Справа № 420/27611/24
про залишення без розгляду позовної заяви в частин позовних вимог
13 січня 2025 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хлімоненкова М.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування, у якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні позивачу, ОСОБА_1 грошового забезпечення із 01 січня 2020 року по 26 травня 2022 року в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18.
2. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити позивачу, ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2020 рік) за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити позивачу, ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2021 рік) за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити позивачу, ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2022 рік) за період з 01.01.2022 по 26.05.2022 із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
5. Визнати протиправними дії 297 комендатури охорони та обслуговування, які полягають у застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні позивачу, ОСОБА_1 грошового забезпечення із 27 травня 2022 року по день виключення зі списків особового складу частини в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18.
6. Зобов'язати НОМЕР_2 комендатуру охорони та обслуговування перерахувати та виплатити позивачу, ОСОБА_1 грошове забезпечення посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2022 рік) за період з 27.05.2022 по день виключення зі списків особового складу частини із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 06.09.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Ухвалою суду від 30.12.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, у зв?язку і тим, що позов подано з пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду та звертаючись до суду із цим позовом позивач не надав заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджуються їх поважність.
02.01.2025 від позивача за підписом його представника до суду надійшла заява про поновлення процесуального строку, у якій, посилаючись на приписи ст.122 КАС України, ст.233 КЗпП України, правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 03.08.2023 у справі №280/6779/22, від 11.07.2024 у справі №990/156/23, від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 вказує, що строк подання цього позову не пропущено, оскільки за приписами ч.2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022р. установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. В свою ж чергу, ні відповідач, ні співвідповідач не надали позивачу письмову інформацію про нараховані та виплачені йому суми грошового забезпечення. Лише за зверненням представника позивача, відповідач 1 надав письмову інформацію про проведений розрахунок з грошового забезпечення листом від 31.07.2024. Відповідач 2 надав письмову інформацію про проведений розрахунок з грошового забезпечення листом від 12.08.2024. До суду, позивач звернувся 31.08.2024, що не перевищує визначених законом строків на звернення до суду у три місяці.
Надаючи оцінку доводам позивача в частині поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
За приписами ч.1, ч.3 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформовану у судовому рішенні від 06.04.2023 за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, предметом спору якої також є недотриманням законодавства про оплату праці, у якій предметом дослідження Верховним Судом було, зокрема, питання строку звернення до суду з таким позовом, перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
У відповідності до приписів ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з цим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, узгоджується з правовими вимоками Верховного суду, сформованими у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22.
Суд звертає увагу на усталену практику Верховного Суду із спірного питання щодо застосування строків у аналогічних правовідносинах, відповідно до якої після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року в справі № 600/5050/23-а, від 07 жовтня 2024 року у справі №500/7802/23.
Отже, строк для звернення до суду з позовними вимогами стосовно перерахунку грошового забезпечення обмежений 3-ма місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а стосовно виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - 3-ма місяцями з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Тобто, за змістом вищезазначених норм, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Таким чином, законодавством регламентований розумний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Крім того, постановою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 500/1224/23 передбачено наступне: Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів (пункт 45).
Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Згідно матеріалів позову, позивач 31.08.2024 через Електронний суд звернувся до суду із цим позовом, в тому числі, про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 02.11.2022, відтак враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.07.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а до вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 02.11.2022 - у редакції норми частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України після 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суть спірних правовідносин зводиться до незгоди позивача з розміром виплаченого грошового забезпечення за період проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 та військовій частина НОМЕР_3 (фінансове забезпечення якої здійснює НОМЕР_2 комендатура охорони та обслуговування) з 29.01.2020 по 02.11.2022, яке виплачувалось позивачу щомісячно.
Отже, з отриманням грошового забезпечення у спірні періоди позивачу достеменно було відомо про його розмір.
Тому, протягом 3 місяців з дати кожного його отримання (після 19.07.2022) позивач мав право звернутися з позовом щодо правильного його розрахунку.
Втім із цим позовом до НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування позивач до суду звернувся лише 31.08.2024, тобто з пропуском встановленого законом строку щодо вимог, починаючи з 19.07.2022 по 02.11.2022.
Водночас, у заяві про поновлення пропущеного строку позивачем не вказано жодних переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом його порушених прав у строки, встановлені ст. 233 КЗпП України, а наведені ним обставини носять загальний характер та не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом в частині вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022.
Суд оцінює критично посилання позивача на те, що лише після отримання відповіді від відповідача на своє звернення, він дізнався про порушення своїх прав в частині отримання у належному розмірі грошового забезпечення за спірний період зокрема з 24.05.2022 по 02.11.2022 та виплачених при звільненні сум, оскільки день отримання позивачем відповіді від відповідача про розрахунок грошового забезпечення позивача не є днем, коли він у дійсності дізнався (повинен був дізнатися) про порушення свого права, а є днем, коли він почав вживати активні дії щодо захисту ймовірно порушеного свого права на отримання грошового забезпечення в належному розмірі. Під час проходження військової служби позивач не був позбавлений можливості звернутися до відповідача за роз'ясненнями щодо складових грошового забезпечення протягом його виплати щомісячно починаючи з 19.07.2022 року по 02.11.2022 та про порядок його обчислення. Наявність перешкод для такого звернення ОСОБА_1 не доведено суду ані під час звернення до суду, ані у заяві, поданій на виконання ухвали суду про залишення позову без руху.
Суд звертає увагу, що аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Разом з цим, зі змісту заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду не встановлено судом, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений нормами чинного законодавства строк.
Суд також враховує, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
За приписами ст.1 та 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав що, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, апеляційне чи касаційне оскарження, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип “res judicata», особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).
Втім, підсумовуючи усе вищевикладене, дослідивши надані позивачем доводи та письмові докази у сукупності, судом зроблено висновок, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із цим позовом з неповажних причин щодо вимог починаючи з 19.07.2022 по 02.11.2022.
З урахуванням наведеного, суд не знаходить підстав для задоволення заяви позивача про поновлення процесуального строку, оскільки причини пропуску строку для звернення до суду з цим позовом в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 02.11.2022 суд вважає неповажними.
Відповідно до частини тринадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 171 КАС України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (частина п'ятнадцята статті 171 КАС України).
Частиною першою статті 123 КАС України регламентовано, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена (частина третя статті 240 КАС України).
Згідно з частиною четвертою статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до суду в загальному порядку.
Оскільки позивачем (представником позивача) не обґрунтовано поважності причин пропуску строку на звернення до суду в частині вимог про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії за період з 19 липня 2022 року по 02.11.2022 року, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду в указаній частині вимог ОСОБА_1 .
Разом з цим, суд вважає за необхідне продовжити розгляд справи в частині позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01 січня 2020 року по 18 липня 2022 року включно.
На підставі викладеного, керуючись ст. 121-123, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256 КАС України, суд,
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду з даним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування в частині позовних вимог стосовно періоду з 19 липня 2022 року по 02.11.2022 року, та відмовити у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з цим позовом в указаній вище частині.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування, в частин вимог про визнання протиправними дій 297 комендатури охорони та обслуговування, які полягають у застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні позивачу, ОСОБА_1 грошового забезпечення із 19 липня 2022 року по день виключення зі списків особового складу частини в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, та зобов'язання НОМЕР_2 комендатуру охорони та обслуговування перерахувати та виплатити позивачу, ОСОБА_1 грошове забезпечення посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2022 рік) за період з 19 липня 2022 року по день виключення зі списків особового складу частини із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, - залишити без розгляду.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 294-297 КАС України до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА