14 січня 2025 р. № 400/15118/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008,
провизнання відмови протиправною; зобов'язання вчинити певні дії; стягнення моральної шкоди в розмірі 7000 грн.,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач) про:
- визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у наданні інформації на адвокатський запит №27 від 16.10.2023 року та №37 від 04.12.2023 року;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надати ОСОБА_1 запитувану інформацію за адвокатським запитом №27 від 16.10.2023 року та №37 від 04.12.2023 року;
- стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 7000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що адвокатка Чередніченко І.Б. в інтересах ОСОБА_1 двічі зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із адвокатськими запитами про надання інформації про та документів з пенсійної справи позивачки. Вказує, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні такої інформації із посиланням на те, що відсутня згода ОСОБА_1 на отримання конфіденційної інформації щодо неї, що свідчить про протиправність відмови.
Ухвалою суду від 19.12.2023 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн.
22.12.2023 року через канцелярію суду від позивачки до суду надійшла заява про звільнення від сплати судового збору, в обґрунтування якої посилалася на скрутний майновий стан разом із належними доказами на підтвердження звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою від 08.01.2024 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/15118/23 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у відповідності до ст. 262 КАС України.
Вказаною ухвалою суд звільнив ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви в адміністративній справі №400/15118/23.
До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що 16.10.2023 року адвокатка ОСОБА_2 звернулась до Головного управління із адвокатським запитом від 16.10.2023 року № 27 про надання інформації, копії рішень та документів з пенсійної справи ОСОБА_1 . На підтвердження своїх повноважень адвокаткою надано: довіреність про представлення інтересів, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Ордер адвоката та згоду ОСОБА_1 на отримання адвокатом конфіденційної інформації щодо неї не надано. Так, листом від 19.10.2023 року № 1400-0306-8/76690 Головним управлінням надано відповідь про відсутність підстав для надання запитуваної інформації. 04.12.2023 року адвокатка ОСОБА_2 повторно звернулась до Головного управління із адвокатським запитом від 04.12.2023 року № 37 про надання інформації, копії рішень та документів з пенсійної справи ОСОБА_1 . На підтвердження своїх повноважень адвокаткою надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Вказав, що згоду ОСОБА_1 на отримання адвокаткою конфіденційної інформації щодо неї не надано. Відтак, листом від 06.12.2023 року № 1400-0306-8/90403 Головним управлінням надано відповідь про відсутність підстав для надання запитуваної інформації. З огляду на те, що запитувана адвокаткою інформація є конфіденційною та може бути розголошена або надана іншій особі виключно за наявності згоди власника такої інформації, то Головне управління діяло в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує пенсію за віком на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
16.10.2023 року адвокатка ОСОБА_2 в інтересах позивачки звернулась до Головного управління із адвокатським запитом № 27 про надання інформації, а саме: інформацію про вид пенсії, яку було призначено вперше, формулу розрахунку пенсії, яку було призначено вперше та дату призначення пенсії та за яким законом призначена пенсія; копію протоколу розрахунку пенсії (заробітної плати, стажу, коефіцієнтів і т.ін.); копію заяви/звернення про призначення пенсії вперше; копію рішення про призначення пенсії верше; копію заяви про переведення на інший вид пенсії; копію рішення про переведення на інший вид пенсії та дату переведення; копію протоколу про перерахунок пенсії; інформацію про вид пенсії, на якій перебуває ОСОБА_1 на даний час та за яким законом вона призначена і з якої дати.
Листом від 19.10.2023 року № 1400-0306-8/76690 ГУ ПФУ в Миколаївській області надано відповідь про відсутність підстав для надання запитуваної інформації з тих підстав, що адвокаткою не надано ордер та згоду ОСОБА_1 на отримання конфіденційної інформації щодо неї.
04.12.2023 року адвокатка Чередніченко Ірина Борисівна повторно звернулась до Управління із адвокатським запитом № 37 про надання інформації. На підтвердження своїх повноважень адвокаткою надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Листом від 06.12.2023 року № 1400-0306-8/90403 ГУ ПФУ в Миколаївській області надано відповідь про відсутність підстав для надання запитуваної інформації з тих підстав, що адвокаткою не надано згоду ОСОБА_1 на отримання конфіденційної інформації щодо неї.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненадання інформації у відповідь на адвокатський запит, позивачка оскаржила такі дії до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктами 1, 2 п.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі по тексту - Закон №5076) визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до статті 20 Закону №5076 під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
Згідно із ч.1 статті 24 Закону №5076 адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.
До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №5076 орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
Частиною 3 статті 24 Закону №5076 визначено, що відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.
Як вбачається з матеріалів справи, адвокатка Чередніченко І.Б. в інтересах ОСОБА_1 двічі зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із адвокатськими запитами про надання інформації про та документів з пенсійної справи позивачки.
До адвокатського запиту долучено ордер серії ВЕ №1101507 від 26.10.2023 року на надання правничої (правової) допомоги на представництво інтересів ОСОБА_1 та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Пенсійний орган відмовив у наданні запитуваної інформації із посиланням на те, що відсутня згода ОСОБА_1 на отримання конфіденційної інформації щодо неї.
Суд зауважує, що адвокатський запит - це гарантований Законом України спосіб отримання адвокатом інформації/документів від органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань, з метою надання правової допомоги клієнту.
Відтак, отримання адвокатом інформації, що стосується прав та інтересів його клієнта є правом адвоката, яке прямо закріплено в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Між тим, право адвоката на отримання будь-якої інформації щодо його клієнта в межах надання правової (правничої) допомоги, у тому числі конфіденційної інформації щодо клієнта, обумовлено характером взаємовідносин щодо надання правової (правничої) допомоги, яка має на меті захист прав особи.
Приписами ч.1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» вд 13.01.2011 року №2939-VI (далі по тексту - Закон №2939) передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Отже, за загальним правилом інформація є відкритою. Виняток становить інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну, таємну та службову інформацію (ч.1 ст.6 Закону №2939). Перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію є вичерпним.
Положеннями статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року №2297-VI (далі по тексту - Закон №2297) визначено, що персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця.
Згідно із ч.2 статті 4 Закону №2297 володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону.
Згідно з ч.2 статті 14 Закону №2297 поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.
Відповідно до статті 5 Закону №2297 об'єктами захисту є персональні дані. Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції». Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.
Згідно із пунктом 6 статті 14 Закону №2939 розпорядник інформації зобов'язаний, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також, у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до статті 19 Закону №2939 запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави вважати, що право особи на інформацію є одним з її основних конституційних прав та передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, при цьому, вказану інформацію має право отримати адвокат цієї особи шляхом направлення адвокатського запиту до відповідних органів державної влади.
Отже, право особи (зокрема, якій надається правова допомога адвокатом) на отримання інформації є складовою її конституційного права та не може бути обмежене.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.04.2020 року у справі №826/7244/18.
Разом з тим, суд зазначає, що обсяг прав адвоката при надання правової (правничої) допомоги може бути обмежений клієнтом, що узгоджується сторонами в договорі про надання правової допомоги.
Приписами ч.1 статті 26 Закону №5076 передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Частиною другою наведеної статті визначено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 року №41 затверджено Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції (далі - Положення) та типова форма ордеру.
Так, пунктом 2 Положення передбачено, що ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.
Відповідно до пунктів 9, 11 Положення ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності).
Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
Підпунктом 12.8. пункту 12 Положення визначено, що ордер містить наступні реквізити, зокрема обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги.
Також, відповідно до п.12.14. п.12 Положення реквізити 12.1, 12.5, 12.6, 12.7, 12.8 генеруються автоматично, всі інші реквізити ордера заповнюються адвокатом самостійно з метою збереження адвокатської таємниці.
Слід зазначити, що подання адвокатом адвокатського запиту, у зв'язку із наданням правової допомоги на підставі договору про надання правової допомоги, є професійним правом адвоката, достатніми документами для підтвердження повноважень адвоката у разі направлення адвокатського запиту, зокрема, до суб'єкта владних повноважень, про надання інформації та документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту, є копія ордера та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. При цьому, у випадку наявності обмежень повноважень адвоката вказана інформація зазначається в ордері на надання правової допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, ордер, який надавався до пенсійного органу разом із адвокатським запитом, містив інформацію про те, що повноваження адвокатки не обмежуються, а тому підстави для відмови у наданні інформації щодо ОСОБА_1 були відсутні.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у наданні інформації на адвокатські запити, а ефективним способом захисту порушеного права буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надати позивачці відповідну запитувану інформацію.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 7000 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Позивачкою не вказано, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювана та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відтісніть обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст.12 та ст.81 ЦПК України.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. При цьому, суд зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Аналогічна позиція висловлена у постанові ВС від 07.02.2023 року у справі №823/2108/18.
Суд вказує, що позивачкою не надано заключення судово-медичної експертизи, висновком якої було б підтверджено її психологічний стан та особливість сприйняття певної події а саме, дій відповідача. Також позивачкою не надано жодного показання свідків, письмового та/або електронного доказу (документи, відео, аудіозаписами тощо) які б підтверджували стан ОСОБА_1 .
Суд приходить до висновку, що позивачкою не доведено наявність причинного зв'язку між діяннями та його наслідками і наявність вини відповідача. Факт порушення прав позивачки не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована розумним сумнівом і зазначенням того, які конкретно дії спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань, тому в цій частині позовних вимог позивачці належить відмовити.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Судові витрати у вигляді судового збору по справі відсутні.
Щодо вимог про відшкодування витрат, пов'язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката, суд зазначає наступне.
Згідно положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, згідно з частиною 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).
Таким чином, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, Суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Як вбачається із позовної заяви, позивачкою заявлені вимоги про відшкодування витрат, пов'язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвокатки.
Так, суд встановив та матеріалами справи підтверджено, що 13.10.2023 року між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокаткою Чередніченко Іриною Борисівною укладено договір про надання правової допомоги.
Згідно з Договором від 13.10.2023 року, сторони домовилися, що розмір гонорару, який підлягає сплаті за даним Договором становить 15000,00 грн.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Разом з тим, суд зазначає, що Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, а також такі обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, тобто доведеними стороною в процесі.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
В даному випадку, суд зауважує, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Суд зауважує, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Разом з тим, ані позивачкою, ані представницею позивачки не надано детальний опис робіт (наданих послуг).
Між тим, в даному випадку, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Таким чином, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих адвокаткою послуг позивачці, часом, витраченим адвокаткою на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову.
На підставі вище викладеного, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивачки про розподіл судових витрат шляхом компенсації останньому витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням принципів обґрунтованості, співмірності та пропорційності у розмірі 1000,00 грн.
Відтак, сума судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн. підлягає відшкодуванню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ідентифікаційний код 13844159) про визнання відмови протиправною; зобов'язання вчинити певні дії; стягнення моральної шкоди в розмірі 7000 грн - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови у наданні інформації на адвокатський запит №27 від 16.10.2023 року та №37 від 04.12.2023 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надати ОСОБА_1 запитувану інформацію за адвокатським запитом ОСОБА_2 №27 від 16.10.2023 року та №37 від 04.12.2023 року.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 1000,00 грн.
6. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В. Величко