ № 171335 від 17.05.2021 року, виданої Одеською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 Міністерства охорони здоров'я України;
довідка ІНФОРМАЦІЯ_6 № 5144 від 27.08.2024 року;
Національний паспорт громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_7 , дата видачі 24.04.2001 року, виданий Білгород-Дністровським МВ УМВС України в Одеській області;
Національний паспорт громадянина України ОСОБА_2 серія НОМЕР_8 , дата видачі 24.04.2001 року. виданий Білгород-Дністровським МВ УМВС України в Одеській області;
Паспорт, для виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_4 № НОМЕР_9 від 29 квітня 2024 року, орган, що видав документ 5118;
Паспорт для виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_2 № НОМЕР_10 від 30.07.2022 року, орган, що видав документ 5118;
військово-обліковий документ, сформований у РЕЗЕРВ+ від 14 вересня 2024 року.
військовий квиток серія НОМЕР_11 від 19.05.1987 року виданий Білгород-Дністровським міським воєнним комісаріатом в Одеській області.
Рішення начальника групи ВІПС (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 №2378 від 26.10.2024 року старшого лейтенанта ОСОБА_3 відмовлено у перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 .
Підставою відмови зазначено «ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну гр. України». Правил перетинання ДК гр. України, затверджених ПКМУ № 57 від 27.01.95 року».
Позивач вважає зазначене рішення протиправним та за захистом своїх прав звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначене кореспондується також з положеннями ст.1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-XII. При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Воєнний стан в розумінні положень ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст.2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
В подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України ,який діє і на теперішній час.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Отже, враховуючи те, що станом на час виникнення спірних у даній справі відносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України "Про прикордонний контроль".
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правил).
Так, згідно п.2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Згідно абз.2 п.2-1 Правил (в редакції на момент перетинання позивачем державного кордону) у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право:особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд. Акт встановлення факту здійснення догляду складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням.
Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, зокрема, особи, які мають одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків.
Відповідно до абзацу третього пункту 2-1 Правил 57 перетин державного кордону може здійснюватися особою з інвалідністю I чи II групи - у супроводі одного або обох батьків, на утриманні яких перебуває така особа з інвалідністю, дружини/чоловіка, повнолітніх сина/доньки, їх дружини/чоловіка (за наявності документів, що підтверджують родинні зв'язки та інвалідність).
Пунктом 2-6 цих же Правил визначено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.
Статтею 23 цього ж Закону передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, відповідно до абзацу 11 частини першої якої призову на військову службу під час мобілізації, серед інших, не підлягають військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Так, судом встановлено що 26.10.2024 року, позивач, як супроводжуючий ОСОБА_2 , яка є інвалідом 2 (другої) групи, прибув до ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який обслуговується ІНФОРМАЦІЯ_3 , з наміром перетнути кордон.
В позовній заяві позивачем зазначено, що при намірі перетнути державний кордон України, ним пред'явлено інспектору прикордонного контролю в пункті пропуску «Старокозаче» наступні документи:
свідоцтво про шлюб НОМЕР_3 від 28.10.1989 року, видане Білгород-Дністровським міським відділом запису актів громадянського стану виконкому Білгород-Дністровського міської ради народних депутатів Одеської області;
пенсійне посвідчення ОСОБА_2 серія НОМЕР_4 , виданого 11.08.2021 року Пенсійним фондом України;
довідка МСЕК серії 12 ААВ № 171335 від 17.05.2021 року, виданої Одеською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 Міністерства охорони здоров'я України;
довідка ІНФОРМАЦІЯ_6 № 5144 від 27.08.2024 року;
Національний паспорт громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_7 , дата видачі 24.04.2001 року, виданий Білгород-Дністровським МВ УМВС України в Одеській області;
Національний паспорт громадянина України ОСОБА_2 серія НОМЕР_8 , дата видачі 24.04.2001 року. виданий Білгород-Дністровським МВ УМВС України в Одеській області;
Паспорт, для виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1 № НОМЕР_9 від 29 квітня 2024 року, орган, що видав документ 5118;
Паспорт для виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_2 № НОМЕР_10 від 30.07.2022 року, орган, що видав документ 5118;
військово-обліковий документ, сформований у РЕЗЕРВ+ від 14 вересня 2024 року.
військовий квиток серія НОМЕР_11 від 19.05.1987 року виданий Білгород-Дністровським міським воєнним комісаріатом в Одеській області.
Рішення начальника групи ВІПС (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 №2378 від 26.10.2024 року старшого лейтенанта ОСОБА_3 відмовлено у перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 .
Підставою відмови зазначено «ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну гр. України». Правил перетинання ДК гр. України, затверджених ПКМУ № 57 від 27.01.95 року».
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль».
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Отже, рішення про відмову в перетинанні державного кордону України повинно бути обґрунтованим із зазначенням причин відмови.
Досліджуючи спірне рішення, суд встановив, що підставою для його прийняття стали Закон України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» та Правила перетинання державного кордону без зазначення пунктів правил або статей закону.
Слід зазначити, що оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії.
Так, правовий акт індивідуальної дії це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків лише чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому (яким) він адресований.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
У свою чергу, невиконання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 року по справі №822/1878/18, від 03 червня 2021 року по справі №2040/7098/18.
Отже, суб'єктом владних повноважень у оскаржуваному рішенні необґрунтовано, у зв'язку з чим ОСОБА_1 26.10.2024 року було відмовлено у перетинанні державного кордону.
Суд позбавлений можливості встановити дійсну причину відмови позивачу у перетинанні 26.10.2024 року державного кордону, оскільки у спірному рішенні суб'єкт владних повноважень таких обставин не зазначав.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини сформулював висновок, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Крім того, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Так, Європейський суд з прав людини в п. 36 рішення по справі «Суомінен проти Фінляндії» №37801/97 від 01 липня 2003 року вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Головною ознакою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість). Це означає, що суб'єкти владних повноважень, які видають такі акти повинні чітко формулювати конкретні юридичні волевиявлення, задля розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних справ або питань, що виникають у сфері державного управління. Крім того, вони повинні чітко визначати адресата конкретної особи або осіб, виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами, а також такі акти повинні чітко відповідати нормам чинного законодавства.
Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами наведені позивачем доводи, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення.
Згідно ч.ч.1,3 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням висновку суду про задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 прикордонний загін ( АДРЕСА_2 ), за участю третьої особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення начальника групи ВІПС (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 № 2378 від 26.10.2024 року старшого лейтенанта ОСОБА_3 про відмову у перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 .
Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_6 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_12 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_13 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко